 |
|
Записка №-5 (червень 2012)
Просто наснилась. Приснилась вкотре сотий раз. Спалила крила. Зупинився час. Я просто намагався якось втамувати цю спрагу у моїй голові. Думки висушували кожен мій новий день, навіть коли за вікном дощ гвалтував людей без парасолі. Коли останній раз втікав від твоїх очей, думав що все забудеться. Натомість було стільки рваних ночей, що не хотілося жити. Намагався стулити очі, бо був дійсно втомлений від усього те що оточувало. Як ти одразу рвала на шматки мої сни від яких я не міг прокинутись. У яких я милувався тобою, і не відчував як моє серце обливається кров'ю. А це лише пуста ілюзія...
Ні ти , ні я тай ніхто інший
Більше не почує цю історію
Все що є , тепер не стане більшим
На цій розбитій території...
Просто хочеться тебе відпустити, що б ти пішла, закривши за собою двері та забравши із собою ключ, який ти викинеш. Але ти зробила дублікати. Так перестань мене щодня вбивати. Коли йду по цих вулицях, душа рветься мов фальшива струна. Коли йду по твоїй вулиці, мене оточує паніка, вкотре боюсь що ти вийдеш з дому і поглянеш на мене. І розсипиться цей день...
Кілька вдалих фраз
Пара точних рим
Ти ковтаєш час
Я малюю грим...
Декілька ночей
Сто забутих днів
Я боюсь твоїх очей
Ти малюєш гнів...
Вічна та любовь
Де існуєш ти
В жилах стине кров
Постій біля мети...
Забудь усі слова
Зітри мої сліди
Спотворилась вона
Куди тепер іти...?
Записка №-6 (червень 2012)
Солодка ніч , кілька вдалих фраз. Завтра спробуємо ще раз.
Знову ми самі, наодинці в темноті, голі і пусті
Віє ароматом кави з іншої кімнати. Всі ті самі слова, якось набридло говорити. Мабуть кортить тобі без слів це все знову повторити. Просто вбити. Чи не так? а як? Хіба не так? Посміхнись, заплач, просто подай мені знак. Ти корчиш із себе дурепу, спеціально щоб показати йому що ти щаслива, а коли насправді тобі хочеться кричати і плакати і топитись у цих сльозах. Він практично робить те саме, просто іншими словами. Тільки ні ти , ні вона про це ніколи не дізнається. Ковтай цю ніч...
Я сьогодні схожий на дощ
І мене так сьогодні багато
Зайду в гості до кожного
І ви відчуєте на собі втрату.
Заблудившись під одіялом, твоя душа заспокоїлась. В тебе так багато імен. А він тебе лише називав одним. Просто ти на це уваги не звертала, мабуть тобі було мало. Твої сліди заблудились в темряві, а ти сама блукаєш по знайомих місцях. Тобі все знайоме. Тільки губишся ти щодня у наповпі та глибині цього міста. Добре що ти тоді пішла не попрощавшись.
Хто намалював тобі ці губи?
Чому розпустила волосся?
Чому тебе так часто нудить?
Це ж лише замкнутий простір.
Ось і все. Все підійшло до кінця. І коли концерт закінчився, всі почали розходитись. Тільки ти стояла непорушно. Очікуючи на щось. Тільки нікого вже не було. Ні твоєї душі, ні твоїх друзів, нікого в серці, не було серця... Ти залишилась одна...
Мораль: Іноді буває, коли двоє людей зустрічають одне одного, подобаються одне одному, проводять багато часу разом. Але трапляється мить. І все пропадає немов у тумані. І ігноруючи одне одного, кожен з них не вислухавши особистої думки, творить свою фальшиву реальність. В результаті виходить пуста територія наповнена думками, підозрами та догадками - ця територія - моральна смерть...