Главная | Обратная связь

Обґрунтування кваліфікації злочину

Кваліфікувати — це значить віднести те чи інше явище за його якіс­ними ознаками до певного розряду, виду чи категорії. В праві це означає: підібрати ту правову норму, яка передбачає дане діяння; підвести це діяння під правову норму; дати цьому діянню юридичну оцінку; вказати конкретну статтю Особливої частини Кримінального кодексу України.

Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя, оскільки кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, яка винна у вчиненні передбаченого кримі­нальним законом суспільне небезпечного діяння. Помилка у кваліфі­кації може потягнути безпідставне засудження особи, діяння якої не є протиправним; конфіскацію майна; застосування амністії, судимість тощо.

Тому судовому ритору слід серйозно поставитися до цієї частини промови. Від захисника вимагається:

- абсолютна точність і чіткість юридичних формулювань і посилань на закон;

- ретельна підготовка до обгрунтування кваліфікації злочину (пе­реглянути постанови Пленуму Верховного Суду України, теоретичні статті, судову практику; порадитися з колегами).

Питання про кваліфікацію злочину ставиться захисником, коли обвинувачення повністю або частково визнається, а кваліфікація злочину, запропонована-слідчим, заперечується. Правові міркуван­ня адвоката мають бути аргументовані, а висновки — обґрунтовані перевіреними доказами.

Які ситуації найпоширеніші у судовій практиці?

• захисник не заперечує фактичної сторони діяння, але стверджує, що воно передбачено не тим кримінальним законом, яким його кваліфі­кує обвинувачення;

• захисник заперечує окремі елементи діяння, наприклад розмір викраденого, мотив убивства і на підставі цього пропонує іншу кваліфі­кацію.

Якщо захисник стверджує, що запропонована обвинуваченням квал­іфікація неправильна, що діяння не відповідає складу злочину, то він повинен дати фактичну і юридичну характеристику діяння підсуд­ного, а також розкрити зміст закону, застосування якого заперечуєть­ся. Захисник повинен довести, що якраз запропонована кваліфікація відповідає тій злочинній події, яка визнається доказаною. На вирішен­ня цієї задачі і повинен бути спрямований аналіз елементів складу злочину.

Аналізувати, в залежності від конкретних обставин справи, слід:

• об’єкт злочину і його об’єктивну сторону (дія чи бездіяльність, їх наслідки, причинний зв’язок між суспільно-небезпечним діянням і суспільно-небезпечним наслідком, спосіб здійснення злочину, обста­новка, при якій здійснено злочин тощо);

• суб’єкт злочину і його суб’єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, ціль або мету злочину).

Досвідчені адвокати ведуть ось такі картотеки судової практики, які допомагають їм у питаннях кваліфікації щодо конкретних кримі­нальних справ.

 

НЕОБХІДНА ОБОРОНА

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані необхідної оборони при захисті особи, що обороняється, від суспільно небезпечного посягання.

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 5 лютого 1987 року.

СПІВУЧАСТЬ

Особа, яка сприяла вчиненню групового згвалтування, але особисто статевого акту з потерпілою не вчиняла і не застосовувала щодо неї насильства під час її згвалтування іншими особами, несе відповідальність не як учасник групи, а як посібник, тобто за ст. 19, ч. З ст. 117 КК України.

Постанова президії Черкаського обласного суду від 3 квітня 1992 року.

 

КВАЛІФІКАЦІЯ СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ

Дії особи, яка одержала грошові кошти від громадян внаслідок зловживання службовим становищем, підлягають кваліфікації за ст.165, а не за ст. 84 КК України.

Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 року.

 

КВАЛІФІКАЦІЯ ХУЛІГАНСТВА

Дії засудженого кваліфіковано за ч. З ст. 203 КК України безпідставно, оскільки застосування ножа його співучасником було ексцесом виконавця.

Постанова президії Київського міського суду від 23 лютого 1986 року.

Із вдалим обґрунтуванням кваліфікації злочину можна ознайо­митися в промовах: адвоката І. Любимової у справі Негіної; адвоката В. Шингарєва у справі Кисельової; адвоката В. Поганина у справі Хилкова; адвоката А. Полякова у справі Цапліна; адвоката В. Ермана у справі Михайлова.

 

5. Характеристика особи підсудного

Тут відкривається широке поле діяльності для захисника. Немож­ливо уявити собі кримінальну справу, у якій адвокату в захисній про­мові не довелося б говорити про особу підсудного. Важливість цієї частини захисної промови визначається ст. 324, 334 КПК України, де говориться, що при призначенні покарання необхідно, крім інших факторів, врахувати особу винного.

Завдання захисника — розкрити внутрішній світогляд і світосприй­мання, зрозуміти його психологію переживання і пояснити їх суддям. І коли захисник зможе це зробити, його промова стане яскравою, пере­конливою, а отже, вплине на всіх учасників судового розгляду.

Захисник зобов’язаний: зібрати і доповісти суду все, що говорить на користь підзахисного, що здатне полегшити його участь і що дозволить виявити обставини, сприятливі для підсудного.

«Закон вимагає, щоб поблажливість базувалася на обставинах спра­ви. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніша — сам підсуд­ний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть в слабкостях його характеру, які випливають із його темпераменту і його фізичної при­роди, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості, — ви може­те до судового голосу засудження приєднати голос милосердя». Ці сло­ва, сказані видатним прокурором, суддею і судовим ритором Анатолієм Коні більш як сто років тому, не втратили своєї свіжості й сьогодні.

Якщо захисник не заперечує кваліфікацію злочину, а звертається до суду з проханням, то він може говорити:

• про відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину. Підсудний після вчинення злочину, бажаючи уникнути тих наслідків, які цей злочин може спричинити, вчинює певні дії щодо їх недо­пущення, і це призводить до того, що такі наслідки не наступають. На- приклад, заволодівши майном у результаті розбою, винний зразу ж повертає це майно потерпілому або, спричинивши тяжке тілесне уш­кодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, надає потерпі­лому допомогу, і тим самим відвертає смерть останнього;

• про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімей­них обставин. Це поєднання істотних для підсудного факторів фізич­ного, матеріального чи морального характеру, що негативно вплива­ють на його особисте або сімейне життя. Наприклад, значні матері­альні труднощі, тяжка хвороба підсудного або членів його сім’ї, несприятливі побутові чи житлові умови, жорстоке поводження батьків з дітьми, чоловіка з дружиною;

• про вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або через матеріальну чи іншу залежність. Погроза пов’язувалась із заподіянням фізичної, матеріальної чи моральної шкоди шляхом вчинення не­законних дій як щодо самого підсудного, так і щодо близьких йому осіб; у діях підсудного відсутні ознаки крайньої необхідності;

винний вчинив злочин, прагнучи відвернути несприятливі для себе чи для своїх близьких наслідки, з якими пов’язувалась погроза. Під примусом слід розуміти всі інші, крім погрози, форми примушування винного вчинити злочин (фізичне насильство, позбавлення волі, їжі, води). Матеріальна залежність підсудного означає повне або часткове перебування винного на утриманні, залежність боржника від креди­тора, спадкоємця від спадкодавця тощо;

• про вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Вчинення підсудним злочину у стані фізіологічного афекту, коли винний усвідомлює характер і значення своїх дій. Захиснику слід довести, що:

стан великого душевного хвилювання у підсудного мав місце під час вчинення ним злочину; такий стан був викликаний неправомірними діями іншої особи чи осіб; злочин вчинено щодо саме тієї особи, не­правомірні дії якої викликали у підсудного стан великого душевного хвилювання;

• про вчинення злочину при захисті від суспільне небезпечного по­сягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони. Для наявності цієї обставини необхідно встановити, що особа перебувала в стані не­обхідної оборони, але при цьому перевищила її межі. Вбивство і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхід­ної оборони є привілейованими видами злочинів, відповідальність за які передбачена в КК України. Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які випливають з конкретних обставин справи, і завдання захисника довести їх до суддів;

• про вчинення злочину неповнолітнім. Під неповнолітнім розумі­ється особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилося вісімнадцять років. Закон у даному випадку враховує наступне:

формування неповнолітнього як особистості ще не скінчилося;

емоційно-вольова сфера його психіки ще не набула стійкості;

підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієнтирів, і вчинення злочину, як правило, тією чи іншою мірою зумовлено дани­ми факторами;

• про вчинення злочину жінкою в стані вагітності. Захиснику в своїй промові слід вказати, що стан вагітності супроводжується рядом психіч­них та фізіологічних особливостей, які значною мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою поведінку. Термін вагітності на момент вчинення злочину, а також обізнаність про такий стан самої жінки в даному разі значення не мають;

• про щире розкаяння, або явку з повинною, або сприяння розкриттю злочину. Захисник указує, що це конкретні прояви усвідомлення його підзахисним своєї вини у вчиненні злочину. Щире розкаяння має місце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненні злочину, дає своїй поведінці належну оцінку і готова нести передбач єну законом відповідальність. Явка з повинною передбачає, що особа добро­вільно приходить до правоохоронних органів, зізнається у вчиненому нею злочині і висловлює готовність нести за нього передбачену законом відповідальність. Сприяння розкриттю злочину означає, що винний у будь-якій формі надає допомогу органам правосуддя в з’ясуванні тих обставин вчинення злочину, які мають істотне значення для повного його розкриття. Йдеться про викриття інших співучасників злочину, передачу речових доказів, предметів, здобутих злочинним шля­хом, та ін.

Передбачений у кримінальному законодавстві перелік обставин, що пом’якшують відповідальність підсудного, не є вичерпним. Захисник може вказувати в своїй промові й інші обставини:

• вчинення його підзахисним злочину вперше;

• вчинення злочину внаслідок збігу обставин;

• вчинення злочину внаслідок протиправної поведінки по­терпілого;

• часткове усунення підзахисним заподіяної шкоди тощо.

Чудовий аналіз характеристик особи підсудного є в роботах відо­мих адвокатів Петра Пороховщикова, Наталії Михайловської і Віктора Одинцова.

Працюючи над підготовкою і особливо проголошуючи цю частину промови в залі судового засідання, не варто забувати про почуття міри. К. Арсеньєв писав, що читаючи Мішеля Лало, починаєш переконува­тися, що кращих людей Франції необхідно шукати на лаві підсудних, і що його клієнти, у більшості випадків, справжні ангели доброти і невинності. В одній справі захисник так захопився пошуком пом’якшу­ючих обставин для підсудного, який здійснив злочин у нетверезому стані, що висловив думку, нібито всі присутні в залі теж вживають ал­коголь і що в тому немає нічого шкідливого. Суд прореагував на такий виступ адвоката окремою ухвалою на адресу юридичної консультації.

В іншій справі адвокат заявив у промові, що його підзахисний був того дня в нетверезому стані і здійснив злочин під впливом тяжких сімейних обставин: розлучення з дружиною, смерть матері. На те про­курор у репліці переконливо відповів, що підсудний до здійснення зло­чину двічі лікувався від алкоголізму, вдома влаштовував постійні скан­дали й до розлучення з дружиною і смерті матері. Такий аналіз особи аж ніяк не сприяє захисту.

Для молодих правників буде цікавою та аргументація, якою ко­ристувався видатний судовий ритор С. Андрієвський:

«Візьміть хоча б два оповідання Чехова: «Зловмисник» і «Біда». Ге­рой першого, селянин Григор’єв, відкручував гайки, якими рейки при­кріплювалися до шпал. Іншими словами, навмисно пошкоджував за­лізничну колію з явною небезпекою для пасажирів, тобто здійснив зло­чин, передбачений 1081 ст. Уложення. В іншому — купець Авдєєв, член ревізійної комісії збанкрутілого банку, підписував фальшиві звіти, тоб­то судився за злочин, передбачений 1154 ст. Уложення. Чехов не юрист. Але хто ж — навіть найкращий з нас — щодо цих двох звинувачуваних міг проголосити в суді таку яскраву і просту, таку обеззброюючу про­мову, яка позбавляє всіляку можливість переслідування цих двох зло­чинців (Григор’єва і Авдеева), як написав про це Чехов удвох коротень­ких оповіданнях?!

А в чому ж таємниця? Тільки в тому, що Чехов правдиво і худож­ньо змалював перед читачем побутові умови і внутрішнє життя цих двох, висловлюючись по-нашому, своїх «клієнтів».

І рішуче те ж саме ми повинні робити у кожному кримінальному захисті».

Як же змальовують образ своїх клієнтів деякі наші адвокати? На жаль, нерідко скупо і примітивно. Ось витяги з адвокатських промов: «Бачите, товариші судді, можна плакати на суді, бити себе в груди, що я розкаююсь, в душу не можна проникнути». А він і не намагався це зроби­ти. Навіть у виробничу характеристику, яка була в матеріалах справи, і непогана, і в ту, «не проник». Або: «Дозвольте, товариші судді, сказати кілька слів про особу підсудного». Не давши характеристики особи свого підзахисного, не розкривши мотивів поведінки, адвокат зачитав кілька абзаців із стандартної виробничої характеристики. І далі продовжує: «Але ж ви, товариші судді, не повинні вирішувати справу так, особистість також потрібно враховувати». Після цього захисник зачитав кілька фраз виробничої характеристики, і на цьому скінчилася ця частина судової промови.

Як тут не згадати Петра Пороховщикова: «Стислість характери­стики зовсім не є перевагою в судовій промові, коли з особистістю пов’язане пояснення справи». Наші кращі ритори нерідко обмежува­лись одним натяком на саму подію злочину, натомість віддавали всю свою увагу характеристиці і психології. Такі промови Спасовича у справі Олександри Авдєєвої, Андрієвського у справі Тарновського (Справа розглядалася в 1905 році в Гомелі. Тарновський звинувачу­вався в убивстві коханця своєї дружини Боржевського. Після захисної промови С. Андрієвського присяжні виправдали підсудного). Такі май­стри не могли говорити зайвого, а приклади ці свідчать, що вони зовсім не турбувалися про стислість.

Отож, якщо ритор визнав, що характеристика відомої особи необ­хідна для справи, він повинен відпрацювати її якнайретельніше. Важ­ливо, щоб у присяжних склалося і закріпилося якраз таке уявлення про людину, яке необхідне ритору. Його супротивник, звичайно, подасть ту ж людину в іншому вигляді. Але це не значить, що друге зображення закриває перше, чи навпаки. В цьому якраз і сприятливі умови для обох риторів. Вони можуть бути правими обидва, якщо тільки будуть обид­ва правдивими і обережними. Зрозуміло, що за детальним розбором характеру дійових осіб необхідно знайти для кожного образний або сильний вираз, який об’єднував би сказане. Так, Громницький нази­ває Олександра Тальма «скаженим», Спасович Авдєєву — «істотою, ледь подібною на нерозвинену людину»; про Ольгу Палем Карабчевсь- кий говорить: «безалаберний жмуток нервів».

 

6. Міркування про цивільний позов, міру покарання

Визначення збитків, завданих злочином, — це тема, яку не може обійти захисник у своїй судовій промові, якщо фактичні обставини справи вимагають постановки таких питань, які стосуються цивільно­го позову. Саме захисник повинен поставити ці питання в своїй про­мові і вирішити їх відповідно до матеріалів справи і вимог закону.

Нерідко від правильного вирішення питання про шкоду залежить кваліфікація злочину. У справах розкрадання державного чи іншого майна розмір крадіжки (дрібний, великий, дуже великий) визначає кваліфікацію вчиненого. Розмір збитків визначає кваліфікацію злочину в ряді інших випадків. У групових справах, у яких ідеться про шкоду, завдану спільними злочинними діями двох і більше осіб, правильне вирішення питання про збитки з дотриманням принципу індивідуалі­зації вини і відповідальності набуває особливого значення.

Захисник повинен потурбуватися про те, щоб майнова відповідаль­ність його підзахисного не виходила за межі шкоди, завданої його діями. Інколи в групових справах підсудним ставляться у вину окремі самостійні злочини і вирішується питання про часткову або солідарну відповідальність. Щоб солідарна відповідальність необгрунтовано не застосовувалась, — за це має подбати адвокат.

При підготовці цієї частини промови особливу увагу слід звернути увагу на постанови Пленуму Верховного Суду України, практику судів України у кримінальних справах і використати її у своїй захисній про­мові. Захисник не має права недооцінювати питання шкоди і її відшкодування, питання цивільного позову.

Обставиною, пом’якшуючою відповідальність підсудного, є доб­ровільне відшкодування завданої втрати, усунення заподіяної шкоди і навіть часткове усунення винним заподіяної шкоди. На це слід звер­нути увагу судців у своїй захисній промові. Пасивність захисника може привести до задоволення позову, не обґрунтованого матеріалами кримі­нальної справи.

Висновки захисника в судовій промові повинні бути послідовними, обґрунтованими, принциповими, чітко сформульованими. Всі дово­ди, які наводить адвокат, повинні підвести його до прохання про міру покарання, до формулювання остаточних висновків у справі. Якщо в результаті належного аналізу доказів захисник приходить до виснов­ку, що подія злочину відсутня, в діянні підзахисного немає складу зло­чину або недоведена участь підсудного у вчиненні злочину, він про­сить суд постановити виправдувальний вирок. Що стосується цивільного позову, заявленого у справі, то захисник просить відмовити в цивільному позові, якщо він ставить питання про винесення виправ­дувального вироку за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину; або про залишення цивільного позову без розгляду, якщо йдеться про виправдання за відсутністю в діях підсудного складу злочину, оскільки в цьому випадку у потерпілого залишається право звернутися з позовом знову в порядку цивільного су­дочинства.

Коли захисник не заперечує факту здійснення злочину, він зо­бов’язаний висловити свої міркування про міру покарання. Не рекомендується вказувати конкретну міру покарання. Найчастіше ж у залі судового засідання звучать ось такі фрази: «Прошу визначити мінімальну міру покарання, вказану у статті... Кримінального кодексу України»; «прошу призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, і застосувати ст.... КК Украї­ни»; «прошу призначити м’якішу міру покарання, ніж просив това­риш прокурор» тощо.