Главная | Обратная связь

Особливості та вплив провідного виду діяльності на формування психіки учнів молодшого шкільного віку, характер психологічних новоутворень у цьому віці.

Молодші школярі мають значні резерви розвитку. В цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша ніж у дошкільників урівноваженість процесів збудження і гальмування, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона носить відносний характер. Працездатність молодших школярів різко падає через 25-30 хв. уроку.

Зі вступом дитини до школи змінюється її соціальна ситуація розвитку. Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбувається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, - на думку Л.С.Виготського, - сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і класним колективом, між дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із дорослими і ровесниками формуються на основі того, як учень навчається, виконує класні доручення, поводиться в сім'ї, з дорослими, із однолітками, виявляє або не виявляє готовність виконувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дитини залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії "вчитель - учень" і "учень - учень".

Це об'єктивне становище дитини суб'єктивно (більш адекватно чи менш адекватно) проявляється в її настрої, домінуючих переживаннях, емоційному ставленні до школи і учбового процесу. П.М.Якобсон зазначає, що школа у молодшого школяра викликає дуже багато нових видів переживань, яких не було у дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов'язані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, з учителем, оцінка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня.

На думку Д.Б.Ельконіна, свою провідну функцію та або інша діяльність здійснює найповніше в період, коли вона складається, формується. Молодший шкільний вік - це період

найбільш інтенсивного формування учбової діяльності. Все, що пов'язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов'язане з учбовою діяльністю. Учбова діяльність стає провідним видом діяльності.

На основі учбової діяльності розвиваються основні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив досягнення успіху.

В цілому молодший шкільний вік не має великих труднощів для роботи вчителя, але водночас треба пам'ятати, що саме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Основне протиріччя віку:моральний розвиток відстає від інтелектуального.

Зі складного комплексу якостей, з яких складається готовність дитини до школи, виділяється:

1. Фізична готовність.

2. Психологічна готовність:

а) суб'єктивна (бажання йти до школи, готовність прийняти нову позицію школяра, прагнення до неї);

б) об'єктивна:

- інтелектуальна (диференціація сприймання, розвинений пізнавальний інтерес, володіння розумовими операціями, вміння виділити учбову задачу, наявність певного словникового запасу, раціональний підхід до дійсності);

- моральна (знання норм поведінки, позитивне ставлення до них, їх втілення у спілкуванні, наявність якостей, необхідних для спілкування);

- соціальна (потреба спілкуватися з дітьми, уміння підпорядковуватися інтересам дитячої групи);

- вольова (уміння підпорядковуватися меті, досягати вирішення задачі, спостерігати, слухати, запам'ятовувати, розвинута дисциплінованість, сформована елементарна вольова дія).

Дуже складним для першокласника є період адаптації до школи. Найчастіше він триває від 4 до 7 тижнів. Основними причинами появи шкільної дезадаптації дитини можуть стати:

1. Сам процес навчання.

2. Особливості взаємин з учителем та однокласниками.

3. Особливості виховання в сім'ї.

4. Вроджені особливості центральної нервової системи, підвищена сензитивність.

Відповідно до цього, високому рівню адаптації дитини до школи сприяє: задоволеність спілкуванням із дорослими, демократичний стиль спілкування вчителя, благополуччя дитини в групі, повна сім'я, високий рівень освіти батьків, врахування вчителем індивідуальних особливостей дитини.

21.

Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

Розвиток відчуттів і сприймань. У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших — колір (Є.І. Ігнатьєв). Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівняння предметів навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання. У молодших школярів суттєво змінюється зоровий І дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом периептивного тренування в зоровій деференціації форм фігур- При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, зле й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань. У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивіюго розрізнення форм об'єктів (О.В. Скрипченко). У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. У перші тижні навчання 12,3% першокласників «перевернуто» пишуть цифру 6; 10,6% — букву Я; 19,2% — букву Б. Більшість цих дітей відчуває труднощі і в сприйманні розміщення предметів у просторі (О.В. Скрипченко). Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі І читанні. Частина таких дітей відноситься або до групи учнів з дисграфією (з надмірними труднощами в оволодінні письмом), або до групи дітей з дислексією (з надмірними труднощами в оволодінні читанням). Але не тільки згадані особливості сприймання і відтворення об'єктів визначають дітей-дисграфіків і дислексиків. Спостереження показують, що таких дітей ні в якому разі не можна зараховувати до розумово відсталих. Г. Крайг та інші наводять багато фактів, коли з таких дітей виростали видатні особистості Наприклад, Т. ЕлІсон, Х.К. Андерсен та багато інших у молодших І частково у середніх класах зараховувались до дислексиків. Велика кількість таких дітей у процесі переборення труднощів читали хоч і повільно, але вдумливо, набували віри у свої сили і ставали видатними особистостями. Про якісні зміни сприймань у школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів. У їх катетеризації важливу роль відіграють гіпотези (Г.С. Костюк, О.В. Скрипченко). Адекватні гіпотези прискорюють процес утворення образів, неадекват-ні — затримують. За нашими даними, з віком в учніа І— III класів помітно зростає кількість адекватних гіпотез при сприйманні предметів в утруднених умовах. В учнів третіх класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів І кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так І у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори та їх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо). Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класів вона зростає в 1,8 раза порівняно з першокласниками. У молодших школярів спостерігаються значні індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх визначати. Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, за свідченням Б. Нємевського, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна кольоростична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських учителів і батьків до кольористичної грамоти дітей, молодші школярі уміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі — до 240 кольорів. У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться «милуванням», пише Б. Нємевський. У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватись красою природи. Підвищується у молодших школярів і здатність розрізняти висоту звуків, чому особливо сприяють заняття з музики і співів. Для початкового навчання музики молодший шкільний вік є найбільш сприятливим. За даними соціальних досліджень (А.Д. Коган, Н.В. Тимофеєв та ін.), у молодшому шкільному віці зростає гострота слуху, а також здатність розрізняти висоту тонів. Так, учні третіх класів розрізняють висоту тонів у 2,7 раза точніше, ніж першокласники. Точність сприймання й відтворення коротких звукових сигналів підвищується в учнів третіх класів порівняно з першокласниками в 1,6 раза. З віком кількість помилок у відтворенні сигналів молодшими школярами зменшується, Є значні індивідуальні відмінності в точності сприймання й відтворення звукових сигналів. З віком діапазон їх збільшується. Дівчатка дещо точніше сприймають і відтворюють звукові сигнали (О.В. Скрипченко). Фонетичний слух у молодших школярів швидко розвивається під впливом систематичної роботи на уроках читання, письма і усного мовлення. Належна увага вчителів до розвитку в учнів слуху сприяє успішному оволодінню ними читанням і письмом, запобіганню помилкам у звуковому аналізі слів та їх писемному відтворенні. У процесі навчання у школярів розвивається сприймання форм предметів. При цьому в сприйманні першокласників часто форма предметів чітко не виділяється. Так, наприклад, О.І. Галкіна пропонувала учням І класу намалювати форми деяких предметів, У 40% випадків першокласники малювали предмети з притаманними їм ознаками, але при цьому форма предметів дітьми ігнорувалася. Хустинку вони малювали з каймою і візерунками, але не квадратної форми. Учням молодшого шкільного віку важко сприймати перспективу. Малюючи такі предмети, як стіл, будинок, літак тощо, першокласники виділяють об'ємні ознаки, але ще не передають перспективу (Н.Ф. Четверухін). Першокласники правильно визначають місце предметів (праворуч, попереду-позаду тощо), осмислено сприймають предмети, які знаходяться справа-зліва, попереду-позаду від іншої людини, правильно називають праву і ліву руку людини, яка стоїть навпроти нього. Школяр цього віку може уявити себе на місці цієї людини, визначити, де від неї буде правий бік, а де — лівий. Учні І—-II класів здатні визначити просторові співвідношення різних предметів, якщо поставлене перед ними завдання має конкретний, наочний характер. Якщо ж даються Що приблизно 75% дітей буде знаходитися на першій, 15% — на другій, 9% — на третій і 1% — на четвертій стадії. Проте, на Ці показники впливає не тільки вік дітей, а й зміст картин. Існують і інші класифікації сприймання дітьми і підлітками карти

43. Установление пределов дозволенного и оград процесс не демократичный.

Существует три стиля воспитания.
Авторитарные родители устанавливают жесткие правила, предоставляют немного возможностей выбора и ожидают приверженности стилю жизни семьи.

Демократичные родители стараются быть справедливыми в любой ситуации, вникают в состояние каждого, предоставляют достаточную возможность выбора и принимают решения на основе правила большинства.

Все позволяющие родители разрешают детям вести себя как угодно и верить в то, во что хочется.

Исследование детей из этих трех групп семей, продолженное, когда они уже стали взрослыми, дало поразительные результаты.

Дети, воспитывавшиеся во вседозволенности, став взрослыми, испытывали затруднения при необходимости работать вместе с другими людьми и ладить с ними.
Демократичный стиль сформировал взрослых, которым трудно принимать решения.
Те же, кого воспитывали авторитарные родители, были наиболее приспособленными взрослыми: они умели принимать решения, следовать нормам и сотрудничать с другими.

Необходимо провести четкое различие между жестким авторитаризмом, который можно было бы назвать четвертым стилем воспитания, и авторитетом родителей.
Первый, т. е. родитель, который утверждает свою власть при помощи жестокости и насилия, не обращая никакого внимания на потребности, чувства, состояние других членов семьи, — такой родитель воспитывает детей еще менее приспособленных к жизни, чем в трех остальных группах. Многие дети из подобных семей становятся извергами в детском коллективе, дерутся, ругаются и в конце концов превращаются в психически нездоровых взрослых.

Наиболее продуктивным стилем воспитания является благожелательно-авторитетный, -когда родитель заботится о ребенке с добротой, пониманием и сочувствием. Такой подход убеждает ребенка, что есть кто-то, кто думает о нем. Ребенок верит, что родители всегда сделают, что сказали. И это снимает с ребенка ответственность; за ситуацию, с которой сам он не может справиться
Вопреки популярному мнению, дети совсем не маленькие взрослые!

Рахима Бальдвин напоминает нам: Жан Пиаже, швейцарский психолог и философ, пришел к выводу, что рациональное мышление не может развиться до возраста 10—11 лет. Бальдвин пишет: «Нам кажется, что мы сможем все объяснить ребенку, как только он начнет говорить. Мы беремся обсуждать с ним все: от поведения и его последствий до вопроса о том, почему море соленое.
И действительно, некоторые пятилетки оказываются способными вести такие беседы со своими родителями, но они научились этому за годы подражания такому способу взаимодействия. Маленькие дети не умеют мыслить рационально, и разумные доводы мало эффективны в управлении их поведением». Только четкие рамки допустимого поведения и логические последствия непослушания могут помочь им вести себя должным образом.

Ж: Как-то раз, сказав своему сыну, что из его плохого поведения последует то-то и то-то, я спросила его: «Ты знаешь, почему так будет?» Со всей серьезностью он ответил: «Чтобы мне стало плохо?»

Необходимо многократно напоминать об одних и тех же правилах, доброжелательно и авторитетно. Причем установленные правила не должны приниматься голосованием. Иногда, в зависимости от возраста ребенка, обсуждение бывает необходимо, но голосование — никогда. Голосовать он будет после восемнадцатилетия.

Установленные границы должны соответствовать возрасту.

Четырехлетнего сына нужно держать в строгих рамках, чтобы обеспечить его безопасность и иметь возможность наблюдать за ним постоянно.

Подростку нужно больше «пространства»; фактор безопасности здесь принимает форму установленного «времени Ч» возвращения вечером домой. Запереть его мы не в силах.

Основные нормы устанавливаются для пятилетки твердо и безо всякого обсуждения. Что ему нужно, так это бесконечное повторение, терпение и понимание того, что он еще маленькими иногда может нарушить их.

С подростком же нужно все обсуждать, чтобы держать руку на пульсе совершающихся в нем перемен, процесса его созревания и изменения потребностей. Отрочество требует постоянного анализа того, насколько свободными или строгими должны быть правила в каждый конкретный момент.

Вполне вероятно, что не раз он поставит нас в тупик: только что вел себя вполне сознательно и вдруг «откусил больше, чем способен прожевать». Если мы не будем готовы к обсуждению, сын может просто отвернуться от нас. Начнется жестокая борьба, и недостаток доброты заставит нас переживать поздно вечером: где он и когда вернется домой.

Большинство хорошо приспособленных к жизни взрослых, способных регулировать свое поведение, выросли в семьях, где родители были доброжелательны, но строги.

Последствия должны вытекать непосредственно из плохого поведения.

Подростки обычно хорошо знают, какого наказания они заслуживают от родителей, и относятся к себе гораздо суровее, чем это делают взрослые. Один подросток вспоминает, как однажды он приехал домой на два часа позже, чем обещал. «Мама запретила мне смотреть телевизор в течение двух недель. Это привело меня в бешенство! Она должна была отобрать у меня автомашину на неделю, но только не говорите ей об этом».