Главная | Обратная связь

Сутність, об'єкт і предмет вікової психології

Вікова психологія є багатогалузевою академічною наукою, яка вивчає психічний розвиток людини від народження до старості, маючи чітко окреслений предмет дослідження, послуговуючись загальнонауковими і специфічними методами, методиками, критеріями істини, описуючи свій предмет у спеціальних термінах, відокремлюючи його від предметів інших наук, навіть споріднених, наприклад від загальної психології, психофізіології, генетичної психології, які також певною мірою вивчають вік — своєрідний біологічний годинник, що починає свій хід з моменту зародження людини. Цей годинник неухильно і незворотно рухається від народження до смерті. Напрям цього руху визначений природою, кожна людина підпорядковується йому.

Як і будь-яка галузь психологічної науки, вікова психологія зосереджена на проблемах психічного життя людини, виокремлюючи в ньому обумовлені віковим розвитком особливості, тенденції, процеси.
Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.
Об'єктом дослідження вікової психології є людина на всіх етапах її життя. Його специфіка полягає передусім у тому, що протягом життя в психіці людини відбуваються різні якісні перетворення, дослідження яких потребує системного з'ясування загальних закономірностей вікового розвитку. Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); формування психічних якостей (вікових можливостей засвоєння знань) і властивостей (самосвідомості, спонукальної та емоційної сфер, характеру, здібностей) особистості.
Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що формуються з віком у психіці та діяльності людини, знаменуючи собою переходи до все нових ступенів її розвитку. Розкриває вона передумови та умови що визначають процес розвитку, співвідношення у ньому природних (спадковість, фізіологічне дозрівання організму) і суспільних факторів, завдяки яким і через які реалізуються можливості психічного розвитку людини, а також роль історично сформованих суспільством цінностей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у становленні особистості. Особливу увагу звертає вона на рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді, дорослих і старих людей, чинники, що їх детермінують, тощо.
Теоретичні відкриття у віковій психології розширюють можливості її практичного застосування. Наприклад, об'єктивна необхідність активізації й оптимізації процесів навчання та виховання дітей зумовила виникнення такої сфери психологічної практики, як контроль над процесами дитячого розвитку. Подібно до того, як педіатр стежить за фізичним здоров'ям дітей, дитячий психолог з'ясовує, чи правильно розвивається і функціонує психіка дитини, в чому полягають імовірні відхилення в її розвитку і як можна попередити чи компенсувати їх.
Особливість вікової психології полягає в тому, що вона має справу зі специфічними одиницями аналізу, якими є вік, віковий період розвитку тощо. При цьому вік не зводиться до суми окремих психічних процесів, не розглядається як календарна дата. Він, за визначенням російського і українського психолога Льва Виготського (1896—1934), є відносно замкнутим циклом розвитку людини, який має свою структуру та динаміку. Тривалість віку визначається його внутрішнім змістом, бо, як відомо, є періоди розвитку, навіть своєрідні “епохи”, що дорівнюють одному, трьом, п'яти рокам. Хронологічний (паспортний) вік і психічний вік не є тотожними феноменами. Хронологічний вік — лише координата відліку та зовнішня межа, на тлі якої відбувається психічний розвиток особистості.
У віковій психології виразно виявляються відмінності в методології досліджень, мові опису. Наприклад, швейцарський психолог Жан Піаже (1896—1980) послуговувався мовою математики та біології (“групування”, “операція”, “асиміляція”, “адаптація” та ін.), австрійський невропатолог, психіатр, засновник теорії і практики психоаналізу Зігмунд Фройд (1856—1939) використовував мову біології, медицини і філософії (“несвідоме”, “свідоме”, “страждаюче Я” та ін.). У психоаналітичному сенсі Я — психічна інстанція особистості, яка прагне контролювати всі її психічні процеси. У психіці воно репрезентує передусвідомлене, контролює вимоги інстинктів (Воно).
Психічний розвиток вивчає також генетична психологія, зосереджуючись на процесах зародження нових психічних явищ у надрах попередніх періодів, становлення нових психічних механізмів, формування знань про них на основі аналізу перспектив і розвитку. На відміну від неї класична вікова психологія переймається загальними закономірностями психічного розвитку особистості незалежно від її індивідуальності. Не обходячи увагою особливості розвитку конкретного індивіда як цілісного феномена, дослідники прагнуть до аналізу ролі спадковості, культури, мотивації, пізнавального розвитку і поведінки, а також стосунків у різноманітних соціальних спільнотах (у сім'ї, групах ровесників, навчальних і професійних колективах).
Вікова психологія з'ясовує наявність і суть закономірностей розвитку психіки здорової людини, міру їх обов'язковості (всезагальності) для всіх, досліджує суть психічного розвитку та особливостей його перебігу. Вивчаючи психіку людини на певному етапі розвитку, вона виходить із того, що може відбутися в житті людини взагалі, адже розвиток психіки триває від народження до глибокої старості.
Як наука вікова психологія починається з моменту зустрічі двох людей, які переслідують різні цілі: психолога-дослідника, що має своїм завданням отримання істинного, точного знання про закономірності психічного розвитку, а також людини будь-якого віку, яку психолог вважатиме об'єктом дослідження.

3)Галузі ВП

 

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:

1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.

2. Натальний період — пологи.

3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців.

4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.

5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:-- молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).

8. Дорослішання: — підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років.

9. Дорослість: — рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років.

10. Старість — після 60 років. У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.

5) Однією з фундаментальних проблем вікової психології є проблема періодизації
Розділити життя на певні періоди, етапи робилися ще до нашої ери. Наукові розробки з цієї проблеми почалися в 30-ті роки ХХ століття. Свою періодизацію пропонували Ж. Піаже (періодизація інтелектуального розвитку), Е. Еріксон, П.П. Блонський (періодизація відповідно до появи зубів), З. Фрейд (періодизація відповідно до психосексуальних розвитком), Л.С. Виготський та інші. В даний час найбільшого поширення набула періодизація, запропонована Д. Б. Ельконін. Дана періодизація спирається на наступні критерії:
1. новоутворення.
2. провідна діяльність
3. характер протиріч (криза)

Вивчення закономірностей психічного розвитку дитини складає основний предмет дитячої психології.

Її головні завдання:

1. Теоретичні:

- описати та пояснити особливості психічного життя дитини на кожному віковому етапі;

- встановити вікові періоди цього розвитку і з'ясувати причини переходу від одного періоду до іншого.

2. Практичне застосування:

- активізація процесів виховання та навчання;

- контроль над процесами дитячого розвитку, який необхідно відрізняти від завдань діагностики та відбору дітей у спеціальні заклади.

Таким чином, вікова психологія - особлива галузь психологічних знань. Якщо досліджувати процес розвитку дитини, вікова психологія дає характеристику різних вікових періодів, і, отже, оперує такими поняттями як "вік" та "дитинство".

Вік або віковий період - об'єктивна, історично змінна, хронологічно і символічно фіксована стадія розвитку індивіда в онтогенезі.

Дитинство - етап онтогенетичного розвитку індивіда, який починається з народження дитини і закінчується її безпосереднім включенням до дорослого життя.

Психологічний вік може не співпадати з хронологічним віком окремої дитини, який записано в її свідоцтві про народження, а потім у паспорті. Віковий період зі своїм неповторним змістом - особливостями розвитку психічних функцій і особистості дитини, особливостями її взаємин з оточуючими і головною для неї діяльністю - має певні межі. Але ці хронологічні межі можуть зміщуватися, і одна дитина вступає до нового вікового періоду раніше, а інша - пізніше. Особливо сильно "плавають" кордони підліткового віку, який пов'язаний з статевим дозріванням дітей.

Таким чином, вікова (дитяча) психологія вивчає:

1. Особливості окремих психічних процесів дитини.

2. Дослідження різних видів її діяльності - гри, навчання, праці.

3. Особливості особистості в цілому, в її розвитку.

4. Розкриває умови, які визначають процес розвитку, співвідношення у ньому природніх факторів (спадковості) і суспільних засобів, якими реалізуються можливості психічного розвитку дитини.

5. Рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, закономірності переходу від одних етапів, або періодів, розвитку до інших, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, юнацтва, факторів, що їх визначають.

Як галузь психологічної науки, вікова психологія грунтується на загальних з нею принципах.

Головне, що відрізняє вікову психологію від інших галузей психології,- акцент на динаміці розвитку.