Главная | Обратная связь

Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей української культури ХV- ХVІ століття.

Кінець XV — початок XVI ст. позначив межу нової епохи в історії філософії України. Розпочався гуманістичний період її розвитку, вершиною якого стала філософія професорів Києво-Могилянської академії і Григорія Сковороди. Зачинателями гуманістичної культури в Україні вважають Павла Русина,Юрія Дрогобича Станіслава Оріховського. Перший укр. поет-гуманіст, культурно-освітній діяч і філософ Павло Русин (бл. 1470—1517) у своїй творчості на перше місце ставив проблеми реального життя, формування особистості людини, її право на життя, свободу, істину, віру і красу. Людину слід цінувати за її розум, працьовитість, чесність, мужність, а не за багатство, титули і посади. З особливою повагою П. Русин ставився до знання: людина повинна працювати над собою все своє життя, поглиблювати світогляд та удосконалювати інтелект. Книжка — світлий образ правди та істини, вона яскравіша за золото і дорожча від усіх коштовностей. Велике значення він надавав вивченню античної духовної спадщини. Проблеми державності П. Русин також вирішував крізь призму великої поваги до людини, піклування про неї. Найвизначнішою постаттю серед укр. гуманістів XVI ст. був Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566) — талановитий оратор, філософ, публіцист, історик. Основні праці: "Про турецьку загрозу слово перше та друге", "Про целібат", "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", у яких з позицій ренесансного гуманізму висловлювалися думки з проблем етики, політики, права, освіти, виховання. Мудрість, знання, освіченість — головні рушійні сили історичного розвитку, суспільного прогресу. Творчість Юрія Дрогобича має яскраво виражений гуманістичний характер, що виявляється у його поглядах на природу, Бога, людину. Він доводив, що людина здатна пізнавати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю в природі законів; стверджував, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить силам безвідносно до велінь Бога, тобто підходив до вирішення проблем пізнання природи, з'ясування суті історії, держави, влади тощо зі світських, а не теологічних позицій. У першій половині XVI ст. в Європі набув поширення антикатолицький рух, який дістав назву Реформація. У XVI і першій половині XVII ст. в міщанських колах поширювалися твори західноєвропейських лютеранських і кальвіністських авторів. Реформація на Україні була також однією з форм опозиції політиці насильного покатоличення й полонізації населення. Серед православних поширювалися протестантські переклади біблії, кальвіністський «Катехізис» Симона Будного, збірки протестантських проповідей. . У другій половині XVI ст. в Україні поширення набула одна з течій протестантизму — соцініанство. Соцініани заперечували ікони та всю церковну зовнішню обрядовість, не визнавали воєн і смертної кари як посягання на образ Божий — людину. Соцініанство прийшло на українські землі з Польщі й було особливо популярним на Волині. Вплив ідей Реформації на українських землях проявився не стільки в поширенні нових (протестантських) віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православ'я, що перебувало у кризовому становищі. Насамперед православні підтримали думку про використання в церковних обрядах живої української мови. Утілення цієї ідеї потребувало високоосвіченого духовенства, наявності національних шкіл і друкарень. Але, на загал, протестантські рухи не мали глибокого впливу в Україні, бо, за винятком аристократії (і то переважно одного покоління), народні маси їх не прийняли.

2. Творчість Котляревського («Енеїда», «Наталка Полтавка»…).

Іван Петрович Котляревський – укр. письменник, перший у вітчизняній літературі звернувся до джерел народної мови, зробив її літературною, пішов шляхом реалізму й народності. Він увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну поему, оперу, водевіль. П'єси Котляревського сповнені непідробного гумору, високої поетичності, щирої любові до народу. У творчості Котляревського є дух народного гуманізму, він проявляється у прагненні особистості до соціальної свободи, у поєднанні автором ідеалу з інтересами народу. Його спадщина — це поема «Енеїда»1798, п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». «Енеїда» за жанром — ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні). Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст. і початок XIX ст.) і заглянув у майбутнє. Засобами гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жадобу народу до волі. Автор ставить ряд суспільно важливих для народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання. Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. «Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Ще одним досягненням Котляревського стала його п'єса «Наталка Полтавка». Ставши директором полтавського театру, Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування. Історичне значення п'єси «Наталка Полтавка» в тому, що вона започаткувала нову укр. драматургію, написану «живою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності, у тому, що вона стала основою оперного мистецтва України. Це перша соціально-побутова драма з селянського життя в усій європейській літературі. Автор у своїх п'єсах сполучав трагічне і комічне в людському житті, піднесене і низьке, прекрасне і потворне. Він творить свій світ, уловлює дух тих змін, які відбуваються в суспільстві. Це приводить його до відображення національної самосвідомості народу, розуміння ним своєї історичної долі. У його творах підноситься ідея національної самобутності українського народу, його історичного побуту, звичаїв, прав на самостійний розвиток.

№23