Здавалка
Главная | Обратная связь

ХІ.3. Історична наука в системі УНТ то УАН



 

Мета:

З'ясувати роль історичних знань у новому підне­сенні національно-визвольного руху. Української революції та відновленні національної державності України, просте­жити зародження державницького напряму в українській історіографії, показати вплив державотворчих процесів на розвиток історичної науки, висвітлити початок нового етапу розгортання історичних досліджень, пов'язаного з діяльністю Історичної секції УНТ та утворенням УАН.

Утвердження української національної історіографії на ґрунті розробленої М. Грушевським наукової схеми історії України, вихід у світ перших томів його «Історії України-Руси», діяльність НТШ, історичної школи М. Грушевського у Львові, утворення Українського наукового товариства в Києві, зародження державницького напряму в українській історіо­графії, ріст історичної і національної свідомості українства — все це підготувало початок нового етапу в розвитку історичної науки, дало потужний поштовх піднесенню національно-виз­вольного руху, розгортанню Української національно-демо­кратичної революції та відновленню державності України.

Важливим компонентом історичної і національної свідо­мості українського суспільства стало наростання самостій­ницького і націоналістичного руху. Ідеологом самостійництва й українського націоналізму вважають вихованця Київського університету Миколу Міхновського (1873-1924)–визначного громадсько-політичного діяча, одного з організаторів «Брат­ства тарасівців», «Молодої України», Революційної україн­ської партії, для якої він написав програму під назвою «Са­мостійна Україна» (1900). Вона передбачала повалення імперії і створення самостійної Української держави. Поміт­ний вплив на формування ідеології українського націоналізму справили творчість і громадсько-політична діяльність Дмитра Донцова (1883-1973), лідера Союзу визволення України.

У праці «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» (1913) він виклав системне бачення шляхів побудови Україн­ської національної самостійної держави. Дедалі більшу попу­лярність у громадсько-політичному і науковому житті ук­раїнського суспільства діставали публіцистичні твори Симона Петлюри (1879-1926), Володимира Винниченка (1880-1951) – визначних діячів Українського національно-визвольного руху і державотворчого процесу. Отже, вже напередодні і в роки Пер­шої світової війни на засадах національної ідеї і самостійності зародився рух за знищення імперій, за відновлення національ­них держав, у т. ч. за Українську соборну державу.

Повалення царизму в лютому 1917 р., утворення Україн­ської Центральної Ради, а згодом і проголошення Української Народної Республіки, її усамостійнення справили позитивний вплив на розвиток історичної науки, яка мала дати ясні від­повіді на питання, поставлені новим етапом української історії. Примітним став той факт, що ряд визначних істориків, зокрема М. Грушевський, відіграли роль лідерів українського державобудівного процесу.

Відновлення національної держави - УНР, утворення Західноукраїнської Народної Республіки, Акт Злуки з УНР закладали основи для державної підтримки розвитку україн­ської історичної науки. Цьому сприяли заснування Української Академії наук, діяльність історичної секції Українського наукового товариства. Побачив світ ряд ґрунтовних праць М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Багалія, О. Єфименко, А. Кримського, В. Липинського, І. Огієнка, Д. Дорошенка, С. Томашівського, І. Джиджори, В. Гнатюка, С. Єфремова та ін., які збагатили знання з основних розділів національної історії України. Гостро постали проблеми викладання україн­ської історії в усіх ланках освіти, підготовки фахівців з історії, формування суспільної історичної свідомості.

Однак під натиском більшовицьких сил, підтримуваних озброєними червоноармійцями Росії, Українська революція згасла, УНР була повалена, зазнала поразки і Західноукраїн­ська Народна Республіка, що негативно позначилося і на роз­витку національної історичної науки.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.