Главная | Обратная связь

Загальна психологічна характеристика студентського віку

2.2. Суперечливості та кризи студентського віку

Якби молодість знала, якби старість могла! Анрі Естьєн, французький мовознавець

Д.Б. Ельконін (автор відомої періодизації психічного розвитку люди­ни, що базується на поняттях соціальної ситуації розвитку, провідної ді­яльності і психологічних новоутворень) відстоював положення про те, що певний історичний період розвитку дитинства може бути охаракте­ризований як кризовий. Суть цієї кризи він бачив у розриві, розбіжнос­ті освітньої системи і системи дорослішання. Найвиразніше цей розрив проявляється в юності, зважаючи на потребу особистісного самовизна­чення взагалі та професійного зокрема.

Студентському віку також притаманна кризова насиченість (Б.А. Ба-раш). Вікова криза характеризується різкими й суттєвими психологічни­ми зрушеннями та змінами особистості, розвиток якої набуває бурхливого стрімкого характеру. Можуть бути такі ознаки кризи: 1) сильна фрустра­ція, інтенсивне хвилювання через незадоволення потреби; 2) загострення рольових конфліктів «студент - викладач», «студент - студент»; 3) цін­нісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (на­приклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, само­регуляції та самовиховання); 4) інфантильність (студент поводить себе як безвідповідальна людина або вдається до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків тощо).

Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя. Криза 17-18 років пов'язана з потребою самовизначення молодої людини після закінчення загальноосвітньої школи та пошуком свого місця в подальшому, вже са­мостійному житті. Це конструювання наступного етапу власного життє­вого шляху, моделювання свого «Я» з орієнтацією на майбутнє.

Юнаки переосмислюють своє життя, вносять певні корективи, виро­бляють нові стратегії на майбутнє і не тільки «ким бути?», «чим займа­тися?», але й «яким бути?». Молода людина живе радше майбутнім, ніж сучасним (спрямованість у майбутнє). Як правило, життєві вибори (як і будь-який вибір) супроводжуються ваганнями, сумнівами, невпевненіс­тю в собі, хвилюванням від невизначеності й водночас відповідальністю за кожен крок до остаточного прийняття рішення. Лінії орієнтації осо­бистості, яка самовизначається, можуть бути такі:

- на альтруїзм або егоїзм;

- на норми повсякденної свідомості або на унікальність і самобутність;

- на суспільну значущість майбутньої професії або задоволення осо­бистих потреб (хочу, можу, потрібно).

Завдання самовизначення - підбирати належні шляхи розвитку, які співвідносяться з гідними цілями і ідеями. Право вибору - це і є основа для професійного й особистісного самовизначення студента.

Одночасно самовизначення передбачає також самообмеження, тому що кожен вибір звужує життєві перспективи (наприклад, вибір професії). Через це й відчувають юнаки побоювання помилки. Проте в такому ваган­ні і побоюванні розвивається професійна зорієнтованість. Загалом по­гляд на майбутнє в молоді оптимістичний. Юнаки обирають подальший життєвий шлях і професію, стають студентами.

Якщо молода людини зробила свій вибір, обрала майбутню профе­сію і стала студентом, чи завжди зникають у неї всі труднощі та проб­леми самовизначення? На жаль, ні. Наприклад, для реалізації життєво­го задуму під час навчання у ВНЗ у студента може чогось бракувати: комунікативних навичок, знань і вмінь працювати самостійно, волі й самодисципліни тощо. Одна з причин цього - недоліки шкільної осві­ти. Багато студентів не вміють конспектувати лекцій (це не диктант із роз'ясненням окремих понять - для цього є словники) і першоджерела, бо не можуть здійснити смислову структуризацію тексту. Вони не ба­чать теоретичних положень, а записують або переписують лише фак­тичний матеріал.

Свій крок на життєвому і творчому шляху юнак робить зі своїм абсо­лютним «так» і абсолютним «ні», бажанням неодмінно «врятувати світ, що полонений злом». Щоб цей світ відповідав ідеалові, потрібен вели­кий, героїчний вчинок. Юнак жадає подвигу, він не може не змінюва­ти те, що його захоплює, що він палко любить. Він готовий різнобічно змінювати й самого себе, вдосконалюючи власні можливості. Життя і смерть, на думку В.А. Роменця, сприймаються в юнацькому віці як необ­хідність самопожертви в ім'я іншої людини, людей і людства взагалі. По­треба самопожертви є своєрідним вираженням прагнення охопити інше буття, злитися з ним, розчинити його у собі. Страх небуття гальмується більш значущим мотивом. Неабиякої значущості набуває пошук кохання, в якому можна було б вирватися з полону побутового, випадкового заради абсолютного, одвічного. Дедалі більш визначеним стає шлях децентрації молодої людини.

У студентські роки розрізняють нормативну кризу, яка переборюєть­ся в період адаптації до навчання у ВНЗ. Проте ця криза може набувати затяжного характеру: труднощі не вирішуються, а відкладаються на по­тім через небажання їх розв'язувати. Можуть, наприклад, виникати нега­тивні почуття від необхідності відвідувати заняття, від критичного став­лення до викладачів, при конфліктах із товаришами.