Главная | Обратная связь

Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в Україні .(кінець 16 – перша пол. 17 ст.)

Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України». Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часів Київської Русі до Берестейської унії включно.

«ЛІТОПИСЦІ ВОЛИНІ І УКРАЇНИ» – історичний твір невідомого автора, складений у 1-й пол. 17 ст. Поділяється на 12 окремих збірок історичних записів, побудованих на основі давньоруських, українських, білоруських, польських літописів, хронік та мемуарів. З них у найважливішій змістом і найбільшій обсягом 1-й, т.зв. київській, збірці використано матеріали давньоруських літописів, а також хронік М. Стрийковського та Бельських. У «Л. В. і У.» виклад історії України-Русі пов'язано з історією Литви, Польщі, Московії і хронологічно доводиться до 1621 р. Предметом викладу цієї хроніки є здебільшого зовнішньополітичні події. Закінчується київська збірка записами війта Б.Балики. «Л.В.іУ.» написаний мовою, близькою до української народної мови 17 ст.

ЛЬВÍВСЬКИЙ ЛІТÓПИС — літописна пам'ятка 1-ї пол. 17 ст., вміщена в рукописній книзі М.Гунашевського. Відображає події в Україні-Русі з 1498 по 1649 рр. Л. Л. подає цінні відомості про зовнішньополітичне та економічне становище України, взаємини з Польщею, Московією, Кримським ханством. Багато уваги приділяє козацьким повстанням 30-х років 17 ст., національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648—1654 рр., наводить ряд фактів з її історії, яких немає в інших джерелах. Текст Л. Л. виявив на початку 19 ст. історик Д.Зубрицький. Вперше опубліковано у Москві (1839 р.), згодом – у Львові (1870-і рр.).

На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 – 40), Межигірський монастирський літопис (1608 – 1700), Добромильський літопис (1648 – 1700), Підгорецький літопис (1583 — 1715), Мгарський літопис (1682 – 1775) та ін.

Межигі́рський літо́пис – український монастирський літопис 17 ст. Автором його вважається Ілля Кощаківський – настоятель церкви Межигірського монастиря. 1-й список містить опис історичних подій на Волині і Київщині 1393—1620 рр. 2-й список подає відомості з 1608 по 1700 рр., про визвольну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетських і турецько-татарських загарбників. Як пам'ятка історичної літератури межигірський літопис посідає значне місце в українській історіографії 17 ст.

Добромильський літопис — хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648—1700 років.

Найбільше повідомлень стосується спустошення Правобережжя татаро-турецькими військами в останній чверті XVII століття, здобуття турками Кам'янця-Подільського, їхньої поразки під Хотином і Журавном.

Історичну цінність мають відомості про місцеві події — повені, голодні роки, зростання цін, епідемії тощо. Написаний живою українською мовою XVII століття.

4. Українська національна традиція в ГУСТИНСЬКому ЛІТÓПИСі

Це український літопис початку 17 ст. Складався у Густинському монастирі (у с. Густині, нині Прилуцького району Чернігівської області). Оригінал Г. Л. не зберігся. Авторство і час написання достовірно не встановлено. Один із дослідників Г. Л. А.Єршов висловив думку, нібито його склав 1623-27 рр. український культурний і церковний діяч З.Копистенський. Зберігся список, переписаний 1670 р. ієромонахом Густинського монастиря М.Лосицьким. У передмові до Г. Л. переписувач підкреслює значення для людини історичних традицій її народу, закликає поширювати історичні знання. Г. Л. містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 р. включно і має назву «Кройніки». Автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому літописи і хроніки, зробивши на полях посилання на джерела, з яких він запозичив фактичний матеріал. Проте Г. Л. не є простою компіляцією з різних джерел. Це оригінальна історична праця про внутрішнє становище України, її зв'язки з Росією, про політику Литовського князівства, шляхетської Польщі і Туреччини, про грабіжницькі напади турків і татар на Україну тощо. Закінчується Г. Л. трьома самостійними розділами: «Про походження козаків», «Про запровадження нового календаря», «Про початок унії». В останньому розділі літописець гнівно викриває верхівку православного духовенства України та Білорусії, яка зрадила свій народ та уклала з шляхетською Польщею і Ватіканом Брестську церковну унію 1596 р. Автор рішуче засуджує загарбницьку політику польської шляхти і виступає проти зрадників своєї вітчизни — князів церкви, українських та білоруських феодалів. Написано Г. Л. мовою, близькою до тогочасної української народної мови. Достовірність його значно вища від сучасних йому польських хроні.(4)