Здавалка
Главная | Обратная связь

кислотно-основного титрування в неводному середовищі.



39. Для приблизної оцінки вмісту допустимої домішки у лікарському засобі застосовують:

1) аміачно-буферний розчин;

2) розчин сульфатної кислоти;

3) еталонний розчин;

4) розчин нітратної кислоти;

5) суміш розчинів сульфатної та нітратної кислот.

40. Показник заломлення залежить від:

1) температури, тиску, довжини хвилі світла;

2) температури, густини, тиску;

3) довжини хвилі світла, концентрації, температури;

4) довжини хвилі світла, концентрації, тиску;

5) концентрації, температури, тиску.

41. Фактор показника заломлення – це:

1) відношення синуса кута падіння променя світла у повітрі до синуса кута падіння променя світла у даному середовищі;

2) величина приросту показника заломлення;

3) відношення тангенса кута падіння променя світла у повітрі до тангенса кута падіння променя світла у даному середовищі;

4) величина приросту показника заломлення при збільшенні концентрації на 1%;

5) відношення швидкості світла у вакуумі до швидкості світла у досліджуваному розчині.

42. Повному хімічному контролю (ідентифікації та кількісному визначенню) не підлягають:

1) очні краплі та мазі;

2) лікарські засоби для ін’єкцій до і після стерилізації;

3) лікарські засоби, розфасовані в аптеці;

4) лікарські форми для немовлят та новонароджених дітей;

5) рідкі лікарські форми.

43. Величина приросту показника заломлення при збільшенні концентрації розчину на 1% це:

1) індекс рефракції;

2) фактор показника заломлення;

3) кут падіння світла;

4) оптичне обертання;

5) в’язкість речовини.

44. При визначенні граничного вмісту домішок хлоридів, в якості основного реактиву, використовують:

1) сірчану кислоту;

2) розчин аргентуму нітрату;

3) азотну кислоту;

4) еталонний розчин хлориду;

5) гідроксид амонію.

45. При кількісному визначенні солей галогеноводневих кислот у неводних розчинниках додають Hg(CH3СОО)2 для:

1) визначення еквівалентної точки;

2) зв’язування йонів галогенів;

3) попередження гідролізу солей;

4) попередження утворення колоїдних розчинів;

5) сприяння випаданню в осад органічних основ.

46. Згідно з наказом МОЗУ №626 від 15.12.2004р. повному хімічному контролю підлягає розчин:

1) кислоти бензойної;

2) кислоти молочної;

3) кислоти саліцилової;

4) кислоти ацетилсаліцилової;

5) кислоти хлороводневої.

47. Хлориди за ДФУ ідентифікують реактивом:

1) розведеною сульфатною кислотою;

2) дихроматом калію з сульфатною кислотою;

3) нітритом натрію в кислому середовищі;

4) міді сульфатом;

5) феруму (ІІІ) сульфатом.

48. При реакції окиснення йодидів шар хлороформу має колір:

1) жовтий;

2) зелений;

3) фіолетовий;

4) синій;

5) блакитний.

 

49. Калію хлорид утворює жовтий осад з розчином:

1) цинкуранілацетату;

2) оксалату амонію;

3) тартатної кислоти;

4) натрію гексанітрокобальтату;

5) срібла нітрату.

 

50. Солі калію, змочені хлороводневою кислотою, забарвлюють полум’я в колір:

1) синій;

2) жовтий;

3) фіолетовий;

4) цегляно-червоний;

5) зелений.

 

51. Солі натрію, змочені хлороводневою кислотою, забарвлюють полум’я в колір:

1) синій;

2) жовтий;

3) фіолетовий;

4) цегляно-червоний;

5) зелений.

 

52. За допомогою метоксифенілоцтової кислоти виявляють катіони:

1) цинку;

2) натрію;

3) калію;

4) магнію;

5) аргентуму.

53. При кількісному визначенні йодидів меркуриметрично використовують індикатор:

1) фенолфталеїн;

2) метиловий червоний;

3) титрують без індикатора;

4) метиловий синій;

5) еозинат натрію.

54. При титруванні йодидів за методом Фаянса індикатором є:

1) еозинат натрію;

2) флуоресцин;

3) калію дихромат;

4) калію хромат;

5) метиловий оранжевий.

 

55. Методом Фольгарда (зворотне аргентометричне титрування) визначають:

1) калію йодид;

2) калію бромід;

3) кальцію хлорид;

4) натрію йодид;

5) натрію хлорид.

56. Хлориди і броміди у кислому середовищі не можна кількісно визначити методом:

1) Мора;

2) меркуріметрії;

3) Фаянса;

4) Фольгарда;

5) оксидиметрії.

 

57. Білий осад, розчинний в аміаку з аргентуму нітратом утворює лікарський засіб:

1) натрію хлорид;

2) калію бромід;

3) натрію йодид;

4) натрію бромід;

5) калію йодид.

58. Осад жовтуватого кольору, розчинний у концентрованому розчині амоніаку, утворює з розчином аргентуму нітрату субстанція:

1) калію бромід;

2) калію хлорид;

3) натрію хлорид;

4) кислота хлористоводнева;

5) натрію йодид.

59. При кількісному визначенні хлоридів і бромідів методом Мора необхідною умовою титрування є:

1) нейтральне середовище розчину;

2) слабокисле середовище (кислота оцтова);

3) сильнокисле середовище (кислота нітратна);

4) слаболужне середовище (натрію гідрогенкарбонат);

5) сильнолужне середовище (натрію гідроксид).

60. У разі потрапляння на шкіру лугів застосовують розчин:

1) натрію тетраборату (2%);

2) кислоти хлоридної (8,3%);

3) натрію ацетату (1%);

4) прокаїну гідро хлориду (0,5%);

5) кислоти борної (2%).

 

61. В результаті реакції окиснення бромідів хлораміном шар хлороформу має колір:

1) жовтий;

2) зелений;

3) фіолетовий;

4) синій;

5) червоний.

 

62. Йод ідентифікують за допомогою реакції з розчином:

1) крохмалю;

2) аргентуму нітрату;

3) кислоти нітратної;

4) калію перманганату;

5) натрію нітриту.

63. Методом кількісного визначення 10% розчину натрію хлориду є:

1) броматометрія;

2) перманганатометрія;

3) йодометрія;

4) рефрактометрія;

5) гравіметрія.

 

64. Згідно вимог ДФУ випробування на граничний вміст домішок солей калію в субстанціях проводять за допомогою реакції з розчином:

1) натрію тетрафенілборату;

2) тартратної кислоти;

3) натрію кобальтинітриту;

4) цинкуранілацетату;

5) борної кислоти.

 

65. Розчини кислоти хлористоводневої (для внутрішнього застосування), розчин атропіну сульфату та нітрату срібла підлягають:

1) повному хімічному контролю;

2) органолептичному контролю;

3) контролю при відпуску;

4) письмовому контролю;

5) всім вищевказаним видам контролю.

 

66.Домішки хлоридів у лікарських засобах визначають у середовищі:

1) нітратної кислоти з купруму сульфатом;

2) оцтової кислоти з аргентуму нітратом;

3) фосфатної кислоти з аргентуму нітратом;

4) нітратної кислоти з аргентуму нітратом;

5) хлоридної кислоти з аргентуму нітратом.

67. В методі Фольгарда як індикатор використовують:

1) хромат калію;

2) метилоранж;

3) феруму (ІІІ) амонію сульфат;

4) дифенілкарбазид;

5) фенолфталеїн.

68. Роботу з «димлячими» кислотами та газоподібними речовинами виконують:

1) за робочим столом;

2) під витяжкою;

3) у матеріальній кімнаті;

4) в асистентській кімнаті;

5) в асептичному блоці.

69. При взаємодії натрію тіосульфату з хлоридною кислотою відчувається запах:

1) диоксиду сульфуру;

2) сульфургідрогену;

3) аміаку;

4) оксиду нітрогену;

5) хлороформу.

 

70. При проведенні випробування «Води очищеної» на речовини, що окиснюються, в якості окисника використовують:

1) розчин калію дихромату;

2) розчин калію перманганату;

3) розчин йоду;

4) розчин калію хромату;

5) розчин феруму (ІІІ) хлориду.

71. Воду очищену слід використовувати з моменту одержання (за умов належного зберігання) протягом:

1) 24 годин;

2) трьох діб;

3) тижня;

4) двох діб;

5) місяця.

72. Реактивом для ідентифікації натрію тіосульфату є:

1) кислота хлористоводнева;

2) луг;

3) натрію хлорид;

4) магнію нітрат;

5) калію йодид.

73. Субстанція “натрію тіосульфат” утворює спочатку осад білого кольору, який повільно жовтіє, буріє, чорніє з:

1) магнію сульфатом;

2) калію йодидом;

3) калію бромідом;

4) аргентуму нітратом;

5) натрію гідрогенкарбонатом.

74. Натрію гідрокарбонат кількісно визначають методом:

1) алкаліметрії;

2) ацидіметрії;

3) комплексиметрії;

4) меркуриметрії;

5) йодометрії.

75. Наявність домішок натрію карбонату в гідрокарбонаті натрію визначають з:

1) фенолфталеїном;

2) метилоранжем;

3) кислотою;

4) лугом;

5) нінгідрином.

76. Ідентифікувати гідрокарбонат можна:

1) лугом;

2) кислотою;

3) кальцію оксидом;

4) амонію гідроксидом;

5) амонію карбонатом.

77. При визначенні адсорбційної здатності активованого вугілля використовують:

1) калію перманганат;

2) калію дихромат;

3) метиленовий синій;

4) метиловий оранжевий;

5) фенолфталеїн.

78. Адсорбційну здатність вугілля активованого для медичного призначення підвищують шляхом обробки:

1) перегрітою водяною парою;

2) киплячою водою;

3) органічним розчинником;

4) нітратною кислотою;

5) розчином амоніаку.

79. Вугілля активоване одержують:

1) піролізом деревини;

2) з нафти;

3) з торфу;

4) з глини;

5) з кам’яного вугілля.

80. Гідрокарбонати від карбонатів можна відрізнити за допомогою індикатора:

1) фенолфталеїну;

2) метилового оранжевого;

3) метиленового синього;

4) метилового червоного;

5) тимолового синього.

81. При додаванні надлишку реактиву аргентуму нітрату утворився білий осад, який повільно жовтіє, буріє, чорніє. Це субстанція:

1) натрію гідрокарбонат;

2) натрію бромід;

3) натрію тіосульфат;

4) натрію хлорид ;

5) натрію йодид.

82. Згідно ДФУ кислоту борну ідентифікують реактивом:

1) манітом;

2) гліцерином;

3) метанолом в суміші з концентрованою сульфатною кислотою;

4) концентрованою сірчаною кислотою;

5) етанолом в суміші з концентрованою сульфатною кислотою.

 

83. Згідно ДФУ при кількісному визначенні кислоти борної додають маніт, який забезпечує:

1) підсилення кислотних властивостей кислоти борної;

2) зменшення дисоціації кислоти борної;

3) покращення розчинення кислоти борної;

4) підсилення гідролізу утвореної при титруванні солі;

5) пришвидшення взаємодії титранту з індикатором.

84. Згідно ДФУ натрію тетраборат кількісно визначають методом:

1) алкаліметрії;

2) перманганатометрії;

3) комплексонометрії;

4) меркурометрії;

5) йодометрії.

 

85. Відповідно до вимог ДФУ кількісне визначення кислоти борної проводять в присутності:

1) гліцерину;

2) маніту;

3) глюкози;

4) фруктози;

5) етанолу.

86. Має лужну реакцію водних розчинів і кислу – гліцеринових лікарський засіб:

1) натрію гідрокарбонат;

2) натрію тіосульфат;

3) натрію тетраборат;

4) цинку сульфат;

5) натрію бензоат.

 

87. Кількісно визначають у водних розчинах методам ацидіметрії, а у гліцеринових – алкаліметрії лікарський засіб:

1) кислота борна;

2) натрію саліцилат;

3) натрію карбонат;

4) натрію тетраборат;

5) цинку сульфат.

 

88. Полум’я має зелену облямівку при проведенні реакції на:

1) натрію хлорид;

2) кислоту соляну;

3) кислоту борну;

4) кислоту глютамінову;

5) кислоту саліцилову.

89. Реакція з куркумовим папірцем є специфічною для:

1) нітрат-йону;

2) бензоат-йону;

3) борат-йону;

4) фосфат-йону;

5) ацетат-йону.

90. Згідно ДФУ домішки йонів кальцію в лікарських засобах визначають:

1) амонію оксалатом в середовищі оцтової кислоти;

2) амонію сульфатом в присутності аміачного буферного розчину;

3) амонію карбонатом в присутності амонію гідроксиду;

4) амонію фосфатом в присутності оцтової кислоти;

5) амонію оксалатом в присутності аміачного буферного розчину.

 

91. При ідентифікації йонів кальцію за ДФУ червоне забарвлення хлороформного шару спостерігається з реактивом:

1) амонію оксалатом в середовищі оцтової кислоти;

2) калію гексаціанофератом (ІІ) в середовищі оцтової кислоти;

3) гліоксальгідроксіанілом в середовищі лугу і натрію карбонату;

4) кислотою сірчаною;

5) кислотою фосфорною.

92. Лікарські засоби Кальцію, Магнію, Цинку при кількісному визначенні титрують розчином:

1) натрію едетату;

2) лугу;

3) кислоти;

4) йоду;

5) калію перманганату.

 

93. При кількісному визначенні лікарських засобів Магнію, Кальцію, Цинку титрування комплексонометричним методом ведуть в присутності:

1) натрію гідрокарбонату;

2) кислоти оцтової;

3) фосфатного буферного розчину;

4) аміачного буферного розчину;

5) амонію гідроксиду.

 

94. Аміачний буферний розчин при кількісному визначенні лікарських засобів Кальцію, Магнію, Цинку додають для:

1) збереження постійним рН титрованої суміші;

2) сприяння переходу кольору індикатора;

3) підвищення розчинення продуктів титрування;

4) зменшення дисоціації трилону Б;

5) підсилення кислотних властивостей трилону Б.

95. Сульфат цинку в очних краплях визначають методом:

1) рефрактометрії;

2) комплексонометрії;

3) меркурометрії;

4) аргентометрії;

5) нейтралізації.

 

96. У разі потрапляння на шкіру кислот застосовують розчин:

1) кислоти борної (1%);

2) натрію хлориду (0,9%);

3) кислоти хлоридної (2%);

4) натрію гідрогенкарбонату (2%);

5) кислоти ацетатної.

97. При розчиненні кальцію хлориду у воді відбувається:

1) виділення газу;

2) зменшення об’єму розчину;

3) нагрівання розчину;

4) охолодження розчину;

5) збільшення об’єму розчину.

98. В умовах аптеки з субстанції “Кальцію хлорид гексагідрат” готують 50% розчин, з якого потім виготовляють інші лікарські засоби. Це обумовлено тим, що:

1) субстанція гігроскопічна;

2) виготовлення ліків з використанням концентратів підвищує їх якість;

3) субстанція вивітрюється;

4) субстанція надзвичайно гігроскопічна, під впливом вологи розпливається, склад її стає нестабільним, що призводить до неточності в дозуванні;

5) субстанція розчиняється у воді та спирті.

99. Кількісне визначення магнію сульфату проводять методом:

1) йодометрії;

2) перманганатометрії;

3) комплексонометрії;

4) алкаліметрії;

5) ацидиметрії.

100. Фармакопецним реактивом на сульфати є:

1) цинку хлорид;

2) магнію хлорид;

3) барію хлорид;

4) барію гідроксид;

5) кальцію хлорид.

 

101. Йони магнію в лікарських засобах виявляють реактивом:

1) натрію нітритом;

2) калію хлоридом;

3) динатрію гідрофосфатом в присутності аміачного буферного розчину;

4) натрію карбонатом;

5) калію фероціанідом.

 

102. За допомогою розчину калію фероціаніду виявляють катіони:

1) цинку;

2) магнію;

3) калію;

4) натрію;

5) аргентуму.

103. При зберіганні кальцію хлориду гексагідрату слід враховувати його властивість:

1) відновлюватися;

2) гігроскопічність;

3) вивітрюватися;

4) окислюватися;

5) розкладатися.

104. Послаблююча дія магнію сульфату при внутрішньому застосуванні обумовлена:

1) наявністю йону магнію;

2) наявністю йону сульфату;

3) високою концентрацією солі в воді;

4) наявністю кристалізаційної води;

5) дією йону магнію.

105. При кількісному визначенні цинку сульфату методом комплексонометрії постійне рН (9,5–10) обумовлює суміш:

1) NH4OH, NaOH;

2) NH4Cl, NaOH;

3) Na2CO3, NH4ОН;

4) NaНCO3, Na2CO3;

5) NH4Cl, NH4ОН.

106. Йон цинку осаджує у вигляді білого осаду реактив:

1) сульфат натрію;

2) хлорид натрію;

3) сульфід натрію;

4) хлорид кальцію;

5) хлорид барію.

 

107. Для ідентифікації кальцію хлориду фармакопейною є реакція з:

1) нітратом срібла;

2) оксалатом амонію;

3) сульфатами лужних металів;

4) тіосульфатом натрію;

5) сірчаною кислотою.

108. Особливістю аналізу лікарських засобів органічної природи в порівнянні з неорганічними є:

1) спалювання їх на повітрі;

2) розчинення їх в воді очищеній;

3) розчинення їх в розведених кислотах і лугах;

4) попереднє спалювання в концентрованих кислотах і лугах з наступним розчиненням залишку в відповідному розчиннику;

5) визначення фізичних констант.

 

109. Для попереднього виявлення галогенів у складі органічних лікарських засобів використовують:

1) мурксидну пробу;

2) реакцію Віталі-Морена;

3) пробу Бейльштейна;

4) талейохінну пробу;

5) лігнінову пробу.

110. Основні властивості органічних лікарських засобів обумовлює функціональна група:

1) імідна;

2) первинна ароматична аміногрупа;

3) нітрозогрупа;

4) сульфгідрильна;

5) галогенідна.

111. Надати жарознижуючу дію лікарському засобу можна введенням:

1) спиртового гідроксилу;

2) карбоксильної групи;

3) ароматичної аміногрупи;

4) атома галогену;

5) фенольного гідроксилу.

 

112. Введення атому броміду в молекулу органічної сполуки надає фармакологічну дію:

1) седативну;

2) протигістамінну;

3) антисептичну;

4) анальгетичну;

5) кардіотонічну.

113. Введення гідроксилу в молекулу бензолу призводить до появи фізіологічної дії:

1) анестезуючої;

2) седативної;

3) антисептичної;

4) протиалергічної;

5) жарознижуючої.

114. Домішки альдегідів в лікарських засобах визначають:

1) реактивом Фелінга;

2) реактивом Толленса;

3) реактивом Несслера;

4) реактивом Маркі;

5) реактивом Драгендорфа.

 

115. Гексаметилентетрамін вступає в реакцію утворення ауринового барвника, бо він:

1) одержується з формальдегіду;

2) одержується з аміаку;

3) при нагріванні з кислотами виділяє формальдегід;

4) леткий при нагріванні;

5) має специфічний запах.

116. Реактиви, що містять отруйні речовини та дорогоцінні метали після використання зливають у:

1) водопровід;

2) спеціальний контейнер;

3) пісок або грунт;

4) контейнер для сміття;

5) пластиковий посуд.

 

117. Для ідентифікації гексаметилентетраміну використовують:

1) купруму (ІІ) сульфат;

2) саліцилову і концентровану сульфатну кислоти;

3) кальцію хлорид;

4) нінгідрин;

5) β-нафтол.

118.Реакцією “срібного дзеркала” можна ідентифікувати:

1) кислоти;

2) альдегіди;

3) спирти;

4) ефіри;

5) солі.

 

119. Методом кількісного визначення альдегідів є:

1) нейтралізація;

2) нітритометрія;

3) комплексометрія;

4) йодометрія в лужному середовищі;

5) броматометрія.

 

120. Йодоформна проба на спирт етиловий проводиться при взаємодії субстанції з:

1) йодом у лужному середовищі при нагріванні;

2) йодом у кислому середовищі при нагріванні;

3) йодом у лужному середовищі при кімнатній температурі;

4) калію йодидом у лужному середовищі при кімнатній температурі;

5) калію йодидом у кислому середовищі при нагріванні.

121. Фармакопейним методом кількісного визначення гексаметилентетраміну є:

1) ацидиметрія, пряме титрування, індикатор змішаний;

2) йодохлорметрія;

3) аргентометрія за методом Фольгарда;

4) йодометрія, зворотне титрування;

5) кислотно-основне зворотне титрування, індикатор метиловий червоний.

122. Спирт етиловий і спирт метиловий можна відрізнити за реакцією:

1) з хромотроповою кислотою;

2) з кислотою сірчаною;

3) утворення надхромових кислот;

4) утворення ауринового барвника;

5) з феруму (ІІ) сульфатом.

 

123. Загальною реакцією на альдегіди є реакція:

1) з натрію гідроксидом при нагріванні;

2) срібного дзеркала;

3) утворення азобарвника;

4) утворення комплексних солей.

5) з кислотою сірчаною концентрованою.

 

124. Концентрацію спирту етилового визначають:

1) за tо застигання;

2) методом К’єльдаля;

3) за густиною;

4) методом Фольгарда;

5) методом нейтралізації.

125. Домішки альдегідів в лікарських засобах визначають за допомогою:

1) лужного розчину тетрайодмеркурату;

2) мідно-тартратного розчину;

3) аміачного розчину аргентуму нітрату;

4) розчину бісульфіту натрію;

5) саліцилової кислоти у суміші з концентрованою сірчаною кислотою.

126. Водні розчини гексаметилентетраміну мають реакцію середовища:

1) нейтральну;

2) слабокислу;

3) слаболужну;

4) сильнокислу;

5) кислу.

 

127. Реакцією з реактивом Несслера можна ідентифікувати:

1) альдегіди;

2) кислоти;

3) ефіри;

4) спирти;

5) феноли.

 

128. В етанолі не допускається домішка:

1) метилового спирту;

2) ацетону;

3) перекисних сполук;

4) в’яжучих речовин;

5) кислих сполук.

 

129. Лікарські засоби альдегідів вступають в реакцію:

1) нейтралізації;

2) гідролізу;

3) окиснення-відновлення;

4) обміну;

5) утворення мурексиду.

130. Методом кількісного визначення гексаметилентетраміну в експрес-аналізі є:

1) комплексонометрія;

2) гравіметрія;

3) йодометрія;

4) нейтралізація зі змішаним індикатором;

5) броматометрія.

131. З розчином кальцію хлориду при кип’ятінні утворюють білий осад, розчинний у розведеній хлоридній кислоті, сполуки:

1) нітрати;

2) цитрати;

3) саліцилати;

4) бензоати;

5) тартрати.

132. Для ідентифікації цитрат-іону ДФУ рекомендує реакцію з розчином:

1) калію ацетату;

2) кальцію хлориду;

3) магнію сульфату;

4) натрію гідроксиду;

5) барію хлориду.

 

133. Натрію гідроцитрат і натрію цитрат можна розрізнити за:

1) розчинністю в воді;

2) реакціями ідентифікації на натрій-йон;

3) реакціями ідентифікації на цитрат-йон;

4) реакцією водного середовища;

5) граничним вмістом хлоридів.

134. Солі лимонної кислоти застосовують для консервування крові, бо вони:

1) з кальцій хлоридом при нагріванні утворюють осад, розчинний при охолодженні;

2) є натрієвими солями;

3) зв’язують йони кальцію крові в розчинний за звичайних умов, але недисоційований комплекс;

4) продукти нейтралізації лимонної кислоти різною масою соди;

5) мають різний смак.

135. Глутамінова кислота дає синьо-фіолетове забарвлення при нагріванні з нінгідрином за рахунок того, що вона є:

1) амінокислотою;

2) аміном аліфатичного ряду;

3) складовою частиною білка;

4) кислотою;

5) похідним глутарової кислоти.

136. Відповідно до вимог ДФУ кількісне визначення цитрату натрію проводять методом:

1) кислотно – основного титрування у неводному середовищі;

2) кислотно – основного титрування у водному середовищі;

3) аргентометрії;

4) іонобмінної хроматографії;

5) ацидиметрії.

 

137. Аліфатичні амінокислоти утворюють солі з кислотами і лугами так із лугами, тому що:

1) розчинні в воді;

2) мають асиметричний атом карбону;

3) нерозчинні в органічних розчинниках;

4) існують в оптично активних формах;

5) мають амфотерний характер.

138. Для амінокислот жирного ряду характерним є утворення комплексних солей синього кольору з іонами:

1) купруму;

2) кальцію;

3) магнію;

4) кобальту;

5) барію.

139. кислоту глутамінову кількісно визначають методом:

1) Мора;

2) Фольгарда;

3) Фаянса;

4) нітритометрії;

5) К’єльдаля.

140. натрію гідроцитрат для ін’єкцій кількісно визначають методом:

1) нітритометрії;

2) гравіметрії;

3) броматометрії;

4) алкаліметрії;

5) комплексонометрії.

141. Вихідними речовинами для добування натрію гідроцитрату для ін’єкцій є:

1) кислота малонова, натрію гідроксид;

2) кислота лимонна, натрію гідрокарбонат;

3) натрію гідрокарбонат, бензгідрол;

4) кислота ізовалеріанова, натрій;

5) кислота сульфанілова, натрію гідроксид.

 

 

142. Тотожність глютамінової кислоти підтверджують реакцією з :

1) нінгідрином;

2) манітом;

3) хлоридною кислотою;

4) магнію сульфатом;

5) етанолом.

143. Загальною і в той же час специфічною реакцією ідентифікації бензоатів і саліцилатів є взаємодія з:

1) лужним розчином калію тетрайодмеркурату;

2) формальдегідом в концентрованій сірчаній кислоті;

3) сульфатною кислотою;

4) феруму (ІІІ) хлоридом;

5) натрію гідроксидом.

 

144. Реакція утворення ауринового барвника характерна для:

1) бензойної кислоти;

2) саліцилової кислоти;

3) цитрату натрію;

4) кальцію глюконату;

5) стрептоциду.

145. Фармакопейним методом кількісного визначення ацетилсаліцилової кислоти є:

1) алкаліметрія, пряме титрування;

2) комплексонометрія;

3) кислотно-основне зворотне титрування після лужного гідролізу;

4) нітритометрія;

5) йодометрія, зворотне титрування.

 

146. При нагріванні кислоти саліцилової відбувається процес:

1) декарбоксилування;

2) дегідратація;

3) поліконденсації;

4) омилення;

5) полімеризації.

147. При кількісному визначенні бензойної кислоти використовують метод:

1) ацидиметрія, пряме титрування;

2) алкаліметрія, пряме титрування;

3) броматометрія, зворотне титрування;

4) перманганатометрія;

5) йодометрія.

148. Для кількісного визначення ацетилсаліцилової кислоти субстанцію розчиняють в:

1) нейтралізованому за фенолфталеїном спирті;

2) амоніачному буферному розчині;

3) безводній оцтовій кислоті;

4) суміші мета- та тетраборатів амонію;

5) воді очищеній.

 

149. Натрію саліцилат реагує з заліза (ІІІ) хлоридом за рахунок:

1) фенольного гідроксилу;

2) ароматичного циклу;

3) карбоксильної групи;

4) іону натрію;

5) атомів гідрогену.

 

150. Кислота саліцилова має антисептичну дію завдяки тому, що вона:

1) містить карбоксильну групу;

2) містить фенольний гідроксил;

3) є похідним бензену;

4) розчинна в спирті;

5) нерозчинна в воді.

151. Характерною реакцією тотожності натрію бензоату є реакція з:

1) феруму (ІІІ) хлоридом;

2) феруму (ІІ) хлоридом;

3) феруму (ІІ) сульфатом;

4) ртуті (ІІ) нітратом;

5) бісмуту (ІІІ) нітратом.

 

152. Ацетилсаліцилова кислота у вологому повітрі:

1) нейтралізується;

2) відновлюється;

3) гідролізується;

4) окиснюється;

5) омилюється.

153. Недоброякісність кислоти ацетилсаліцилової визначають за допомогою реактиву:

1) феруму (ІІ) хлориду;

2) натрію гідроксиду;

3) феруму (ІІІ) хлориду;

4) аргентуму нітрату;

5) бромної води.

154. Натрію бензоат і натрію саліцилат можна відрізнити реакцією з:

1) натрію гідроксидом;

2) калію бромідом;

3) барію хлоридом;

4) феруму (ІІІ) хлоридом;

5) натрію сульфідом.

 

 

155. Підтвердити тотожність кислоти саліцилової можна реакцією з:

1) кислотою нітратною;

2) реактивом Фелінга;

3) аміачним розчином аргентуму нітрату;

4) нінгідрином;

5) реактивом Маркі.

 

156. При зберіганні кислоти ацетилсаліцилової враховують її здатність:

1) гідролізувати у вологому повітрі;

2) вивітрюватися;

3) спалахувати;

4) окиснюватися;

5) відновлюватися.

 

157. Специфічною реакцією ідентифікації стрептоциду є:

1) реакція утворення азобарвника;

2) реакція конденсації з альдегідами;

3) нагрівання з лугом;

4) лігнінова проба;

5) реакція піролізу.

 

158. Згідно ДФУ для кількісного визначення сульфаніламідів згідно ДФУ використовують метод:

1) перманганатометрії;

2) йодометрії;

3) комплексонометрії;

4) нітритометрії;

5) гравіметричний.

159. Метод нітритометрії використовується для кількісного визначення:

1) стрептоциду;

2) гексаметилентетраміну;

3) кальцію глюконату;

4) антипірину;

5) кислоти саліцилової.

 

160. Зовнішнім індикатором нітритометричного методу є:

1) крохмаль;

2) залізо-амонійний галун;

3) тропеолін 00;

4) йодид-крохмальний папірець;

5) куркумовий папірець.

 

161. Сульфаніламідні лікарські засоби вступають в реакцію діазотування за рахунок:

1) імідної групи;

2) бензойного кільця;

3) первинної ароматичної аміногрупи;

4) амфотерних властивостей;

5) сульфогрупи.

 

162. Основою структури сульфаніламідних лікарських засобів є:

1) n-амінобензойна кислота;

2) бензойна кислота;

3) амід сульфанілової кислоти;

4) саліцилова кислота;

5) сульфатна кислота.

 

163. Переважна більшість сульфаніламідних лікарських засобів має властивості:

1) основні;

2) кислотні;

3) нейтральні;

4) амфотерні;

5) окислювальні.

164. Сульфаніламідні лікарські засоби розрізняють реакцією:

1) взаємодії з лугом;

2) піролізу;

3) розчинення в кислоті;

4) доведення наявності органічно зв’язаної сірки;

5) доведення наявності карбону в молекулі.

165. Сульфаніламідні лікарські засоби вступають в реакцію утворення азобарвника за рахунок:

1) первинної ароматичної аміногрупи;

2) сульфуру в сульфамідній групі;

3) гідрогену в сульфамідній групі;

4) ароматичного ядра;

5) радикалу в сульфамідній групі.

 

166. Специфічною на сульфацил-натрію є реакція:

1) з розчином міді (ІІ) сульфату;

2) утворення ауринового барвника;

3) з розчином кальцію хлориду;

4) Віталі-Морена;

5) мурексидна проба.

167. Загальною реакцією ідентифікації сульфаніламідних лікарських засобів є:

1) конденсація з альдегідом;

2) з йодною водою;

3) з гідроксидом амонію;

4) з феруму (ІІІ) хлоридом;

5) з дихроматом калію.

 

168. Сульфацил-натрію утворює блакитно-зелений осад комплексної солі з:

1) реактивом Маркі;

2) нітратною кислотою;

3) фенолом;

4) купрум (ІІ) сульфатом;

5) дихроматом калію.

 

169. Сульфаніламідні лікарські засоби розрізняють реакцією:

1) утворення азобарвника;

2) взаємодія з розчинами солей важких металів;

3) взаємодія з бромною водою;

4) окиснення нітратною кислотою;

5) взаємодія з розчином натрію нітропрусиду.

170. За ДФУ при нітритометричному титруванні прокаїну гідрохлориду точку еквівалентності визначають:

1) потенціометричного;

2) розчином кислотного хромтемносинього;

3) розчином метилового оранжевого;

4) розчином тропеоліну ОО в суміші з метиленовим синім;

5) розчином фенолфталеїну.

171. Анестезуючий ефект новокаїну обумовлений наявністю в молекулі:

1) первинної ароматичної аміногрупи;

2) складної ефірної групи;

3) анестезіофорного угрупування;

4) бензойного ядра;

5) кислотного залишку.

 

172. Специфічна реакція на анестезин обумовлена наявністю:

1) бензойного кільця;

2) етилового радикалу;

3) аміногрупи;

4) залишку кислоти бензойної;

5) карбоксильної групи.

173. Для ідентифікації анестезину застосовують реактиви:

1) гідроксид натрію, розчин йоду;

2) перманганат калію, розведена сірчана кислота;

3) хлорид барію, хлоридна кислота;

4) натрію нітрат, нітратна кислота;

5) фероціанід калію, натрію хлорид.

174. Анестезин належить до похідних:

1) сульфаніламідних препаратів;

2) ароматичних амінокислот;

3) аміноспиртів;

4) алкалоїдів;

5) ароматичних амінів.

175. Новокаїн вступає в реакцію утворення азобарвника завдяки тому, що він є:

1) гідрохлоридом;

2) ароматичним аміном;

3) сіллю органічної основи і неорганічної кислоти;

4) складним ефіром;

5) кристалічною речовиною.

 

176. Дикаїн від новокаїну можна відрізнити реакцією:

1) з розчином аргентуму нітрату;

2) утворення ауринового барвника;

3) утворення азобарвника;

4) з розчином купруму (ІІ) сульфату;

5) з розчином феруму (ІІІ) хлориду.

 

177. Кількісне визначення анестезину броматометричним методом /зворотне титрування/ обумовлене наявністю в молекулі:

1) ароматичного кільця;

2) ароматичної аміногрупи;

3) ефірного зв’язку;

4) залишку бензойної кислоти;

5) залишку пара –амінобензойної кислоти.

178. Реакціями ідентифікації прокаїну гідрохлориду є:

1) утворення азобарвника, лігнінова проба;

2) утворення срібних солей, мурексидна проба;

3) утворення азобарвника, йодоформна проба;

4) утворення оксонієвих солей і азобарвника;

5) талейохінна проба, флуоресценція в УФ-світлі.

 

179. Дикаїн має анестезуючу дію, бо є похідним:

1) складного ефіру параамінобензойної кислоти;

2) етилового сирту;

3) ароматичного аміну;

4) солі органічної основи і мінеральної кислоти;

5) бутану.

180. Під час роботи з концентрованою сульфатною кислотою забороняється:

1) користуватися мірним посудом;

2) виконувати відповідні обчислення;

3) нейтралізувати кислоту лугом;

4) вливати воду у кислоту;

5) вливати кислоту у воду.

 

181. Специфічною на анестезин є реакція:

1) утворення йодоформу;

2) утворення індофенолового барвника;

3) утворення ауринового барвника;

4) з феруму (ІІІ) хлоридом;

5) з концентрованою нітратною кислотою.

182. Фармакопейним методом кількісного визначення прокаїну гідрохлориду є:

1) нітритометрія;

2) перманганатометрія;

3) алкаліметрія;

4) аргентометрія;

5) меркуриметрія.

 

183. В результаті лужного гідролізу анестезину утворюється етанол, який можна виявити за допомогою реакції:

1) знебарвлення бромної води;

2) утворення ауринового барвника;

3) Віталі-Морена;

4) утворення “Срібного дзеркала”;

5) йодоформної проби.

 

184. Фармакопейною реакцією ідентифікації прокаїну гідрохлориду є:

1) миттєве знебарвлення розчину калію перманганату в середовищі сульфатної кислоти;

2) утворення ауринового барвника;

3) з розчином роданіду амонію;

4) з розчином хлораміну;

5) утворення берлінської лазурі.

185. При визначення тотожності фурациліну застосовують реактив:

1) амонію гідроксид;

2) натрію гідроксид;

3) феруму (ІІІ) хлорид;

4) амонію оксалат;

5) барію хлорид.

 

186. Анальгін належить до похідних:

1) піразолу;

2) фурану;

3) фурфуролу;

4) піролідину;

5) імідазолу.

187. Методом йодометрії (прямим титруванням) у підкисленому розчині визначають:

1) новокаїн;

2) фурацилін;

3) анальгін;

4) гексаметилентетрамін;

5) ізоніазид.

 

188. В розчинах для ін’єкцій жовтіє при зберіганні без втрати активності субстанція:

1) натрію хлорид;

2) анальгін;

3) натрію тіосульфат;

4) атропіну сульфат;

5) кальцію глюконат.

189. Реакцію парацетамолу із солями діазонію зумовлює наявність у молекулі:

1) фенольного гідроксилу;

2) ароматичної аміногрупи;

3) ароматичного ядра;

4) радикалу в аміногрупі;

5) метильної групи.

 

190. Реактивом для ідентифікації фтивазиду як похідного піридину є:

1) 2,4-динітрохлорбензол;

2) концентрована азотна кислота;

3) амонію хлорид;

4) бромна вода;

5) розчин кобальту нітриту.

 

191. Фурацилін є похідним:

1) фурану;

2) імідазолу;

3) піролу;

4) піразолу;

5) піридину.

 

192. Методом кількісного визначення анальгіну є:

1) метод Мора;

2) комплексометрія;

3) меркуриметрія;

4) нітритометрія;

5) йодометрія.

 

193. Кількісне визначення 25% розчину анальгіну проводять методом:

1) рефрактометрії;

2) броматометрії;

3) аргентометрії;

4) комплексонометрії;

5) алкаліметрії.

194. Методом кількісного визначення фурациліну є:

1) йодометрія в лужному середовищі;

2) рефрактометрія;

3) трилонометрія;

4) перманганатометрія;

5) ацидиметрія.

 

 

195. Пірацетам є похідним:

1) піридину;

2) фурану;

3) піролу;

4) хіноліну;

5) тіазолу.

196. Груповою реакцією ідентифікації пуринових алкалоїдів є:

1) Віталі-Морена;

2) утворення перйодиду;

3) мурексидна проба;

4) утворення ауринового барвника;

5) талейохінна проба.

 

197. Алкалоїди-сольові форми у неводному середовищі кількісно визначають методом:

1) комплексонометрії;

2) алкаліметрії;

3) ацидіметрії;

4) нітритометрії;

5) перманганатометрії.

198. Для ідентифікації алкалоїдів фармакопейним реактивом є:

1) калію йодвісмутат;

2) калію піроантимонат;

3) калію тетрайодомеркурат;

4) калію йодид;

5) калію фериціанід.

199. Фармакопейним загальноалкалоїдним реактивом є:

1) реактив Маркі;

2) реактив Фелінга;

3) реактив Драгендорфа;

4) реактив Толенса;

5) реактив Несслера.

200. Для проведення групової реакції на алкалоїди – похідні морфіану використовують реактив:

1) концентрована сульфатна кислота;

2) концентрована нітратна кислота;

3) гідроксид натрію;

4) суміш концентрованої сульфатної і нітратної кислот;

5) гідроксид амонію.

201. Мурексидною пробою ідентифікують лікарські засоби похідні:

1) амінів;

2) ксантину;

3) альдегідів;

4) барбітурової кислоти;

5) аміноспиртів.

 

202. Хімічну назву 1,3 – диметилксантин має:

1) кофеїн;

2) бемегрид;

3) теофілін;

4) папаверин;

5) теобромін.

203. Алкалоїди – сольові форми згідно вимог ДФУ кількісно визначають методом:

1) комплексонометрії;

2) перманганатометрії;

3) йодометрії;

4) нейтралізації в неводному середовищі;

5) броматометрії.

 

204. Для проведення реакції Віталі-Морена використовують суміш реактивів:

1) концентрована сірчана кислота з формаліном;

2) азотна кислота з формаліном;

3) концентрована нітратна кислота з спиртовим розчином калію гідроксиду;

4) концентрована соляна кислота з гліцерином;

5) концентрована нітратна кислота з сірчаною кислотою.

205. Алкалоїд пілокарпін є похідним:

1) тропану;

2) імідазолу;

3) фурфуролу;

4) фурану;

5) піролу.

206. Взаємодіє з феруму (ІІІ) хлоридом тільки після попереднього гідролізу лікарський засіб:

1) морфіну гідрохлорид;

2) теофілін;

3) кодеїн;

4) теобромін;

5) атропіну сульфат.

207. Методом кількісного визначення морфіну гідрохлориду в лікарських формах є:

1) ацидиметрія в неводному середовищі в присутності меркурію (ІІ) ацетату;

2) йодометрія;

3) алкаліметрія в спиртово-хлороформному середовищі;

4) фотоколориметрія за реакцією з пікриновою кислотою;

5) комплексонометрія.

208. Відмінність морфіну гідрохлориду від кодеїну визначають за допомогою реактиву:

1) Фреде;

2) Люголя;

3) Бушарда;

4) Маркі;

5) Шейблера.

209. З рослинної сировини добувають:

1) прості ефіри;

2) ароматичні аміни;

3) алкалоїди;

4) оксикислоти аліфатичного ряду;

5) галогенопохідні вуглеводнів жирного ряду.

210. Морфін від кодеїну можна відрізнити реакцією з:

1) купруму (ІІ) сульфатом;

2) феруму (ІІІ) хлоридом;

3) нінгідрином;

4) кислотою сульфатною концентрованою;

5) кислотою хлороводневою розведеною.

 

211. Реакція Віталі-Морена є специфічною для:

1) антибіотиків пеніцилінового ряду;

2) складних ефірів;

3) алкалоїдів, похідних пурину;

4) гетероциклічних сполук, похідних фурану;

5) алкалоїдів, похідних тропану.

 

212. При додаванні до розчину морфіну гідрохлориду амоніаку виділяється білий кристалічний осад, розчинний в розчині гідроксиду натрію. Це пояснюється наявністю в його молекулі:

1) спиртової гідроксогрупи;

2) фенольного гідроксилу;

3) ненасиченого зв’язку;

4) кисневого містка;

5) третинного атому азоту.

 

213. Амфотерні властивості проявляє лікарський засіб:

1) теобромін;

2) кофеїн;

3) кодеїн;

4) кофеїн-бензоату натрію;

5) етилморфіну гідрохлорид.

214. В основу хімічної класифікації алкалоїдів покладено:

1) хімічну класифікацію органічних сполук;

2) наявність функціональних груп;

3) будову карбоново-нітрогенового скелету;

4) фармакологічну дію;

5) фізико-хімічні властивості.

 

215. Алкалоїд пілокарпін є похідним:

1) тропану;

2) імідазолу;

3) піридину;

4) фурану;

5) піразолу.

216. За хімічною будовою глюкоза належить до:

1) ароматичних кислот;

2) алкалоїдів;

3) антибіотиків;

4) моносахаридів;

5) полісахаридів.

217. За знебарвленням йоду ідентифікують:

1) кислоту борну;

2) кислоту аскорбінову;

3) кислоту бензойну;

4) кислоту ацетилсаліцилову;

5) кислоту глютамінову.

218. Методом кількісного визначення кальцію глюконату є:

1) йодометрія;

2) аргентометрія;

3) алкаліметрія;

4) комплексометрія;

5) броматометрія.

219. Для ідентифікації глюкози реактивом Фелінга необхідно:

1) нагрівання;

2) каталізатор;

3) кімнатна температура;

4) охолодження;

5) енергійне збовтування.

 

220. Фармакопейною реакцією ідентифікації глюкози є:

1) відновлення реактиву Фелінга;

2) осадження розчином маніту;

3) взаємодія з заліза (ІІІ) хлоридом;

4) взаємодія з хлоридною кислотою;

5) взаємодія з сірчаною кислотою.

 

221. Глюконат кальцію має кровоспинну дію за рахунок наявності:

1) йонів глюконової кислоти;

2) йонів кальцію;

3) гідроксильних груп;

4) атомів Карбону;

5) атомів Оксигену.

 

222. Тотожність кислоти аскорбінової підтверджують визначенням:

1) запаху;

2) питомого обертання;

3) смаку;

4) розчинності у 95% спирті;

5) розчинності в ефірі.

223. Взаємодію глюкози з реактивом Несслера обумовлює:

1) спиртовий гідроксил;

2) альдегідна група;

3) карбонільна група;

4) пірановий цикл;

5) асиметричні атоми карбону.

224. Фармакопейною реакцією ідентифікації глюкози є взаємодія з:

1) мідно-тартратним комплексом при нагріванні;

2) амоніачним розчином аргентуму нітрату при нагріванні;

3) лужним розчином тетрайодмеркурату;

4) тимолом і концентрованою сульфатною кислотою;

5) резорцином і розведеною хлороводневою кислотою при кип’ятінні.

 

225. Оптичну активність проявляє розчин:

1) кодеїну;

2) глюкози;

3) кофеїну;

4) теоброміну;

5) кофеїн-бензоату натрію.

226. За питомим обертанням можна ідентифікувати субстанцію:

1) кислоту ацетилсаліцилову;

2) глюкозу;

3) кислоту бензойну;

4) парацетамол;

5) анестезин.

227. Кислотні властивості кислоти аскорбінової обумовлені наявністю в структурі:

1) лактонного кільця;

2) двох енольних гідроксилів;

3) одного енольного гідроксилу;

4) фенольних гідроксилів;

5) подвійного зв’язку.

228. При ідентифікації кислоти аскорбінової з нітратом срібла спостерігається:

1) темно-сірий осад;

2) жовтий осад;

3) білий осад;

4) бурий осад;

5) синє забарвлення розчину.

229. За ДФУ кальцію глюконат ідентифікують з:

1) розчином аргентуму нітрату в присутності нітратної кислоти;

2) феруму (ІІІ) хлоридом;

3) розчином калію перманганату;

4) реактивом Драгендорфа;

5) реактивом Маркі.

 

230. Хімічні властивості і фізіологічну активність аскорбінової кислоти обумовлює:

1) ендіольне угрупування;

2) гідроксильні групи;

3) лактонне кільце;

4) подвійні зв’язки;

5) спиртовий гідроксил.

231. Фармакопейним методом кількісного визначення кальцію глюконату є :

1) йодометрія;

2) комплексометрія;

3) броматометрія;

4) нейтралізація;

5) аргентометрія.

 

232. Для ідентифікації кислоти аскорбінової фармакопейною є реакція з розчином:

1) срібла нітрату;

2) натрію хлориду;

3) калію йодату;

4) натрію тіосульфату;

5) калію перманганату.

 

233. Фармакопейним методом кількісного визначення кислоти аскорбінової є:

1) йодатометрія;

2) алкаліметрія;

3) йодометрія;

4) аргентометрія;

5) йодхлорметрія.

234. Кислоту аскорбінову зберігають у захищеному від світла місці, тому що вона:

1) окиснюється;

2) гідролізує;

3) відновлюється;

4) полімеризується;

5) сублімує.

235. Фізіологічну активність аскорбінової кислоти обумовлює:

1) подвійні зв’язки;

2) гідроксильні групи;

3) лактонне кільце;

4) ендіольне угрупування;

5) спиртовий гідроксил.

236. Кількісне визначення суми пеніцилінів проводять методом:

1) гравіметрії;

2) рефрактометрії;

3) йодометрії;

4) потенціометрії;

5) нітритометрії.

237. При ідентифікації кислоти аскорбінової з 2,6-дихлор-феноліндофенолом спостерігається:

1) знебарвлення синього розчину;

2) темно-сірий осад;

3) жовтий осад;

4) білий осад;

5) бурий осад.

238. Розчин перманганату калію знебарвлюється при взаємодії з розчином:

1) сульфацилу натрію;

2) глютамінової кислоти;

3) анальгіну;

4) аскорбінової кислоти;

5) ацетилсаліцилової кислоти.

 

239. Підтвердити наявність β – лактамного циклу в антибіотиках пеніцилінового ряду можна:

1) оцтовою кислотою і феруму (ІІІ) хлоридом;

2) розчином 2,6-дихлорфеноліндофенолу;

3) розчином амоніаку і розчином купрум (ІІ) нітрату;

4) розчином калію перманганату і розчином феруму (ІІІ) хлориду;

5) лужним розчином гідроксиламіну гідрохлориду і розчином купруму (ІІ) нітрату.

 

240. При нагріванні левоміцетину з розчином натрію гідроксиду спостерігається:

1) червоне забарвлення;

2) коричневе забарвлення;

3) жовте забарвлення, що переходить у червоно-оранжеве;

4) червоний осад;

5) жовте забарвлення, що переходить спочатку у червоно-оранжеве, а потім утворюється цегляно-червоний осад і з’являється запах амоніаку.

 

241. До напівсинтетичних пеніцилінів належить:

1) тетрациклін;

2) левоміцетин;

3) оксациліну натрієва сіль;

4) стрептоміцину сульфат;

5) еритроміцину сульфат.

242. При ідентифікації левоміцетину використовують реактив:

1) барію хлорид;

2) гідроксид натрію;

3) концентрована сірчана кислота;

4) розведена азотна кислота;

5) хромотропова кислота.

 

243. За хімічною класифікацією антибіотик левоміцетин належить до:

1) гетероциклічного ряду;

2) ароматичного ряду;

3) аміноглікозидів;

4) макролідів;

5) аліциклічного ряду.

 

244. Для фармакопейної реакції ідентифікації бензилпеніцилінів використовують сірчанокислий розчин:

1) кислоти саліцилової;

2) кислоти азотної;

3) амонію молібдату;

4) дифеніламіну;

5) формальдегіду.

245. Куприметричний метод визначення левоміцетину ґрунтується на утворенні:

1) розчинної комплексної сполуки;

2) нерозчинної комплексної сполуки;

3) виділенні аміаку;

4) молекулярного нітрогену;

5) лужного середовища.

246. Природні пеніциліни можна відрізнити один від одного за допомогою:

1) кислоти хромотропової в присутності концентрованої кислоти сульфатної;

2) реактиву Драгендорфа;

3) реактиву Майєра;

4) β-нафтолу в лужному середовищі;

5) 8-оксихіноліну в лужному середовищі в присутності окисника – натрію гіпоброміту.

247. Наявність нітрогрупи в структурі левоміцетину підтверджують:

1) утворенням азобарвника після відновлення нітрогрупи;

2) виділенням аміаку при кип’ятінні з розчином натрію гідроксиду;

3) появою червоного забарвлення при взаємодії з реактивом Маркі;

4) появою червоного осаду при нагріванні з розчином натрію гідроксиду;

5) утворенням розчинної комплексної сполуки з купруму (ІІ) сульфатом.

248. До ДФУ увійшла монографія на субстанцію:

1) бензилпеніциліну-калієва сіль;

2) бензилпеніциліну новокаїнова сіль;

3) феноксиметилпеніцилін;

4) оксацилін;

5) левоміцетин.

249. Загальною реакцією ідентифікації антибіотиків пеніцилінового ряду є:

1) утворення індофенолу;

2) мурексидна проба;

3) утворення гідроксамату купруму;

4) реакція Віталі-Морена;

5) утворення осаду з пероксидом водню.

250. Біологічну активність пеніцилінів обумовлює:

1) β – лактамний цикл;

2) тіазоловий цикл;

3) карбоксильна група;

4) введення йону натрію;

5) аміногрупа.


В І Д П О В І Д І

 

1. – 2 2. – 2 3. – 3 4. – 4 5. – 1 6. – 3 7. – 3 8. – 2 9. – 3 10. – 4 11. – 3 12. – 4 13. – 1 14. – 1 15. – 2 16. – 2 17. – 3 18. – 5 19. – 1 20. – 3 21. – 2 22. – 4 23. – 4 24. – 3 25. – 5 26. – 5 27. – 1 28. – 4 29. – 2 30. – 3 31. – 4 32. – 2 33. – 1 34. – 1 35. – 3 36. – 4 37. – 2 38. – 1 39. – 3 40. – 3 41. – 4 42. – 3 43. – 2 44. – 2 45. – 2 46. – 5 47. – 2 48. – 3 49. – 4 50. – 3 51. – 2 52. – 2 53. – 3 54. – 1 55. – 5 56. – 1 57. – 1 58. – 1 59. – 1 60. – 5 61. – 1 62. – 1 63. – 4 64. – 1 65. – 5 66. – 4 67. – 3 68. – 2 69. – 1 70. – 2 71. – 2 72. – 1 73. – 4 74. – 2 75. – 1 76. – 2 77. – 3 78. – 1 79. – 1 80. – 1 81. – 3 82. – 3 83. – 1 84. – 1 85. – 2 86. – 3 87. – 4 88. – 3 89. – 3 90. – 5 91. – 3 92. – 1 93. – 4 94. – 1 95. – 2 96. – 4 97. – 4 98. – 4 99. – 3 100. – 3 101. – 3 102. – 1 103. – 2 104. – 3 105. – 5 106. – 3 107. – 2 108. – 4 109. – 3 110. – 2 111. – 3 112. – 1 113. – 3 114. – 3 115. – 3 116. – 2 117. – 2 118. – 2 119. – 4 120. – 1 121. – 5 122. – 1 123. – 2 124. – 3 125. – 1 126. – 3 127. – 1 128. – 1 129. – 3 130. – 4 131. – 2 132. – 2 133. – 4 134. – 3 135. – 1 136. – 1 137. – 5 138. – 1 139. – 5 140. – 4 141. – 2 142. – 1 143. – 4 144. – 2 145. – 3 146. – 1 147. – 2 148. – 1 149. – 1 150. – 2 151. – 1 152. – 3 153. – 3 154. – 4 155. – 5 156. – 1 157. – 5 158. – 4 159. – 1 160. – 4 161. – 3 162. – 3 163. – 4 164. – 2 165. – 1 166. – 1 167. – 1 168. – 4 169. – 2 170. – 4 171. – 3 172. – 2 173. – 1 174. – 2 175. – 2 176. – 3 177. – 1 178. – 1 179. – 1 180. – 4 181. – 1 182. – 1 183. – 5 184. – 1 185. – 2 186. – 1 187. – 3 188. – 2 189. – 1 190. – 1 191. – 1 192. – 5 193. – 1 194. – 1 195. – 3 196. – 3 197. – 3 198. – 1 199. – 3 200. – 4 201. – 2 202. – 3 203. – 4 204. – 3 205. – 2 206. – 3 207. – 3 208. – 4 209. – 3 210. – 2 211. – 5 212. – 2 213. – 1 214. – 3 215. – 2 216. – 4 217. – 2 218. – 4 219. – 1 220. – 1 221. – 2 222. – 2 223. – 2 224. – 1 225. – 2 226. – 2 227. – 3 228. – 1 229. – 2 230. – 1 231. – 2 232. – 1 233. – 3 234. – 1 235. – 4 236. – 3 237. – 1 238. – 4 239. – 5 240. – 5 241. – 3 242. – 2 243. – 2 244. – 5 245. – 1 246. – 1 247. – 1 248. – 1 249. – 3 250. – 1  

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Державна фармакопея України / Державне підприємство „Науково-експертний фармакопейних центр”. 1-е вид. – Х.: PIPEГ. 2001, 556 с. – Доповнення 1. 2004. – 520 с.

2. Фармацевтична хімія. Навч. посіб. за заг. ред. П.О.Безуглого. Вінниця. Нова книга, 2006. – 552 с.

3. Фармацевтична хімія: Навч. посіб. для студ. вищих фармацевтичних навчальних закладів і фармацевтичних факультетів ВМНЗ ІІІ-IV р.а./П.О.Безуглий, І.В.Українець, С.Г.Таран та ін.: За заг. ред. П.О.Безуглого. – Х. В-во НФаУ; Золоті сторінки, 2002. – 448 с.

4. Фармацевтичний аналіз: Навч. посіб для студ. ВФНЗ ІІІ-IV р.а./ П.О.безуглий, В.О.Грузько, С.Г.Леонова та ін. За заг. ред. П.О.Безуглого. – Х. В-во НФаУ; Золоті сторінки, 2001. – 240 с.

5. Беликов В.Г., Фармацевтическая химия; В 2 ч. – ч.1: Общая фармацевтическая химия. – М.: Высшая школа, 1993. 432 с.

6. Беликов В.Г., Фармацевтическая химия; В 2 ч. – ч.2: Специальная фармацевтическая химия. – Пятигорск, 1996. 608 с.

7. Шаповалова В.А., Заболотный В.А. и др.; Фармацевтический анализ лекарственных средств – Х.: ИМП «Рубикон», 1995, 400 с.

8. Машковский М.Д., Лекарственные средства, в 2 т. – 15 изд. – М.: ООО “Новая волна”, 2005, 1200 с.: ил.

9. Наказ МОЗ У № 626 від 15.12.2004 р. “Про затвердження Правил виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки”

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.