 |
|
Київська Русь як соціокультурна система.
Ки́ївська Русь — середньовічна держава на території Східної Європи з центром у Києві. Існувала з кінця IX до середини XIII століть. Була об'єднанням східно-слов'янських племен. До приходу варягів основною політичною одиницею східних слов'ян виступало плем'я. На цю племінну систему східних слов'ян варяги наклали свої комерційно і військово-зорієнтовані форми організації. Найбільшими «володарями» їхніх торговельних підприємств були члени династії Рюриковичів,. З поширенням впливу варягів політична влада зосереджувалася у містах. найважливішим був Київ. Київським князям вдавалося монополізувати владу. . У виконанні своїх військових функцій князь залежав від дружини. Правосуддя вершив сам князь чи призначені ним судді згідно з «Руською правдою» Ярослава Мудрого. У фінансуванні своєї діяльності князі насамперед залежали від данини. До інших джерел княжих доходів належали мито на торгівлю, плата за судочинство і штрафи. суспільство східних слов'ян IX ст. залишалося порівняно однорідним в етнічному та соціальному відношенні, але внаслідок швидкої розбудови Києва до слов'янського середовища потрапляють варязькі воїни-купці, фінські мисливці, тюркські найманці, грецькі ремісники, вірменські та єврейські торгівці. З піднесенням міст стали процвітати купці та ремісники. Прийняття християнства спричинилося до появи нового класу — духовенства. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр. На щабель нижче від бояр стояла міська знать. До менш впливових і бідніших городян, належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники,що гуртувалися в ремісничі корпорації. Найнижчу сходинку соціальної драбини міста займала «чернь» — ті, хто нічого не мали й наймалися на «чорну роботу». Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. . На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова релігія. У 1037 році після приїзду із Константинополя першого у довгій низці грецьких митрополитів була заснована митрополича єпархія. Духовенство поділялося на дві категорії: «біле», тобто парафіяльні священики, що не давали обітниці целібату (безшлюбності) й звичайно одружувалися в своєму ж середовищі, та «чорне», тобто ченці, з яких обиралися високі духовні ієрархи. Основною культурою Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Відбувалося швидке зростання міст. До початку Х століття в літописах згадуються понад двадцять міст, до XII століття — біля двохсот, а перед татаро-монгольським нашестям — вже більше трьохсот міст і фортець.