Главная | Обратная связь

XV.3. Заснування Українського історичного товариства як відповідь на виклик радянської історіографії

Мета:

З'ясувати нові явища в українській історіо­графії, породжені спробами М. Хрущова надати соціалізму «привабливого» вигляду, звалити всю вину за зловживання владою, масові репресії та ігнорування законності на Й. Сталіна. Висвітлити, як критика культу особи, суспіль­но-політична «відлига», деяке розширення прав союзних республік, рух опору, зокрема шістдесятництва, вплинули на тематику і зміст досліджень, підготовку кадрів істо­риків. Співставити спрямованість та науковий рівень ра­дянської та діаспорної історіографії.

Фізична смерть Й. Сталіна аж ніяк не означала відмирання створеної ним тоталітарної системи, що перетворила історичну науку в свою служницю. Водночас спадкоємці влади Г. Маленков, а ще більшою мірою М. Хрущов розуміли, що вихід із системної кризи неможливий без певних змін, публіч­них відповідей на питання, пов'язані з негативними явищами у суспільному житті, в економіці, культурі і науці, без пояснен­ня трагічних подій і репресій 1930-х рр.. прорахунків періоду Великої Вітчизняної війни та повоєнних років.

Вирішення цих проблем ув'язувалося з новою переорієн­тацією Історичної науки, що мала «аргументувати» зміни в тактиці комуністичної партії, її зовнішньої І внутрішньої політики, заходи щодо критики культу особи Сталіна, подо­лання його негативних наслідків, реабілітації жертв репресій. Водночас ці заходи відкривали шанс для повернення істо­ричній науці Її природних функцій: правдиво і об'єктивно висвітлювати події і факти. Рубіжне значення для розвитку історичних досліджень мав XX з'їзд КПРС, таємна доповідь на ньому першого секретаря ЦК М. Хрущова з критикою культу особи Сталіна і схвалена постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків».

Хрущовська «відлига» дала поштовх частковій «лібе­ралізації» партійного контролю за розвитком історичної науки, сприяла розширенню доступу історикам до окремих архівних фондів, пробудженню національної свідомості і зростанню інтересу до історії свого народу, його традицій, мови і культури.

На розвиток історичної думки помітно вплинуло молоде по­коління творчої молоді, що виступило на захист української нації, її мови і культури. Його легальні провідники за часом творчості дістали назву «шістдесятники». Вони рішуче висту­пили проти фальшу і перекручень у висвітленні історії, відсто­ювали повну десталінізацію і дерусифікацію суспільства, запо­чаткували позацензурну літературу - український «самвидав».

1950-і - перша половина 1960-х рр. - це період нових здо­бутків українських істориків в еміграції. Найвизначнішими подіями в розвитку історичної науки в діаспорі стали заснуван­ня Українського історичного товариства та його друкованого органу часопису «Український історик», вихід у світ узагаль­нюючих праць з історії України і спростування радянської історіографії.