 |
|
Суть і специфіка лобіювання
Лобіювання як метод просування базисного суб'єкта PR
Сьогодні нерідко в політичній сфері, в середовищі мас-медіа і в широкій громадськості можна почути термін «лобіювання». На Заході цей термін асоціюється з безкомпромісними, твердими у своїй позиції представниками чиїхось інтересів в державних колах. Про лобіювання тут говорять тоді, коли має місце реальна влада і реальні вигоди для суб'єкта, чиї інтереси просуває лобі - людина, що займається безпосередньо представленням інтересів суб'єкта у владних структурах. На Заході, як і в США, лобізм визнаний законною діяльністю і врегульовано низкою документів, у зв'язку з чим є більш організованою і відкритою діяльністю. Наприклад, В США відповідно до закон 1946 року заняття такого роду діяльністю вимагають реєстрації та щоквартального інформування про джерела свого доходу.
Лобіювання інтересів, окрім громадських організацій, окремих осіб та ін, цікаво таким суб'єктам як бізнес-структури. К. Маркс писав, що головна мета організації, що займається бізнесом, - отримання максимального прибутку. При цьому, він ввів поняття додаткової вартості, яка складається з нефінансових ресурсів. Одним з таких ресурсів є імідж організації, який сьогодні можливо сформувати за допомогою засобів лобіювання. Таким чином, лобіювання дозволяє бізнес-структурам отримати додаткову вартість, про яку писав К. Маркс, і досягти своєї основної мети - отримання максимального прибутку.
У Росії лобіювання чітко асоціюється з поняттям корупції, трактуються як «моральний розклад посадових осіб та політиків, що виражається у незаконному збагаченні, хабарництві, розкраданні та зрощенні з мафіозними структурами» 1. Багато дослідників говорять, що це обумовлено тим, що дана сфера недостатньо врегульована законодавчо у зв'язку з чим з'являються нелегальні методи і засоби досягнення цілей російських лобі.
Саме поняття «лобіювання» з'явилося в урядових колах США в 1830-му році. За словами істориків, представники різних зацікавлених груп проводили багато годин в кулуарах («lobby» - у перекладі з латинської «кулуар», «хол», «вестибюль») залів засідань законодавчих органів Сполучених Штатів, сподіваючись провести переговори з законодавцями і, тим самим , спробувати вплинути на їхні рішення.Поступово термін ввійшов у політичний жаргон і придбав більш широкий зміст, ставши ставитися до всіх, хто так чи інакше намагається вплинути на урядові рішення. Термін нерідко використовується неадекватно для позначення всіх видів політичного впливу. Оскільки широко поширена точка зору, що лобісти часто використовують непідходящі, негожі методи для досягнення своїх цілей, поняття «лобізм» містить в собі негативний смисловий відтінок.
Незважаючи на явну неточність сучасного використання терміну, можна окреслити деякі суворі кордону цього поняття 2.
1) Лобіювання пов'язано лише з прийняттям державних рішень. Рішення, прийняті приватними особами, організаціями чи корпораціями, можуть також бути піддані впливу інтересів певних зацікавлених груп, проте такий вплив не прийнято називати лобізмом.
2) Усі види лобізму мотивовані бажанням вплинути. Багато дій або події можуть впливати на процес прийняття урядових рішень, але якщо вони не викликані бажанням вплинути, то це не лобізм.
3) Лобіювання увазі наявність посередника чи представника як сполучної ланки між групою громадян країни і державними офіційними особами. Громадянин, який за своєю власною волею і користуючись доступними йому засобами, прагнути вплинути на урядовця, не може вважатися лобістом.
4) Усяке лобіювання незмінно пов'язані з встановленням контактів для передачі повідомлень, оскільки це єдиний шлях, за яким можна здійснювати вплив.
Таким чином, в широкому сенсі, лобізм - це встановлення контактів і передача повідомлень (особами, які не є громадянами, діючими від свого власного імені), адресованих представникам влади з наміром впливати на їхні рішення. У «Короткому політичному словнику» 1983 р. сказано: «Лобі, лобісти - система контор і агентів великих монополій чи організованих груп при законодавчих органах США, які чинять тиск (аж до підкупу) на законодавців і державних чиновників з метою прийняття рішень (певних законопроектів, отримання урядових замовлень, субсидій в інтересах представляються ними організацій) ». У даному визначенні лобізму окреслені цілі і основне поле лобістської діяльності, але нічого не сказано про політичному сенсі лобізму, його ролі в політичній системі, про його конкретних формах. Сьогодні під лобіюванням розуміється процес впливу зацікавлених сторін на офіційні (формальні) інститути управління з метою досягнення своїх цілей з використанням певних прийомів лобіювання, які залежать від розподілу реальної влади між керуючою і керованою системами в державі.Незважаючи на те, що робота лобістів часто ведеться на межі допустимого, лобізм сам по собі - це висококваліфікована діяльність, що має політичний зміст, правові обгрунтування і є важливим елементом демократичної політичної системи. Сучасні дослідники підкреслюють широкий політичний сенс лобізму, наводячи такі аргументи. По-перше, лобістські групи виконують функцію посередництва між громадянами і державою. Групи тиску домагаються вигод для себе, але, в свою чергу, забезпечують сприятливі умови сприйняття суспільством і конкретними групами населення прийнятих державою законів і вживаються їм адміністративних акцій. По-друге, лобізм сприяє розвитку плюралізму суспільних інтересів. Кожна людина, а тим більше групи осіб, об'єднані в організації і союзи, мають свої специфічні інтереси. Вони прагнуть відстоювати свої інтереси будь-якими доступними їм засобами. Природно, ці інтереси починають стикатися, і потрібні механізми їх зіставлення та визначення пріоритетів. Це досягається, зокрема, в процесі лобіювання. Позитивні сторони лобізму не тільки в тому, що хтось, діючи в своїх інтересах, «проштовхує» потрібне для суспільства справу. Лобізм корисний також тому, що зіставлення групових інтересів утворює складну систему балансу економічних інтересів. По-третє, лобізм доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи брати участь у прийнятті та реалізації політичних рішень тим групам, які не мають для цього іншої можливості.
Лобізм, як і будь-яка інша більш-менш організована діяльність, має свої цілі, суб'єкти, засоби, методи та механізми.
Говорячи про суб'єктів лобіювання, варто ввести поняття «групи інтересу». Група інтересу - це організація, група організацій(підприємницьких, громадських, політичних, релігійних) або громадян, які мають загальний, що вимагає задоволення інтерес: економічний, соціальний і т.п. Група інтересу не завжди є організаційно оформленою структурою і може бути нефіксованим об'єднанням чи спільністю.
Групу інтересу можуть скласти:
- Підприємці (в цілому або група підприємців, об'єднаних за будь-якою ознакою: банкіри, промисловці, аграрії, підприємства середнього і дрібного бізнесу; іноземні інвестори);
- Громадські організації: молодіжні, жіночі, товариства споживачів, суспільства ошуканих вкладників;
- Неформальні спільноти, скажімо група людей нетрадиційної сексуальної орієнтації і т.д.
Говорячи про групу інтересів, досить часто це поняття плутають з терміном «група тиску». Насправді, ці поняття нерівнозначні. Група інтересів тоді стає групою тиску, коли вона починає усвідомлювати, формулювати свій інтерес і вживати заходів до його реалізації через органи влади. В якості групи тиску може виступати окреме підприємство, група однорідних в будь-якому відношенні підприємств, юридично оформлені або неоформлені об'єднання підприємств. Одиничне підприємство виступає в якості групи тиску звичайно для реалізації одномоментного, конкретного економічного інтересу. Приміром, спільному підприємству «Кока-Кола Аматіл Белоруссия» необхідно отримати ділянку для будівництва заводу. Групі тиску для досягнення своїх цілей необхідно дати політичне та економічне обгрунтування своїх вимог, показати, що їх задоволення буде вигідно і для держави. Для того, щоб цього досягти, з'являється ще один суб'єкт лобіювання, що займається «посередницької» роботою між групою тиску і державою. Завдання лобі як суб'єктів просування інтересів групи тиску полягають у дослідженні лобійованого питання, виробленню стратегії лобіювання та її здійсненні. При проведенні законопроектів. Вигідних для групи тиску необхідно існування структури або групи людей, які знають зсередини організацію роботи і процедури вирішення питань в органах влади, які мають там зв'язки і вплив, а може бути, і працюють там. Такими суб'єктами і виступають лоббі.
У книзі В. Королько «Паблік рілейшнз для професіоналів» йдеться про зміст роботи лобіста. Автор пише, що лобі 3:
1. Покращують відносини з відповідальними працівниками державних установ та організацій.
2. Стежать за роботою законодавчих і виконавчих органів, міністерств і відомств в тих сферах і з тих питань, які впливають на життя людей певного виборчого округу.
3. Активізують участь виборців у справах державного управління на всіх рівнях.
4. Впливають на законодавство, що зачіпає економічні інтереси виборців певної місцевості та розташованих там підприємств.
5. Завчасно інформують законодавців і досягають розуміння з їх боку особливостей роботи організацій, що діють у певному виборчому окрузі.
По суті, виконуючи роль довіреної захисника інтересів організацій і груп громадськості та надійного джерела відомостей з певного кола питань, лобіст має справу з інформуванням інших людей з метою переконати їх зайняти правильну позицію, прийняти потрібне йому рішення.
Лобісти в своїй діяльності використовують різноманітні засоби, методи і механізми просування інтересів груп тиску. Зарубіжні дослідники виділяють такі основні методи і напрямки лобізму: особисте подання аргументів відповідному державному органу; надання результатів досліджень; виступ на слуханнях в комісіях парламенту; організація компанії в пресі; вплив на законодавця через контакти з його близьким особистим другом чи особою, яка користується особливою довірою; запрошення законодавця на вечірки і розваги; внески грошей на виборчі компанії, участь у веденні політичних кампаній, організація кампаній листів і телеграм від виборців; прямі хабара.Проаналізувавши дані методи, представляється можливим зрозуміти, що лобізм в поданні західних дослідників є далеко не «чистої» діяльності, так як припускає існування корупції та хабарництва.
Російські фахівці перераховують такі кошти «цивілізованого лобізму» 4:
- Персональні контакти з представниками влади,
- Участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту і міністерств,
- Робота в експертних групах по підготовці проектів документів парламенту і уряду,
- З'їзди і наради підприємців за участю представників влади,
- Участь в громадських слухання законопроектів у парламенті,
- Вплив через громадську думку та засоби масової інформації,
- Доповіді, послання з боку бізнесу в бік влади,
- Зустрічі з вищими керівниками держави.
Тут лобіювання виступають вже як добре організована, налагоджена діяльність професіоналів своєї справи, які мають в основі своїй діяльності певні методи, засоби і цілі. У праці А. Срібного "Науковий метод і помилки» говориться, що метод - (від грец. Μέθοδος - «шлях крізь») це систематизована сукупність кроків, які необхідно зробити, щоб виконати певне завдання або досягти певної мети, спосіб осягнення істини. Основна мета лобістів - просування інтересів групи тиску в державні структури з метою досягнення прийняття останніми певних документів і законодавств, що грають на користь перших 5. Для досягнення цієї мети лобісти, на думку В. Королько, використовують такі методи:
1. Глибоке знання обговорюваних питань. Лобіст повинен бути експертом в галузі політики і тієї сфери діяльності, в якій знаходиться суб'єкт, чиї інтереси він просуває. Якщо лобіст не є експертів в даній області, то йому доводиться отримувати інформацію, якої бракує, у зв'язку з чим його робота полягатиме ще й в:
- Формуванні та постійної підтримки зв'язків з фахівцями, що професійно займаються певною проблемою;
- Збір інформації про тих, хто підтримує те чи інше рішення обговорюваної проблеми чи виступає проти;
- Вивченні всіх обставин, пов'язаних з даною проблемою в певному регіоні (виборчому окрузі);
- Зборі в окреме досьє публікацій, які зачіпають обговорювану проблему;
- Дослідженні позицій, займаних з даної проблеми різними законодавцями;
- Створення коаліцій людей, організацій, що працюють над даною проблемою.
2. Особисте знайомство з депутатами. Особа, яка виконує функції лобіста на користь будь-якої організації, розташованої на території того чи іншого виборчого округу, само теж є виборцем. Як виборцю йому насамперед потрібно встановити особистий контакт з народним депутатом, представляють саме цей округ, оскільки в число обов'язків депутата входимо захист інтересів своїх виборців. Через «свого» депутата якнайшвидше вплинути на законотворчий процес.
3. Спілкування з депутатами. Лобіст повинен постійно підтримувати довірчі комунікації з депутатами, використовуючи знання та вміння з області психології та етики спілкування.
Суть лобіювання також розкриває розуміння його технологій і форм. Технологія (від грец. T é chne - «мистецтво, майстерність, уміння» і грец. Логія - «вивчення») - сукупність методів та інструментів для досягнення бажаного результату; спосіб перетворення даного в необхідне . Існує також поняття «соціальної технології», яка визначається як сукупність методів і прийомів, що дозволяють домагатися результатів у задачах взаємодії між людьми.
Більш широко соціальну технологію можна визначити як послідовність етапів соціальної взаємодії, в ході якої кожен суб'єкт, який бере участь у взаємодії, реалізує власну управлінську стратегію по відношенню до інших і формує соціальну дійсність 6.
Прийнято виділяти такі соціальні технології лобіювання:
- Через мобілізацію громадської думки (використання масових акцій, організація масових звернень до влади і кампаній у ЗМІ, а також судових процесів)
- Використання виборчих кампаній (особиста участь у виборах або висування «своїх» кандидатів, фінансування виборчих кампаній)
- Використання формальних контактів (розробка проектів нормативно-правових актів та організація їх обговорень, консультування представників влади та експертиза прийнятих рішень, надання інформації, участь в роботі органів державної влади)
- Використання неформальних контактів (організація та проведення конференцій, круглих столів, використання особистих зв'язків, організація неформальних зустрічей).
Таким чином, лобіювання є - процес впливу зацікавлених сторін на офіційні (формальні) інститути управління з метою досягнення своїх цілей з використанням певних прийомів лобіювання, які залежать від розподілу реальної влади між керуючою і керованою системами в державі. Лобіювання має свої суб'єкти: групу тиску, групу інтересів, безпосередньо самого лобі, в ролі якого може виступати як окрема особа так і організація, і владні структури. Метою лобіювання є представництво та просування інтересів будь-якого приватного суб'єкта в державних колах з метою прийняття останніми ряду документів і законодавств, які мають користь лобійованого суб'єкту. Дана мета досягається різними засобами і методами, які мають характерні відмінності в різних країнах через ставлення до самого процесу лобіювання та законодавчої бази, що регулює цю діяльність.