ХІ.3. Історична наука в системі УНТ то УАН
Мета: З'ясувати роль історичних знань у новому піднесенні національно-визвольного руху. Української революції та відновленні національної державності України, простежити зародження державницького напряму в українській історіографії, показати вплив державотворчих процесів на розвиток історичної науки, висвітлити початок нового етапу розгортання історичних досліджень, пов'язаного з діяльністю Історичної секції УНТ та утворенням УАН. Утвердження української національної історіографії на ґрунті розробленої М. Грушевським наукової схеми історії України, вихід у світ перших томів його «Історії України-Руси», діяльність НТШ, історичної школи М. Грушевського у Львові, утворення Українського наукового товариства в Києві, зародження державницького напряму в українській історіографії, ріст історичної і національної свідомості українства — все це підготувало початок нового етапу в розвитку історичної науки, дало потужний поштовх піднесенню національно-визвольного руху, розгортанню Української національно-демократичної революції та відновленню державності України. Важливим компонентом історичної і національної свідомості українського суспільства стало наростання самостійницького і націоналістичного руху. Ідеологом самостійництва й українського націоналізму вважають вихованця Київського університету Миколу Міхновського (1873-1924)–визначного громадсько-політичного діяча, одного з організаторів «Братства тарасівців», «Молодої України», Революційної української партії, для якої він написав програму під назвою «Самостійна Україна» (1900). Вона передбачала повалення імперії і створення самостійної Української держави. Помітний вплив на формування ідеології українського націоналізму справили творчість і громадсько-політична діяльність Дмитра Донцова (1883-1973), лідера Союзу визволення України. У праці «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» (1913) він виклав системне бачення шляхів побудови Української національної самостійної держави. Дедалі більшу популярність у громадсько-політичному і науковому житті українського суспільства діставали публіцистичні твори Симона Петлюри (1879-1926), Володимира Винниченка (1880-1951) – визначних діячів Українського національно-визвольного руху і державотворчого процесу. Отже, вже напередодні і в роки Першої світової війни на засадах національної ідеї і самостійності зародився рух за знищення імперій, за відновлення національних держав, у т. ч. за Українську соборну державу. Повалення царизму в лютому 1917 р., утворення Української Центральної Ради, а згодом і проголошення Української Народної Республіки, її усамостійнення справили позитивний вплив на розвиток історичної науки, яка мала дати ясні відповіді на питання, поставлені новим етапом української історії. Примітним став той факт, що ряд визначних істориків, зокрема М. Грушевський, відіграли роль лідерів українського державобудівного процесу. Відновлення національної держави - УНР, утворення Західноукраїнської Народної Республіки, Акт Злуки з УНР закладали основи для державної підтримки розвитку української історичної науки. Цьому сприяли заснування Української Академії наук, діяльність історичної секції Українського наукового товариства. Побачив світ ряд ґрунтовних праць М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Багалія, О. Єфименко, А. Кримського, В. Липинського, І. Огієнка, Д. Дорошенка, С. Томашівського, І. Джиджори, В. Гнатюка, С. Єфремова та ін., які збагатили знання з основних розділів національної історії України. Гостро постали проблеми викладання української історії в усіх ланках освіти, підготовки фахівців з історії, формування суспільної історичної свідомості. Однак під натиском більшовицьких сил, підтримуваних озброєними червоноармійцями Росії, Українська революція згасла, УНР була повалена, зазнала поразки і Західноукраїнська Народна Республіка, що негативно позначилося і на розвитку національної історичної науки. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|