 |
|
Вулиця Першого Травня
Моєму місту
Валентина Павлушенко
Це не сльози в очах, це тужливо-солодке прощання.
Пригорнути б тебе, моє місто, до юних грудей.
Нас розводять з тобою невчасні мости-сподівання,
Що так часто вселяються в серце мрійливих людей.
Я покину тебе, я назавжди краї ці покину –
Провінційне затишшя і диво зелене Творця.
Тільки ти пам’ятай свою рідну і блудну дитину,
Що шукатиме щастя в далеких незнаних місцях.
Ця стежина до школи, будинки, знайомі до болю,
Й величезна тополя за сірим закутим вікном.
Я цих вулиць забути собі ні за що не дозволю,
Хай в уяві постануть вони найпрекраснішим сном.
У безмежному морі не раз ми печалі топили,
І не раз лоскотала нас ніжність морських берегів,
Де терпляче чекали, де щиро і вірно любили.
Відчайдушний, хто все це покинути легко зумів.
У чужій стороні тебе кличуть батьківські пороги,
Тисне серце туга, та туди вже нема вороття,
Де колись розійшлись невідомі нікому дороги,
Де колись почалось незбагненне доросле життя.
Там, як завжди, злітають до рідного неба комети
І зоря світанкова вмиває пухнасті кущі.
І якщо повертатись – то справді погана прикмета,
Залишайся назавжди в обіймах палкої душі.
Іллічівськ
Инна Василькова
Там, де степ віковічний обняв
Сині води Сухого Лиману,
У тремкому народженні дня
Іллічівськ постає осіянно.
Край землі із причалів морських
Починав він ходу свою певну,
І десятками тисяч людських
Славних доль свій літопис наповнив!
А гостинні його береги
Друзів завжди стрічають привітно.
Місто праці, добра і снаги
Добре знають і люблять у світі.
Зелень парків над морем встає,
У троянди убралося місто,
Веселково вода виграє
Водограїв його променистих.
Пригорнусь до цієї краси -
До казкового зелен-розмаю,
Місто, зіткане з сонця й роси,
Я у віршах своїх оспіваю!
Заграло барвами палке південне літо,
Акацій пахощами солодко п’янить,
В суцвіттях – бджоли – клаптики позліток
І… море, що не мовкне ні на мить.
Розкішно квітнуть красені піони:
Рожеві, білі та густий кармін.
Церковних храмів мелодійні дзвони..
О Іллічівську, скільки в тобі змін!
Фонтанів веселкові пекторалі
І прохолодний в літню спеку бриз!
На ринках найвибагливіші кралі
Задовольнити можуть свій каприз.
А в сутінках під шатрами платанів,
В калейдоскопі сяючих вогнів
Відпочивають і будують плани
Ті, хто це місто вимріяв і звів.
Цвіте катальпа на Героїв Сталінграда…
Ошатно-пишні кетяги суцвіть
З’явилися, неначе з диво-саду,
Окрасою розкішних верховіть.
На білосніжні, ніби з воску, квіти
З рожевими тичинками, мов жар,
Сідають обережно бджоли-діти
І п’ють блаженно неземний нектар.
Величне серце-листя ворухливо
Погойдується вітрові у такт.
Чи є ще в світі інше таке диво,
Щоб чарувало й полонило так?
Маленький город
Александр Семыкин
Я родился не здесь, но люблю этот маленький город,
Совершенно особенно пахнущий детством и светом.
Хоть ровесники мы – только я лишь старею /ты – молод/,
Отражаясь в тебе дорианово-грейским портретом.
По утрам я с разбегу ныряю в течение улиц.
И тотчас же мне в уши кидают свои позывные
Воробьи с самомненьем орлов и несущихся куриц,
Философским «чириком» внушая азы прописные.
Убаюкал себя под шуршанье метлы старый дворник.
Призадумался слёзно о чём-то /незыблемо-вечном/.
Вижу даже без слов – он влюблён в этот ласковый дворик,
Ежедневно до боли знакомый ему бесконечно.
Покидаю тебя. Возвращаюсь обратно – под вечер.
По сиянию глазок лукавых огней, фонарей –
Я уверен на сто, что ты искренне рад нашей встрече,
Обними же меня тёплым шумом листвы поскорей!
Но схожу потихоньку с ума – снится лакомый отпуск.
К сожаленью – не скоро /вдали уголочек забрезжил/.
К солнцу, морю, песку – выдай, город, мне месячный пропуск!
Как Отелло ревную /до слёз/ к тебе праздных приезжих.
Завтра лето отправится в свой, зноем выстланный, путь,
Превращая тебя с каждым днём в вулканический кратер.
Только ночь освежает. Но вновь не даёт мне уснуть
Переругань бомжей, потрошащих дворовый альфатер.
У въезда в Ильичевск
Владимир Домрин (Одесса)
У въезда в Ильичевск понтонный мост,
Перетянувший талию лимана,
Здесь звезды с кораблей со светом звезд
Сливаясь, отражаются туманно.
Я больше года езжу по мосту
В любую черноморскую погоду:
То ливень коченеет на лету,
То вешний дождик вспенивает воду.
Но всякий раз в лимане отражен
На преждем месте лебедь одинокий –
Со стаями не отлетает он,
Однажды в горе перепутав сроки.
Куда подруга канула его?
Убита ли? Погибла от метели?
Не забывает лебедь одного:
Гнезда, что вместе строили на мели.
Не забывает первенцев-птенцов,
Они уже, конечно, побелели.
Но лебедь знает, что в конце концов
Они к своей вернутся колыбели…
Домой приходит судно, и матрос
Легко вздохнет, переводя дыханье:
Родной высокий берег, тонкий мост
И лебедь – словно символ ожиданья.
Территория I
Ирина Василенко
Мой город прибрежный,
ты похож на ракушку,
зажатую в тёплой руке ребёнка.
Я люблю бродить по твоим улицам
в одиночестве, совсем одна, под дождём,
оставив дома зонтик и подставляя лицо каплям,
бьющим прямо по сердцу.
Ты переполнен смехом и радостью,
иногда – чьим-то горем
и всегда – улыбками.
Ты тот, кто научит видеть небо –
вокруг себя и в себе.
Научит любить и прощать,
понимать чужую боль
и принимать эту жизнь
как бесценный
и такой недолгий дар.
Мой город...
Город мечты
Анастасия Ларионова
Якорь на карте. Причал неизбежный
Каждого, кто побывал здесь когда-то:
Город мечты. Город сердца прибрежный.
Пристань искателей – край-Эльдорадо.
Берег светящийся. Море играет
Волнами стройными, словно на флейте...
Парусник в дымке пурпурной скучает,
И корабли отдыхают на рейде.
Улицы, дворики, парки, аллеи:
Морем пропитанный город цветущий.
Дни здесь длиннее, а ночи светлее,
Люди проникнуты бризом поющим.
Жить бы, и плыть бы... но может и статься,
Сложится жизнь за границами где-то,
Главное: сердце не станет скитаться
В поисках лучшего места, чем это.
Мій Іллічівськ
Леонид Кулаковский
Простуючи вздовж ниточки прибою,
Чи вулицями мовчки, навмання,
Мій красеню, милуюся тобою,
Від осені до осені, щодня.
Я дихаю південними степами,
Між куполами церкви і тополь,
Де жито вчора різали серпами.
Сьогодні ж тут квітуче місто-порт.
Як гриб післядощевий, над лиманом
Колись з’явився ти, та жити вчивсь,
А зараз вчиш Одесу з Акерманом,
Хоч зовсім молодий – мій Іллічівськ.
Провинция у моря
Анна Мельник
(Жёлтые Воды, Украина)
Где-то есть провинция у моря:
Там шумит прибой стихом Гомера,
Мчит по волнам легкая триера,
Паруса тугие ветру вторят.
Тот корабль в разливах белопенных,
Приглядишься, будет виден даже.
Рыжее руно песчаных пляжей
Там нежнее шелка, несомненно.
Тополя прокалывают звезды,
Солнце вниз течет смолой сосновой,
Лозы виноградные подковой
Изогнулись над скамейкой, воздух
Полон криком чаек и торговок.
Предлагают пахлаву, черешню,
Жареные семечки, конечно,
Но бычки всему первооснова.
Где-то есть провинция у моря:
Ялта, Ильичевск, Бердянск, Одесса...
Люди там добры, и мир чудесен.
Прелесть их столицам не оспорить.
Вулиця Першого Травня
Олексій Світлич
Залива світло вулицю зрання
Чи то літо, весна, чи зима.
Моя вулиця - Першого Травня,
Краще вулиці в місті нема.
Простяглася вона у просторі
І зі мною під сонцем живе,
Одне вістря впадає у море.
Друге вістря до степу пливе.
Вам не треба ніякого стажу,
Щоб її споживати нектар.
Нею ходять красуні до пляжу,
А також на вірменський базар.
Є у неї і інші турботи.
Є тут бари, лотки, ярмарки,
Тут для здібних знайдеться робота,
Тут напрочуд чарівні жінки.
Моя вулиця славиться здавна
І усе це, скажу, недарма.
Моя вулиця – Першого Травня,
Краще вулиці в місті нема!
Іллічівськ
Василь Павленко
Сухий лиман, спекотний степ і схили,
Нарізані віками, мов ножем,
Де кожний вигин тверді стереже
Акація або горіх похилий.
Де Публій, славний римлянин, опальний
Овідій сиву тугу колисав,
«Листи із Понту» Августу писав,
Та марно все, бо імператор спальню
Ні внучки не пильнує, ні поетів…
І журавлів журний осінній клекіт
Прощається до весняних весіль
Тут з сушею… Від лиха, від пожежі
Завжди несла історія на межі,
До моря – кров віків, вітри і сіль.