 |
|
Митці модерного напрямку: Вороний, Коцюбинський, Куліш, Кобилянська, Стефаник.
Модернізм це літературний напрямок, який утвердився в мистецтві наприкінці XIX - на початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються. Найвизначнішим майстром короткої реалістичної експресіоністичної новели в українській літературі кінця XIX — початку XX ст. був Василь Стефаник. Письменник створив вражаючу за силою впливу на читачів картину з життя сільської бідноти та наймитів, розкривши складні душевні переживання людини. У новелах («Камінний хрест», «Стратився», «Такий панок», «Виводили з села» та ін.) важливий не так сам конфлікт, як сфера роздумів про нього.. О. Кобилянська (1863-1942) започаткувала неоромантизм в українській літературі. Норомантизм-течія що виникла в українській літературі на початку XX ст.Зі «старим» романтизмом ріднить порив до ідеального. неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.Чітко окреслила сутність неоромантичного ідеалу у повісті «Царівна»-ідеал краси можна знайти лише в самій людині. Ідеал письменниці — неоромантична людина, життя для якої — могутня стихія, постійна творча взаємодія гармонії та дисгармонії, очікуваного й раптового. Михайло Коцюбинський (1964—1913) — один із перших українських письменників-імпресіоністів, основою естетики якого була увага до неповторної людської індивідуальності. Його герой осмислює своє ставлення до світу і самого себе — своє «Я». Першим твором у цьому напрямі є «В путах шайтана» (1899), де немає сюжету і етнографії, а є тільки день із життя татарської дівчини. Природа-відображення стану людської душі. Напр в «Іntermezzo», «З глибини», «Хвала життю!», «На острові», «У грішний світ». Він — типовий представник перехідної доби. Він був «високого рівня митець, і саме це створило йому незаперечний авторитет класика української літератури. М. Вороний (1871—1938) — перший декларатор ідей і форм українського символізму. його поезія — це надзвичайна музикальність, нові образи, нові мотиви.. Він береться за введення в українську поезію — нових тем, нових засобів зображення. Яскраві приклади символістських віршів — «Інфанта», «Блакитна панна». Письменник обстоював засади символізму в українській літературі. У творчій же практиці поєднував символістську манеру з неоромантичною. Вороний одним із перших в українській літературі почав вводити в поезію урбаністичні мотиви. Вороний зробив значний внесок у символіку та тропіку українського вірша. П’єси М. Куліша позначені впливом естетики експресіонізму, що виявляється в «нервовій» емоційності та ірраціональності дії, використанні символіки, гіперболи, гротеску, підкресленого контрастування барвів, мотивів. Тематика Кулішевих п'єс різна, в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обставинах, умовах тиску та тоталітаризму. Куліш збагатив жанрову палітру української драматургії. Його творча спадщина містить комедії, трагедії, драми. Він розвивав жанри соціально-побутової драми («97», «Комуна в степах»), побутової комедії («Отак загинув Гуска»), психологічної драми («Зона», «Закут»), гротескної комедії-сaтири («Хулій Хурина»), абсурдної трагедії («Народний Малахій»), філософсько-інтелектуальної драми («Вічний бунт», «Мина Мазайло»), алегорично психологічної драми («Прощай, село»), соціально-метафоричної драми («Маклена Граса»). Соціально-психологічна драма «Зона» засвідчила появу нових героїв — інтелектуалів. Цей новий тип втілюється також в інших драмах, а саме: «Народний Малахій», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната», «Маклена Граса». Тип персонажа-інтелектуала притаманний драматургії Куліша.