Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи

10. Психологія особистості то діяльності викладача вищої школи

2ЭЗ

Мистецтво викладання полягає в умінні будувати зі студентами діа­лог, і не тільки зовнішній, а й внутрішній (діалог навіть при слуханні лекції). Внутрішній діалог уміщує критичне сприймання інформації, роз­мірковування з її приводу, самовизначення як слухача. У зв'язку з цим слушним є висловлювання К.Д. Ушинського, що «керівництво процеса­ми педагогічної взаємодії і спілкування - це справлене педагогічне мис­тецтво».

Педагогічна діяльність стає справжнім педагогічним мистецтвом -педагогічною творчістю, для якої характерна зміна власних думок і но­визна педагогічної позиції, що виникає під час проектування педагогіч­ного процесу і структурування його змісту, і варіювання педагогічних за­думів у процесі їхнього втілення у практику. Педагогічна творчість щодо реалізації викладачем педагогічних планів у студентській аудиторії має свої особливості:

• жорстко лімітована в часі (тривалість лекції або семінарського заняття);

• здійснюється систематично й безперервно;

• настанова тільки на позитивне вирішення педагогічної проблеми;

• підвищена відповідальність, адже результати педагогічної діяльності викладача пов'язані з особистісним зростанням майбутнього фахівця, його професійним становленням;

• педагогічна діяльність - це особлива творча діяльність, творення на людях (театр одного актора), а тому потрібна воля, уміння управляти своїми емоціями та здібність до саморегуляції.

Масштаби творчих педагогічних задач різні, серед них такі: внесення нового у зміст, форми й методи навчальної роботи; вирішення досі не чуваних питань і проблем, які виникають у педагогічному процесі; по­будова композиції заняття; визначення обсягу і способів організації са­мостійної навчальної роботи студентів; втілення педагогічних задумів у студентській аудиторії; варіювання запланованого вже під час проведен­ня заняття та ін.

Педагогічна творчість викладача, звичайно, формується під час прак­тичної діяльності, але дуже важливо постійно аналізувати свою роботу, зіставляти її результати з надбаннями психолого-педагогічної науки, кри­тично оцінювати власні успіхи, шукати причини можливих невдач, поєд­нувати теорію з практикою навчально-виховної роботи. «Творчість - не професія, а ставлення до своєї праці» (народна приказка).

Прояв творчості має прямий зв'язок із креативністю в мисленні й почуттях. У мисленні - це сприйнятливість до нових ідей, чутливість до проблем, гнучкість і оригінальність думки в розробці нових завдань. У почуттях під час процесу спілкування - це подолання емоційних бар'є­рів, здібність управляти власними емоціями, психологічна проникливість у емоційний світ партнерів по спілкуванню.

Педагогічна творчість часто відбувається як імпровізація, за якої ство­рення нового та його відтворення збігається в часі. Проте імпровізація ґрунтується на попередньому досвіді, і нерозривна від інтуїції. Наприк­лад, під час проведення заняття виникає чимало непередбачуваних си­туацій (запитання з аудиторії, які вимагають негайного пояснення, уточ­нення та інтерпретації змісту навчального матеріалу тощо), заплановане іноді змінюється, а нове педагогічне рішення стає ефективнішим. Педа­гогічний успіх залежить від ерудиції викладача, глибини його професій­них знань, від роботи думки, уяви і навіть від його емоційного піднесен­ня. Тут має значення не тільки науково-теоретична підготовка виклада­ча, а також володіння ним методикою викладання, рівень його загальної культури ведення діалогу, мистецтво педагогічного спілкування.

Педагогічна творчість - завжди співтворчість викладача зі студент­ською аудиторією. її інструментом є інша людина, а результатом - над­бання студентами розуму, почуттів і волі. Це також наближення майбут­нього фахівця до самостійної творчості та відповідальності, хоча ре­зультати виявляються через якийсь час (наприклад, у роботі колишнього студента вже як вчителя).

Розглянуті якості мислення викладача забезпечують успішність його педагогічної діяльності, сприяють виробленню відповідних педагогічних стратегій, здійсненню тактичних прийомів впливу і визначаються як педа­гогічні здібності. Педагогічні здібності - комплекс якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності та забезпечують легке оволодіння цією діяльністю і досягнення у ній високих результатів.

Актуальне дослідження, присвячене проблемі формування педагогіч­них здібностей, було проведено Н.В. Кузьміною, яка обгрунтувала такі положення:

• Глибина та різнобічність знань педагогів не завжди збігається з про­дуктивністю їхньої педагогічної діяльності - у цьому разі очевидно, що компенсація відбувається завдяки спеціальним педагогічним здіб­ностям.

• Рівень розвитку педагогічних здібностей часто не збігається з рівнем ставлення педагога до справи, набагато перевищуючи його, або, на­впаки, відстаючи від нього.

• Педагогічний досвід (стаж роботи) сам по собі не призводить до структурних змін у педагогічній діяльності, що характерні для ви­сокого рівня майстерності. Оволодінню педагогічною майстерністю, ймовірно, завжди сприяють педагогічні здібності.

• Залежно від швидкості входження в педагогічну діяльність та її успіш­ність розрізняють два рівні педагогічних здібностей: перцептивно-рефлексивний, спрямований на об'єкт і суб'єкт, та проективний, спря­мований на способи впливу на об'єкт.

Психологія вищої школи