XV.3. Заснування Українського історичного товариства як відповідь на виклик радянської історіографії
Мета: З'ясувати нові явища в українській історіографії, породжені спробами М. Хрущова надати соціалізму «привабливого» вигляду, звалити всю вину за зловживання владою, масові репресії та ігнорування законності на Й. Сталіна. Висвітлити, як критика культу особи, суспільно-політична «відлига», деяке розширення прав союзних республік, рух опору, зокрема шістдесятництва, вплинули на тематику і зміст досліджень, підготовку кадрів істориків. Співставити спрямованість та науковий рівень радянської та діаспорної історіографії. Фізична смерть Й. Сталіна аж ніяк не означала відмирання створеної ним тоталітарної системи, що перетворила історичну науку в свою служницю. Водночас спадкоємці влади Г. Маленков, а ще більшою мірою М. Хрущов розуміли, що вихід із системної кризи неможливий без певних змін, публічних відповідей на питання, пов'язані з негативними явищами у суспільному житті, в економіці, культурі і науці, без пояснення трагічних подій і репресій 1930-х рр.. прорахунків періоду Великої Вітчизняної війни та повоєнних років. Вирішення цих проблем ув'язувалося з новою переорієнтацією Історичної науки, що мала «аргументувати» зміни в тактиці комуністичної партії, її зовнішньої І внутрішньої політики, заходи щодо критики культу особи Сталіна, подолання його негативних наслідків, реабілітації жертв репресій. Водночас ці заходи відкривали шанс для повернення історичній науці Її природних функцій: правдиво і об'єктивно висвітлювати події і факти. Рубіжне значення для розвитку історичних досліджень мав XX з'їзд КПРС, таємна доповідь на ньому першого секретаря ЦК М. Хрущова з критикою культу особи Сталіна і схвалена постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». Хрущовська «відлига» дала поштовх частковій «лібералізації» партійного контролю за розвитком історичної науки, сприяла розширенню доступу історикам до окремих архівних фондів, пробудженню національної свідомості і зростанню інтересу до історії свого народу, його традицій, мови і культури. На розвиток історичної думки помітно вплинуло молоде покоління творчої молоді, що виступило на захист української нації, її мови і культури. Його легальні провідники за часом творчості дістали назву «шістдесятники». Вони рішуче виступили проти фальшу і перекручень у висвітленні історії, відстоювали повну десталінізацію і дерусифікацію суспільства, започаткували позацензурну літературу - український «самвидав». 1950-і - перша половина 1960-х рр. - це період нових здобутків українських істориків в еміграції. Найвизначнішими подіями в розвитку історичної науки в діаспорі стали заснування Українського історичного товариства та його друкованого органу часопису «Український історик», вихід у світ узагальнюючих праць з історії України і спростування радянської історіографії. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|