Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи

Завдання щодо вдосконалення педагогічного контролю:

1) Підвищувати контроль за виконанням студентами самостійної на­вчальної роботи протягом усього навчального року.

2) Сприяти розвиткові у студентів відповідальності за якість профе­сійної підготовки, розвивати в них рефлексію, здатність до самоконтро­лю і самооцінки, підвищувати вимогливість до себе як до майбутнього фахівця.

3) При оцінюванні студентів потрібно створювати ситуації успіху, а
для цього у викладача повинні бути такі професійні вміння:

- мотивувати діяльність,

- оголошувати індивідуальні достоїнства,

- створювати прості інструкції до дій,

- зіставляти попередні успіхи студента з теперішніми,

- деталізувати результати діяльності,

- педагогічно навіювати та ін.

Основні вимоги до педагогічного контролю та оцінки такі: об'єк­тивність,

систематичність, всебічність. Ці вимоги не викликають ні в кого нія­ких заперечень, але є такі нюанси, над якими потрібно замислюватися, зокрема:

1) Що ми перевіряємо в кожному конкретному випадку - знання, вміння, творчість студента?

2) Якщо перевіряємо знання, то які вимоги висуваємо до самого рівня засвоєння (репродуктивний характер, самостійність мислення, вміння пояснювати факти та ін.)? Чи враховуємо такі якості знань, як кон­кретність і абстрактність, системність, узагальнення, гнучкість і ди-вергентність мислення?

3) Як співвіднести критерії оцінювання {див. вище) із необхідністю вра­ховувати індивідуальні особливості студента, наприклад, якості його розуму?

4) Як усунути при оцінюванні студента такі помилки сприймання, як «ефект ореолу» {«Це ж староста групи!»), логічні помилки {«На­вчався погано, а відповідає на «відмінно»), поблажливість {«У нього ж трапилася біда»), тенденційність тощо?

Зараз широко застосовують тестову перевірку. Вважається, що так ми можемо уникнути суб'єктивності в оцінюванні. Проте чи всі тести перевіряють знання та рівень їх засвоєння? Наприклад, американський учений А. Левітов виступає з критикою тестів для перевірки знань від­повідно до сучасних вимог. Для прикладу можна розглянути підручник «Психологія і педагогіка» для студентів, які навчаються за спеціальністю «Соціальна робота» (М., 2002 р.), в якому вміщено багато тестів для пе­ревірки знань студентів із психології. Можна погодитися, що за їхньою

5. Психологічні засади управління навчальним процесом у вищій школі Л 51

допомогою можна перевірити засвоєння студентами понятійного апара­ту. Але чи достатньо цього?

Система педагогічного контролю та оцінки повинна сприяти розвитку в студентів самоконтролю і самооцінки. Самооцінювання є необхідним елементом особистісно-орієнтованої методики навчання. Проте як нада­ти самооцінці елемента об'єктивності? У багатьох студентів виникають труднощі, коли їм надається можливість самому оцінити свою відповідь. Самооцінка студента досить делікатна справа: високі оцінки сприйма­ються як належні, а негативні викликають у багатьох студентів обурення. Вони реагують на це психологічним захистом. Негативна оцінка не при­ймається, а відкидається та може проектуватися на оцінку особистості викладача зниженням його авторитету {«А хто він для мене?...»).

Проте є також і такі студенти, які не можуть психологічно захистити себе від негативної оцінки: у них погіршується настрій, знижується са­мооцінка, зникає інтерес до навчання. Тоді як бути в цій ситуації з об'єк­тивністю? Важливо, щоб студент сам побачив свої хиби. Для цього по­винна бути конкретна мотивація, оцінюватися має відповідь студента, а не його особистість. Треба говорити про хороше, вказувати на позитивне {«Хочеш посварити, знайди те, за що можна похвалити»). Негативною повинна бути оцінка результатів діяльності студента, а не звинувачення його як особистості.

Традиційний підхід до реалізації функції контролю та оцінки не дає можливості характеризувати рівень особистісного зростання майбут­нього фахівця, який визначається лише гіпотетично на основі стану роз­витку когнітивної сфери (переважно знання, частково вміння і навички їх практичного застосування). Але ж є для прикладу такі факти, коли сту­дент - відмінник, а працювати з класом, знайти індивідуальний підхід до учня не може, не користується у вихованців авторитетом і, навпаки, на­віть із оцінками «добре» і «задовільно» в дипломі можна стати хорошим педагогом, вихователем, мати авторитет у дітей.

Через це актуальною стала проблема критеріїв і показників особис­тісного зростання студентів під час навчання у вищій школі. Настав час розробити психодіагностичну процедуру визначення (відповідно до про­фесійної моделі) професійних якостей особистості майбутнього фахівця, особливо для майбутніх педагогів, яких чекає праця з дітьми і студентами.

Основними критеріями оцінки випускників вищої школи є відповід­ність професійної підготовки студентів вимогам професійної діяльності, тобто випускник повинен бути професійно компетентним. На жаль, і за­раз основна увага у вищій школі спрямована на знання, уміння і навички студентів, а не на кваліфікаційні характеристики фахівця. Як наслідок, є факти купівлі диплому, недовіра за кордоном до наших документів про вищу освіту та додаткова перевірка рівня професіоналізму фахівця.