Здавалка
Главная | Обратная связь

Авторське право у сфері ЗМІ



1. Законодавча база з охорони авторського права в Україні.

2. Об’єкти авторського права у сфері ЗМІ. Виникнення права на твір.

3. Суб’єкти авторського права у сфері ЗМІ.

4. Види авторських прав. Права авторів у сфері ЗМІ. Захист авторського права.

 

1. До системи нормативних актів з охорони авторського права в Україні належать:

· Конституція України (ст. 41, 54);

· Міжнародні угоди у сфері авторського права: Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886 р., ратифікована в Україні – з 25 жовтня 1995 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р., ратифікована в СРСР 27 травня 1973 р., підтверджена Україною в грудні 1993 р.), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р., чинна в Україні з 12 червня 2002 р.), Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) (1967 р., ратифікована в СРСР 26 квітня 1970 р.) тощо;

· Цивільний кодекс України (ст. ст. 433–448, 449–456), Кримінальний кодекс України (ст. ст. 176-177);

· Закони України – «Про авторське право і суміжні права» (1993); «Основи законодавства про культуру», «Про кінематографію», «Про власність», «Про видавничу справу» та ін.

 

2. Згідно із ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право поширюється на твори науки, літератури та мистецтва, що є результатом творчої діяльності, завершені й незавершені, оприлюднені й неоприлюднені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу й мети. Також авторським правом охороняються передачі організацій мовлення, що розміщені на території України та здійснюють мовлення за допомогою передавачів, розташованих на цій території.

Отже, до основних об’єктів авторського права належать, зокрема (ст. 8 Закону «Про авторське право...»):

· Письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру;

· Виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

· Комп’ютерні програми;

· Бази даних;

· Музичні твори з текстом і без тексту;

· Драматичні, музично-драматичні та хореографічні твори, пантоміми;

· Аудіовізуальні твори;

· Твори образотворчого і зображального мистецтва;

· Фотографічні твори і твори, виконані засобами, подібними до фотографії (голограми, слайди тощо);

· Твори ужиткового мистецтва;

· Ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори;

· Похідні твори (переклади, адаптації, аранжування, обробка фольклору тощо);

· Збірники творів, енциклопедії, інші складені твори;

· Оригінальні назви та окремі частини творів;

· Елементи друкарського оформлення видання та твори дизайну;

· Тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування української та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Нова редакція Цивільного кодексу України доповнила цей перелік компіляцією, якщо вона за добором або упорядкуванням складових частин є результатом інтелектуальної діяльності (ст. 433). Це означає, що віднині анотації, резюме, реферати тощо є об'єктами авторського права.

Не є об’єктами авторського права (ст. 10 Закону «Про авторське право...») зокрема таке:

· повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

· фольклор;

· офіційні документи органів державної влади;

· розклади телерадіопередач та інші аналогічні бази даних.

Твір починає існувати й охоронятися з моменту його вираження в об’єктивній формі. Форма, в якій виражений твір, може бути письмовою (рукопис, машинопис, нотопис), усною (публічне виконання, публічне виголошення), звуко- чи відеозаписом (механічний, магнітний, цифровий, оптичний), зображенням (малюнок, ескіз, картина, кадр), об’ємно-просторовою (скульптура, модель, макет, споруда). Авторське право охороняє лише форму вираження твору. Правова охорона не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття (ст. 8 Закону «Про авторське право...»).

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення (ст. 11 Закону «Про авторське право...»). Для виникнення та здійснення авторського права не потрібні розповсюдження твору, його реєстрація, спеціальне оформлення й виконання інших формальностей (там само). Реєстрація, яку здійснює Українське агентство з авторських та суміжних прав, може бути корисною лише з огляду доведення існування твору на певну дату: оскільки жодних експертиз не проводиться, вона не є підтвердженням авторства твору. З огляду на це в кращому положенні автор опублікованого твору, оскільки закон дає можливість зазначити своє авторство на оригіналі або примірнику твору у такий спосіб: знак ©, ім’я власника авторських прав, рік першої публікації твору. Це задіює т. зв. презумпцію авторства – «автором вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору» (ст. 11 Закону «Про авторське право...») і робить суворішою відповідальність за посягання на авторські права тощо.

Законодавство не виділяє журналістські твори як окремий об’єкт авторського права, але традиційно вони здобувають охорону як літературні твори. Однак ступінь творчості в різних журналістських жанрах, безумовно, різний, а саме ці ознаки матеріалу як результату творчої діяльності журналіста забезпечують йому (матеріалу) охорону авторським правом. Більшість творів інформаційних жанрів в Україні не є об'єктами авторського права. Повідомлення про новини дня або про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, не охороняються відповідно до названої ст. 10 Закону «Про авторське право...». Розширені замітки, які містять авторську позицію, коментар або аналіз фактів, є об’єктами авторського права, а нейтральні за тоном хроніки й текстівки, анонси, анотації, прес-релізи, повідомлення інформаційних агентств, ТБ-програми – ні. Позаяк в репортажі авторська позиція наявна як одна із жанротвірних ознак, то він завжди є об’єктом авторського права. Засадничо охороняються авторським правом всі твори аналітичних і художньо-публіцистичних жанрів. Тяжіють до визнання об’єктами авторського права кросворди (аж до зазначення прізвища їх складника і виплати йому винагороди), авторські, оригінальні за формою прогнози погоди та астропрогнози, а також назва ЗМІ за умови її оригінальності і назва журналістського твору, якщо вона не складається із загальновживаних слів, не є невід’ємною частиною твору і не має у собі виразних елементів інтертекстуальності (відповідно до ст. 9 Закону «Про авторське право...»). Самі періодичні видання мають розглядатися як приклад складених творів, у яких журналістам належить право на окремі статті, а видавцеві – на спосіб їх підбору і розташування, що є результатом творчої праці.

 

3. Суб’єкти авторського права – особи, яким належить суб’єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземці чи особи без громадянства. Суб’єктивне авторське право на твір виникає внаслідок створення твору, успадкування авторських прав чи передання їх за договором.

Основні суб’єкти авторського права:

· автори;

· співавтори;

· спадкоємці;

· правонаступники;

· видавці;

· інші особи (упорядники, перекладачі, адаптатори та інші власники суміжних прав).

Первинним суб’єктом авторського права, ясна річ, є авторфізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Вік особи при цьому не має значення. Навіть обмеження в дієздатності не позбавляє права називатися автором.

У професійній діяльності ЗМІ до авторів належать:

· професійні журналісти;

· автори, що співпрацюють із редакціями ЗМІ;

· фотографи;

· автори сценаріїв, текстів, діалогів;

· автори музичного супроводу з текстом і без нього;

· режисери і режисери-постановники;

· художники і художники-постановники;

· оператори і оператори-постановники.

Співавторство – це факт створення твору в результаті спільної творчої праці двох або більше осіб (ст. 13 Закону «Про авторське право...»). Співавторство слід відрізняти від співробітництва. Співробітництво – це використання творів різних авторів для створення нового складеного твору.

Теорія права виділяє два різновиди співавторства – роздільне та нероздільне (див. вказану статтю). Якщо твір становить нерозривне ціле чи всі співавтори брали участь у створенні кожної частини цього твору (приміром, коли йдеться про роман), співавторство вважається нероздільним. Якщо ж твір можна поділити на окремі частини, кожна з яких має самостійне значення (слова і музика до пісні), співавторство роздільне. Кожному із співавторів, незалежно від обсягу його внеску у створення твору, належить авторське право на твір у цілому. Якщо співавторство є роздільним, вони можуть вільно використовувати на власний розсуд створені ними частини твору. Одночасно співавтор твору, що утворює нерозривне ціле, без достатніх підстав не може відмовити іншим співавторам у дозволі на опублікування, інше використання чи зміну цього твору.

Не дає права вважатися співавтором запропонування ідеї, теорії, концепції, різноманітна допомога авторові - технічна, організаційна, матеріальна тощо.

Для ЗМІ актуальними жанрами, що створюються у співавторстві, є бесіда, наукова і науково-популярна стаття, літературний запис, лист; особливо ж – інтерв’ю. В останньому частка творчості і відповідно розмір гонорару вважається рівними для обох сторін (ст. 13 Закону «Про авторське право...»). Однак це повністю справедливо, лише коли йдеться про інтерв’ю-діалог.

Спадкоємці– особи, до яких перейшли майнові права померлого автора відповідно до закону чи заповіту. Якщо автор не залишив заповіту і не має законних спадкоємців, дія його авторських прав припиняється, а їх захист покладається на державу.

Правонаступники – юридичні чи фізичні особи, до яких відповідно до договору чи закону перейшли авторські права інших осіб. Найчастіше це особи і організації, що займаються відтворенням і використанням творів (редакції, видавництва, організації мовлення тощо).

Як уже зазначено,видавцевіперіодичного видання належить право на форму вираження авторських матеріалів в складеному творі – кожному примірнику журналу чи газети. Він має право на зазначення свого імені, на використання видання в цілому і окремих творів. Крім того, видавець виступає як представник автора в разі, якщо твір опубліковано під псевдонімом або анонімно, і може відстоювати права автора (ст. 11 Закону «Про авторське право...»).

 

4. Авторські права поділяються на:

· особисті немайнові права;

· виключні майнові права;

· право на винагороду.

Право на винагороду передбачає, що за кожне використання свого твору автор чи інший власник авторських прав має право вимагати виплати винагороди (ст. 15 Закону «Про авторське право...»). На практиці це передбачає, як правило, виплату одноразового (паушального) платежу або відрахування фіксованого проценту вартості кожного проданого примірника твору (книги, диску тощо). Остання форма виплати винагороди носить назву роялті. Приміром, ст. 448 Цивільного кодексу України визначає роялті для власника авторських прав на письмовий твір – 5 % від роздрібної ціни.

До немайновихавторськихправ належать (ст. 14 Закону «Про авторське право...»):

· право авторства – право вважатися автором свого творчого здобутку шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору;

· право на ім’я – право зазначити на творі справжнє ім’я автора, вигадане ім’я (псевдонім) або випустити твір анонімно;

· право на збереження цілісності твору і право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору.

Майновіправа автора чи іншого власника авторських прав (ст. 15 Закону) – це виключне право на використання твору і право дозволяти чи забороняти:

· розповсюдження (оприлюднення) твору;

· відтворення (копіювання) твору;

· публічне виконання та публічне сповіщення;

· публічну демонстрацію і публічний показ;

· будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

· переклади творів;

· переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

· включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

· розповсюдження через перший продаж, відчуження іншим способом або здавання у майновий найм чи прокат;

· імпорт примірників творів тощо.

Майнові авторські права можуть передаватися у спадок або відчужуватися в інший законний спосіб, тоді як немайнові є невідчужуваними й не можуть бути передані іншим особам. Інші особи (спадкоємці, правонаступники, видавці) можуть тільки на законній підставі виступати на захист порушених немайнових авторських прав померлого або невідомого автора. Майнові права автора діють протягом всього життя автора і 70 років після його смерті; для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом – протягом 70 років з моменту публікації; для творів, опублікованих протягом 30 років після смерті автора – 70 років від дати опублікування; для творів, створених у співавторстві – 70 років після смерті останнього співавтора (див. ст. 28 Закону «Про авторське право...»). Після спливу всіх цих строків твори переходять у т. зв. суспільне надбання (ст. 30 Закону «Про авторське право...»). Це означає, що такий твір може вільно, без чийогось дозволу і без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою за умови дотримання особистих немайнових прав автора (екранізуватися, перекладатися, включатися як ілюстративний елемент до інших авторських творів тощо). Особисті немайнові права символічно залишаються у автора назавжди.

Законодавство також визначає випадки вільного використання творів без дозволу автора, але (по можливості) із зазначенням його прізвища і посиланням на джерело: відтворення друкованих творів в одному примірнику репрографічним способом (ксерокопіювання) в особистих цілях, перезапис аудіо- та відеодисків для особистих потреб, цитування із дотриманням граматичних вимог оформлення цитати в обсязі, виправданому поставленою метою, відтворення інформаційних передач, публічно виголошених промов, використання уривків статей із газет та журналів у формі оглядів преси тощо (ст. ст. 21-25 Закону «Про авторське право...»).

Службові твори журналістів створюються автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання редакції. Особливість правової охорони службових творів полягає в тому, що всі майнові права на їх використання (якщо не було укладено іншого договору) переходять до роботодавця (ст. 16 Закону «Про авторське право...»). Останній може без погодження з автором надрукувати статтю в іншому виданні цієї компанії, включити до збірки, перекласти, розмістити в Інтернеті, продати в інше видання та ін. Журналістові належать лише немайнові права, такі як право на згадування його імені чи псевдоніму, право протидіяти будь-якому посяганню на твір, яке здатне зашкодити честі й репутації автора, і право отримати авторську винагороду (там само).

Однак згідно з положеннями Цивільного кодексу України (ст. 429), майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, що створив цей об’єкт, і юридичній чи фізичній особі-роботодавцю спільно, якщо інше не встановлено договором.

Процедура захисту авторських прав в Україні передбачає: укладення авторського договору в письмовій формі (для ЗМІ як виняток допускається і в усній), визнання порушених прав, припинення дій, що порушують права власника, відшкодування збитків, виплату компенсації, стягнення доходу, отриманого внаслідок порушення, відшкодування моральної шкоди тощо. Якщо злочинні дії були вчинені навмисно і порушення завдало матеріальної шкоди об’єкту авторських прав у значному, великому чи особливо великому розмірі (тобто становило 20...-200...-1000... неоподаткованих мінімумів доходів громадян), настає кримінально-правова відповідальність. Ст. ст. 176, 177 Кримінального кодексу України передбачають за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури та мистецтва, а також інше використання чужих творів різноманітні санкції, починаючи від штрафу у розмірі 200-1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян до позбавлення волі на строк до 2 років.

 

Література

1. Афанасьєва К. Авторське право на збереження цілісності аудіовізуального твору на телебаченні / К. Афанасьєва // Інтелектуальна власність. – 2003. - № 10. – С. 18–22.

2. Афанасьєва К. О. Авторське право : практ. пос. / К. О. Афанасьєва. – К. : Атіка, 2006. – 224 с.

3. Афанасьєва К. О. Інтернет-видання: обсяг прав та ступінь відповідальності / К. О. Афанасьєва [Електронний ресурс] // www.medialaw.kiev.ua.

4. Афанасьєва К. Плагіат у діяльності засобів масової інформації / К. Афанасьєва // Інтелектуальна власність. – 2004. - № 3. – С. 16–19.

5. Глухівський Л. Співавторство і авторське право на інтерв’ю / Л. Глухівський // Інтелектуальна власність. – 2002. - № 2-3. – С. 19–21.

6. Кузнецова О. Д. Гармонізація міжнародних і національних правових норм Інтернет-ЗМІ України / О. Д. Кузнецова [Електронний ресурс] // http://mediaeco.franko.lviv.ua/mereg_zmi/kuznecova2.htm.

7. Пастухов О. М. Авторське право в Інтернеті / О. М. Пастухов. – К. : Вища шк., 2004. – 143 с.

8. Петрова Н. Медіа право / Н. Петрова, В. Якубенко. – К., 2007. – C. 121–137.

 

Тема 8

Практичне заняття







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.