 |
|
Категорії журналістської деонтології
1. Цінності журналіста.
2. Норми журналіста.
3. Службові обов’язки та заборони журналіста.
4. Девіантність норм журналістської етики. Характеристика етичних норм тоталітарної журналістики. Етика журналістики перехідного періоду.
1. Вимоги журналістської деонтології мають різний рівень узагальнення. За класифікацією, що її пропонує О. Д. Кузнецова, найвищий з них – цінності. Етичні цінності журналістів демократичного суспільства ґрунтуються на свободі ЗМІ, що мають право автономно визначати свою волю.
До основних професійних цінностей журналіста можна віднести:
· правдивість (об’єктивність);
· соціальну відповідальність;
· чесність;
· порядність.
Поняття «правдивість» близьке до поняття«об’єктивність», але перший термін є все ж таки більш коректним з філософської точки зору. Якщо очевидно, що «об’єктивне», тобто беземоційне сприйняття (й відтворення) світу для людини в принципі недосяжне, то вимога правдивості як суб’єктивної переконаності в існуванні сказаного може і повинна висуватися. У контексті діяльності журналіста це означає, що представник ЗМІ не має права перекручувати факти або подавати неперевірені відомості, тобто розголошувати завідомо неістинну або неперевірену інформацію. Особливо негідним звання журналіста є спотворювати зміст сказаного тією чи іншою особою, довільно вилучати вислови із контексту і надавати їм невластивого значення, розповсюджувати плітки і переказувати чужі слова, що ганьблять конкретну особу.
Соціальна відповідальність журналіста передбачає, що журналіст зобов’язаний забезпечувати право громадян на інформацію і нести відповідальність перед читачами і суспільством за зміст своїх повідомлень, своєчасність і достовірність інформації. Для журналіста недопустиме маніпулювання громадською думкою у будь-яких формах.
Чесність – це заборона приховано обманювати реципієнтів, користуватися перевагами свого фаху у власних інтересах. Ця цінність передбачає, зокрема, заборону на приховану й недобросовісну рекламу, яку здійснює підкуплений журналіст.
Непорядним в журналістській діяльностіу свою чергу євсе те, що забороняє і загальнолюдська мораль.Так, журналіст не має права критикувати когось у своїх матеріалах з позапрофесійних міркувань, зводити особисті рахунки під маскою полеміки, надавати гіперболізованого значення дрібним прорахункам і обмовкам, допускати т. зв. «інформаційне кілерство» і «чорний піар»; недостойно також критикувати і тим паче обмовляти когось під псевдонімом або анонімно. Норми цівілізованого людського співжиття передбачають, що порядна людина не говорить «позаочі» того, що не наважиться сказати безпосередньо. Крім того, журналіст повинен поважати саме право кожної особи на недорканність її честі та гідності, право інтелектуальної власності й авторські права, не допускати несанкціонованого втручання у приватне життя. Порядність передбачає також вимоги берегти мораль суспільства, особливо дітей та юнацтва, жодним чином не використовувати лайливу і тим більш нецензурну лексику на адресу опонентів, не відтворювати сцени жорстокості, насильства, розпусти тощо. При цьому недопустимо, користуючись відносною слабкістю нинішнього правового регулювання, розглядати Інтернет як «помийницю», на яку не розповсюджуються загальні етичні правила роботи в ЗМІ.
2. Етичні норми відрізняються більшою розмаїтістю і конкретністю, ніж етичні цінності, але безпосередньо ґрунтуються на них як на основоположних принципах оцінки тих чи інших дій. На відміну від цінностей, етичні норми у своїй більшості дублюються в нормах закону.
За змістом етичні норми поділяються на заборонні, обмежувальні і зобов’язувальні. Заборонною нормою можна назвати, наприклад, заборону на плагіат або на приховану рекламу; зобов’язальною – вимогу з власної ініціативи спростовувати недостовірну інформацію; обмежувальною – застереження не розкривати джерело інформації без необхідності.
За ознакою змінності/незмінності розрізняють імперативні та диспозитивні норми діяльності журналіста. Перші розцінюються як канонізовані; другі не є суворо обов’язковими, допускається їх варіативне тлумачення залежно від обставин: історичного часу, особливостей ситуації, конкретних умов роботи, статуту ЗМІ. До імперативних норм журналістської етики можна віднести, наприклад, вимоги надавати достовірну інформацію, за жодних обставин не перекручувати факти, заборону на образу честі й гідності тощо. Однак непоодинокі випадки, коли об’єктивні умови не дозволяють дотриматися певних вимог журналістської діяльності, приміром, правила візувати текст інтерв’ю в особи, що дала його. Якщо право людей на отримання суспільно значущої інформації в даній ситуації переважатиме над авторським правом інтерв’юйованого, то оперативність журналістів не вважатиметься порушенням норм етики і закону. Отже, таку норму можна вважати диспозитивною.
3. Найнижчий рівень етичних вимог – посадові обов’язки і заборони – дає безпосередню орієнтацію журналістові на конкретній посаді, у відносинах з різними членами редакції, і поділяються на обов’язки рядового журналіста, літературного редактора, завідувача відділу, редактора (головного редактора) тощо. Вони ще більш чисельні, різноманітні й конкретизовані, ніж етичні норми, і з одного боку подібні до них, а з другого – наближаються до т. зв. етикетних правил поведінки журналіста. Цілком ясно, що за недотримання останніх для журналіста не передбачається жодної кари, однак таке недотримання може стати серйозною перешкодою успішній професійній діяльності. Як правило, звід етикетних правил кожен журналіст накопичує сам для себе і відбувається це не відразу, а в процесі нагромадження «гіркого досвіду».
До основних посадових обов’язків журналіста належать зокрема такі загальні правила:
· попередньо перевіряти факти перед обнародуванням матеріалу, непідтверджені факти, чутки, версії подавати саме як такі;
· вислуховувати обидві конфліктуючі сторони, з’ясовувати особисту зацікавленість опонентів;
· готуючи листа до опублікування, редагуючи надісланий матеріал, впевнитися, що його автор – названа особа;
· отримувати згоду власника особистого документа на його публікацію;
· використовуючи чужий матеріал, посилатися на ім’я автора, назву видання;
· повідомляти авторів про долю рукопису (відмова, прийняття, правка);
· пояснювати в тексті необхідність використання прихованих методів збору інформації.
У свою чергу журналістові забороняється:
· займатися заавторством;
· принижувати людську гідність висловлюваннями щодо раси, статі, віку, національності, мови, освіти, уподобань, сексуальної орієнтації, фізичних вад, зовнішнього вигляду або соціального статусу;
· порушувати приватність особи, «лізти» до неї з вимогою інтерв’ю або коментарів;
· використовувати службове становище для отримання будь-яких вигод;
· приймати цінні подарунки, торгівельні знижки, тобто усе, що може скидатися на хабар, зокрема за замовчування недоліків;
· використовувати професійне становище для збору інформації для третіх осіб, інших ЗМІ;
· вдаватися до непрофесійних, аморальних методів збору інформації – обману, шантажу, провокації тощо;
· з корисливою метою схиляти колег до публікації певного матеріалу чи перешкоджати в цьому;
· самовільно розкривати інкогніто автора, його псевдонім;
· розголошувати редакційну таємницю;
· створювати сенсаційність за допомогою дешевої скандальності, «смажених фактів», зображення насильства і жорстокості, «полуничних» подробиць;
· завищувати реальні тиражі друкованих видань, рейтинги теле- і радіопередач тощо;
· у досудових матеріалах передбачати вирок, ставати на чиюсь сторону;
· у матеріалах на медичні теми рекламувати ліки і засоби лікування завідомо невиліковних хвороб, рекламувати рецептурні препарати або препарати, що не пройшли сертифікації в порядку, встановленому законодавством України;
· фальсифікувати інформацію, викривляючи зміст документального чи іншого джерела;
· допускати смислову правку цитованого документа;
· фабрикувати фіктивні листи до редакції, дописи до редакційних блогів і форумів.
Безпосередньо у стосунках з колегами для журналіста недопустиме:
· підглядання у чужі робочі матеріали, викрадення чужих ідей;
· дописування свого прізвища до матеріалу, якого не писав;
· критика на нараді колеги, який порушив службову етику;
· конфлікти з журналістами іншого видання;
· виправдовування зухвальства колег-журналістів;
· публічне коментування матеріалів колег;
· аморальний опис колеги в матеріалі;
· товаришування з представниками інших ЗМІ після пропонування першими «взаємовигідного обміну» інформацією про редакційні справи за гроші;
· недотримання правил професійної солідарності, надавання переваги цілям політичних чи громадських організацій над інтересами журналістської спільноти;
· штрейкбрехерство - пропонування своїх послуг за нижчу ціну.
Редактор, завідувач відділу не має права:
· без погодження з автором здійснювати смислову правку матеріалу;
· вносити правки в текст не в інтересах автора і видання, а згідно із власним смаком або з корисливих міркувань;
· подавати неконкретні й некоректні зауваження щодо матеріалу («сире», «слабке», «вода», «каша», «вінегрет», «переробити», «дурниці» тощо);
· протидіяти веденню дискусії чи обговоренню, предметом яких не цікавиться;
· завищувати гонорари для «своїх», занижати для «чужих»;
· виплачувати гонорар за «заавторські» матеріали;
· систематично надавати більшу площу (ефір) одним підлеглим, відкладаючи авторські матеріали інших «на потім»;
· безпідставно відмовляти підлеглим і авторам в публікації матеріалу;
· перешкоджати розвитку творчих здібностей, кар’єрному росту підлеглих, перешкоджати їм вступити до творчої спілки, втручатися в їх особисте життя, зокрема журналістську та іншу творчу діяльність, яка провадиться в неробочий час і поза редакційним завданням;
· санкціонувати аморальне, незаконне, небезпечне для життя журналістське розслідування;
· намагатися вплинути на підлеглих стосовно висвітлення фактів і подання коментарів;
· ігнорувати законне право підлеглих відмовлятися від виконання завдання, яке суперечить їхнім особистим переконанням і принципам;
· забороняти вміщати у ЗМІ спростування, вибачення чи відповідь;
· не надавати в публічній полеміці можливості для відповіді тому, кого критикують;
· відмовлятися обнародувати реабілітуюче рішення.
4. Термін «девіантний» у перекладі з латини означає «такий, що відхиляється від норми». Але оскільки самі «норми» журналістської етики є в певному сенсі явищем історичним, змінним, «пластичним», то не всяке «відхилення» є «ненормальним». Явні порушення спостерігаються лише тоді, коли журналістська, як і загальносуспільна, етика підпорядковується викривленим, потворним уявленням про мораль.
Так, тоталітарна етика, точніше відсутність її, відбиває загальну картину панування людиноненависницької ідеології, коли вся суспільна діяльність ставиться на службу «вищій расі», «найпередовішому класу» чи ще чомусь подібному. Приміром, журналістам радянського часу висувала свої вимоги так звана «класова мораль»: моральним вважалося все, що відповідало меті будівництва комунізму. Від журналістів суворо вимагалося дотримання мертвонароджених, відірваних від життя принципів народності, класовості та партійності. Аморальною були, зокрема, широка практика заавторства, «організовані» матеріали, які фактично перетворювалися на панегірик або частіше – травлю «неугодних», сфальшовані відгуки «народних мас» на суспільно значущі події, підготовлені на замовлення редакції нереальні «соцзобов’язання», брехливі трудові рапорти, критичні огляди без підпису, ніби редакційні, а насправді написані працівниками партійних органів. Все це було наслідком того, що при конституційно проголошеній формальній свободі преси ЗМІ фактично були органами партійних організацій різних рівнів.
У кінці 80-х рр. в колишньому СРСР почався перехідний період розвитку демократії, який в певному розумінні триває й досі. Етап «дикого капіталізму» характеризувався і настанням епохи «дикої демократії», коли скасування «цензурних рогаток» виявило неготовність журналістів до самообмежень і в гонитві за ринковим успіхом було забуто про основоположні принципи журналістики. До цього спричинялися економічна й ідеологічна кризи, злам моральних настанов журналістів, притаманний соціуму взагалі в умовах трансформації. Головною метою журналістів стало «продати» свій матеріал, як і всякий інший товар; а для цього за будь-яку ціну належало зробити його «сенсаційним». У хід пішла «жовта журналістика» всіх видів, починаючи від розгрібання брудної білизни відомих особистостей до байок про викрадення людей НЛО. ЗМІ загрожувала небезпека остаточного перетворення на бульварне чтиво.
Згодом, уже в незалежній Україні, було прийнято досить прогресивне законодавство про медіа, але воно застосовувалося «вибірково», щоб поставити журналістику під контроль держави в особі конкретних політичних і фінансово-промислових сил. Саме тоді з’явилися сумнозвісні «темники», тобто пряма попередня державна цензура, різко впав рівень довіри до медіа. Цей період тривав до кінця 2004 р., а окремі елементи прихованої цензури та інших порушень свободи слова існують і досі.
Література
Обов’язкова
1. Іванов В. Ф. Журналістська етика / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. – К. : Вища шк., 2007. – С. 10–65.
2. Кузнецова О. Д. Професійна етика журналістів / О. Д. Кузнецова. – Львів : ПАЇС, 2007. – С. 14–120.
3. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації / Т. О. Приступенко. – К. : Ін-т журналістики, 2004. – С. 15–140.
Додаткова
4. Берлин М. Пособие по преподаванию журналистской этики / М. Берлин [Электронный ресурс] // npi.iip.net/forjour/vbibl.htm.
5. Проблемы журналистской этики в теории и практике СМИ посткоммунистической России / [Электронный ресурс] // http://www2.internews.ru/books/ethics/index.html.
6. Шиллингер Э. Проблемы и перспективы развития журналистской этики в России / Э. Шиллингер [Электронный ресурс] // http://www.medialaw.ru/selfred/5/08.htm.
Тема 3