Натуралісти й філософи XVIII — початку XIX ст. про місце людини у природі

Homo sapiens diurnus Homo sylvestris nocturnus (людина розумна денна) (людина лісова нічна)

Homoamericanus(американська) Homoferus(дика)

Homoeuropaeus(європейська) Орангутанг та інші людиноподібні

Homoasiaticus(азійська) мавпи, а також "хвостаті" та "нічні" люди

Homoafer(африканська)

Homomonstruosus(дивовижні)

Отже, Лінней розділяв рід Homo на дві групи: людину розумну, або денну, та- людину лісову, або нічну, до якої він відносив людиноподібних мавп та неіснуючих істот — "хвостатих" та "нічних" людей. Що стосується останніх — буцімто здичавілих ідіотів та альбіносів, які, не виносячи світла, вдень ховаються в печерах, то про них Лінней міг довідатися з розповідей мандрівників.та із народних переказів, котрі ще донедавна широко побутували у Скандинавії.

Ідею спорідненості мавпи та людини активно обстоювали французькі філософи-матеріалісти другої половини XVIII ст. Так, Д. Дідро у праці "Про пояснення природи" (1754) писав: "... дотримуючись своїх природничо-наукових принципів, я ніколи не міг відрізнити мавпу від людини; адже існують мавпи, які мають менше шерсті, ніж деякі люди; ці мавпи ходять на двох ногах і використовують свої ноги і свої руки подібно до людей..." Отже, Дідро значно перебільшував схожість мавпи з людиною. Ще радикальніших поглядів дотримувався К.-А. Гельвецій, котрий зводив відмінності між людьми та мавпами лише до кількох ознак фізичної будови та звичок. Це ж було властиве і Ж. О. Ламетрі, який писав про те, що "людина та мавпа зроблені з однієї глини" й мають однакову здатність до відчуттів.

Матеріалістичні ідеї у природознавстві поширювались і серед російських натуралістів, про що свідчить книга Р. Каверзнева "Про переродження тварин" (1778). "Вивчивши всі частини тіла всіх тварин і порівнявши їх між собою, — писав він, — треба визнати, що всі тварини походять з одного спільного стовбура... В усіх тварин спостерігається дивовижна схожість, яка здебільшого поєднується із зовнішньою несхожістю... З цього погляду можна було б, мабуть, не лише кішку, лева, тигра, а й людину, мавпу та всіх інших тварин розглядати як членів однієї родини". Торкаючись питання про расові відмінності між людьми, Каверзнев послідовно проводив думку про єдність людства, зауважуючи, що "білий, лапландець і чорний, так мало схожі між собою, можуть... спільно розмножувати велику та єдину людську сім'ю".

На початку XIX ст. визначний французький натураліст, основоположник еволюційного вчення Ж.-Б. Ламарк (1744— 1829) вперше запропонував струнку теорію антропогенезу. В праці "Філософія зоології" (1809) він обґрунтував тезу про природне походження людей від мавп, еволюцію яких він уявляв собі таким чином : якийсь вид найрозвинутіших "чотирируких", близьких до "ангельських орангів", тобто до шимпанзе, внаслідок кліматичних змін чи інших причин був змушений спуститися з дерев на землю. В пошуках поживи "чотирирукі" стали постійно жити на відкритій місцевості. Побоюючись нападів хижаків, вони часто зводилися на задні кінцівки і оглядалися навкруги;! це зміцнювало мускулатуру спини та ніг. Поступово предки людей перейшли до прямоходіння і стали "дворукими". У них вдосконалилися мозок і зір, виникла мова, з'явилася схильність до суспільного життя — найхарактерніша, визначальна, за Ламарком, риса людей.