 |
|
Висвітлення приватного життя
1. Публічне та приватне право.
2. Поняття приватного життя.
3. Право особи на приватне життя.
4. Інформація про особу.
5. Поняття публічної персони. Висвітлення приватного життя публічних осіб.
1. Розподіл права на приватне і публічне є закономірним наслідком розподілу людського життя на приватне і суспільне. Там, де переважає приватний інтерес, формується приватне право, там, де держава вбачає інтерес суспільний, формується право публічне. Традиційно до галузей публічного права відносять карне й адміністративне право, а також похідне від них карно-процесуальне тощо. Відповідно і всі суспільні відносини, урегульовані даними галузями, припускають наявність суспільного інтересу. Отже, повідомлення про можливу причетність особи до злочинної діяльності не може розглядатися як порушення її права на приватне життя і норм Конституції.
2. Поняттяприватного життя не має сталого визначення в науці права. Резолюція № 428 Консультативної асамблеї Ради Європи «Щодо Декларації про ЗМІ і права людини» (1970 р.) пропонує тлумачити термін «приватне життя» як «можливість вести своє особисте життя за власним розсудом при мінімальному сторонньому втручанні». За іншим визначенням [6], «приватне життя – нематеріальне благо, що належить кожному громадянину від народження, яке полягає в таких сторонах його внутрішнього життя і сферах спілкування, котрі свідомо зберігаються ним в таємниці від інших суб’єктів і підлягає безумовному захисту в демократичній державі».
Підсистеми приватного життя містять у собі такі таємниці, як лікарська, адвокатська, таємниця сповіді, прибутків від законної трудової і нетрудової діяльності, усиновлення тощо. Поняттям про недоторканність приватності охоплюються вся сфера сімейного життя, родинних і дружніх зв’язків, домашнього укладу, інтимних та інших особистих стосунків, прихильностей, захоплень, інтересів, симпатій і антипатій. До сфери приватного життя також відноситься шлюб, дітонародження, розлучення, розділ майна, сімейний бюджет, політичні симпатії, віросповідання тощо.
3. Конституція України присвячує проблемі захисту приватного життя ст. 32: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Право на повагу до особистого життя закріплено у ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 р.: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання й його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист від такого втручання і таких посягань». Ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод твердить: «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадянської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров¢я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб». Ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права також забороняє незаконне втручання в особисте і сімейне життя людини.
Ст. 301 Цивільного кодексу України зазначає: «Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб».
За Законом України «Про телебачення та радіомовлення» (ст. 59) телерадіоорганізації не повинні розголошувати інформацію про приватне життя особи без її згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною, тобто не становить т. зв. «суспільного інтересу».
Право на приватне життя в українському законодавстві має фізичний, просторовий, комунікативний та інформаційний аспекти:
· фізичний аспект права на повагу до приватного життя охоплює фізичну та моральну недоторканність особи (ст. 28, 29 Конституції України);
· просторовий аспект передбачає, що особа має конституційно закріплене (ст. 30) право на недоторканність житла, на самотність у приміщенні, де мешкає вона та її родина, на те, аби все, що відбувається в домі, не було обнародувано без згоди зацікавлених осіб. Незаконне проникнення у житло з будь-якою метою проти волі і без згоди проживаючих у ньому осіб є кримінально караним злочином за ознаками ст. 162 Кримінального кодексу України;
· комунікативний аспект права приватності включає у себе безпеку листування, зокрема й за допомогою електронної пошти, телефонних розмов та інших видів приватних комунікацій (ст. 31 Конституції України, ст. 306 Цивільного кодексу України). Недоторканні особисті папери, щоденники, замальовки, чий зміст може бути розголошений лише за згодою власника (ст. ст. 303-305 Цивільного кодексу України). За порушення таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень передбачена кримінальна відповідальність за ст. 163 Кримінального кодексу;
· інформаційний аспект визначає порядок збирання, зберігання та поширення приватної інформації про людину, саме поняття інформації про особу (ст. 23 Закону України «Про інформацію»). Відповідно до статті 182 Кримінального кодексу України карається «незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення такої інформації в ЗМІ».
4. Інформація про особу – це «сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу» (ст. 23 Закону України «Про інформацію»).
Відповідно до цього Закону основними даними про особу (персональними даними) є національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, адреса, дата і місце народження. Рішенням Конституційного суду України від 30 вересня 1997 р. по справі К. Г. Устименка норми Закону «Про інформацію» в частині інформації про особу та права доступу особи до інформації про себе витлумачено в такий спосіб, що кожен може сам визначати коло відомостей про себе, на поширення яких потрібна його згода. Відповідно нині категорія «інформації про особу» доповнене поняттями іміджу (про право на фотографування, зйомку особи та використання її зображення див. зокрема ст. ст. 307-308 Цивільного кодексу України), таємницею сексуальних стосунків та інших особистих контактів.
Особливість цього виду інформації полягає в тому, що при її зборі та поширенні необхідна згода особи, якої вона стосується. Відповідно до ст. 32 Конституції України «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Термін «згода особи» означає і буквальну згоду, яку особа дає письмово або усно, коли її про це просять, і згоду опосередковану, коли особа знає, що про неї збирається певна інформація, і не заперечує.
Джерелами документованої інформації про особу є:
· видані на її ім’я документи;
· підписані нею документи;
· відомості про неї, зібрані відповідними органами влади чи регіонального самоврядування в межах їх повноважень.
Особа в період збирання інформації має право знати:
· які відомості про неї та з якою метою збираються;
· як, ким і з якою метою вони можуть бути використані.
Згідно із ст. 32 Конституції України «кожен громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею».
Особа також має право заперечувати правильність, повноту і доречність інформації про себе (згадана стаття Конституції).
Збір і використання усіх видів подібної інформації про неповнолітніх можливі лише з дозволу їхніх батьків або інших законних представників.
5. Не завжди легко вирішити, кого можна назвати публічною персоною, а кого – ні. Пункт 7 Резолюції 1165 від 1998 р. Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя визнає публічними фігурами:
· людей, що займають державну посаду і/або користуються державними ресурсами;
· тих, хто відіграє визначальну роль у суспільному житті в області політики, економіки, мистецтва тощо.
Аудиторія має законне право на одержання інформації про життя таких осіб, якщо це в той чи інший спосіб зачіпає суспільні інтереси. Журналіст має поважати інтереси та права осіб, які стають об’єктами його діяльності, проте його обов’язок – збирати суспільно значущу інформацію. Він повинен щоразу вирішувати дилему, що переважає в конкретному випадку – право громадськості на отримання інформації чи право публічної особи на недоторканність її приватного життя.
Міжнародна журналістська етика виділяє т. зв. «три вікна» (залежно від «міри прозорості» приватного життя для ЗМІ):
· «біле вікно» – публічна особа в публічних обставинах;
· «сіре вікно» – 1) публічна особа в приватних обставинах;
2) приватна особа в публічних обставинах;
· «чорне вікно» – приватна особа в приватних обставинах.
Слід завжди пам’ятати, що етико-законодавче поняття «суспільного інтересу» в жодному разі не дорівнює побутовому уявленню про «цікавість» тієї або іншої інформації. Пошук сенсацій, «смажених фактів» не може бути визначальним для професійної діяльності журналіста.
Література
1. Іванов В. Ф. Журналістська етика / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. – К. : Вища шк., 2007. – С. 97–107.
2. Кудрявцев М. А. Информационные права личности / М. А. Кудрявцев // Адвокат. – 1998. - № 1. – С. 24–28.
3. Куляс І. Ефективне виробництво теленовин : практ. пос. для журналістів І. Куляс, О Макаренко. – К. : ХББ, 2006. – С. 93–98.
4. Петрова Н. Медіа право / Н. Петрова, В. Якубенко. – К., 2007. – C. 139–141.
5. Петросян М. Е. Право на неприкосновенность частной жизни / М. Е. Петросян [Электронный ресурс] // http: /www/hrights.ru/text/bogoraz/Chapter3.htm.
6. Романовский Г. Б. Понятие и содержание права на частную жизнь. Права человека и неприкосновенность частной жизни / Г. Б. Романовский [Электронный ресурс] // http: // www.proobraz.ru/pravo/b_43.shtml.
Тема 7