Главная | Обратная связь

Психологія виховання студентської молоді

Проте сформувати суспільну й індивідуальну поведінку людини лише вербальними засобами здебільшого неможливо. Для цього конче потріб­ний синтез думки, слова та дії. Ще вихователі Стародавнього світу знали: «Слова навчають, приклади захоплюють».

Переконання тісно пов'язане з навіюванням, яке непомітно здійснює вплив на підсвідомість людини, безконтрольно проникає у психологіч­ну структуру особистості і реалізується в повсякденному житті у вигляді вчинків, прагнень і настанов. Навіювання є в будь-якому акті педагогічної взаємодії. Воно стимулює свідому активність студентів. Це тактовне і тон­ке здійснення індивідуального підходу до вихованців. За допомогою педа­гогічного навіювання можна збуджувати почуття радості або пригнічення, віри в себе або зневіру, інтерес або нудьгу, довіру або підозрілість тощо. Ці хвилювання викликають не стільки змістом висловлювання викладача, скільки його інтонацією, виразністю і яскравістю мовлення, а також під­кріпленням його жестами, мімікою, рухами, які і впливають на почуття студента. Наприклад, поганий настрій викладача, як хвиля, «захльостує» студентську аудиторію; на дратівливий тон педагога студент відповідає так само. Викладач, який налаштований на негативне сприймання студен­та, сам стає полоненим цієї настанови. У зв'язку з цим викладач пови­нен володіти технікою навіювання, що може бути мимовільним і довіль­ним. До того ж значущими можуть бути навіть окремі слова (наприклад, «Добре!», «Молодець!», «Не годиться!»), репліки (наприклад, «Ви маєте успіх!», «Ви, як завжди, не підготовлені!»), а також зовнішній вигляд ви­кладача (зібраність, статечність, привітність, мажор у взаєминах тощо). Результат навіювання може бути як позитивним, так і негативним.

Спільним між переконанням і навіюванням є те, що основний засіб педагогічного впливу - слово. Вони тісно взаємопов'язані і часто є комп­лексним впливом на людину. Таким чином, переконання повинне мати характер навіювання, а навіювання - готувати підґрунтя для переконан­ня. Різниця між ними умовна, оскільки у будь-якому випадку слово діє і на почуття, і на розум людини.

Молоді педагоги часто не володіють мімікою і жестами, мають бід­ний арсенал виразних засобів, монотонний голос тощо, їхня розмова зі студентами часто будується на повчаннях і нотаціях. Поради молодому викладачеві:

1) Бути спостережливим за тим, що більше впливає на того чи іншого студента, особливо при педагогічних невдачах.

2) Працювати вдома над собою перед дзеркалом, здійснювати не ли­ше слуховий, а й візуальний контроль за своєю поведінкою.

3) Знімати м'язові затиски (самонавіювання), у т.ч. навіть під час за­няття: «Все добре!», «Я вільно володію навчальним матеріалом», «Сту­денти активно працюють» тощо.

4) Аналізувати своє проведене заняття: пригадати власні негативні емоції та визначити причин їхнього виникнення, не допускати фіксуван­ня поганих настанов щодо себе.

5) Учитися керувати своїми емоціями, уміти підбирати точну словес­ну форму для виявлення своїх почуттів.

Вплив авторитетного викладача пов'язують із процесом наслідуван­ня, через яке студент приймає цінності педагога в різних ситуаціях: при розв'язанні певної моральної проблеми, при міжособистісному спілку­ванні (наприклад, під час бесіди), при з'ясуванні свого ставлення до со­ціальної проблеми тощо. Ситуації різні, але наслідування відбувається спонтанно та є результатом соціальної перцепції при сприйнятті студен­том доброзичливого викладача.

Щоб підтримувати ефективність процесу наслідування, можна за­стосувати прийом педагогічного здивування. Наприклад, викладач про­сить студентів допомогти йому опанувати такими моральними якостями, якими він, за переконанням студентів, володіє бездоганно. Це викликає у студентів незвичний емоційний стан, максимально активізується їхня внутрішня психічна діяльність: вони висловлюють здивування, розмірко­вують над проханням викладача, пропонують способи виховання тощо. Після цього викладач повертає думку студентів на самих себе такими за­питаннями: «Чи притаманні їм ці якості?», «Як їх можна в себе вихова­ти?» та ін.

Мистецтво виховання - це опора на найбільш продуктивні потреби студента. Такою природною його потребою є потреба в іншій людині, потреба взаємодіяти з нею. Добре, якщо й щодо викладача у студента є потреба в спілкуванні з ним.

Викладачеві потрібно також ураховувати потребу студента у груповій взаємодії. Якщо студент порушив певну моральну норму, доцільно ви­користати прийом протиставлення групи та її окремого члена. Важливо створити у студентському колективі атмосферу помірної групової від­чуженості від цього студента, зниження інтенсивності контактів із ним, особливо з референтними однокурсниками. Це збуджує в порушника почуття пригніченості, засмученості, прикрості й прагнення повернути звичне почуття приємності від групової взаємодії.

Несприятливою умовою, що перешкоджає функціонуванню виховно­го механізму, є внутрішня духовна безпечність (І.Д. Бех), яка й стримує безперервний процес духовної самозміни особистості з усвідомлення власного «Образу-Я». Внутрішня безпечність пов'язана з безтурботніс­тю, пасивністю, недбалим ставленням до діяльності та поведінки, у лю­дини відсутня старанність, необхідна психічна напруга.

Духовна безпечність проявляється в недоречному, поблажливому ставленні до самого себе. Вона причетна до цілей - цінностей найвищого