 |
|
Кримінально виконавчий
| Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт |
| 1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. 2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу. 3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ. 4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання. 5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу. |
| Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських робіт |
| 1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані додержуватися встановлених відповідно до законодавства порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені. 2. Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт. 3. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання. 4. Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України. | |
| Стаття 39. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді громадських робіт |
| 1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається: погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт; контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки; своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку; ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці. 2. У разі систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом. 3. У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку. |
| Стаття 40. Відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт |
| 1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього кримінально-виконавчою інспекцією може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. 2. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України. 3. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є: невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння. 4. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Коментар: Стаття, що коментується, визначає відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт. Ухилення від відбування громадських робіт, коли їх невиконання відбувається за відсутності для цього поважних причин, є злочином проти правосуддя, передбаченим ч. 2 ст. 389. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є: невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; більше двох разів протягом місяця невихід на ГР без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (ч. 3 ст. 41 КВК України). Відповідно до ч. 3 ст. 13 КВК України працівник інспекції виносить постанову про встановлення днів явки на реєстрацію та контролює періодичність явки засуджених осіб на реєстрацію. Періодичність явки на реєстрацію встановлюється постановою, яка затверджується начальником підрозділу інспекції та оголошується засудженій особі під підпис, після чого заводиться листок реєстрації. Періодичність явки засудженої особи на реєстрацію до інспекції встановлюється від 1 до 4 разів на місяць залежно від злочину, за який її засуджено, ставлення засудженої особи до відбування покарання та праці. З метою встановлення випадків порушення засудженими особами громадського порядку працівник інспекції контролює поведінку засуджених осіб і 1 раз на 3 місяці направляє до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися засуджені особи до адміністративної відповідальності. Працівник інспекції направляє вимоги до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в АР Крим, м. Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті з метою встановлення випадків учинення засудженими особами нових злочинів. Отримані відповіді зберігаються в особових справах засуджених осіб. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засуджену особу було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженої особи застосовується застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 40 КВК України). Ухиленням від відбування покарання вважаються: - невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були учинені після письмового попередження; - невихід більше двох разів протягом місяця на громадських робіт без поважної причини; - допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця; - поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння. Порушником визнається також засуджена особа, яка не з'явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухилення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається до її особової справи. Поважними причинами неявки засудженої особи до інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені (ч. 1 ст. 37 КВК України). |
Розділ II. Порядок виконання покарання у виді
громадських робіт (стаття 56 Кримінального кодексу
України ( 2341-14 ), статті 36-40
Кримінально-виконавчого кодексу
України ( 1129-15 )
1. Загальні положення
1.1. У цьому розділі визначається порядок виконання покарання
у виді громадських робіт та проведення із засудженими особами
індивідуально-профілактичної роботи з метою їх виправлення та
недопущення учинення ними нових злочинів та інших правопорушень.
1.2. Виконання покарання у виді громадських робіт
покладається на інспекцію, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання
засудженої особи з метою її виправлення та недопущення учинення
нею нового злочину - на органи внутрішніх справ (частина 3 статті
36 Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
1.3. Виконання покарання у виді громадських робіт включає в
себе: облік засуджених осіб; роз'яснення порядку і умов відбування покарання; погодження з органами місцевого самоврядування переліку
об'єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи; здійснення контролю за додержанням умов відбування покарання
засудженими особами і власником підприємства за місцем відбування
засудженими особами громадських робіт; облік відпрацьованого засудженими особами часу; проведення інших заходів, передбачених законом.
1.4. Підрозділи інспекції для виконання покладених на них
функцій використовують гербову печатку та штамп, а працівники
інспекції мають право підпису документів, які учиняються під час
виконання покарання у виді громадських робіт.
1.5. Виконання покарання у виді громадських робіт
здійснюється на основі участі засуджених осіб у суспільно корисній
праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ) (частина 2
статті 36 Кримінально-виконавчого кодексу України).
1.6. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді
громадських робіт, виконують обов'язки та користуються правами,
установленими законодавством України, з обмеженнями, передбаченими
для осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, та
вироком суду.
1.7. Покарання у виді громадських робіт відбувається за
місцем проживання засуджених осіб. Громадські роботи полягають у
виконанні засудженими особами у вільний від основної роботи чи
навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких
визначають органи місцевого самоврядування (частина 1 статті 36
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
1.8. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години
на день, а неповнолітніми - дві години на день, але не менше
двадцяти п'яти годин на місяць (частина друга статті 38
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
1.9. Надання засудженій особі щорічної відпустки за основним
місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських
робіт (частина 2 статті 37 Кримінально-виконавчого кодексу
України ( 1129-15 ).
1.10. Особи, засуджені до покарання у виді громадських робіт,
не відбувають покарання у вихідні та святкові дні в разі
відсутності можливості здійснення контролю за виконаним ними
обсягом робіт.
1.11. Особи, засуджені до покарання у виді громадських робіт,
перебувають на обліку в підрозділі інспекції за місцем проживання.
1.12. Ухилення від відбування покарання, призначеного вироком
суду, має наслідком відповідальність, передбаченого статтею 389
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
1.13. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення,
ухвали, постанови суду, що набрав законної сили, або перешкоджання
їх виконанню тягне за собою відповідальність передбачену статтею
382 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
1.14. Умовно-дострокове звільнення стосовно осіб, засуджених
до покарання у виді громадських робіт, не застосовується. 5. Порядок відбування покарання у виді
громадських робіт засудженими особами
5.1. Після отримання копії вироку суду кожна засуджена особа
викликається до інспекції (неповнолітній - з батьками або особою,
яка їх заміняє). З нею проводиться бесіда, під час якої
роз'яснюються порядок та умови відбування покарання,
повідомляється про стягнення, які можуть бути накладені, про
відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт. За
результатами бесіди засуджена особа дає підписку (додаток 23 до
цієї Інструкції), у якій власноручно зазначає про ознайомлення з
вимогами щодо осіб, засуджених до громадських робіт. Крім цього,
засуджена особа заповнює анкету.
5.2. Заздалегідь визначивши з органом місцевого
самоврядування перелік підприємств, на яких засуджені особи
відбувають громадські роботи, працівник інспекції не пізніше
десятиденного строку з дня отримання копії вироку суду видає
засудженій особі направлення (додаток 24 до цієї Інструкції) на
одне з цих підприємств, де вона відбуватиме покарання.
5.3. Особи, засуджені до громадських робіт, зобов'язані: додержуватися встановлених законодавством порядку та умов
відбування покарання; сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них
об'єктах і відпрацьовувати установлений судом строк громадських
робіт; працювати на визначених для них об'єктах; відпрацьовувати установлений строк громадських робіт; з'являтися за викликом до інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до інспекції; не порушувати громадський порядок. Засудженим особам забороняється без дозволу інспекції
виїжджати за межі України (частина 4 статті 37
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
5.4. У відповідності до частини третьої статті 13
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ) працівник
інспекції виносить постанову (додаток 25 до цієї Інструкції) про
встановлення днів явки на реєстрацію та контролює періодичність
явки засуджених осіб на реєстрацію. Періодичність явки на реєстрацію встановлюється постановою,
яка затверджується начальником підрозділу інспекції та
оголошується засудженій особі під підпис, після чого заводиться
листок реєстрації (додаток 26 до цієї Інструкції). Періодичність явки засудженої особи на реєстрацію до
інспекції встановлюється від одного до чотирьох разів на місяць у
залежності від злочину, за який її засуджено, ставлення засудженої
особи до відбування покарання та праці.
5.5. Якщо особа, засуджена до громадських робіт, визнається
інвалідом першої чи другої групи, працівник інспекції відповідно
до частини третьої статті 37 та частини шостої статті 154
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ) вносить до
суду подання (разом з особовою справою та висновком
медико-соціальної експертної комісії) про її дострокове звільнення
від відбування покарання, при цьому до вирішення зазначених вище
питань судом відбування покарання призупиняється.{ Підпункт 5.5 пункту 5 розділу II в редакції Наказу Державного
департаменту України з питань виконання покарань N 283/363
( z0762-10 ) від 05.08.2010 }
5.6. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду
досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною,
працівник інспекції направляє до суду подання (особову справу та,
відповідно, завірену копію пенсійного посвідчення або завірену
копію медичного висновку) про звільнення їх від відбування
покарання, при цьому до вирішення зазначених вище питань судом
відбування покарання призупиняється.
5.7. Працівник інспекції може давати засудженим особам дозвіл
на виїзд за межі України тільки в разі направлення їх у
відрядження з місця роботи, при потребі проходження курсу
лікування та в разі смерті близького родича (подружжя, батьки,
діти, усиновлювачі, усиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба,
онуки), що обов'язково повинно підтверджуватися документально. У
таких випадках ксерокопії відповідних документів долучаються до
особової справи засудженої особи. У разі прийняття рішення про надання засудженій особі дозволу
на виїзд за межі України (відмову в наданні дозволу на виїзд)
працівник інспекції виносить мотивовану постанову, яка видається
засудженій особі. Копія такої постанови долучається до особової
справи засудженої особи.
5.8. З метою встановлення випадків порушення засудженими
особами громадського порядку працівник інспекції контролює
поведінку засуджених осіб і один раз на три місяці направляє до
органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися засуджені
особи до адміністративної відповідальності.
5.9. Працівник інспекції направляє вимоги до підрозділів
інформаційних технологій головних управлінь МВС України в
Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області,
управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на
транспорті з метою встановлення випадків учинення засудженими
особами нових злочинів. Отримані відповіді зберігаються в особових
справах засуджених осіб.
6. Обов'язки власника підприємства, установи,
організації або уповноваженого ним органу, на яких
засуджені особи відбувають покарання у виді
громадських робіт
На власника підприємства за місцем відбування засудженими
особами покарання у виді громадських робіт покладаються:
6.1. Погодження з інспекцією переліку об'єктів, на яких
засуджені особи відбувають громадські роботи, та видів цих робіт,
що можуть ними виконуватись.
6.2. Контроль за виконанням засудженими особами визначених
для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки.
6.3. Своєчасне повідомлення інспекції про ухилення засуджених
осіб від відбування покарання та переведення їх на інше місце
роботи, появу на роботі в нетверезому стані чи в стані
наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського
порядку.
6.4. Ведення обліку та щомісячне інформування інспекції про
кількість відпрацьованих засудженими особами годин та їх ставлення
до праці.
6.5. У разі систематичного несвоєчасного надання інформації
про виконання громадських робіт або нездійснення контролю
відповідальною особою за роботою та поведінкою засуджених осіб, а
також невиконання інших вимог статті 39 Кримінально-виконавчого
кодексу України ( 1129-15 ) працівник інспекції надсилає
прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення винних
осіб до відповідальності згідно зі статтею 382 Кримінального
кодексу України ( 2341-14 ) (частина 2 статті 39
Кримінально-виконавчого кодексу України). Копії цих матеріалів
долучаються до особових справ засуджених осіб.
6.6. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про допущені порушення власником
підприємства при виконанні покарання у виді громадських робіт і
вжиті у зв'язку з цим заходи; пояснення особи, яка здійснювала контроль за роботою
засудженої особи, або власника підприємства про причини допущення
порушень; ксерокопії повідомлень про вихід засудженої особи на роботу в
установлені дні; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.
6.7. Особам, засудженим до громадських робіт, надається
робота, не пов'язана із шкідливим виробництвом, ризиком для життя
та здоров'я.
6.8. У разі ушкодження здоров'я під час виконання покарання
відшкодування шкоди засудженим особам здійснюється відповідно до
законодавства про страхування від нещасного випадку (частина 3
статті 39 Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ). 8. Відповідальність осіб, засуджених до покарання
у виді громадських робіт
8.1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді
громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке
засуджену особу було притягнуто до адміністративної
відповідальності, до засудженої особи застосовується застереження
у виді письмового попередження (додаток 30 до цієї Інструкції) про
притягнення до кримінальної відповідальності (частина 1 статті 40
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
8.2. Ухиленням від відбування покарання вважаються: 8.2.1. Невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку
та умов відбування покарання, а також притягнення до
адміністративної відповідальності за правопорушення, які були
вчинені після письмового попередження. 8.2.2. Невихід більше двох разів протягом місяця на
громадські роботи без поважної причини. 8.2.3. Допущення більше двох порушень трудової дисципліни
протягом місяця. 8.2.4. Поява на роботі в нетверезому стані, у стані
наркотичного або токсичного сп'яніння.
8.3. Порушником визнається також засуджена особа, яка не
з'явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою
ухилення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного
порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається
до її особової справи. Поважними причинами неявки засудженої особи до інспекції у
призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику,
хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості
своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені
(частина 1 статті 37 Кримінально-виконавчого кодексу України
( 1129-15 ).
8.4. Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування
покарання або ухиляється від відбування покарання у виді
громадських робіт, працівник інспекції направляє прокуророві
матеріали для вирішення питання про притягнення засудженої особи
до кримінальної відповідальності відповідно до частини другої
статті 389 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (доставка
такої засудженої особи до прокуратури та до суду здійснюється
працівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів
підшиваються до особової справи засудженої особи. 8.5. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; копія вироку суду; копія облікової картки; довідка про відбутий засудженою особою час покарання (у
годинах); довідка про вчинені ним порушення та вжиті інспекцією заходи
впливу; пояснення засудженої особи; інші дані, що свідчать про ухилення.
8.6. У поданні вказуються конкретні факти ухилення засудженої
особи від відбування покарання: кількість випадків невиходу на роботу, порушення трудової
дисципліни, появи на роботі в нетверезому стані і протягом якого
часу вони здійснені; неявка в інспекцію за викликом без поважних причин; які не виконав обов'язки та допустив порушення порядку й умов
відбування покарання; які вчинено проступки засудженою особою та чи притягувалась
вона до адміністративної відповідальності; ухилення від реєстрації. Розділ III. Порядок виконання покарання у виді
виправних робіт (стаття 57 Кримінального
кодексу України ( 2341-14 ), статті 41-46
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 )
1. Загальні положення
1.1. У цьому розділі визначається порядок виконання покарання
у виді виправних робіт та проведення індивідуально-профілактичної
роботи із засудженими особами з метою їх виправлення, недопущення
учинення ними нових злочинів та інших правопорушень.
1.2. Покарання у виді виправних робіт як міра кримінального
покарання виконується згідно з вироком суду, що набрав законної
сили, іншого рішення суду, а також закону України про амністію та
акту помилування за місцем роботи засуджених осіб, відповідно до
статті 57 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ). Стягнення у виді виправних робіт виконується на підставі
постанови суду з урахуванням особливостей, передбачених
законодавством України про адміністративні правопорушення, за
місцем роботи засуджених осіб відповідно до статті 322 Кодексу
України про адміністративні правопорушення ( 80732-10 ).
1.3. Виконання покарання у виді виправних робіт покладається
на інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за
місцем проживання засуджених осіб з метою їх виправлення та
недопущення учинення ними нових злочинів та інших правопорушень -
на органи внутрішніх справ відповідно частини третьої статті 41
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
1.4. Виконання покарання у виді виправних робіт включає в
себе: облік засуджених осіб; роз'яснення порядку та умов відбування покарання; контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання
засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи
засуджених осіб; проведення виховної роботи із засудженими особами; контроль за поведінкою засуджених осіб; винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення
приводу засуджених, які не з'явились за викликом до інспекції без
поважних причин; проведення початкових розшукових заходів засуджених осіб,
місцезнаходження яких невідоме, та передача матеріалів до органу
внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; надання дозволу на звільнення з роботи засуджених осіб за
власним бажанням протягом строку відбування покарання; проведення інших заходів, передбачених законом.
1.5. Підрозділи інспекції для виконання покладених на них
функцій використовують гербову печатку та штамп, а працівники
інспекції мають право підпису документів, які учиняються під час
виконання покарання у виді виправних робіт.
1.6. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді
виправних робіт, виконують обов'язки та користуються всіма правами
людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами
України та Кримінально-виконавчим кодексом України ( 1129-15 ) і
встановлених вироком суду.
1.7. Покарання у виді виправних робіт відбувається на
підприємстві незалежно від форми власності за місцем роботи
засудженої особи (частина 1 статті 41 Кримінально-виконавчого
кодексу України ( 1129-15 ). Виправні роботи у відповідності до статті 31 Кодексу України
про адміністративні правопорушення ( 80732-10 ) відбуваються за
місцем постійної роботи правопорушника (частина 2 статті 322
Кодексу України про адміністративні правопорушення).
1.8. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється
на основі участі засуджених осіб у суспільно корисній праці і
контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ) (частина 2
статті 41 Кримінально-виконавчого кодексу України).
1.9. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше
десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або
звернення його до виконання (частина 4 статті 41
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
1.10. Основними засобами виправлення і виховання осіб,
засуджених до виправних робіт, є суспільно корисна праця,
соціально-виховна робота, виконання порядку відбування покарання,
загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив
та контроль за їхньою поведінкою відповідно до вимог
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ). Щодо
неповнолітніх забезпечується належний нагляд за їх поведінкою,
трудовою дисципліною та одержанням ними виробничої кваліфікації. 5. Порядок відбування покарання у виді
виправних робіт засудженими особами
5.1. Після оформлення у встановленому вище порядку документів
стосовно осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт,
працівник інспекції не пізніше десятиденного терміну з дня
реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду, заздалегідь
уточнивши місце роботи засудженої особи, направляє на підприємство
копію вироку та повідомлення (додаток 37 до цієї Інструкції) про
щомісячне відрахування визначеної судом частини заробітної плати і
перерахування утриманої суми в дохід держави.
5.2. Кожну засуджену особу після взяття на облік негайно
викликають до інспекції на співбесіду (неповнолітні - з батьками
або особою, яка їх заміняє), під час якої їй роз'яснюються порядок
та умови відбування виправних робіт, заходи заохочення та
стягнення, які можуть бути до неї застосовані, відповідальність за
ухилення від відбування покарання, про що у засудженої особи
відбирається підписка (додаток 38 до цієї Інструкції), у якій вона
власноручно зазначає про ознайомлення з вимогами щодо осіб,
засуджених до виправних робіт. Крім цього, засуджена особа
заповнює анкету.
5.3. Якщо при уточненні місця роботи засудженої особи
з'ясується, що на час звернення вироку до виконання вона не
працює, засуджена особа дає письмове пояснення, у якому вказує
причину звільнення з роботи. Засудженій особі видається
направлення до відповідного центру зайнятості населення і
встановлюється строк для працевлаштування 15 днів та
роз'яснюється, що вона не має права відмовитися від запропонованої
роботи чи перекваліфікації. Якщо засуджена особа без поважної
причини не працевлаштувалася в установлений термін і не стала на
облік у центрі зайнятості населення, то вона викликається до
інспекції і дає письмове пояснення про причини ухилення від
відбування покарання. Засудженій особі виноситься застереження у
виді письмового попередження про притягнення до кримінальної
відповідальності. У разі подальшого ухилення від відбування
покарання від засудженої особи відбирається письмове пояснення,
виноситься письмове застереження у виді попередження та надається
ще 10 днів для працевлаштування.
5.4. Якщо засуджена особа без поважної причини не
працевлаштувалась в установлений термін і не стала на облік у
центрі зайнятості населення, працівник інспекції, узявши довідку
про це з відповідного центру зайнятості, надсилає подання, копію
вироку та матеріали, які свідчать про ухилення від відбування
покарання, прокуророві для вирішення питання про притягнення
засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до
частини другої статті 389 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ). Копії цих документів долучаються до особової справи
засудженої особи.
5.5. Особи, засуджені до виправних робіт, залишаються
працювати на тому підприємстві, на якому вони працювали до
засудження (на тій самій посаді чи роботі). Переведення вказаних
осіб на іншу посаду чи роботу здійснюється на підставах,
передбачених законодавством про працю, за винятком обмежень,
установлених вироком суду та кримінально-виконавчим
законодавством.
5.6. У період відбування покарання у виді виправних робіт
засудженим особам забороняється звільнятися з роботи за власним
бажанням без письмового дозволу інспекції.
5.7. Працівники інспекції перевіряють обґрунтованість заяви
засудженої особи про звільнення з роботи за власним бажанням та за
наявності довідки з нового місця роботи про можливість її
працевлаштування, виносять постанови про дозвіл або відмову у
звільненні. Винесене рішення працівника інспекції засуджений може
оскаржити у вищого керівництва.
5.8. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт,
надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку
відбування покарання (частина 2 статті 42 Кримінально-виконавчого
кодексу України ( 1129-15 ).
5.9. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді
виправних робіт, зобов'язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування
покарання; сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до інспекції у
встановлені постановою дні; відмічатися в листку реєстрації; не виїжджати без дозволу інспекції за межі України; не звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу
інспекції; не порушувати порядок і умови відбування покарання; виконувати встановлені обов'язки; не вчиняти проступки, за яких їх може бути притягнуто до
адміністративної відповідальності; не допускати прогулів, а також порушень трудової дисципліни; не з'являтися на роботі в нетверезому стані, у стані
наркотичного або токсичного сп'яніння.
5.10. Працівник інспекції виносить постанову про встановлення
днів реєстрації щодо кожної засудженої особи окремо та контролює
явку їх на реєстрацію. Періодичність явки на реєстрацію
встановлюється в залежності від вчиненого злочину та ставлення
засуджених осіб до відбування покарання від одного до шести разів
у квартал, наприклад, перший та третій вівторок кожного місяця.
Постанова про встановлення днів реєстрації оголошується кожній
засудженій особі під підпис. Зміна періодичності реєстрації
здійснюється постановою працівника інспекції.
5.11. Працівник інспекції може надавати засудженим особам
дозвіл на виїзд за межі України тільки у випадках направлення їх у
відрядження з місця роботи, потреби проходження курсу лікування та
в разі смерті близького родича (подружжя, батьки, діти,
усиновлювачі, усиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки),
що обов'язково повинно підтверджуватися документально. У таких
випадках оригінали відповідних документів або їх ксерокопії
долучаються до особових справ засуджених осіб. У разі прийняття рішення про надання засудженій особі дозволу
на виїзд за межі України (відмову у наданні дозволу на виїзд),
працівник інспекції виносить мотивовану постанову, яка видається
засудженій особі. Копія такої постанови долучається до особової
справи засудженої особи.
5.12. У разі неявки за викликом до інспекції без поважних
причин засуджені особи за поданням інспекції можуть бути піддані
приводу через відповідні органи внутрішніх справ.
5.13. Поважними причинами неявки засудженої особи до
інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання
виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її
можливості своєчасно прибути за викликом і які документально
підтверджені (частина 6 статті 41 Кримінально-виконавчого кодексу
України ( 1129-15 ).
5.14. Щодо особи, яка згідно з висновком лікарсько-трудової
експертної комісії під час відбування покарання стала
непрацездатною, працівник інспекції надсилає до суду подання,
особову справу та зазначений вище висновок про заміну покарання у
виді виправних робіт штрафом відповідно до частини третьої статті
57 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) та частини п'ятої
статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ), при
цьому до вирішення зазначеного питання судом відбування покарання
призупиняється.
5.15. Стосовно засудженої особи, яка після постановлення
вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала
вагітною, працівник інспекції надсилає до суду подання (особову
справу та, відповідно, завірену копію пенсійного посвідчення або
завірену копію медичного висновку) про звільнення такої особи від
відбування покарання відповідно до частини другої статті 57
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) та частини шостої статті
42 Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ), при цьому
до вирішення зазначеного питання судом відбування покарання
призупиняється. 7. Порядок провадження відрахувань із заробітків осіб,
засуджених до покарання у виді виправних робіт
7.1. Відрахування відповідно до вироку суду із заробітної
плати засудженої особи починаються з наступного дня після
надходження копії вироку та повідомлення на підприємство, але не
раніше, ніж вирок набрав законної сили (частина 2 статті 45
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
7.2. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку
засудженої особи, без виключення з цієї суми податків та інших
платежів і незалежно від наявності претензій до засудженої особи
за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при
виплаті заробітної плати (частина 2 статті 45
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
7.3. Якщо засуджена особа працює на роботах з періодичним
нарахуванням заробітної плати (сезонні роботи в сільському
господарстві, на риболовецьких та рибопереробних підприємствах
тощо), то відрахування провадяться у міру її нарахування.
7.4. При проведенні відрахувань із заробітку засуджених осіб
у цей заробіток включається як грошова, так і натуральна частина
їх прибутків. Натуральна частина прибутків, утримана із засуджених
осіб, залишається в розпорядженні підприємств, а її вартість за
державними закупівельними цінами перераховується в дохід держави.
7.5. Якщо засуджена особа працює за сумісництвом на кількох
підприємствах, то відрахування провадяться із заробітку за кожним
місцем роботи в розмірі, установленому вироком суду, у зазначеному
вище порядку (частина 2 статті 45 Кримінально-виконавчого кодексу
України ( 1129-15 ).
7.6. Якщо засуджена особа, яка відбуває виправні роботи,
призивається на військові збори, то відрахування провадяться із
заробітку, який нараховується їй за місцем роботи.
7.7. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які
одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального
страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового
характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які
виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням,
та з інших компенсаційних виплат (частина 3 статті 45
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ).
7.8. Утримані в дохід держави із заробітку засуджених осіб
кошти підприємством перераховуються до державного бюджету через
банківські установи України.
7.9. Якщо засуджена особа працює у приватного підприємця, у
якого немає бухгалтера та розрахункового рахунку в банку, то
утримані кошти із заробітку засудженої особи можуть пересилатись у
дохід держави приватним підприємцем особисто через будь-яку
установу банку (наприклад Ощадбанку), а документи, що свідчать про
це, подаються ним після сплати до інспекції і долучаються до
особової справи.
7.10. Якщо засуджена особа є сама приватним підприємцем або
фермером, то сума щомісячних утримань визначається виходячи з
прогнозованого прибутку. Кінцевий розрахунок здійснюється за
підсумками року, виходячи з розміру отриманого нею прибутку.
Відомості про отриманий прибуток інспекція запрошує у податкових
органах за місцем проживання засуджених осіб і долучає їх до
особової справи. 8. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до
осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт
8.1. Власник підприємства стосовно осіб, засуджених до
покарання у виді виправних робіт, може застосовувати заходи
заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.
8.2. Працівник інспекції за зразкову поведінку і сумлінне
ставлення до праці стосовно засудженої особи може застосовувати
такі заходи заохочення: 8.2.1. Подання до суду матеріалів на засуджену особу щодо
умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини
покарання штрафом на підставі частини другої статті 46
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ). 8.2.2. Зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування
покарання. 8.12. Ухиленням засудженої особи від відбування покарання у
виді виправних робіт є: невиконання встановлених обов'язків; порушення порядку та умов відбування покарання; вчинення проступку, за який її було притягнуто до
адміністративної відповідальності; допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також
більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява
на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного
сп'яніння.
8.13. Порушником визнається також засуджена особа, яка не
з'явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою
ухилення від відбування покарання, а також засуджена особа, яка
виїхала без дозволу інспекції за межі України.
8.14. При підготовці подання прокуророві про вирішення
питання щодо притягнення засудженої особи до кримінальної
відповідальності, в ньому вказуються конкретні факти ухилення
засудженої особи від відбування призначеного судом покарання
(кількість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не
приступила до роботи або не з'являлась без поважної причини до
інспекції; заходи впливу, які застосовувалися до неї; наявність у
засудженої особи адміністративних стягнень тощо).
8.15. Разом з поданням до прокуратури направляються: копія вироку; копія облікової картки (завірена підписом працівника
інспекції та скріплена печаткою); довідка про допущені порушення і вжиті заходи впливу; довідка про відбутий строк покарання на день направлення
подання до прокуратури; інші матеріали, що свідчать про ухилення засудженої особи від
відбування покарання.
9. Обов'язки власника підприємства, установи,
організації або уповноваженого ним органу за місцем
відбування засудженими особами покарання
у виді виправних робіт
9.1. На власника підприємства за місцем відбування покарання
особами, засудженими до покарання у виді виправних робіт,
покладаються: 9.1.1. Щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини
заробітної плати і перерахування у встановленому порядку утриманої
суми в дохід держави. 9.1.2. Додержання порядку та умов відбування покарання,
передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України ( 1129-15 ). 9.1.3. Своєчасне інформування працівників інспекції про
ухилення засудженої особи від відбування покарання, переведення її
на іншу роботу чи посаду, а також її звільнення. 9.1.4. Щомісячне інформування працівників інспекції про
кількість робочих днів за графіком на підприємстві, кількість
фактично відпрацьованих засудженою особою робочих днів, розмір
заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість
прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком
непрацездатності та з інших причин.
9.2. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного
відрахування сум із заробітку засудженої особи, а також
невиконання інших вимог, передбачених статтею 44
Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ), працівник
інспекції надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про
притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
Копії цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої
особи.
9.3. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про допущені порушення власником
підприємства при виконанні покарання у виді виправних робіт і
вжиті ним заходи; довідка власника підприємства про причини неперерахування
утриманих коштів; ксерокопії розрахункових відомостей; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
О В Ткачова ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИДІ ВИПРАВНИХ І ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ
Монографія Харків 2010
Головні виховні чинники цього покарання полягають :
- у його високій публічності . Особливою характеристикою є публічність при застосуванні таких покарань у невеликих населених пунктах , де зв ’ язки між грома
- дянами мають високу ступінь гласності ;
- обов ’ язку виконувати громадські роботи у вільній від основної роботи або навчання час ;
- не престижність роботи , яка виконується і відсутність законно ухилитися від ії виконання ;
- залучені до виконання покарання органи місцевого самоврядування та гос - подарчі суб ’ єкти ;
- неприпустимість залучення засуджених до робіт , які б принижували їх честь і гідність ;
- заміни покарання або не відбутої його частини більш м ’ яким покаранням на підставу закону України про амністію або акта про помилування [ 2, ст . 85 ] .
Дійсно , їх застосування , на нашу думку , свідчить про певну довіру , яку покладає суспільство на винного . Це важ - ливий соціальний аспект сутності цих покарань . Крім того , їх застосування є більш адекватним до деяких категорій зло - чинців , наприклад таких , хто вчинив необережний злочин , де ймовірність вчинення повторного злочину незначна , або ж та - ких , чия поведінка в минулому , статус і репутація в суспіль - стві дають підстави констатувати , що вчинення людиною злочинного діяння є випадковим , нетиповим для неї . Кожного разу необхідність оцінки відповідності можли - вого застосування альтернативних покарань і тяжкості зло - чину та особи винного випливає із загальних засад їх призна - чення , викладених у ст . 65 КК України . У ній ідеться про те , що суд призначає покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину , особи винного й обставин , які обтяжують або пом ’ якшують покарання . Отже , у самому законі закладе - на вимога індивідуалізації останнього стосовно будь - якої особи , що свідчить про можливість обрання в конкретній ситуації альтернативного позбавленню волі покарання на стадії його призначення . Зарубіжна практика йде саме таким шляхом , оскільки в більшості країн покарання у виді позбавлення волі суди за - стосовують тільки у трьох випадках – коли злочинець : а ) є не - безпечним ( наприклад , терорист ), і тому для захисту суспіль - ства він має бути покараний позбавленням волі ; б ) учинив тяжкий злочин ( приміром , державну зраду , розголосив дер - жавну таємницю ), унаслідок якого завдано шкоду основним цінностям суспільства і правосвідомості громадян , які не зрозуміють і не погодяться з тим , що його не буде позбавлено волі ; в ) був підданий покаранню , не пов ’ язаному з позбавлен - ням волі , але проігнорував його [58, с . 63].
По - друге , важливим аргументом на користь альтернатив - них покарань , який має неабияке соціальне значення , є той факт , що вони не потребують ( принаймні не заважають ) ре - соціалізації особи в суспільстві після вчинення злочину . Лю - дина просто залишається в тому середовищі , в якому вона звикла знаходитися . Навпаки , особа , позбавлена волі , потре - бує потім тривалої підготовки до життя на волі внаслідок її перебування ( іноді достатньо тривалий час ) в умовах ізоляції від суспільства , щоб вона фактично повернулася до вміння мислити й діяти самостійно . Поряд з утратою соціальних зв ’ язків з рідними , близькими , друзями людина втрачає навич - ки прийняття рішень .
По - третє , застосування альтернативи дозволяє вирішити проблему коротких строків покарання у виді позбавлення волі , що , у свою чергу , сприятиме зменшенню тюремного населення й запобіганню « зараження » такої категорії засу - джених кримінальним досвідом і субкультурою з боку більш « досвідчених », які відбувають тривалі строки покарання . Вважаємо , що в такому підході до уникнення або принаймні зменшення масштабів тюремізації закладено потужний по - тенціал запобігання рецидивній злочинності . І хоча спеціаль - них досліджень цього питання в Україні ще не проводилося , слід підкреслити , що ця проблема варта того , щоб на неї звернути увагу найближчим часом .
По - четверте , вагомим аргументом на користь ширшого запровадження альтернативних видів покарань є їх відносна дешевизна порівняно з виконанням покарання у виді позбав - лення волі . Вважаємо , що цей фактор не є малозначним як для країн із розвиненою економічною системою , так і для держав , економічне становище яких на цей час не відрізня - ється стабільністю .
Історія розвитку
Нідерландський вчений Антон М . Ван Калмтаун у доповіді на ХІ Міжнародному конгресі з кримінології , що проходив у 1993 р . у Будапешті ( Угорщина ), визнав за необхідне констатувати , що з усіх аль - тернатив покаранням , пов ’ язаним із позбавленням волі , які були розроблені за останній час у багатьох західноєвропей - ських державах , лише відбування покарання з виконанням суспільно корисних робіт застосовується в широкому мас - штабі [182, с . 310]. Особливо це стосується Великої Британії , Франції та Нідерландів , де щорічно дорослим правопоруш - никам призначається відповідно 30 тис ., 13 тис . і 9 тис . судо - вих санкцій на відбування подібних покарань – чи то як основне покарання , чи то як особлива умова на додаток до відстрочки вироку [1].
Вивчення спеціальних джерел щодо громадських робіт виявило , що декілька країн навіть виборюють пріоритет вва - жатися першими в застосуванні цього виду покарання . Так , стверджується , що громадські роботи вперше у світовій практиці були введені до Кримінального кодексу Швейцарії , при - чому вони застосовувалися на той час лише щодо неповно - літніх у віці від 7 до 18 років [66, с . 5]. А вже пізніше громадські роботи в деяких кантонах країни стали призначатися як основне покарання неповнолітнім і як додаткове – дорослим .
Згідно з іншим науковим джерелом громадські роботи в їх сучасному вигляді вперше були введені в Англії та Уельсі в 1975 р . як санкція , що є альтернативною тюремному ув ’ язненню [27, с . 24]. За мету застосування зазначеного виду покарання ставилося запобігання злочинності та сприяння ресоціалізації правопорушників шляхом залучення до при мусової безоплатної праці й виконання різних видів суспіль - но корисної діяльності для неприбуткових організацій , асо - ціацій , церкви тощо [13, с . 130; 15].
У пошуках кореня проблеми співвідношення виправних робіт і примусової праці слід звернутися до історії становлен - ня міжнародного законодавства про заборону останньої . У 1930 р . Генеральною конференцією МОП прийнято Кон - венцію про примусову працю , у п . « с » ст . 2 якої зазначалося , що термін « примусова чи обов ’ язкова праця » не включає будь - яку роботу або службу , що вимагається від певної особи внаслідок вироку , винесеного рішенням судового органу , за умови , якщо ця робота або служба провадитиметься під на - глядом і контролем державної влади і якщо вказану особу не буде віддано чи передано в розпорядження приватних осіб , компаній чи громад [62, с . 19]. Не викликає сумнівів , що саме цей міжнародний документ мав на увазі радянський законо - давець при розробленні кримінальних покарань , пов ’ язаних із виправно - трудовим впливом на засуджених , до яких на - лежали й виправні роботи . У 1957 р . Генеральна конференція МОП на сороковій сесії прийняла Конвенцію про скасування примусової праці . У цьому документі йдеться про те , що « будь - який член Між - народної організації праці , що ратифікував цю Конвенцію , зобов ’ язується скасувати примусову чи обов ’ язкову працю і не вдаватися до будь - якої її форми : а ) як засіб політичного впливу , чи виховання , чи як міра покарання за наявності або вираження політичних поглядів чи переконань , які суперечать установленій політичній , соціальній або економічній системі ; б ) як засіб підтримання трудової дисципліни » [63, с . 19]. У той же час терміном « примусова чи обов ’ язкова праця », згідно зі ст . 4 Європейської конвенції про права людини 1950 р ., не охоплюється будь - яка робота , виконання якої зазвичай ви - магається під час ув ’ язнення людини після її засудження компетентним судом [39, с . 6]. Але виправні роботи не пов ’ язані з ув ’ язненням , тому взагалі некоректно ставити питання про співвідношення цього виду покарання і приму - сової праці .
Вважаємо за необхідне у контексті розгляду міжнародної практики застосування громадських робіт докладніше зупи - нитися на проблемі згоди засудженого на застосування щодо нього зазначеного виду покарання . Дійсно , кримінальне за - конодавство країн дальнього зарубіжжя акцентує увагу на обов ’ язковості такої згоди засудженого . Очевидно , зарубіж - ний законодавець при створенні нормативного припису щодо вибору і застосування до винного покарання у виді громад - ських робіт керувався вимогами Міжнародної організації праці ( МОП ) про заборону примусової праці . А за криміналь - ними кодексами колишніх радянських республік , навпаки , подібної згоди було не потрібно . І сьогодні за законодавством країн СНД такої згоди теж не потрібно . На нашу думку , такий підхід до вирішення досліджуваної проблеми є більш правильним , оскільки дотримання вимог МОП щодо заборони примусової праці саме в цьому аспекті не відповідає природі та поняттю покарання як заходу дер - жавного примусу , тому що у противному разі втрачається найважливіша мета покарання – кара , яка відбивається у при - мушенні й незалежності від волі винного .