 |
|
Нові течії модерну україни
Модернізм (від фр. moderne – сучасний, найновіший) – загальна назва різноманітних напрямів у літературі й мистецтві ХХ ст.. Модерністи намагалися знайти особливі художні засоби та нові жанри для передачі своєрідності епохи. Загальна стильова ознака – тенденція до панестетизму, символізації, ідеалізації і романтизації зображуваного. Реальність сприймалася як естетичний феномен, зорієнтований на ймовірність своєї інтерпретації. Український модернізм – явище синтетичного порядку, що охоплює різносторонні течії-символізму, імпресіонізму, натуралізму, романтизму, неокласицизму. В українському модернізму відкривалися нові художні моделі та структури: неореалізм (В. Винниченко), неоромантизм (О. Кобилянська), імпресіоністичний символізм (М. Вороний), метафізичний символізм (М. Яцків). Неокласицизм (від грецьк. neos – новий і classicus – зразковий) – тенденція в розвитку літератури і мистецтва, яка знаходила вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів. До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Юрія Клена (О. Бургардта), М. Рильського.Жанри, в який працювали укр. неокласики, - здебільшого сонети та переклади з інших мов. Неоромантизм – Стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Представниками неоромантизму були О. Кобилянська, М. Вороний, у творчості якого наявні емоційність і драматизм розвитку дії, М. Коцюбинський, який підіймав теми естетизму, масової людини, міщанства. Жанри, в яких працювали укр. неоромантики – психологічна повість, побутова історія, роман-міф, ліричний щоденник, діалогізована оповідь. Символізм – Одна з течій модернізму, в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Засновницею цього стилю стала Ольга Кобилянська. Представниками в укр. літературі цього напряму є О. Олесь, В. Пачовський, М. Філянський, який шукав семантичних «знаків» для вираження невломних індивідуальних переживань, С. Черкасенко, Г. Чуприна. Елементи символізму є у Г. Михайличенка, А. Заливчого, раннього М. Хвильового, раннього А. Головка. В укр. літературі символізм не був значним явищем і не дав глибокого коріння. український символізм міцно переплетений з неоромантизмом. Імпресіонізм – течія в мистецтві й літературі др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Основне завдання – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. В українській літературі елементи поетики імпресіонізму на реалістичний основі використовували М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Руданський, ранній М. Ірчан, В. Чумак. Характерними рисами їх імпресіонізму були психологізм у змалюванні персонажів, прагнення відтворити найтонші зміни в настроях, схопити миттєве враження. Експресіонізм – одна з авангардистських течій у західноєвропейському мистецтві і літературі першої третини ХХ ст.. Характерними рисами є крайній індивідуалізм, гіпертрофована емоційність, крайня неврівноваженість, крикливі художні засоби, часте вдавання до гротеску, естетизація потворного. Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки. Укр. модернізм ,особливо в літературі, зазнав впливу романтизму. Своєрідність в тому, що він із естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище. Став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової само ідентифікації до національного самоусвідомлення – визначення свого місця і ролі в сучасному світі.
№33