Главная | Обратная связь

Антиглобалістський рух.

 

Антиглобалізм – явище досить молоде. Воно з'явилося на початку ХХ століття, і для повного осмислення його необхідно чітко розуміти процес, що його породив – глобалізацію. Дати чітке визначення поняттю глобалізації – завдання доволі складне. Єдиного визначення просто немає, що пояснюється багатоплановістю проявів глобалізації, її неоднаковим впливом на різні сфери життєдіяльності людини. Відповідно різні дослідники по-різному визначають цей процес.

На нашу думку, найуніверсальніше визначення глобалізації дала Організація Об'єднаних Націй. Як зазначено в доповіді Генерального секретаря ООН Кофі Анана про роботу організації від 31 серпня 1999 року, глобалізація – це загальний термін, що означає дедалі складніший комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами та ринками, який проявляється у розширенні потоків товарів, технологій і фінансів, у неухильному зростанні та посиленні впливу міжнародних інститутів громадянського суспільства, у глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, в істотному розширенні масштабів транскордонних комунікаційних та інформаційних обмінів, передусім через Інтернет, у транскордонному перенесенні захворювань та екологічних наслідків і дедалі більшій взаємопов'язаності певних типів злочинної діяльності [6].

Відповідно глобалізація – це якісно нова сходинка розвитку процесів інтернаціоналізації економічних, політичних, культурних і правових аспектів громадського життя, коли взаємозалежність національних соціумів досягла такого рівня, в результаті чого відбулися кардинальні зміни в житті всього світового співтовариства, яке поступово перетворюється на цілісний суспільний організм.

На думку більшості дослідників, саме негативні наслідки глобалізації спричинили появу антиглобалістського руху.

Розглядаючи сутність антиглобалістського руху, маємо окремо зупинитися на самому терміні «антиглобалізм». Сьогодні антиглобалізм перетворився на так званий бренд-парасольку, який був нав'язаний засобами масової інформації та під яким співіснують і розвиваються різноспрямовані, іноді протилежні, рухи й ідеології [2, с. 87].

Даючи визначення антиглобалізму, ми передовсім розглядаємо його як суспільно-політичний рух, а не систему поглядів на світ, що заперечує глобалізацію як процес.

Поняття «антиглобалізм» як суспільно-політичний рух «працює» у трьох «зонах» [2, с. 90].

Центральна «зона», яка становить ядро руху, квінтесенцію бренда антиглобалізму, формується організаціями, котрі одночасно відповідають двом принциповим критеріям:

– участь у дзеркальних акціях, пов'язаних із проведенням великих міжнародних самітів і конференцій;

– наявність у програмних документах та публічних заявах вимог, спрямованих на боротьбу з неолібералізмом.

За використання таких критеріїв кількість організацій, які можуть вважатися власне антиглобалістськими, чітко звужується до організацій, що беруть участь у формуванні громадської думки про прийняття рішень міжнародних організацій. Додатковим критерієм визначення «ядра» може бути часовий чинник: переважна частина ядра антиглобалістських організацій з'явилася після 1997 року часто в результаті серії акцій або компаній у ЗМІ (ATTAC, Indymedia, Ya Basta, Direct Action Network, No Logo). Усі визначені критерії працюють для всіх найбільш згадуваних у пресі організацій. Названі критерії можуть вважатися такими, що працюють та є адекватними, ще й тому, що громадська думка та боротьба за її формування є пріоритетним напрямом діяльності антиглобалістів.

Коло, найближче до ядра, складається з організацій, які можуть не брати участі у протестних акціях (або брати участь на нерегулярній основі), але визнаються ядром руху антиглобалістськими. Найчастіше йдеться про профспілки, релігійні організації, організації у країнах третього світу та екологічні організації.

Зовнішнє коло формується організаціями, які називають себе антиглобалістськими, але ядром руху такими не визнаються. Найчастіше такі організації заявляють про свою боротьбу з неолібералізмом або його проявами, однак через деякі обставини не включені до мережі антиглобалістського руху і не беруть участі в його акціях. Серед таких організацій найбільша кількість терористичних організацій, які часто проголошують схожі цілі, але діють неприйнятними для ядра антиглобалістського руху методами. Сюди належать також організації релігійно-фундаменталістського, патріотичного та націоналістичного характеру, які представляють так званий консервативістський антиглобалізм.

Теоретично можна виділити таке коло організацій, що називаються у пресі або у науковій літературі антиглобалістськими, однак себе такими не вважають [2, с. 91].

Зародження антиглобалістського руху, на переконання багатьох учених, зумовлене комплексом чинників – об'єктивних і суб'єктивних.

Антиглобалістські акції, на думку багатьох дослідників, могли з'явитися тільки у визначеному інформаційному просторі, який почав складатися переважно в 1990-ті роки. Його головною відмінністю стало збільшення частки дискурсу, орієнтованого на глобальні проблеми і критичне ставлення до політики світових держав, міжурядових організацій та ТНК. «Саміт Землі», який пройшов у 1992 році в Ріо-де-Жанейро під егідою ООН і куди були запрошені міжнародні громадські організації, являв собою серію конференцій з проблем екології та сталого розвитку й зафіксував цілу низку важливих тенденцій у глобальному дискурсі [5, с. 153].

По-перше, широке представництво міжнародних неурядових громадських організацій на цьому саміті засвідчило зростання зацікавленості світового співтовариства у глобальних проблемах. Питання, які раніше розглядалися у досить вузькому колі політиків, спеціалістів, експертів та вчених (Римський клуб), нині дедалі частіше виносять на широке обговорення.

По-друге, дедалі чіткіше проявлялося прагнення широких кіл населення різних країн зрозуміти причини зростання нестабільності у світі.

Антиглобалізм як суспільно-політичний рух уперше заявив про себе 1 січня 1994 року. Того дня в Мексиці (штат Чіапас) почалося озброєне повстання індіанців. Вони захопили столицю штату, інші населені пункти й оприлюднили свої плани наступу на Мехіко [4, с. 385].

Так, здебільшого завдяки зусиллям антиглобалістських організацій екологічного та гуманітарного напряму 1998 року було зірвано підписання Багатосторонньої інвестиційної угоди (Multilateral Agreement on Investment, MAI), за прийняття якої виступали великі ТНК. Одним з основних звинувачень антиглобалістів на адресу цієї угоди стала закрита схема її розробки, завдяки чому основні її положення довгий час залишалися прихованими від громадськості. Початок переговорів стосовно MAI 1995 року у ЗМІ практично не висвітлювався, однак на початку 1997-го стартувала велика кампанія протесту, до якої було залучено понад 50 спеціалізованих сайтів і більш як 200 інформаційних агентств. Опоненти MAI привернули увагу громадськості до того, що проект угоди передбачав серйозні обмеження на проведення національними державами політики регулювання іноземних інвестицій. Зокрема, критикували трактування поняття «обмеження прав інвестора», яке давало можливість розглядати як «обмеження» практично будь-яке рішення держав, спрямоване на підвищення екологічних, трудових і соціальних стандартів.