Главная | Обратная связь

Психологія виховання студентської молоді

поведшкового сценарію, який повинен здійснюватися людиною на ви­щих моральних засадах.

На підставі сказаного можна зробити такі висновки:

• Виховання студентів на основі принципу свободи повинно бути пріо­ритетним, адже насильство, диктат не сумісні з досягненням духовно-розвивальних цілей сучасної вищої освіти.

• Особистість майбутнього фахівця формується в боротьбі з собою. Зо­внішні обмеження повинні розвивати здатність до самообмеження. Інакше - лаксація, вибух, протест, відхиляння будь-яких заборон.

• Кінцева мета виховання студентів: навчити молоду людину переборю­
вати саму себе, володіти своїми пристрастями, самому обирати свій
життєвий шлях, вирішувати та нести відповідальність за свій вибір.
«Ми не одні у світі, і хоч би що ми робили, ми несемо відповідальність
перед іншими за все, що відбувається» (Габрієль Оноре Марсель).
Другий педагогічний принцип - гуманізація освіти - це система за­
ходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних ком­
понентів у змісті освіти й технології навчання, орієнтованих на вдоско­
налення особистості; це умова вирішення глобальних проблем сучасного
людства. Гуманізація освіти передбачає формування нового гуманістич­
ного світогляду особистості. Це шлях до вдосконалення культурного, ду­
ховного образу людини, тобто її вміння жити в суспільстві за моральними
нормами, розвивати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати
свою особистість. Тобто гуманізація освіти — це перехід від технократич­
ної моделі освіти до освіти культурнодетермінованої. Це зверненість до
екзистенційних категорій особистості, серед яких є і проблема вибору та
відповідальності, і проблема спілкування та любові, і проблема смислу
життя та цінностей. У зв'язку з цим завданням гуманістичної психології
є вивчення не тільки душевної, а й духовної природи людини, наповне­
ння її конкретним змістом. У сучасному науковому психологічному описі
людини мають бути духовні, душевні і тілесні характеристики.

Поняття духовний від слова «дух». У гегелівській традиції онтологія духу як суспільної форми свідомості зафіксована у традиціях, мові, мис­тецтві, релігії, народній пам'яті та в нормах стосунків «Я - Ти». Катего­рія «дух», його смислове наповнення стає визначальним для побудови інтегративного вчення про людину.

Дух є психологічною організацією людини. Якості і властивості ду­ху «нової» людини визначаються не зовнішньою нормативністю, а внут­рішнім, природним, моральним законом - совістю. Набуваючи здібності до любові, лагідності, чистоти, дух стає основним регулятором людської діяльності й поведінки. Його єдина заповідь - полюби - у процесі іден­тифікації з образом нової людини інтеріоризується у внутрішній закон, який дає підстави для довільної і відповідальної людської поведінки.

Дух головний над душею, а душа керує тілом. Духу властива вища здібність видіння, якому доступні всі внутрішні таємниці людини, яке може вирішити питання про сутнісне призначення людини, розкривши справжній зміст смислу життя. Природа духу у внутрішній свободі та волі. Зламати дух - позбавити людину внутрішньої свободи та волі. «Де воля спить, її ще й приколишуть» (Ліна Костенко).

Дух покликаний животворити людину, давати життєву силу, оживлю­вати серце тощо. Сьогодні багато вчених (В.Ю. Тихоплав, Г.Н. Дульнєв, В.Л. Обухов, М.К. Мамардашвілі та ін.) об'єктивний дух розглядають як вищу психічну силу. Суб 'єктивний дух інтегрує свідомість кожної людини з об'єктивним духом, з абсолютним знанням. Суб'єктивний дух розгляда­ють як згусток психічної енергії, як силу самовизначення, як поривання до кращого. Дух визначає мету і призначення людського існування - не­скінченне удосконалення, примноження духовних якостей. Дух поклика­ний наповнювати людину життєвими силами, надавати життєву енергію. Дух є носієм совісті, і тільки він розкриває людині справжній смисл жит­тя. «Найгірша хвороба - хворіти духом» (Григорій Сковорода).

Усі релігії світу ототожнюють об'єктивний дух з Богом. У староза-повітній концепції людини суб'єктивний (людський) дух має як загаль­ні (онтологічні) характеристики, так і психологічні, які розкриваються через відносини людини і Бога, і які набувають конкретне визначення в етичних нормах (заповідях), які встановлені для людини Богом.

Предметом роздумів над суттю духу можуть бути такі вислови: сильні духом, духовна щедрість, духовна близькість, духовний відбиток на об­личчі, духовна краса, духовне спілкування, непохитний духом, енергія ду­ху, духовна жадоба, духовний злет, духовний спадок, духовне натхнення, а також: занепад духом, духовна убогість, духовне насильство, духовна слабкість, духовне варварство, духовна спокуса, духовне рабство, духо­вна порожнеча, духовна смерть, духовний маразм, бездуховність та ін.

З духом, як вищою силою, контактує душа, яка має функцію ожив­лення тіла світом почуттів. «Душа є більше там, де любить, ніж: там, де живе» (Григорій Кониський). Учені стверджують, що емоційний інте­лект (Д. Голман) важливіший для людини в її контактах з іншими людь­ми, ніж коефіцієнт інтелекту IQ. Навіть для кар'єри емоційний інтелект фахівця важить більше, ніж технічна компетентність. Розвиток емоційно­го інтелекту студентів є складником їхнього професійного становлення.

Коефіцієнтом емоційного душевного розвитку є здібність людини до саморегулювання, до ефективного спілкування з іншими, що виявляється в таких уміннях:

- розуміти себе і свій настрій;

- регулювати свій емоційний стан;

- надихати себе при досягненні мети;