Главная | Обратная связь

Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в Україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)

Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України». Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часів Київської Русі до Берестейської унії включно.

«ЛІТОПИСЦІ ВОЛИНІ І УКРАЇНИ» – історичний твір невідомого автора, складений у 1-й пол. 17 ст. Поділяється на 12 окремих збірок історичних записів, побудованих на основі давньоруських, українських, білоруських, польських літописів, хронік та мемуарів. З них у найважливішій змістом і найбільшій обсягом 1-й, т.зв. київській, збірці використано матеріали давньоруських літописів, а також хронік М. Стрийковського та Бельських. У «Л. В. і У.» виклад історії України-Русі пов'язано з історією Литви, Польщі, Московії і хронологічно доводиться до 1621 р. Предметом викладу цієї хроніки є здебільшого зовнішньополітичні події. В цих записах відображені історичні погляди панівних кіл України, що пов'язували свої інтереси з Вел. Княз. Литовс. Закінчується київська збірка записами війта Б.Балики. «Л.В.іУ.» написаний мовою, близькою до української народної мови 17 ст.

Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: Львівський літопис (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498 — 1649 переважно на Київщині, Поділлі, в Галичині; Острозький літописець з описом подій 1500 — 1636; Межигірський літопис (знайдений у Межигірському монастирі на Київщині), в якому розповідається про події 1393 — 1620, а також з історії козацтва; Хмільницький літопис, який описує події з історії України 1636 — 50, пов’язані переважно з містом Хмільником. У 1672-73 рр. Теодосій Софонович уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію Литви до 1529 і Польщі до 1693.

ЛЬВÍВСЬКИЙ ЛІТÓПИС — літописна пам'ятка 1-ї пол. 17 ст., вміщена в рукописній книзі М.Гунашевського. Відображає події в Україні-Русі з 1498 по 1649 рр. Л. Л. подає цінні відомості про зовнішньополітичне та економічне становище України, взаємини з Польщею, Московією, Кримським ханством. Багато уваги приділяє козацьким повстанням 30-х років 17 ст., національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648—1654 рр., наводить ряд фактів з її історії, яких немає в інших джерелах. Текст Л. Л. виявив на початку 19 ст. історик Д.Зубрицький. Вперше опубліковано у Москві (1839 р.), згодом – у Львові (1870-і рр.).

На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 – 40), Межигірський монастирський літопис (1608 – 1700), Добромильський літопис (1648 – 1700), Підгорецький літопис (1583 — 1715), Мгарський літопис (1682 – 1775) та ін.

Межигі́рський літо́пис – український монастирський літопис 17 ст. Автором його вважається Ілля Кощаківський – настоятель церкви Межигірського монастиря. 1-й список містить опис історичних подій на Волині і Київщині 1393—1620 рр. 2-й список подає відомості з 1608 по 1700 рр., про визвольну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетських і турецько-татарських загарбників. Як пам'ятка історичної літератури межигірський літопис посідає значне місце в українській історіографії 17 ст.

Добромильський літопис — хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648—1700 років.

Найбільше повідомлень стосується спустошення Правобережжя татаро-турецькими військами в останній чверті XVII століття, здобуття турками Кам'янця-Подільського, їхньої поразки під Хотином і Журавном.

Історичну цінність мають відомості про місцеві події — повені, голодні роки, зростання цін, епідемії тощо. Написаний живою українською мовою XVII століття.

12. Полемі́чна літерату́ра (від грец. «войовничий»)— літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.

Полемічна література виникла внаслідок «зачіпок од католиків», тобто з початком окатоличення України. Хоча окремі полемічні виступи проти намагань папи римського і католицизму загалом підпорядковувати своїй владі не лише Захід, а й Схід, зокрема східне слов'янство, почалися вже в часи Київської Русі, незабаром після розколу 1054 р. єдиного доти християнства на два ворожі табори — римо-католицький і греко-візантійський.

На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року.

Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (O jedności kościoła Bożego) (Вільно, 1577 р.).

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С. Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.

«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і зґвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, дискредитація і як наслідок, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.

Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

13. Українська національна традиція в ГУСТИНСЬКому ЛІТÓПИСі

Це український літопис початку 17 ст. Складався у Густинському монастирі (у с. Густині, нині Прилуцького району Чернігівської області). Оригінал Г. Л. не зберігся. Авторство і час написання достовірно не встановлено. Один із дослідників Г. Л. А.Єршов висловив думку, нібито його склав 1623-27 рр. український культурний і церковний діяч З.Копистенський. Зберігся список, переписаний 1670 р. ієромонахом Густинського монастиря М.Лосицьким. У передмові до Г. Л. переписувач підкреслює значення для людини історичних традицій її народу, закликає поширювати історичні знання. Г. Л. містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 р. включно і має назву «Кройніки». Автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому літописи і хроніки, зробивши на полях посилання на джерела, з яких він запозичив фактичний матеріал. Проте Г. Л. не є простою компіляцією з різних джерел. Це оригінальна історична праця про внутрішнє становище України, її зв'язки з Росією, про політику Литовського князівства, шляхетської Польщі і Туреччини, про грабіжницькі напади турків і татар на Україну тощо. Закінчується Г. Л. трьома самостійними розділами: «Про походження козаків», «Про запровадження нового календаря», «Про початок унії». В останньому розділі літописець гнівно викриває верхівку православного духовенства України та Білорусії, яка зрадила свій народ та уклала з шляхетською Польщею і Ватіканом Брестську церковну унію 1596 р. Автор рішуче засуджує загарбницьку політику польської шляхти і виступає проти зрадників своєї вітчизни — князів церкви, українських та білоруських феодалів. Написано Г. Л. мовою, близькою до тогочасної української народної мови. Достовірність його значно вища від сучасних йому польських хронік.

Проте не все в літописі написано на основі раціональних знань. Чи не за традицією тогочасної історіографії літописець переповідає багато неймовірних легенд і чуток, написаних до нього в історичних творах. Так, він повторює легенду про смерть Олега від укусу змії, яка виповзла з черепа коня, що "давно уже здох"; як Кромер і Бєльський, написав також про пані Вербославську Малгорату, котра 21 січня 1269 р. недалеко від Кракова нібито за одними пологами народила 36 дітей; про те, що того ж року на восьмий день після Різдва у Калуші народилося теля з сімома головами та ін. Однак не ці небилиці, в полоні яких продовжу-: вав залишатися автор, визначають цінність Густинського літопису, а оригінальна історична інформація другої його частини, відображення в ньому духовної атмосфери в Україні першої третини XVII ст.

Поряд з Густинським літописом завжди називають ще Літопис Густинського монастиря, який має назву "Літописець про заснування і створення монастиря Густинського". Він охоплює 1600-1640 рр., розповідає не лише про монастирське життя, а й про важливі події всього українського народу: діяльність П.Сагайдачного, відновлення православної ієрархії, відносини між православ'ям і унією.

За своїм науковим значенням Г. Л. є видатною пам'яткою української історіографії 17 ст.