Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи

8. Психологія педагогічної взаємодії викладачазі студентами

Треба враховувати вікові особливості юнацького віку і з розумінням ставитися до їхніх проявів, але не дозволяти принижувати людську гід­ність ні свою, ні гідність самого студента (вказувати йому на це). На жаль, деякі сучасні студенти не відчувають, коли принижують їхню гід­ність там, де вона має бути. Ці студенти - вчорашні учні, мабуть, звикли до авторитарних форм педагогічного спілкування, які принижують люд­ську гідність. Через це вони й самі не помічають, що своєю поведінкою виявляють неповагу до особистості викладача, некоректне ставлення до нього.

Принциповість і вимогливість сприяють розвиткові особистості лише на фоні загального позитивного ставлення до людини, бажання допомог­ти (наприклад, «Зміст самостійної роботи позитивний, але оформлен­ня бажано бути кращим»). А можливо, взагалі не робити зауважень? У зв'язку з цим цікавим є висловлювання Ф. Ларошфуко: «Люди бувають достатньо розумними, щоб віддавати перевагу вигідному зауваженню, а не небезпечній похвалі».

Таким чином, визнання студента в педагогічному спілкуванні ство­рює особистість майбутнього професіонала, володаря позитивної само­оцінки, рефлексії.

Третя позиція викладача - безумовне прийняття студента як осо­бистості. Безумовне прийняття - це не позитивна оцінка особистості студента за будь-яких обставин. Ось як описує цю позицію К. Роджерс: «Якщо я можу створити стосунки, які характеризуються з мого боку щирістю, прозорістю моїх справжніх почуттів, теплим прийняттям і високою оцінкою іншої людини як окремого індивіда, тоді індивід від­чуватиме й розумітиме свої якості, стає більш цілісною особистістю, здатною корисно жити. Він буде більш самокерованим, упевненим у со­бі, краще розуміти й приймати інших людей, буде здатний успішно впо-рюватися з життєвими проблемами».

Безумовне прийняття викладачем студента - це визнання його права на будь-яку гаму власних почуттів без ризику втратити повагу викладача (коротко це положення можна сформулювати так: «Не висловлюйте не­гативних оцінок стосовно переживань студента!»); це вміння побачити іншу точку зору (студент має на це право). Безумовне прийняття допо­магає послабити й навіть цілком подолати тривожність студент?, сприяє його самоствердженню, дає йому свободу для самореалізації. Воно ви­являється в увазі викладача до почуттів і думок студента, готовності їх почути й зрозуміти; у бажанні його психологічно підтримати; у повазі до позиції студента та вірі в його сили й можливості.

Цінність людської особистості безумовна, її не можна вимірювати тимчасовими успіхами або невдачами. Цінність у ній самій. Невдача -нерозривна частина нашого досвіду. Ресурси особистості невичерпні, а

здатність до змін - закономірне явище. Тому треба вірити в усе добре, що є в кожного студента, і цією вірою та повагою керуватися у своїх вимогах до нього.

Таким чином, безумовне прийняття не заперечує принципового й ви­могливого ставлення викладача до студента. Проте вимогливість дає по­зитивні результати стосовно зростання особистості лише на фоні бажан­ня допомогти їй. Звичайно, є ситуації, коли треба підтримати студента, допомогти йому словом або поглядом подолати хвилювання (наприклад, на екзамені). У таких випадках треба особливо бути терплячим і добро­зичливим, уважним до думок і переживань студента. Отже, мова йде про створення позитивного емоційного фону спілкування.

Визнання досвідченим викладачем студента як особистості полегшує набуття останнім власного покликання, сенсу свого життя. Звичайно, об­стоювання студентом власних інтересів, свого права на особистісне став­лення до себе не може звужуватися до егоїстичних прагнень. Треба ви­знавати і стверджувати не окремі свої домагання, егоїстичні бажання, які не збігаються з загальноприйнятими правами і обов'язками, а виходити із загальних вимог до всіх студентів. Інакше це буде потурання егоїзму, індивідуалізму, що буде несправедливо щодо інших студентів.

При спілкуванні викладачеві не слід забувати про юнацький макси­малізм студентів, про їхню потребу самоствердження, про деяку демон­стративність їхньої поведінки, про підвищену емоційність і характерний для молоді скепсис і недовіру щодо старших. До цих проявів студентів викладачеві треба ставитися з розумінням і спокійно, бо це проходить у них із набуттям зрілості. Якщо ж ці прояви набувають демонстративного характеру, то залишати їх поза увагою не можна, бо існує культура (нор­ми) взаємин, які й регулюють соціальну поведінку людей. І цієї культури студентів треба вчити, найбільш ефективним для цього є власний при­клад викладача поважного ставлення до особистості студента.

Трапляються різні стилі педагогічного спілкування - індивідуально-типологічні особливості педагогічної взаємодії викладача зі студентами. У стилі професійно-педагогічного спілкування віддзеркалюються особ­ливості комунікативних здібностей викладача, характер його взаємин зі студентами, що склалися на цей момент, творча індивідуальність педаго­га та психологічні особливості конкретного студента і студентської групи загалом.

Зупинимося на класифікації типових стилів педагогічного спілкуван­ня (за В.О. Кан-Каликом). Найбільш плідним серед них є спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Основою цього стилю є єдність високого професіоналізму та морально-етичних настанов ви­кладача. Таким стилем професійно-педагогічного спілкування відрізня­лась науково-педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського, Г.С. Костюка,