Главная | Обратная связь

Тема 1. Виконавче провадження в системі юрисдикційної діяльності держави

 

1.

 

2. Виконавче провадження - це сукупність дій спеціально уповноважених державних органів, спрямованих на примусове виконання рішень судів, а також інших органів (посадових осіб) у випадках, передбачених законом.

В юридичній науці склалися дві точки зору з питання природи виконавчого провадження і його місця в системі правових засобів захисту. Представники першої з них розглядають примусове виконання судового рішення як складову частину цивільного процесу, а їх опоненти не включають виконання в структуру судового процесу і вважають його самостійною сферою діяльності служби державних виконавців. На нашу думку, деякою мірою помиляються представники обох точок зору, оскільки одна частина виконавчих дій і правовідносин - це дійсно цивільний процес, а інша частина хоча і пов'язана з судовим процесом спільною метою захисту прав, ним не є. Перші не враховують, що цивільні процесуальні правовідносини не можуть існувати без участі суду, більшість же правовідносин у виконавчому провадженні, починаючи з його відкриття, виникають і розвиваються поза судовою процедурою. Другі не надають належного значення тому, що частину питань виконавчого провадження становить предмет судової діяльності (наприклад, видача виконавчого листа, роз'яснення рішення, відстрочка або розстрочка, зміна способу та порядку виконання рішення тощо).

Правильне визначення співвідношення виконавчого провадження з судочинством має не тільки теоретичне, але і практичне значення, оскільки дозволяє виробити чіткі критерії для законодавчих рішень, спрямованих на закріплення більш ефективних заходів з примусового виконання судових рішень. Так, прихильники віднесення виконавчого провадження до цивільного процесу вважають, що воно становить предмет регулювання лише цивільного процесуального права. Звідси пропозиції про включення всієї системи норм, що регулюють відносини по виконанню судових актів, у ЦПК. їх опоненти вважають, що виконавче провадження регулюється виконавчим правом, що є самостійною галуззю права. Відповідно як основний напрямок реформування виконавчого провадження вони пропонують його самостійну кодифікацію, тобто розробку і прийняття спеціального Виконавчого кодексу.

На наш погляд, діюча структура виконавчого законодавства в цілому відповідає місцю виконавчого провадження в системі правових засобів захисту прав, свобод і законних інтересів. Вона передбачає наявність у ЦПК лише тих процесуальних норм, які регулюють відносини, що виникають при розгляді та вирішенні судом питань виконавчого провадження. Інші ж норми поміщені в інших джерелах, основним з. яких є Закон України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження"1 (далі - Закон), що не перешкоджає їх наступній систематизації за допомогою прийняття самостійного кодифікованого акта.

Одні вважають, що це стадія цивільного процесу (Штефан ,Баранкова В.В.) с.26 підручник Фурса). Інші (М.К.Юрков, В.М.Шерстюк, Білоусов Ю-с.26) –самостійна галузь права – виконавче право. Тертишніков В.В.- цивільне виконавче право

Фурса – Інститут адміністративного процесу, бо:

1.ДВС входить до складу Мінюсту тобто до виконавчої влади і є функцією державного управління.

2.ДВ має статус держслужбовця

3.Правовідносини, що виникають мають адмінхарактер

4.Відповідальність у ВП є адміністративною

 

 

3. Принципи. Відсутність єдиної думки про галузеву приналежність і місце виконавчого провадження в системі права України породжує наукові дискусії і по питанню системи принципів виконавчого провадження.

На нашу думку, принципи виконавчого провадження варто поділяти на три групи: 1) загальноправові принципи: законність, юридична рівність, одержання юридичної допомоги; 2)галузеві принципи, характерні як для виконавчого провадження, так і для цивільного процесуального права (диспозитивності, національної мови, рівноправності сторін); 3) специфічні принципи, характерні тільки для виконавчого провадження (неупередженості, повноти і своєчасності, обов'язковості вимог державного виконавця, переважного захисту стягувача).

Принцип диспозитивності по відношенню до стягувача розкривається в наступному: 1) стягувач вправі самостійно розпоряджатися належними йому правами у виконавчому провадженні; 2) ніхто крім стягувача, за винятком випадків, передбачених законом, не може розпоряджатися зазначеними правами.

Принцип неупередженості державного виконавця при здійсненні виконавчих дій полягає в тому, що державний виконавець повинен здійснювати виконавчі дії об'єктивно і неупереджено, не допускати порушення прав і інтересів обох сторін виконавчого провадження. Неупередженість виконання забезпечується наданням можливості сторонам виконавчого провадження і їх представникам знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, заявляти у встановленому порядку відводи державному виконавцеві та іншим учасникам виконавчого провадження, які повинні не мати ні правової, ні процесуальної заінтересованості у виконанні.

Принцип повноти і своєчасності виконання рішення закріплений у ст.5 Закону, відповідно до якої державний виконавець зобов'язаний вживати заходів для своєчасного та повного здійснення виконавчих дій. Так, з метою забезпечення своєчасності виконання рішення закон наділяє державного виконавця правами здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; тощо.

Принцип обов'язковості вимог державного виконавця при здійсненні виконавчих дій гарантується ч.З ст.6 Закону, яка вказує, що невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Слід зазначити великий розкид думок у науковій літературі щодо питання про класифікацію принципів виконавчого провадження і непогодженість у термінах, що визначають назву того або іншого принципу, однозначних між собою за змістом. Крім перелічених вище принципів пропонується ще включити наступні: недоторканність особи державного виконавця і боржника, захист мінімуму коштів існування боржника і його родини, черговість і пропорційність розподілу стягуваних сум між стягувачами (Кайгородова В.Д.); гуманізму (гуманності) (Білоусов Ю.В., Пан-кратова Н.А.); реальності, заохочення добровільного виконання (Авякян А.); недоторканності людини, недоторканності житла, юридичної істини, змагальності, доступності, оперативності (Штефан М.Й.).

 

Джерела

ü ЗУ Про виконавче провадження від 22 квітня 1999, зміни від 10.07.2003р.

ü ЗУ Про державну виконавчу службу від 24.03.1998р.зміни від 2003р.

ü Положення про Департамент ДВС Міністерства юстиції затверджено 15 05 2000

ü Інструкція про проведення виконавчих дій затверджено 15 12 1999