 |
|
Мондіалізація як складова глобальних процесів.
Мондіалізація передбачає, що контроль над національною економікою багатьох держав поступово переходить до ТНК і міжнародних організацій, які мають свої цілі (наприклад, переміщення виробництва в країни, де дешевша робоча сила), які можуть суперечити національним інтересам суверенних держав, що становить явну загрозу для їх економічної безпеки. Це веде до зниження значення господарських функцій держави та обмеженню загальної здатності держави регулювати економічні процеси. Мондіалізація базується на природничо-історичному процесі інтернаціоналізації економіки, політики і культури. Нинішній етап мондіалізації є якісно новою стадією, коли на перший план виходить створення механізмів глобального управління цими об’єктивними процесами. Об’єктивною їх основою є формування глобального корпоративно-державного симбіозу, що спирається на глобальні корпорації та перетворення світових лідерів у корпоративні держави. В сучасних умовах виникає суперечність між двома взаємовиключними тенденціями, що розкривають характер мондіалізації: тенденції удосконалення механізмів багатостороннього управління глобальними процесами і тенденції створення уніполярної структури світової системи, заснованої на домінуванні високорозвинених західних держав. Результатом мондіалізації є виникнення суб’єктів світової економіки (ТНК, держав, міжурядових організацій), поєднання і уніфікації їх інтересів, здібностей і можливостей. Мондіалізація набуває бурхливого розгортання у ментально- культурній сфері. Ментальна мондіалізація означає перетворення формування свідомості в комерційно вигідний вид бізнесу, при цьому світова культура виступає передумовою маніпулювання свідомістю в планетарних масштабах. Мондіалізація сприяє посиленню тенденцій до централізації та уніфікації світової економіки, внаслідок чого в різних країнах виявляються спільні тенденції розвитку, а економічні структури зазнають певної уніфікації. Суперечність (функціонування і розвитку) як властивість світової економіки виявляє невідповідності одних складових економічної системи рівню розвитку інших її елементів. Основою розвитку світової економіки, як будь-якої системи, є взаємодія між протилежностями, які набувають форми суперечностей. Діалектична сутність суперечностей полягає у боротьбі протилежностей єдиної системи, які є для неї рушійною силою і джерелом розвитку. Для світової економіки як неоднорідної і динамічної системи є характерним виникненням суперечностей. У процесі розвитку світової економіки суперечності теж трансформуються, вирішуються, а от в умовах повного ігнорування їх наростання створює передумови прояву кризи. Вирішення суперечностей у процесі функціонування світової економіки призводить до її саморозвитку та удосконалення. Діалектична концепція розвитку передбачає вивчення суті суперечностей як рушійної сили розвитку економічної системи. У відповідності до її догм суперечності економічної системи обумовлюють підйоми і спади, стани спокою, трансформації, перетворення і переродження старих властивостей на нові [Ленін]. Розрізняють такі типи суперечностей, як внутрішні, і зовнішні, основні і другорядні, антагоністичні і неантагоністичні. Світова економіка – складна економічна система, яка є сукупністю здобутків окремих країн світу (її складових), у відповідності до діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей всім системам властиві внутрішні суперечності, які є джерелом їх змін та розвитку. Внутрішні суперечності виникають між протилежностями у середині складових системи, коли одні елементи під впливом інших набувають нових властивостей (асимілюються), а процес їх усвідомлення і сприйняття (дисиміляція) викликає протиріччя. Асиміляція і дисипація відбуваються між країнами світу у процесі їх інтеграції і співробітництва. Наприклад, розглянемо створення такого інтеграційного об’єднання країн як ЄС. У процесі інтеграції сильніші члени співтовариства визначають свої правила співробітництва, навіюють свої стандарти життя і ведення господарської діяльності (асиміляція), а менш економічно розвинуті країни чинять опір (дисиміляція) у результаті чого виникає суперечність інтеграції. Усвідомлення зазначеної суперечності може призвести як до розвитку – створення нових дієвих інтеграційних форм, так і до кризи – ігноруючи вирішення даної суперечності.