Главная | Обратная связь

Психологічні засади управління навчальним процесом у вищій школі

психологічні чинники (закономірності взаємин у групі, стиль спілкуван­ня тощо), які впливають на цей процес.

На відміну від технічних систем, управління в системі освіти завжди особистісне (особистість - особистість), тобто це взаємодія двох осіб - ке­рівника (вчителя, викладача) та підлеглого (учня, студента). Складність у тому, що керувати людьми можна легко і ефективно лише тоді, коли вони цього хочуть. Якщо ж вони цього не бажають, тоді їх треба тільки примушу­вати. Проте керівництво набагато ефективніше й дієвіше, ніж примус. Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань управління у сфері освіти можна лише при врахуванні психологічних особливостей цього процесу.

Студент є об 'єктом управління викладача, оскільки діяльність останньо­го спрямована на зміни особистості майбутнього фахівця. Одночасно сту­дент є суб'єктом своєї навчально-професійноїдіяльності. Викладач забез­печує відповідну мотивацію і створює умови для досягнення студентом ме­ти діяльності, а той повинен працювати на високому рівні активності, щоб домогтися цієї мети. У викладача є набір допоміжних педагогічних впливів для цього: від вказівок, зауваження, пропозицій, оцінювання («Треба ще подумати», «Перевірте ще раз» тощо) до прямої алгоритмізації (приписи що? у якій послідовності? та як? треба робити). У цьому значною мірою ви­являється професіоналізм викладача щодо управління діяльністю студента.

Студент є суб'єктом власної навчально-професійної діяльності, бо до­сягнення цілей відбувається лише при самостійному їхньому визначенні, прийнятті й розв'язанні навчальних завдань, коли є внутрішня детермі­нація діяльності.

Розподіл функцій між викладачем і студентом має динамічний харак­тер. У зв'язку з цим завдання, які ставить викладач, відповідають не са­мій меті, а є засобом досягнення тієї мети, домагання якої залежить від діяльності студента.

Таким чином, управління навчально-професійною діяльністю студен­та має не прямий, а опосередкований характер, наприклад, мета навчити студента розв'язувати певне професійне завдання. Для досягнення цього студент повинен прийняти мету, мати потребу її досягти, усвідомити спо­сіб розв'язання завдання, спланувати свою діяльність, проконтролювати себе і оцінити результати (вивчив, знаю, можу). І якщо у студента одно­часно виникає потреба в самоосвіті, самотворенні власної особистості, то це і є показником успішного управління його професійним зростанням.

Таким чином, освіта - нерівнозначна навчанню. Навчання - лише час­тина освіти. Рівень академічних знань студента не є єдиним і головним показником якості вищої освіти. Не менш важливі також такі здобутки майбутнього фахівця:

І) Сформованість у студентів стійкої мотивації пізнання, щоб майбут­ній фахівець міг самостійно навчатися все життя.

2) Вироблення загальних способів навчально-професійної діяльності, професійних знань, умінь і навичок.

3) Розвиток особистості майбутнього фахівця, рівень його вихованос­ті. Є два показники ступеня розвитку особистості студента як фахівця:

• менталітет - глобальна характеристика світоглядних і поведінкових параметрів особистості (духовність, відповідальність, гідність, со­вість та ін.);

• прагнення до найповнішої життєвої самореалізації з урахуванням власних здібностей (переконання в тому, що це є смисл свого життя) і шляхів їхньої реалізації.

Як співвідносяться ці вимоги з нинішнім реальним станом професій­ної підготовки майбутніх фахівців? На жаль, і сьогодні студенти продо­вжують орієнтуватися на сприймання готових знань, відтворюючи те, що почули від викладачів. Це зумовлює переважно безініціативний їх­ній стан щодо самостійної навчальної роботи. Як наслідок, наприклад, у багатьох молодих викладачів є проблема входження до студентської аудиторії, оскільки вони мають вузьке уявлення про методи викладан­ня, про структурування лекційного матеріалу (як ілюстрація цього може слугувати таке висловлювання студента: «Прийде така молода панночка в аудиторію, а сама нічого не знає, що робити»). Серед магістрантів, які в майбутньому можуть бути викладачами ВНЗ, під час занять і асистент­ської практики трапляються такі недоліки:

• невміння опрацьовувати друковану продукцію, а треба в майбутньому займатися науковою роботою;

• невміння структурувати лекцію;

• розгубленість під час семінарських занять тощо.

Такі труднощі відчувають і молоді викладачі. Багато вчених вважа­ють, що ці недоліки спричинені недосконалим педагогічним управлін­ням у вищих навчальних закладах.

5.2. Види і функції педагогічного управління

Управляти - це значить не заважати хорошим людям працювати. Петро Капіца, радянський фізик

Хто не вміє управляти, той завжди стає узурпатором. Карло Біні, італійський письменник і громадський діяч

Студент не може бути пасивним, тобто лише об'єктом педагогіч­ного впливу, якого треба примушувати вчитися. Управління будь-якою