Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи

10. Психологія особиаоаі та діяльності викладача вищої школи

 

культура педагогічного мислення, його високий рівень розвитку и здат­ність до саморегуляції.

Культура професійного мислення передбачає володіння професійною термінологією, засвоєння понятійного апарату науки, глибоку ерудицію, начитаність у галузі свого наукового предмета. Звичайно, потрібні й осо-бистісні якості, які допомагають організувати і регулювати пізнавальну діяльність: відповідальність за якість науково-пізнавального пошуку, са­морегуляція пізнання, самокритичність та ін.

У педагогічному мисленні є чотири блоки: 1-ий блок: конструктив­ність, практичність, конкретність і оперативність при вирішенні педаго­гічних завдань; 2-ий блок: професійність понятійного апарату, логічність, системність і аналітико-синтетичний характер викладання навчального матеріалу; 3-ій блок: дослідництво, гнучкість, швидкість, обґрунтова­ність, оригінальність, глибина й креативність мислительних операцій; 4-ий блок: організованість, самокритичність і саморегулятивність у піз­навальній діяльності.

Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здат­ність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку, а також «педагогіч­ний артистизм» (Ю.Л. Львова).

10.2. Педагогічна творчість та її особливості

Життя коротке, та безмежна штука І незглибиме творче ремесло. Іван Франко

Здатність творити є великий дар природи;

процес творіння в душі, яка творить,

є великою таїною; мить творчості

є хвилиною великого священнодійства.

В.Г. Бєлінський,

російський літературний критик

Піднесення світової університетської освіти у XVIII-XIX століттях, у т.ч. і в Україні (Києво-Могилянська академія, Харківський і Київський університети та ін.) сформувало такий образ професора університету: ба­гатство наукових знань, наявність власної школи викладання, педагогіч­на майстерність, вільнодумство, честолюбство вченого й толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мис­лення у деяких викладачів. Т.Г. Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, які метою свого життя вважали самовіддане слу­жіння народові.

У відповідності з новою філософією вищої освіти сучасний викладач не може бути лише транслятором науково-культурного й професійного досвіду (це успішніше можна зробити за допомогою новітніх інформа­ційних технологій) або носієм незаперечної істини, що має бути засво­єна студентами. Ще П.П. Блонський писав: «Ми не збираємося навчити студента «усьому», але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні виклада­чів, вивчити все, що йому потрібно».

Педагогічна майстерність- комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійно-педагогіч­ної діяльності. її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І.А. Зязюн).

Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:

• доцільність (за спрямованістю);

• продуктивність (за результатами - рівень знань, умінь і навичок сту­дентів, ступінь їхньої вихованості);

• оптимальність (у виборі педагогічних засобів);

• творчість (за змістом професійної діяльності).

Висока ерудиція, володіння педагогічною технологією і методами на­вчання забезпечують успіх педагогічної діяльності, що і є педагогічною майстерністю. Все це молодий викладач може досягнути вже в перші ро­ки самостійної педагогічної праці, якщо забезпечуватиме не тільки ви­кладання студентській аудиторії певного обсягу наукових знань, а й (що дуже важливо) взаємодію між цими знаннями та студентами.

Поступово з примноженням педагогічного досвіду викладач починає виокремлювати стержневі ідеї розв'язання педагогічних завдань, заново для себе відкриває психологічні та дидактичні принципи, уміє передбача­ти результати своїх дій, «випереджаючи» умови їхнього досягнення. При аналізі й оцінці своєї професійної діяльності він уже бачить за кожним конкретним педагогічним рішенням певну конструктивно-методичну схему, загальну педагогічну ідею та вдосконалює шляхи її практичного втілення.

Своє педагогічне мистецтво викладач виявляє в тому, як він органі­зовує самостійну навчальну роботу студентів, у який спосіб контактує з ними й підбирає потрібний тон педагогічного спілкування в різних пе­дагогічних ситуаціях. Це й настанова на розуміння думок іншої люди­ни, на сприйняття інакшого погляду, а також уміння доводити власну думку, переконувати в ній студентську аудиторію - тобто орієнтування на діалогічне мислення. Центральний тягар у синкретичній (діалогічній) культурі припадає на унікальну особистість та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і точку зору, незалежно від соціально-рольового статусу суб'єкта.