кислотно-основного титрування в неводному середовищі. ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
39. Для приблизної оцінки вмісту допустимої домішки у лікарському засобі застосовують: 1) аміачно-буферний розчин; 2) розчин сульфатної кислоти; 3) еталонний розчин; 4) розчин нітратної кислоти; 5) суміш розчинів сульфатної та нітратної кислот. 40. Показник заломлення залежить від: 1) температури, тиску, довжини хвилі світла; 2) температури, густини, тиску; 3) довжини хвилі світла, концентрації, температури; 4) довжини хвилі світла, концентрації, тиску; 5) концентрації, температури, тиску.
41. Фактор показника заломлення – це: 1) відношення синуса кута падіння променя світла у повітрі до синуса кута падіння променя світла у даному середовищі; 2) величина приросту показника заломлення; 3) відношення тангенса кута падіння променя світла у повітрі до тангенса кута падіння променя світла у даному середовищі; 4) величина приросту показника заломлення при збільшенні концентрації на 1%; 5) відношення швидкості світла у вакуумі до швидкості світла у досліджуваному розчині. 42. Повному хімічному контролю (ідентифікації та кількісному визначенню) не підлягають: 1) очні краплі та мазі; 2) лікарські засоби для ін’єкцій до і після стерилізації; 3) лікарські засоби, розфасовані в аптеці; 4) лікарські форми для немовлят та новонароджених дітей; 5) рідкі лікарські форми. 43. Величина приросту показника заломлення при збільшенні концентрації розчину на 1% це: 1) індекс рефракції; 2) фактор показника заломлення; 3) кут падіння світла; 4) оптичне обертання; 5) в’язкість речовини. 44. При визначенні граничного вмісту домішок хлоридів, в якості основного реактиву, використовують: 1) сірчану кислоту; 2) розчин аргентуму нітрату; 3) азотну кислоту; 4) еталонний розчин хлориду; 5) гідроксид амонію. 45. При кількісному визначенні солей галогеноводневих кислот у неводних розчинниках додають Hg(CH3СОО)2 для: 1) визначення еквівалентної точки; 2) зв’язування йонів галогенів; 3) попередження гідролізу солей; 4) попередження утворення колоїдних розчинів; 5) сприяння випаданню в осад органічних основ. 46. Згідно з наказом МОЗУ №626 від 15.12.2004р. повному хімічному контролю підлягає розчин: 1) кислоти бензойної; 2) кислоти молочної; 3) кислоти саліцилової; 4) кислоти ацетилсаліцилової; 5) кислоти хлороводневої. 47. Хлориди за ДФУ ідентифікують реактивом: 1) розведеною сульфатною кислотою; 2) дихроматом калію з сульфатною кислотою; 3) нітритом натрію в кислому середовищі; 4) міді сульфатом; 5) феруму (ІІІ) сульфатом. 48. При реакції окиснення йодидів шар хлороформу має колір: 1) жовтий; 2) зелений; 3) фіолетовий; 4) синій; 5) блакитний.
49. Калію хлорид утворює жовтий осад з розчином: 1) цинкуранілацетату; 2) оксалату амонію; 3) тартатної кислоти; 4) натрію гексанітрокобальтату; 5) срібла нітрату.
50. Солі калію, змочені хлороводневою кислотою, забарвлюють полум’я в колір: 1) синій; 2) жовтий; 3) фіолетовий; 4) цегляно-червоний; 5) зелений.
51. Солі натрію, змочені хлороводневою кислотою, забарвлюють полум’я в колір: 1) синій; 2) жовтий; 3) фіолетовий; 4) цегляно-червоний; 5) зелений.
52. За допомогою метоксифенілоцтової кислоти виявляють катіони: 1) цинку; 2) натрію; 3) калію; 4) магнію; 5) аргентуму. 53. При кількісному визначенні йодидів меркуриметрично використовують індикатор: 1) фенолфталеїн; 2) метиловий червоний; 3) титрують без індикатора; 4) метиловий синій; 5) еозинат натрію. 54. При титруванні йодидів за методом Фаянса індикатором є: 1) еозинат натрію; 2) флуоресцин; 3) калію дихромат; 4) калію хромат; 5) метиловий оранжевий.
55. Методом Фольгарда (зворотне аргентометричне титрування) визначають: 1) калію йодид; 2) калію бромід; 3) кальцію хлорид; 4) натрію йодид; 5) натрію хлорид. 56. Хлориди і броміди у кислому середовищі не можна кількісно визначити методом: 1) Мора; 2) меркуріметрії; 3) Фаянса; 4) Фольгарда; 5) оксидиметрії.
57. Білий осад, розчинний в аміаку з аргентуму нітратом утворює лікарський засіб: 1) натрію хлорид; 2) калію бромід; 3) натрію йодид; 4) натрію бромід; 5) калію йодид. 58. Осад жовтуватого кольору, розчинний у концентрованому розчині амоніаку, утворює з розчином аргентуму нітрату субстанція: 1) калію бромід; 2) калію хлорид; 3) натрію хлорид; 4) кислота хлористоводнева; 5) натрію йодид. 59. При кількісному визначенні хлоридів і бромідів методом Мора необхідною умовою титрування є: 1) нейтральне середовище розчину; 2) слабокисле середовище (кислота оцтова); 3) сильнокисле середовище (кислота нітратна); 4) слаболужне середовище (натрію гідрогенкарбонат); 5) сильнолужне середовище (натрію гідроксид). 60. У разі потрапляння на шкіру лугів застосовують розчин: 1) натрію тетраборату (2%); 2) кислоти хлоридної (8,3%); 3) натрію ацетату (1%); 4) прокаїну гідро хлориду (0,5%); 5) кислоти борної (2%).
61. В результаті реакції окиснення бромідів хлораміном шар хлороформу має колір: 1) жовтий; 2) зелений; 3) фіолетовий; 4) синій; 5) червоний.
62. Йод ідентифікують за допомогою реакції з розчином: 1) крохмалю; 2) аргентуму нітрату; 3) кислоти нітратної; 4) калію перманганату; 5) натрію нітриту. 63. Методом кількісного визначення 10% розчину натрію хлориду є: 1) броматометрія; 2) перманганатометрія; 3) йодометрія; 4) рефрактометрія; 5) гравіметрія.
64. Згідно вимог ДФУ випробування на граничний вміст домішок солей калію в субстанціях проводять за допомогою реакції з розчином: 1) натрію тетрафенілборату; 2) тартратної кислоти; 3) натрію кобальтинітриту; 4) цинкуранілацетату; 5) борної кислоти.
65. Розчини кислоти хлористоводневої (для внутрішнього застосування), розчин атропіну сульфату та нітрату срібла підлягають: 1) повному хімічному контролю; 2) органолептичному контролю; 3) контролю при відпуску; 4) письмовому контролю; 5) всім вищевказаним видам контролю.
66.Домішки хлоридів у лікарських засобах визначають у середовищі: 1) нітратної кислоти з купруму сульфатом; 2) оцтової кислоти з аргентуму нітратом; 3) фосфатної кислоти з аргентуму нітратом; 4) нітратної кислоти з аргентуму нітратом; 5) хлоридної кислоти з аргентуму нітратом. 67. В методі Фольгарда як індикатор використовують: 1) хромат калію; 2) метилоранж; 3) феруму (ІІІ) амонію сульфат; 4) дифенілкарбазид; 5) фенолфталеїн. 68. Роботу з «димлячими» кислотами та газоподібними речовинами виконують: 1) за робочим столом; 2) під витяжкою; 3) у матеріальній кімнаті; 4) в асистентській кімнаті; 5) в асептичному блоці. 69. При взаємодії натрію тіосульфату з хлоридною кислотою відчувається запах: 1) диоксиду сульфуру; 2) сульфургідрогену; 3) аміаку; 4) оксиду нітрогену; 5) хлороформу.
70. При проведенні випробування «Води очищеної» на речовини, що окиснюються, в якості окисника використовують: 1) розчин калію дихромату; 2) розчин калію перманганату; 3) розчин йоду; 4) розчин калію хромату; 5) розчин феруму (ІІІ) хлориду. 71. Воду очищену слід використовувати з моменту одержання (за умов належного зберігання) протягом: 1) 24 годин; 2) трьох діб; 3) тижня; 4) двох діб; 5) місяця. 72. Реактивом для ідентифікації натрію тіосульфату є: 1) кислота хлористоводнева; 2) луг; 3) натрію хлорид; 4) магнію нітрат; 5) калію йодид. 73. Субстанція “натрію тіосульфат” утворює спочатку осад білого кольору, який повільно жовтіє, буріє, чорніє з: 1) магнію сульфатом; 2) калію йодидом; 3) калію бромідом; 4) аргентуму нітратом; 5) натрію гідрогенкарбонатом. 74. Натрію гідрокарбонат кількісно визначають методом: 1) алкаліметрії; 2) ацидіметрії; 3) комплексиметрії; 4) меркуриметрії; 5) йодометрії. 75. Наявність домішок натрію карбонату в гідрокарбонаті натрію визначають з: 1) фенолфталеїном; 2) метилоранжем; 3) кислотою; 4) лугом; 5) нінгідрином. 76. Ідентифікувати гідрокарбонат можна: 1) лугом; 2) кислотою; 3) кальцію оксидом; 4) амонію гідроксидом; 5) амонію карбонатом. 77. При визначенні адсорбційної здатності активованого вугілля використовують: 1) калію перманганат; 2) калію дихромат; 3) метиленовий синій; 4) метиловий оранжевий; 5) фенолфталеїн. 78. Адсорбційну здатність вугілля активованого для медичного призначення підвищують шляхом обробки: 1) перегрітою водяною парою; 2) киплячою водою; 3) органічним розчинником; 4) нітратною кислотою; 5) розчином амоніаку. 79. Вугілля активоване одержують: 1) піролізом деревини; 2) з нафти; 3) з торфу; 4) з глини; 5) з кам’яного вугілля. 80. Гідрокарбонати від карбонатів можна відрізнити за допомогою індикатора: 1) фенолфталеїну; 2) метилового оранжевого; 3) метиленового синього; 4) метилового червоного; 5) тимолового синього. 81. При додаванні надлишку реактиву аргентуму нітрату утворився білий осад, який повільно жовтіє, буріє, чорніє. Це субстанція: 1) натрію гідрокарбонат; 2) натрію бромід; 3) натрію тіосульфат; 4) натрію хлорид ; 5) натрію йодид. 82. Згідно ДФУ кислоту борну ідентифікують реактивом: 1) манітом; 2) гліцерином; 3) метанолом в суміші з концентрованою сульфатною кислотою; 4) концентрованою сірчаною кислотою; 5) етанолом в суміші з концентрованою сульфатною кислотою.
83. Згідно ДФУ при кількісному визначенні кислоти борної додають маніт, який забезпечує: 1) підсилення кислотних властивостей кислоти борної; 2) зменшення дисоціації кислоти борної; 3) покращення розчинення кислоти борної; 4) підсилення гідролізу утвореної при титруванні солі; 5) пришвидшення взаємодії титранту з індикатором. 84. Згідно ДФУ натрію тетраборат кількісно визначають методом: 1) алкаліметрії; 2) перманганатометрії; 3) комплексонометрії; 4) меркурометрії; 5) йодометрії.
85. Відповідно до вимог ДФУ кількісне визначення кислоти борної проводять в присутності: 1) гліцерину; 2) маніту; 3) глюкози; 4) фруктози; 5) етанолу. 86. Має лужну реакцію водних розчинів і кислу – гліцеринових лікарський засіб: 1) натрію гідрокарбонат; 2) натрію тіосульфат; 3) натрію тетраборат; 4) цинку сульфат; 5) натрію бензоат.
87. Кількісно визначають у водних розчинах методам ацидіметрії, а у гліцеринових – алкаліметрії лікарський засіб: 1) кислота борна; 2) натрію саліцилат; 3) натрію карбонат; 4) натрію тетраборат; 5) цинку сульфат.
88. Полум’я має зелену облямівку при проведенні реакції на: 1) натрію хлорид; 2) кислоту соляну; 3) кислоту борну; 4) кислоту глютамінову; 5) кислоту саліцилову. 89. Реакція з куркумовим папірцем є специфічною для: 1) нітрат-йону; 2) бензоат-йону; 3) борат-йону; 4) фосфат-йону; 5) ацетат-йону. 90. Згідно ДФУ домішки йонів кальцію в лікарських засобах визначають: 1) амонію оксалатом в середовищі оцтової кислоти; 2) амонію сульфатом в присутності аміачного буферного розчину; 3) амонію карбонатом в присутності амонію гідроксиду; 4) амонію фосфатом в присутності оцтової кислоти; 5) амонію оксалатом в присутності аміачного буферного розчину.
91. При ідентифікації йонів кальцію за ДФУ червоне забарвлення хлороформного шару спостерігається з реактивом: 1) амонію оксалатом в середовищі оцтової кислоти; 2) калію гексаціанофератом (ІІ) в середовищі оцтової кислоти; 3) гліоксальгідроксіанілом в середовищі лугу і натрію карбонату; 4) кислотою сірчаною; 5) кислотою фосфорною. 92. Лікарські засоби Кальцію, Магнію, Цинку при кількісному визначенні титрують розчином: 1) натрію едетату; 2) лугу; 3) кислоти; 4) йоду; 5) калію перманганату.
93. При кількісному визначенні лікарських засобів Магнію, Кальцію, Цинку титрування комплексонометричним методом ведуть в присутності: 1) натрію гідрокарбонату; 2) кислоти оцтової; 3) фосфатного буферного розчину; 4) аміачного буферного розчину; 5) амонію гідроксиду.
94. Аміачний буферний розчин при кількісному визначенні лікарських засобів Кальцію, Магнію, Цинку додають для: 1) збереження постійним рН титрованої суміші; 2) сприяння переходу кольору індикатора; 3) підвищення розчинення продуктів титрування; 4) зменшення дисоціації трилону Б; 5) підсилення кислотних властивостей трилону Б. 95. Сульфат цинку в очних краплях визначають методом: 1) рефрактометрії; 2) комплексонометрії; 3) меркурометрії; 4) аргентометрії; 5) нейтралізації.
96. У разі потрапляння на шкіру кислот застосовують розчин: 1) кислоти борної (1%); 2) натрію хлориду (0,9%); 3) кислоти хлоридної (2%); 4) натрію гідрогенкарбонату (2%); 5) кислоти ацетатної. 97. При розчиненні кальцію хлориду у воді відбувається: 1) виділення газу; 2) зменшення об’єму розчину; 3) нагрівання розчину; 4) охолодження розчину; 5) збільшення об’єму розчину. 98. В умовах аптеки з субстанції “Кальцію хлорид гексагідрат” готують 50% розчин, з якого потім виготовляють інші лікарські засоби. Це обумовлено тим, що: 1) субстанція гігроскопічна; 2) виготовлення ліків з використанням концентратів підвищує їх якість; 3) субстанція вивітрюється; 4) субстанція надзвичайно гігроскопічна, під впливом вологи розпливається, склад її стає нестабільним, що призводить до неточності в дозуванні; 5) субстанція розчиняється у воді та спирті. 99. Кількісне визначення магнію сульфату проводять методом: 1) йодометрії; 2) перманганатометрії; 3) комплексонометрії; 4) алкаліметрії; 5) ацидиметрії. 100. Фармакопецним реактивом на сульфати є: 1) цинку хлорид; 2) магнію хлорид; 3) барію хлорид; 4) барію гідроксид; 5) кальцію хлорид.
101. Йони магнію в лікарських засобах виявляють реактивом: 1) натрію нітритом; 2) калію хлоридом; 3) динатрію гідрофосфатом в присутності аміачного буферного розчину; 4) натрію карбонатом; 5) калію фероціанідом.
102. За допомогою розчину калію фероціаніду виявляють катіони: 1) цинку; 2) магнію; 3) калію; 4) натрію; 5) аргентуму. 103. При зберіганні кальцію хлориду гексагідрату слід враховувати його властивість: 1) відновлюватися; 2) гігроскопічність; 3) вивітрюватися; 4) окислюватися; 5) розкладатися. 104. Послаблююча дія магнію сульфату при внутрішньому застосуванні обумовлена: 1) наявністю йону магнію; 2) наявністю йону сульфату; 3) високою концентрацією солі в воді; 4) наявністю кристалізаційної води; 5) дією йону магнію. 105. При кількісному визначенні цинку сульфату методом комплексонометрії постійне рН (9,5–10) обумовлює суміш: 1) NH4OH, NaOH; 2) NH4Cl, NaOH; 3) Na2CO3, NH4ОН; 4) NaНCO3, Na2CO3; 5) NH4Cl, NH4ОН. 106. Йон цинку осаджує у вигляді білого осаду реактив: 1) сульфат натрію; 2) хлорид натрію; 3) сульфід натрію; 4) хлорид кальцію; 5) хлорид барію.
107. Для ідентифікації кальцію хлориду фармакопейною є реакція з: 1) нітратом срібла; 2) оксалатом амонію; 3) сульфатами лужних металів; 4) тіосульфатом натрію; 5) сірчаною кислотою. 108. Особливістю аналізу лікарських засобів органічної природи в порівнянні з неорганічними є: 1) спалювання їх на повітрі; 2) розчинення їх в воді очищеній; 3) розчинення їх в розведених кислотах і лугах; 4) попереднє спалювання в концентрованих кислотах і лугах з наступним розчиненням залишку в відповідному розчиннику; 5) визначення фізичних констант.
109. Для попереднього виявлення галогенів у складі органічних лікарських засобів використовують: 1) мурксидну пробу; 2) реакцію Віталі-Морена; 3) пробу Бейльштейна; 4) талейохінну пробу; 5) лігнінову пробу. 110. Основні властивості органічних лікарських засобів обумовлює функціональна група: 1) імідна; 2) первинна ароматична аміногрупа; 3) нітрозогрупа; 4) сульфгідрильна; 5) галогенідна. 111. Надати жарознижуючу дію лікарському засобу можна введенням: 1) спиртового гідроксилу; 2) карбоксильної групи; 3) ароматичної аміногрупи; 4) атома галогену; 5) фенольного гідроксилу.
112. Введення атому броміду в молекулу органічної сполуки надає фармакологічну дію: 1) седативну; 2) протигістамінну; 3) антисептичну; 4) анальгетичну; 5) кардіотонічну. 113. Введення гідроксилу в молекулу бензолу призводить до появи фізіологічної дії: 1) анестезуючої; 2) седативної; 3) антисептичної; 4) протиалергічної; 5) жарознижуючої. 114. Домішки альдегідів в лікарських засобах визначають: 1) реактивом Фелінга; 2) реактивом Толленса; 3) реактивом Несслера; 4) реактивом Маркі; 5) реактивом Драгендорфа.
115. Гексаметилентетрамін вступає в реакцію утворення ауринового барвника, бо він: 1) одержується з формальдегіду; 2) одержується з аміаку; 3) при нагріванні з кислотами виділяє формальдегід; 4) леткий при нагріванні; 5) має специфічний запах. 116. Реактиви, що містять отруйні речовини та дорогоцінні метали після використання зливають у: 1) водопровід; 2) спеціальний контейнер; 3) пісок або грунт; 4) контейнер для сміття; 5) пластиковий посуд.
117. Для ідентифікації гексаметилентетраміну використовують: 1) купруму (ІІ) сульфат; 2) саліцилову і концентровану сульфатну кислоти; 3) кальцію хлорид; 4) нінгідрин; 5) β-нафтол. 118.Реакцією “срібного дзеркала” можна ідентифікувати: 1) кислоти; 2) альдегіди; 3) спирти; 4) ефіри; 5) солі.
119. Методом кількісного визначення альдегідів є: 1) нейтралізація; 2) нітритометрія; 3) комплексометрія; 4) йодометрія в лужному середовищі; 5) броматометрія.
120. Йодоформна проба на спирт етиловий проводиться при взаємодії субстанції з: 1) йодом у лужному середовищі при нагріванні; 2) йодом у кислому середовищі при нагріванні; 3) йодом у лужному середовищі при кімнатній температурі; 4) калію йодидом у лужному середовищі при кімнатній температурі; 5) калію йодидом у кислому середовищі при нагріванні. 121. Фармакопейним методом кількісного визначення гексаметилентетраміну є: 1) ацидиметрія, пряме титрування, індикатор змішаний; 2) йодохлорметрія; 3) аргентометрія за методом Фольгарда; 4) йодометрія, зворотне титрування; 5) кислотно-основне зворотне титрування, індикатор метиловий червоний. 122. Спирт етиловий і спирт метиловий можна відрізнити за реакцією: 1) з хромотроповою кислотою; 2) з кислотою сірчаною; 3) утворення надхромових кислот; 4) утворення ауринового барвника; 5) з феруму (ІІ) сульфатом.
123. Загальною реакцією на альдегіди є реакція: 1) з натрію гідроксидом при нагріванні; 2) срібного дзеркала; 3) утворення азобарвника; 4) утворення комплексних солей. 5) з кислотою сірчаною концентрованою.
124. Концентрацію спирту етилового визначають: 1) за tо застигання; 2) методом К’єльдаля; 3) за густиною; 4) методом Фольгарда; 5) методом нейтралізації. 125. Домішки альдегідів в лікарських засобах визначають за допомогою: 1) лужного розчину тетрайодмеркурату; 2) мідно-тартратного розчину; 3) аміачного розчину аргентуму нітрату; 4) розчину бісульфіту натрію; 5) саліцилової кислоти у суміші з концентрованою сірчаною кислотою. 126. Водні розчини гексаметилентетраміну мають реакцію середовища: 1) нейтральну; 2) слабокислу; 3) слаболужну; 4) сильнокислу; 5) кислу.
127. Реакцією з реактивом Несслера можна ідентифікувати: 1) альдегіди; 2) кислоти; 3) ефіри; 4) спирти; 5) феноли.
128. В етанолі не допускається домішка: 1) метилового спирту; 2) ацетону; 3) перекисних сполук; 4) в’яжучих речовин; 5) кислих сполук.
129. Лікарські засоби альдегідів вступають в реакцію: 1) нейтралізації; 2) гідролізу; 3) окиснення-відновлення; 4) обміну; 5) утворення мурексиду. 130. Методом кількісного визначення гексаметилентетраміну в експрес-аналізі є: 1) комплексонометрія; 2) гравіметрія; 3) йодометрія; 4) нейтралізація зі змішаним індикатором; 5) броматометрія.
131. З розчином кальцію хлориду при кип’ятінні утворюють білий осад, розчинний у розведеній хлоридній кислоті, сполуки: 1) нітрати; 2) цитрати; 3) саліцилати; 4) бензоати; 5) тартрати. 132. Для ідентифікації цитрат-іону ДФУ рекомендує реакцію з розчином: 1) калію ацетату; 2) кальцію хлориду; 3) магнію сульфату; 4) натрію гідроксиду; 5) барію хлориду.
133. Натрію гідроцитрат і натрію цитрат можна розрізнити за: 1) розчинністю в воді; 2) реакціями ідентифікації на натрій-йон; 3) реакціями ідентифікації на цитрат-йон; 4) реакцією водного середовища; 5) граничним вмістом хлоридів. 134. Солі лимонної кислоти застосовують для консервування крові, бо вони: 1) з кальцій хлоридом при нагріванні утворюють осад, розчинний при охолодженні; 2) є натрієвими солями; 3) зв’язують йони кальцію крові в розчинний за звичайних умов, але недисоційований комплекс; 4) продукти нейтралізації лимонної кислоти різною масою соди; 5) мають різний смак. 135. Глутамінова кислота дає синьо-фіолетове забарвлення при нагріванні з нінгідрином за рахунок того, що вона є: 1) амінокислотою; 2) аміном аліфатичного ряду; 3) складовою частиною білка; 4) кислотою; 5) похідним глутарової кислоти. 136. Відповідно до вимог ДФУ кількісне визначення цитрату натрію проводять методом: 1) кислотно – основного титрування у неводному середовищі; 2) кислотно – основного титрування у водному середовищі; 3) аргентометрії; 4) іонобмінної хроматографії; 5) ацидиметрії.
137. Аліфатичні амінокислоти утворюють солі з кислотами і лугами так із лугами, тому що: 1) розчинні в воді; 2) мають асиметричний атом карбону; 3) нерозчинні в органічних розчинниках; 4) існують в оптично активних формах; 5) мають амфотерний характер. 138. Для амінокислот жирного ряду характерним є утворення комплексних солей синього кольору з іонами: 1) купруму; 2) кальцію; 3) магнію; 4) кобальту; 5) барію. 139. кислоту глутамінову кількісно визначають методом: 1) Мора; 2) Фольгарда; 3) Фаянса; 4) нітритометрії; 5) К’єльдаля. 140. натрію гідроцитрат для ін’єкцій кількісно визначають методом: 1) нітритометрії; 2) гравіметрії; 3) броматометрії; 4) алкаліметрії; 5) комплексонометрії. 141. Вихідними речовинами для добування натрію гідроцитрату для ін’єкцій є: 1) кислота малонова, натрію гідроксид; 2) кислота лимонна, натрію гідрокарбонат; 3) натрію гідрокарбонат, бензгідрол; 4) кислота ізовалеріанова, натрій; 5) кислота сульфанілова, натрію гідроксид.
142. Тотожність глютамінової кислоти підтверджують реакцією з : 1) нінгідрином; 2) манітом; 3) хлоридною кислотою; 4) магнію сульфатом; 5) етанолом. 143. Загальною і в той же час специфічною реакцією ідентифікації бензоатів і саліцилатів є взаємодія з: 1) лужним розчином калію тетрайодмеркурату; 2) формальдегідом в концентрованій сірчаній кислоті; 3) сульфатною кислотою; 4) феруму (ІІІ) хлоридом; 5) натрію гідроксидом.
144. Реакція утворення ауринового барвника характерна для: 1) бензойної кислоти; 2) саліцилової кислоти; 3) цитрату натрію; 4) кальцію глюконату; 5) стрептоциду. 145. Фармакопейним методом кількісного визначення ацетилсаліцилової кислоти є: 1) алкаліметрія, пряме титрування; 2) комплексонометрія; 3) кислотно-основне зворотне титрування після лужного гідролізу; 4) нітритометрія; 5) йодометрія, зворотне титрування.
146. При нагріванні кислоти саліцилової відбувається процес: 1) декарбоксилування; 2) дегідратація; 3) поліконденсації; 4) омилення; 5) полімеризації. 147. При кількісному визначенні бензойної кислоти використовують метод: 1) ацидиметрія, пряме титрування; 2) алкаліметрія, пряме титрування; 3) броматометрія, зворотне титрування; 4) перманганатометрія; 5) йодометрія. 148. Для кількісного визначення ацетилсаліцилової кислоти субстанцію розчиняють в: 1) нейтралізованому за фенолфталеїном спирті; 2) амоніачному буферному розчині; 3) безводній оцтовій кислоті; 4) суміші мета- та тетраборатів амонію; 5) воді очищеній.
149. Натрію саліцилат реагує з заліза (ІІІ) хлоридом за рахунок: 1) фенольного гідроксилу; 2) ароматичного циклу; 3) карбоксильної групи; 4) іону натрію; 5) атомів гідрогену.
150. Кислота саліцилова має антисептичну дію завдяки тому, що вона: 1) містить карбоксильну групу; 2) містить фенольний гідроксил; 3) є похідним бензену; 4) розчинна в спирті; 5) нерозчинна в воді. 151. Характерною реакцією тотожності натрію бензоату є реакція з: 1) феруму (ІІІ) хлоридом; 2) феруму (ІІ) хлоридом; 3) феруму (ІІ) сульфатом; 4) ртуті (ІІ) нітратом; 5) бісмуту (ІІІ) нітратом.
152. Ацетилсаліцилова кислота у вологому повітрі: 1) нейтралізується; 2) відновлюється; 3) гідролізується; 4) окиснюється; 5) омилюється. 153. Недоброякісність кислоти ацетилсаліцилової визначають за допомогою реактиву: 1) феруму (ІІ) хлориду; 2) натрію гідроксиду; 3) феруму (ІІІ) хлориду; 4) аргентуму нітрату; 5) бромної води. 154. Натрію бензоат і натрію саліцилат можна відрізнити реакцією з: 1) натрію гідроксидом; 2) калію бромідом; 3) барію хлоридом; 4) феруму (ІІІ) хлоридом; 5) натрію сульфідом.
155. Підтвердити тотожність кислоти саліцилової можна реакцією з: 1) кислотою нітратною; 2) реактивом Фелінга; 3) аміачним розчином аргентуму нітрату; 4) нінгідрином; 5) реактивом Маркі.
156. При зберіганні кислоти ацетилсаліцилової враховують її здатність: 1) гідролізувати у вологому повітрі; 2) вивітрюватися; 3) спалахувати; 4) окиснюватися; 5) відновлюватися.
157. Специфічною реакцією ідентифікації стрептоциду є: 1) реакція утворення азобарвника; 2) реакція конденсації з альдегідами; 3) нагрівання з лугом; 4) лігнінова проба; 5) реакція піролізу.
158. Згідно ДФУ для кількісного визначення сульфаніламідів згідно ДФУ використовують метод: 1) перманганатометрії; 2) йодометрії; 3) комплексонометрії; 4) нітритометрії; 5) гравіметричний. 159. Метод нітритометрії використовується для кількісного визначення: 1) стрептоциду; 2) гексаметилентетраміну; 3) кальцію глюконату; 4) антипірину; 5) кислоти саліцилової.
160. Зовнішнім індикатором нітритометричного методу є: 1) крохмаль; 2) залізо-амонійний галун; 3) тропеолін 00; 4) йодид-крохмальний папірець; 5) куркумовий папірець.
161. Сульфаніламідні лікарські засоби вступають в реакцію діазотування за рахунок: 1) імідної групи; 2) бензойного кільця; 3) первинної ароматичної аміногрупи; 4) амфотерних властивостей; 5) сульфогрупи.
162. Основою структури сульфаніламідних лікарських засобів є: 1) n-амінобензойна кислота; 2) бензойна кислота; 3) амід сульфанілової кислоти; 4) саліцилова кислота; 5) сульфатна кислота.
163. Переважна більшість сульфаніламідних лікарських засобів має властивості: 1) основні; 2) кислотні; 3) нейтральні; 4) амфотерні; 5) окислювальні. 164. Сульфаніламідні лікарські засоби розрізняють реакцією: 1) взаємодії з лугом; 2) піролізу; 3) розчинення в кислоті; 4) доведення наявності органічно зв’язаної сірки; 5) доведення наявності карбону в молекулі. 165. Сульфаніламідні лікарські засоби вступають в реакцію утворення азобарвника за рахунок: 1) первинної ароматичної аміногрупи; 2) сульфуру в сульфамідній групі; 3) гідрогену в сульфамідній групі; 4) ароматичного ядра; 5) радикалу в сульфамідній групі.
166. Специфічною на сульфацил-натрію є реакція: 1) з розчином міді (ІІ) сульфату; 2) утворення ауринового барвника; 3) з розчином кальцію хлориду; 4) Віталі-Морена; 5) мурексидна проба. 167. Загальною реакцією ідентифікації сульфаніламідних лікарських засобів є: 1) конденсація з альдегідом; 2) з йодною водою; 3) з гідроксидом амонію; 4) з феруму (ІІІ) хлоридом; 5) з дихроматом калію.
168. Сульфацил-натрію утворює блакитно-зелений осад комплексної солі з: 1) реактивом Маркі; 2) нітратною кислотою; 3) фенолом; 4) купрум (ІІ) сульфатом; 5) дихроматом калію.
169. Сульфаніламідні лікарські засоби розрізняють реакцією: 1) утворення азобарвника; 2) взаємодія з розчинами солей важких металів; 3) взаємодія з бромною водою; 4) окиснення нітратною кислотою; 5) взаємодія з розчином натрію нітропрусиду. 170. За ДФУ при нітритометричному титруванні прокаїну гідрохлориду точку еквівалентності визначають: 1) потенціометричного; 2) розчином кислотного хромтемносинього; 3) розчином метилового оранжевого; 4) розчином тропеоліну ОО в суміші з метиленовим синім; 5) розчином фенолфталеїну. 171. Анестезуючий ефект новокаїну обумовлений наявністю в молекулі: 1) первинної ароматичної аміногрупи; 2) складної ефірної групи; 3) анестезіофорного угрупування; 4) бензойного ядра; 5) кислотного залишку.
172. Специфічна реакція на анестезин обумовлена наявністю: 1) бензойного кільця; 2) етилового радикалу; 3) аміногрупи; 4) залишку кислоти бензойної; 5) карбоксильної групи. 173. Для ідентифікації анестезину застосовують реактиви: 1) гідроксид натрію, розчин йоду; 2) перманганат калію, розведена сірчана кислота; 3) хлорид барію, хлоридна кислота; 4) натрію нітрат, нітратна кислота; 5) фероціанід калію, натрію хлорид. 174. Анестезин належить до похідних: 1) сульфаніламідних препаратів; 2) ароматичних амінокислот; 3) аміноспиртів; 4) алкалоїдів; 5) ароматичних амінів. 175. Новокаїн вступає в реакцію утворення азобарвника завдяки тому, що він є: 1) гідрохлоридом; 2) ароматичним аміном; 3) сіллю органічної основи і неорганічної кислоти; 4) складним ефіром; 5) кристалічною речовиною.
176. Дикаїн від новокаїну можна відрізнити реакцією: 1) з розчином аргентуму нітрату; 2) утворення ауринового барвника; 3) утворення азобарвника; 4) з розчином купруму (ІІ) сульфату; 5) з розчином феруму (ІІІ) хлориду.
177. Кількісне визначення анестезину броматометричним методом /зворотне титрування/ обумовлене наявністю в молекулі: 1) ароматичного кільця; 2) ароматичної аміногрупи; 3) ефірного зв’язку; 4) залишку бензойної кислоти; 5) залишку пара –амінобензойної кислоти. 178. Реакціями ідентифікації прокаїну гідрохлориду є: 1) утворення азобарвника, лігнінова проба; 2) утворення срібних солей, мурексидна проба; 3) утворення азобарвника, йодоформна проба; 4) утворення оксонієвих солей і азобарвника; 5) талейохінна проба, флуоресценція в УФ-світлі.
179. Дикаїн має анестезуючу дію, бо є похідним: 1) складного ефіру параамінобензойної кислоти; 2) етилового сирту; 3) ароматичного аміну; 4) солі органічної основи і мінеральної кислоти; 5) бутану. 180. Під час роботи з концентрованою сульфатною кислотою забороняється: 1) користуватися мірним посудом; 2) виконувати відповідні обчислення; 3) нейтралізувати кислоту лугом; 4) вливати воду у кислоту; 5) вливати кислоту у воду.
181. Специфічною на анестезин є реакція: 1) утворення йодоформу; 2) утворення індофенолового барвника; 3) утворення ауринового барвника; 4) з феруму (ІІІ) хлоридом; 5) з концентрованою нітратною кислотою. 182. Фармакопейним методом кількісного визначення прокаїну гідрохлориду є: 1) нітритометрія; 2) перманганатометрія; 3) алкаліметрія; 4) аргентометрія; 5) меркуриметрія.
183. В результаті лужного гідролізу анестезину утворюється етанол, який можна виявити за допомогою реакції: 1) знебарвлення бромної води; 2) утворення ауринового барвника; 3) Віталі-Морена; 4) утворення “Срібного дзеркала”; 5) йодоформної проби.
184. Фармакопейною реакцією ідентифікації прокаїну гідрохлориду є: 1) миттєве знебарвлення розчину калію перманганату в середовищі сульфатної кислоти; 2) утворення ауринового барвника; 3) з розчином роданіду амонію; 4) з розчином хлораміну; 5) утворення берлінської лазурі. 185. При визначення тотожності фурациліну застосовують реактив: 1) амонію гідроксид; 2) натрію гідроксид; 3) феруму (ІІІ) хлорид; 4) амонію оксалат; 5) барію хлорид.
186. Анальгін належить до похідних: 1) піразолу; 2) фурану; 3) фурфуролу; 4) піролідину; 5) імідазолу. 187. Методом йодометрії (прямим титруванням) у підкисленому розчині визначають: 1) новокаїн; 2) фурацилін; 3) анальгін; 4) гексаметилентетрамін; 5) ізоніазид.
188. В розчинах для ін’єкцій жовтіє при зберіганні без втрати активності субстанція: 1) натрію хлорид; 2) анальгін; 3) натрію тіосульфат; 4) атропіну сульфат; 5) кальцію глюконат. 189. Реакцію парацетамолу із солями діазонію зумовлює наявність у молекулі: 1) фенольного гідроксилу; 2) ароматичної аміногрупи; 3) ароматичного ядра; 4) радикалу в аміногрупі; 5) метильної групи.
190. Реактивом для ідентифікації фтивазиду як похідного піридину є: 1) 2,4-динітрохлорбензол; 2) концентрована азотна кислота; 3) амонію хлорид; 4) бромна вода; 5) розчин кобальту нітриту.
191. Фурацилін є похідним: 1) фурану; 2) імідазолу; 3) піролу; 4) піразолу; 5) піридину.
192. Методом кількісного визначення анальгіну є: 1) метод Мора; 2) комплексометрія; 3) меркуриметрія; 4) нітритометрія; 5) йодометрія.
193. Кількісне визначення 25% розчину анальгіну проводять методом: 1) рефрактометрії; 2) броматометрії; 3) аргентометрії; 4) комплексонометрії; 5) алкаліметрії. 194. Методом кількісного визначення фурациліну є: 1) йодометрія в лужному середовищі; 2) рефрактометрія; 3) трилонометрія; 4) перманганатометрія; 5) ацидиметрія.
195. Пірацетам є похідним: 1) піридину; 2) фурану; 3) піролу; 4) хіноліну; 5) тіазолу. 196. Груповою реакцією ідентифікації пуринових алкалоїдів є: 1) Віталі-Морена; 2) утворення перйодиду; 3) мурексидна проба; 4) утворення ауринового барвника; 5) талейохінна проба.
197. Алкалоїди-сольові форми у неводному середовищі кількісно визначають методом: 1) комплексонометрії; 2) алкаліметрії; 3) ацидіметрії; 4) нітритометрії; 5) перманганатометрії. 198. Для ідентифікації алкалоїдів фармакопейним реактивом є: 1) калію йодвісмутат; 2) калію піроантимонат; 3) калію тетрайодомеркурат; 4) калію йодид; 5) калію фериціанід. 199. Фармакопейним загальноалкалоїдним реактивом є: 1) реактив Маркі; 2) реактив Фелінга; 3) реактив Драгендорфа; 4) реактив Толенса; 5) реактив Несслера. 200. Для проведення групової реакції на алкалоїди – похідні морфіану використовують реактив: 1) концентрована сульфатна кислота; 2) концентрована нітратна кислота; 3) гідроксид натрію; 4) суміш концентрованої сульфатної і нітратної кислот; 5) гідроксид амонію. 201. Мурексидною пробою ідентифікують лікарські засоби похідні: 1) амінів; 2) ксантину; 3) альдегідів; 4) барбітурової кислоти; 5) аміноспиртів.
202. Хімічну назву 1,3 – диметилксантин має: 1) кофеїн; 2) бемегрид; 3) теофілін; 4) папаверин; 5) теобромін. 203. Алкалоїди – сольові форми згідно вимог ДФУ кількісно визначають методом: 1) комплексонометрії; 2) перманганатометрії; 3) йодометрії; 4) нейтралізації в неводному середовищі; 5) броматометрії.
204. Для проведення реакції Віталі-Морена використовують суміш реактивів: 1) концентрована сірчана кислота з формаліном; 2) азотна кислота з формаліном; 3) концентрована нітратна кислота з спиртовим розчином калію гідроксиду; 4) концентрована соляна кислота з гліцерином; 5) концентрована нітратна кислота з сірчаною кислотою. 205. Алкалоїд пілокарпін є похідним: 1) тропану; 2) імідазолу; 3) фурфуролу; 4) фурану; 5) піролу. 206. Взаємодіє з феруму (ІІІ) хлоридом тільки після попереднього гідролізу лікарський засіб: 1) морфіну гідрохлорид; 2) теофілін; 3) кодеїн; 4) теобромін; 5) атропіну сульфат. 207. Методом кількісного визначення морфіну гідрохлориду в лікарських формах є: 1) ацидиметрія в неводному середовищі в присутності меркурію (ІІ) ацетату; 2) йодометрія; 3) алкаліметрія в спиртово-хлороформному середовищі; 4) фотоколориметрія за реакцією з пікриновою кислотою; 5) комплексонометрія. 208. Відмінність морфіну гідрохлориду від кодеїну визначають за допомогою реактиву: 1) Фреде; 2) Люголя; 3) Бушарда; 4) Маркі; 5) Шейблера. 209. З рослинної сировини добувають: 1) прості ефіри; 2) ароматичні аміни; 3) алкалоїди; 4) оксикислоти аліфатичного ряду; 5) галогенопохідні вуглеводнів жирного ряду. 210. Морфін від кодеїну можна відрізнити реакцією з: 1) купруму (ІІ) сульфатом; 2) феруму (ІІІ) хлоридом; 3) нінгідрином; 4) кислотою сульфатною концентрованою; 5) кислотою хлороводневою розведеною.
211. Реакція Віталі-Морена є специфічною для: 1) антибіотиків пеніцилінового ряду; 2) складних ефірів; 3) алкалоїдів, похідних пурину; 4) гетероциклічних сполук, похідних фурану; 5) алкалоїдів, похідних тропану.
212. При додаванні до розчину морфіну гідрохлориду амоніаку виділяється білий кристалічний осад, розчинний в розчині гідроксиду натрію. Це пояснюється наявністю в його молекулі: 1) спиртової гідроксогрупи; 2) фенольного гідроксилу; 3) ненасиченого зв’язку; 4) кисневого містка; 5) третинного атому азоту.
213. Амфотерні властивості проявляє лікарський засіб: 1) теобромін; 2) кофеїн; 3) кодеїн; 4) кофеїн-бензоату натрію; 5) етилморфіну гідрохлорид. 214. В основу хімічної класифікації алкалоїдів покладено: 1) хімічну класифікацію органічних сполук; 2) наявність функціональних груп; 3) будову карбоново-нітрогенового скелету; 4) фармакологічну дію; 5) фізико-хімічні властивості.
215. Алкалоїд пілокарпін є похідним: 1) тропану; 2) імідазолу; 3) піридину; 4) фурану; 5) піразолу. 216. За хімічною будовою глюкоза належить до: 1) ароматичних кислот; 2) алкалоїдів; 3) антибіотиків; 4) моносахаридів; 5) полісахаридів. 217. За знебарвленням йоду ідентифікують: 1) кислоту борну; 2) кислоту аскорбінову; 3) кислоту бензойну; 4) кислоту ацетилсаліцилову; 5) кислоту глютамінову. 218. Методом кількісного визначення кальцію глюконату є: 1) йодометрія; 2) аргентометрія; 3) алкаліметрія; 4) комплексометрія; 5) броматометрія. 219. Для ідентифікації глюкози реактивом Фелінга необхідно: 1) нагрівання; 2) каталізатор; 3) кімнатна температура; 4) охолодження; 5) енергійне збовтування.
220. Фармакопейною реакцією ідентифікації глюкози є: 1) відновлення реактиву Фелінга; 2) осадження розчином маніту; 3) взаємодія з заліза (ІІІ) хлоридом; 4) взаємодія з хлоридною кислотою; 5) взаємодія з сірчаною кислотою.
221. Глюконат кальцію має кровоспинну дію за рахунок наявності: 1) йонів глюконової кислоти; 2) йонів кальцію; 3) гідроксильних груп; 4) атомів Карбону; 5) атомів Оксигену.
222. Тотожність кислоти аскорбінової підтверджують визначенням: 1) запаху; 2) питомого обертання; 3) смаку; 4) розчинності у 95% спирті; 5) розчинності в ефірі. 223. Взаємодію глюкози з реактивом Несслера обумовлює: 1) спиртовий гідроксил; 2) альдегідна група; 3) карбонільна група; 4) пірановий цикл; 5) асиметричні атоми карбону. 224. Фармакопейною реакцією ідентифікації глюкози є взаємодія з: 1) мідно-тартратним комплексом при нагріванні; 2) амоніачним розчином аргентуму нітрату при нагріванні; 3) лужним розчином тетрайодмеркурату; 4) тимолом і концентрованою сульфатною кислотою; 5) резорцином і розведеною хлороводневою кислотою при кип’ятінні.
225. Оптичну активність проявляє розчин: 1) кодеїну; 2) глюкози; 3) кофеїну; 4) теоброміну; 5) кофеїн-бензоату натрію. 226. За питомим обертанням можна ідентифікувати субстанцію: 1) кислоту ацетилсаліцилову; 2) глюкозу; 3) кислоту бензойну; 4) парацетамол; 5) анестезин. 227. Кислотні властивості кислоти аскорбінової обумовлені наявністю в структурі: 1) лактонного кільця; 2) двох енольних гідроксилів; 3) одного енольного гідроксилу; 4) фенольних гідроксилів; 5) подвійного зв’язку. 228. При ідентифікації кислоти аскорбінової з нітратом срібла спостерігається: 1) темно-сірий осад; 2) жовтий осад; 3) білий осад; 4) бурий осад; 5) синє забарвлення розчину. 229. За ДФУ кальцію глюконат ідентифікують з: 1) розчином аргентуму нітрату в присутності нітратної кислоти; 2) феруму (ІІІ) хлоридом; 3) розчином калію перманганату; 4) реактивом Драгендорфа; 5) реактивом Маркі.
230. Хімічні властивості і фізіологічну активність аскорбінової кислоти обумовлює: 1) ендіольне угрупування; 2) гідроксильні групи; 3) лактонне кільце; 4) подвійні зв’язки; 5) спиртовий гідроксил. 231. Фармакопейним методом кількісного визначення кальцію глюконату є : 1) йодометрія; 2) комплексометрія; 3) броматометрія; 4) нейтралізація; 5) аргентометрія.
232. Для ідентифікації кислоти аскорбінової фармакопейною є реакція з розчином: 1) срібла нітрату; 2) натрію хлориду; 3) калію йодату; 4) натрію тіосульфату; 5) калію перманганату.
233. Фармакопейним методом кількісного визначення кислоти аскорбінової є: 1) йодатометрія; 2) алкаліметрія; 3) йодометрія; 4) аргентометрія; 5) йодхлорметрія. 234. Кислоту аскорбінову зберігають у захищеному від світла місці, тому що вона: 1) окиснюється; 2) гідролізує; 3) відновлюється; 4) полімеризується; 5) сублімує. 235. Фізіологічну активність аскорбінової кислоти обумовлює: 1) подвійні зв’язки; 2) гідроксильні групи; 3) лактонне кільце; 4) ендіольне угрупування; 5) спиртовий гідроксил. 236. Кількісне визначення суми пеніцилінів проводять методом: 1) гравіметрії; 2) рефрактометрії; 3) йодометрії; 4) потенціометрії; 5) нітритометрії. 237. При ідентифікації кислоти аскорбінової з 2,6-дихлор-феноліндофенолом спостерігається: 1) знебарвлення синього розчину; 2) темно-сірий осад; 3) жовтий осад; 4) білий осад; 5) бурий осад. 238. Розчин перманганату калію знебарвлюється при взаємодії з розчином: 1) сульфацилу натрію; 2) глютамінової кислоти; 3) анальгіну; 4) аскорбінової кислоти; 5) ацетилсаліцилової кислоти.
239. Підтвердити наявність β – лактамного циклу в антибіотиках пеніцилінового ряду можна: 1) оцтовою кислотою і феруму (ІІІ) хлоридом; 2) розчином 2,6-дихлорфеноліндофенолу; 3) розчином амоніаку і розчином купрум (ІІ) нітрату; 4) розчином калію перманганату і розчином феруму (ІІІ) хлориду; 5) лужним розчином гідроксиламіну гідрохлориду і розчином купруму (ІІ) нітрату.
240. При нагріванні левоміцетину з розчином натрію гідроксиду спостерігається: 1) червоне забарвлення; 2) коричневе забарвлення; 3) жовте забарвлення, що переходить у червоно-оранжеве; 4) червоний осад; 5) жовте забарвлення, що переходить спочатку у червоно-оранжеве, а потім утворюється цегляно-червоний осад і з’являється запах амоніаку.
241. До напівсинтетичних пеніцилінів належить: 1) тетрациклін; 2) левоміцетин; 3) оксациліну натрієва сіль; 4) стрептоміцину сульфат; 5) еритроміцину сульфат. 242. При ідентифікації левоміцетину використовують реактив: 1) барію хлорид; 2) гідроксид натрію; 3) концентрована сірчана кислота; 4) розведена азотна кислота; 5) хромотропова кислота.
243. За хімічною класифікацією антибіотик левоміцетин належить до: 1) гетероциклічного ряду; 2) ароматичного ряду; 3) аміноглікозидів; 4) макролідів; 5) аліциклічного ряду.
244. Для фармакопейної реакції ідентифікації бензилпеніцилінів використовують сірчанокислий розчин: 1) кислоти саліцилової; 2) кислоти азотної; 3) амонію молібдату; 4) дифеніламіну; 5) формальдегіду. 245. Куприметричний метод визначення левоміцетину ґрунтується на утворенні: 1) розчинної комплексної сполуки; 2) нерозчинної комплексної сполуки; 3) виділенні аміаку; 4) молекулярного нітрогену; 5) лужного середовища. 246. Природні пеніциліни можна відрізнити один від одного за допомогою: 1) кислоти хромотропової в присутності концентрованої кислоти сульфатної; 2) реактиву Драгендорфа; 3) реактиву Майєра; 4) β-нафтолу в лужному середовищі; 5) 8-оксихіноліну в лужному середовищі в присутності окисника – натрію гіпоброміту. 247. Наявність нітрогрупи в структурі левоміцетину підтверджують: 1) утворенням азобарвника після відновлення нітрогрупи; 2) виділенням аміаку при кип’ятінні з розчином натрію гідроксиду; 3) появою червоного забарвлення при взаємодії з реактивом Маркі; 4) появою червоного осаду при нагріванні з розчином натрію гідроксиду; 5) утворенням розчинної комплексної сполуки з купруму (ІІ) сульфатом. 248. До ДФУ увійшла монографія на субстанцію: 1) бензилпеніциліну-калієва сіль; 2) бензилпеніциліну новокаїнова сіль; 3) феноксиметилпеніцилін; 4) оксацилін; 5) левоміцетин. 249. Загальною реакцією ідентифікації антибіотиків пеніцилінового ряду є: 1) утворення індофенолу; 2) мурексидна проба; 3) утворення гідроксамату купруму; 4) реакція Віталі-Морена; 5) утворення осаду з пероксидом водню. 250. Біологічну активність пеніцилінів обумовлює: 1) β – лактамний цикл; 2) тіазоловий цикл; 3) карбоксильна група; 4) введення йону натрію; 5) аміногрупа. В І Д П О В І Д І
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Державна фармакопея України / Державне підприємство „Науково-експертний фармакопейних центр”. 1-е вид. – Х.: PIPEГ. 2001, 556 с. – Доповнення 1. 2004. – 520 с. 2. Фармацевтична хімія. Навч. посіб. за заг. ред. П.О.Безуглого. Вінниця. Нова книга, 2006. – 552 с. 3. Фармацевтична хімія: Навч. посіб. для студ. вищих фармацевтичних навчальних закладів і фармацевтичних факультетів ВМНЗ ІІІ-IV р.а./П.О.Безуглий, І.В.Українець, С.Г.Таран та ін.: За заг. ред. П.О.Безуглого. – Х. В-во НФаУ; Золоті сторінки, 2002. – 448 с. 4. Фармацевтичний аналіз: Навч. посіб для студ. ВФНЗ ІІІ-IV р.а./ П.О.безуглий, В.О.Грузько, С.Г.Леонова та ін. За заг. ред. П.О.Безуглого. – Х. В-во НФаУ; Золоті сторінки, 2001. – 240 с. 5. Беликов В.Г., Фармацевтическая химия; В 2 ч. – ч.1: Общая фармацевтическая химия. – М.: Высшая школа, 1993. 432 с. 6. Беликов В.Г., Фармацевтическая химия; В 2 ч. – ч.2: Специальная фармацевтическая химия. – Пятигорск, 1996. 608 с. 7. Шаповалова В.А., Заболотный В.А. и др.; Фармацевтический анализ лекарственных средств – Х.: ИМП «Рубикон», 1995, 400 с. 8. Машковский М.Д., Лекарственные средства, в 2 т. – 15 изд. – М.: ООО “Новая волна”, 2005, 1200 с.: ил. 9. Наказ МОЗ У № 626 від 15.12.2004 р. “Про затвердження Правил виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки”
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|