Здавалка
Главная | Обратная связь

Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель.



Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з християнською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти має стосунок інша релігійна система - язичництво. Язичництво як світоглядна система широко подана в усній народній творчості та декоративно-ужитковому мистецтві: символи Сонця, фантастичні звірі, рагальнюючі фігури воїнів, стилізовані хвилі. Слов'янське язичництво як сформована релігія вийшло на найвищі рівні сприйняття суспільством. Воно відповідало особливостям світогляду народу, тому посіло у IX — X ст. місце державної релігії Київської Русі. Перелік богів вперше зустрічається тільки в третій редакції Київського літопису; в цій редакції вперше з'являється опис бога Перуна та імена менших богів, що стояли побіч нього. Слов'янський пантеон дуже постраждав від часу. Про нього майже нічого невідомо, окрім імен богів, а їх функції можна лише реконструювати з археологічних знахідок та з коротких відомостей літописців. Пантеон язичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень, підкреслюючи зв'язок людини з довкіллям. За функціями міфологічних персонажів, за характером їх зв'язків з колективом, за ступенем індивідуалізованого втілення, за особливістю їх часових характеристик й за ступенем їх актуальності для людини всередині слов'янської міфології виділяють декілька рівнів: вищий, середній та нижчий. На першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він Же Батько природи і Владика світу, волею якого утримувалося все і здійснювалося управління долею всіх. Чільне місце після Вседержителя посідав Перун; ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає "грім", із грецької — "вогонь". наступне місце посідали бог світла Сварог та його син Дажбог, Хоре, або Сонце, особливо шанований на Русі. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Дві сили йшли по обидва боки людини — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий руйнував. Представницею жіночої статті в цьому поважному зібранні богів була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших жіночих занять. Основний пантеон супроводжувала низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. Разом із віруванням в істот, які, на думку слов'ян, були максимально наближені до них самих, вони обожнювали духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду, повітря, вітру, води... Та особливу шану надавали деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято оберігалося всіма, вирубування заборонялося. Цього правила суворо дотримувалися. Найсильніше вшановувався дуб, особливо старий, — символ міцності; ясен присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистої матері-природи. Священними вважалися також птахи і тварини, зокрема, зозуля — провісниця майбутнього; голуб — символ кохання; ластівка — доля людини; ворони — священні птахи; сова — символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.