Здавалка
Главная | Обратная связь

Психологія особистості то діяльності викладача вищої школи





 


влада, вплив) - визнання права викладача приймати відповідальне рі­шення, яке заслуговує повної довіри.

Є така залежність: що більш піднесені ідеали людини, то масштабніша особистість та яскравіший зміст її життя, вимогливіша вона до себе і ви­щий її авторитет. Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Вони запозичують його думки, ставлен­ня до праці, навіть деякі манери поведінки (неусвідомлене наслідування). Авторитетний викладач (і куратор) є також важливим чинником форму­вання студентського колективу і виховання кожного студента. Коли викла­дач по-справжньому авторитетний, будь-яка його сувора оцінка не при­нижує студента, а викликає в нього бажання усунути власні хиби, випра­вити помилки. Якщо висока оцінка чесно відпрацьована в авторитетного викладача, вона підвищує самоцінність студента, а отримані ним знання стають вагомішими. В авторитетного викладача і вчитися цікавіше.

Узагальнений портрет авторитетного викладача (за відгуками сту­дентів):

• високий загальний інтелектуальний рівень, широка ерудиція і глибокі знання своєї науки.

• підвищена інтелектуально-творча, громадянська, політична та інша активність.

• моральна культура, інтелігентність, здібність до емоційного співро­бітництва.

• здатність брати на себе відповідальність, коли виникають якісь педа­гогічні проблеми.

• професійна чесність і людська совість. Студенти ставлять такі вимоги до своїх викладачів:

• доброта, чуйність і педагогічний такт;

• професійні якості в діяльності й поведінці;

• справедливість у педагогічних вимогах і об'єктивність в оцінюванні. Студенти знаходять моральне виправдання високої вимогливості до

них викладача за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Через не­дотримання цієї умови у студентів буває надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабкостей і хиб, неприйняття їхніх вимог. Хибний авторитет викладача - це авторитет пригнічення, придушення; авторитет відстані; авторитет педантизму; авторитет резо­нерства; авторитет лібералізму; авторитет байдужості.

У роботі зі студентами педагогічного ВНЗ треба вказувати, які риси цілком непридатні для вчителя:

• нелюбов до дітей, озлобленість на них;

• невміння спілкуватися, нездатність будувати з дітьми стосунки на основі взаємоповаги;

• безтактність;


 

• лінощі, безініціативність;

• пасивна настанова, що вчителі «повинні» та ін. Викладач-початківець може проживати такі етапи професійного

зростання:

1) Самостійне вирішення деяких педагогічних завдань за вже відо­мими теоріями та методиками, проте виникає розчарування в їхній ефек­тивності.

2) Спроби працювати по-новому, але з'являється зневіра у власних педагогічних здібностях.

3) Звернення до теоретико-методологічного апарату психології як науки, однак виникає сумнів у можливості отримати готові відповіді на свої запитання.

4) Педагогічна імпровізація та професійна творчість із виходом за межі науки, яка викладається, та усвідомлення своєї місії в ширшому со-ціокультурному контексті.

Ускладнюють проходження цих етапів високий рівень тривожності та недостатньо сформована «Я-концепція» викладача. Межовими смисла­ми для молодого фахівця є моральні та релігійні цінності, самовдоско­налення та саморозвиток, професійна самореалізація (за К. Дмитренко). На жаль, не всі викладачі досягають високого (навіть необхідного) рівня вимогливості до себе, тому й існує типологія викладачів за сукупністю притаманних їм професійних якостей і особистісних рис.

Студенти повинні зрозуміти головну ідею: не чекати, поки викладач їм сподобається, запропонує щось цікаве й організує сумісну діяльність із ними. Вони повинні поступово самі брати ініціативу в цьому питанні. Проте при побудові взаємин із конкретним викладачем студентам треба враховувати такі проблемні моменти, пов'язані з можливими різними ро­льовими позиціями викладача:

а) Викладач-спеціаліст у своїй галузі, для будь-якого студента спілку­
вання з таким викладачем дуже корисне.

б) Викладач-друг. У цьому разі може виникнути проблема надмірного
скорочення соціальної дистанції, і тоді студенти можуть навіть не сприй­
мати викладача як фахівця.

в) Викладач-психотерапевт. Студенти вважають, що викладач пови­
нен сам вирішувати їхні проблеми. Хоча дехто з викладачів іноді допома­
гає цим студентам, навіть виконує частину їхньої роботи, але завдання в
нього інше - навчити студентів самостійно вирішувати проблеми.

г) Викладач-авторитет, приклад для наслідування. Така рольова по­
зиція вельми хороша, проте дуже гірке розчарування тоді, коли студент
раптом починає усвідомлювати, що авторитетний викладач у чомусь не­
досконалий. Це покладає на викладача особливу відповідальність, адже
бути ідеальним надзвичайно важко.


ЗОЄ








©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.