 |
|
Етапи створення територій природно-заповідного фонду
В системі державних пріоритетів природоохоронної діяльності особлива роль відводиться заповіданню територій та об’єктів, на яких повністю або частково забороняється традиційна виробничо-господарська діяльність. Частка територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) на теперішній час складає 4,2% від загальної площі території України, а норма цього показника в країнах Західної Європи знаходиться у межах 8-10%. Усвідомлення екологічних наслідків такого відставання як на державному, так і на громадському рівні є досить високим. Отож, необхідність розширення площі та збільшення числа об’єктів ПЗФ нашої держави не викликає сумнівів і заперечень. Це завдання визнається за одне з пріоритетних напрямів екологічної політики держави, що й законодавчо затверджено загальнодержавними програмами в галузі розвитку екологічної мережі та заповідної справи (Програма “Заповідники”, Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України). Однак при цьому актуальним залишається питання пошуку компромісів між екологічними пріоритетами та станом навколишнього природного середовища з одного боку та нагальними суспільними, передусім економічними, інтересами держави й її фінансово-економічним потенціалом з іншого.
Одним із шляхів досягнення цього компромісу та реального забезпечення необхідних умов для кардинального зменшення антропогенних навантажень на цінні в природоохоронному відношенні території є коректне обґрунтування необхідності встановлення відповідного режиму їх збереження. При створенні (оголошенні) об’єктів ПЗФ вибір їх категорії залежить від мети заповідання - збереження, запобігання знищенню або пошкодженню цінних природних комплексів і об’єктів.
Виходячи з цього, при підготовці матеріалів для створення об’єкта ПЗФ визначається, що саме необхідно зберігати на даній території і в який спосіб. Для цього проводиться оцінка наукової, екологічної, пізнавальної, рекреаційної, історико-культурної та іншої цінності об’єкта. Визначається стійкість природних комплексів до антропогенних навантажень та можливі загрози його існуванню від різних видів і режимів природокористування. Враховується також господарська цінність території та ті економічні та інші збитки, що можуть бути пов’язаними з її вилученням із господарського обігу. В результаті проведення такої комплексної оцінки визначається категорія, тип об’єкта та режим його охорони. Крім визначеної цінності, типовості або унікальності об’єкта ПЗФ важливе значення має обґрунтування його оптимальної площі та меж. Останні повинні узгоджуватися з фізичними (природними) межами природно-територіального комплексу. В науковому обґрунтуванні створення об’єкта можуть подаватися декілька варіантів визначення меж об’єкту ПЗФ, та при цьому площа заповідної території має забезпечувати самовідновлення природного комплексу та гарантувати його екологічну стабільність.
18. Процедура створення об’єктів природно-заповідного фонду. Процедура створення об’єктів ПЗФ включає такі стадії (етапи):
1) Підготовка і подання клопотання щодо створення об’єкту ПЗФ.
2) Розгляд клопотання у місячний строк.
3) Погодження з власниками та користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання, а також погодження з місцевими органами влади і самоврядування всіх рівнів.
4) Розроблення проекту створення об’єкту ПЗФ.
5) Підготовка проекту указу Президента України або рішення обласної ради щодо створення об’єкту ПЗФ.
6) Узгодження проекту у відповідних міністерствах та відомствах.
7) Підготовка необхідного комплекту документів та подання проекту рішення про створення об’єкта ПЗФ до Кабінету Міністрів України або обласної ради.
8) Передача документів Кабінетом Міністрів України до Адміністрації Президента України.
9) Підписання указу Президентом України.
10) Створення дирекції установи.
11) Розроблення та затвердження Положення про об’єкт ПЗФ, оформлення охоронного зобов’язання.
12) Розроблення проекту відведення земельної ділянки для установ ПЗФ, оформлення державного акту на право користування землею, закріплення меж на місцевості.
13) Розроблення та затвердження проекту організації території.
Зазначені етапи створення об’єктів ПЗФ взаємопов’язані й вимагають проведення комплексу ретельно спланованих і якісно виконаних організаційних, наукових та інших заходів. Нижче зупинимось на найбільш відповідальних та складних етапах створення об’єктів ПЗФ.
19. Підготовка та подання клопотання про створення об’єкту ПЗФ. Клопотання включає в себе обґрунтування відповідності території, що пропонується для заповідання, природоохоронним, науковим, рекреаційним та іншим критеріям. Це обґрунтування має здійснюватися та оформлюватися на науковому рівні фахівцями відповідної кваліфікації. Процес погодження клопотання також є складним етапом створення об’єкту ПЗФ і вимагає ретельного планування. Узгодження з власниками та користувачами земельних ділянок, органами місцевого самоврядування та зацікавленими організаціями є копітким і відповідальним етапом створення об’єкту ПЗФ. Як зазначалося вище, для території, що включається в склад об’єкта ПЗФ із вилученням земель, це узгодження проводиться відповідно до Земельного кодексу України. Матеріали погодження місця розташування об’єкта мають включати в себе наступні документи:
· відомість про землі, що передаються в користування в розрізі землекористувачів, землевласників, місцевих рад з розшифровкою за угіддями. Ця відомість має бути підписана головним землевпорядником адміністративного району й завірена печаткою,
· погодження землевласників та землекористувачів,
· рішення сільської (селищної чи міської ради),
· висновок районного органу містобудування та архітектури та охорони культурної спадщини,
· висновок районного органу земельних ресурсів,
· висновок районного санітарно-епідеміологічного органу,
· висновок районного природоохоронного органу,
· рішення районної ради,
· висновок районної державної адміністрації,
· погодження відповідних обласних управлінь зацікавлених міністерств та відомств,
· висновок обласного органу містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини,
· висновок обласного органу земельних ресурсів,
· висновок обласного санітарно-епідеміологічного органу,
· висновок обласного природоохоронного органу,
· висновок обласної державної адміністрації,
· рішення обласної ради про затвердження матеріалів погодження,
· карта території з підписами відповідальних осіб та печатками землевласників і землекористувачів, місцевих рад, районного органу земельних ресурсів.
Нарешті, завдання на розробку проектів створення об’єкту ПЗФ узгоджується зі спеціально уповноваженим підрозділом в галузі заповідної справи. На основі цього завдання й виконується власне проектування природно-заповідних територій.
20. Режим територій та об'єктів ПЗФКатегорії територій та об'єктів ПЗФ України розрізняються за природним походженням, порядком створення, юридичним статусом, правовим режимом охорони та використання, функціональним зонуванням території та іншими ознаками.Національним законодавством для кожної категорії територій та об'єктів ПЗФ України встановлено спеціальний правовий режим. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до ЗУ "Про ПЗФ України" з урахуванням їхньої класифікації та цільового призначення. Конкретні вимоги до режиму окремих заповідних територій та об'єктів у межах, визначених законодавством, можуть встановлюватися положеннями про ці території чи об'єкти.Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням їхньої класифікації та цільового призначення.З метою визначення та обґрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства та вимог міжнародних договорів природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення та використання природних комплексів та об'єктів, які передбачається здійснити протягом п'яти років, а також стратегії розвитку об'єкта природно-заповідного фонду на десять років розробляється проект організації території об'єкта природно-заповідного фонду.Інструкцією про зміст та складання документації державного кадастру територій та об'єктів ПЗФ України визначено істотні критерії, які впливають на статус цих об'єктів:- режим охорони і використання;- ступінь збереженості угруповань;- ступінь цінності об'єкта ПЗФ України. Режими охорони і використання:- заповідний режим - повне невтручання або втручання людини лише у виняткових випадках у структуру екосистем та природні процеси;- режим абсолютної заповідності - повне невтручання людини у природні процеси з будь-якою метою;- режим регульованої заповідності - обмежене, науково обґрунтоване втручання людини в природні процеси, при якому не переслідуються ніякі цілі, крім збереження видів живого і/або угруповань на основі підтримання екологічної рівноваги (виконання природоохоронних, біотехнічних та науково-технічних заходів з метою регулювання та запобігання виникненню негативних змін в екосистемах шляхом сінокосіння, випалювання, випасу, реакліматизації, регулювання чисельності певних видів, оптимізації гідрологічного режиму тощо);- заказний режим - режим, за якого забороняється здійснення окремих видів і форм господарської діяльності для забезпечення збереження окремого компонента чи окремих екосистем;- режим непрямого використання та охорони - режим, за якого здійснюється обмежене використання природних ресурсів у рекреаційних, оздоровчих, спортивних, туристичних, освітніх та інших пізнавальних цілях;- режим прямого природокористування - режим, за якого здійснюється збалансоване ведення традиційної господарської діяльності, що не призводить до дестабілізації екологічної рівноваги на природно-заповідній території та погіршення загального стану довкілля в регіоні.
21. Функції державного контролю.Контроль – вид державної діяльності, спрямований на забезпечення подальшого розвитку суспільства. Він є одним із найважливіших каналів отримання об’єктивної інформації про суспільство загалом, політичні, економічні та соціальні процеси, що відбуваються в державі, та діяльність її органів. Контроль має сприяти досягненню поставлених завдань, дотриманню чіткості й доцільності роботи органів влади та управління, які є організаторами діяльності людей, зайнятих у різних сферах суспільного життя. Контроль відіграє важливу роль у підвищенні відповідальності держави в особі своїх органів та посадових осіб за свої дії перед суспільством.Створюючи сильну, дієздатну державу, потрібно виходити з її основного призначення – захищати права і свободи своїх громадян. Для досягнення цієї мети необхідні відповідні організаційно-правові механізми, які не лише могли б слугувати засобом захисту цих справ, а й впливали б на саму владу, скеровуючи її дії на виконання поставлених завдань. Не секрет, що за певних умов держава та її органи можуть протистояти суспільству і нехтувати проголошеними принципами. Тому контроль як засіб у механізмі стримувань та противаг у діяльності державних органів і функціях громадянського суспільства має запобігати такому протистоянню.
Разом з тим контроль має власні функції. До таких функцій контролю відносять: регулювання, соціальну превенцію (профілактики) і правоохоронну, в яких і виявляється організуюча роль контрольної діяльності. Загалом погоджуючись із виділенням таких основних функцій контролю, все ж зауважимо, що, на нашу думку, слід виділяти серед них і таку, як інформаційна.
Здійснення контролю дає можливість суб’єкту управління отримати інформацію про стан справ у сфері його інтересів і результати управлінського впливу, відповідність діяльності об’єкта чи об’єктів управління визначеним завданням, встановленим межам.
Регулююча (коригуюча) функція контролю спрямовується на те, щоб у разі виявлення розходжень між заданими і фактичними діями, шляхами, обраними для досягнення мети, можна було прийняти рішення і спрямувати його на виправлення ситуації. Така функція контролю наявна в діяльності органів контролю, наділених повноваженнями вирішувати питання коригування самостійно чи інформувати інший орган про необхідність усунення невідповідності між завданнями і станом їх розв’язання чи допущеними помилками.
Важливе значення має і профілактична функція контролю. Здійснення її дає змогу виявити і попередити саму можливість невиконання рішень та скоєння правопорушення або ж припинити дії, що порушують встановлені приписи чи прийняті рішення. Метою профілактики є виявлення причин і умов здійснення правопорушення з їх наступним усуненням для недопущення нових протиправних дій. Правоохоронна функція хоча й займає значне місце в діяльності органів, що здійснюють контроль, все ж не є визначальною.
22. Відновлення екосистем та їх компонентів.Діяльність людини призвела до трансформації природних екосистем і ландшафтів практично на всій території України. Території та об’єкти природно-заповідного фонду, хоч і меншою мірою, але також антропогенно змінені. Отож, крім режимних заходів збереження природних екосистем і ландшафтів, одним із важливих напрямків природоохоронної діяльності територій ПЗФ є відновлення (ренатуралізація) природних екосистем і їх компонентів. Відновлення природних ресурсів є одним з 10 стратегічних принципів Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.
Відновлювальні заходи відрізняються від власне режимної діяльності тим, що вони обмежені у часі, мають переважно одноразовий характер. Разом із тим, стабільне існування відновленого природного об'єкту може вимагати проведення у ньому постійних регуляційних заходів.
Заходи по відновленню природних екосистем, ландшафтів та їх компонентів можуть бути дуже різноманітними. Хоча склад цих заходів і методи їх реалізації визначаються станом природних екосистем, їх розміром, ступенем антропогенної зміненості, пріоритетами їх охорони та багатьма іншими чинниками, відновлювальні заходи в об’єктах ПЗФ можна згрупувати в п’ять основних напрямків. В Україні в найбільшій мірі потребують відновлення степові екосистеми. Це, зокрема, пов’язано із тим, що площа, зайнята степовою рослинністю, протягом кількох останніх століть скоротилася в кілька десятків разів. За розораністю території й площею орних земель на одного жителя Україна посідає одне з перших місць у світі.Заліснення може відбуватися пасивно, природним шляхом і активно, шляхом створення лісових культур. Існуючі роботи по лісорозведенню й ті нормативні акти, якими вони регулюються, недостатньо враховують завдання охорони й відтворення природного різноманіття. При розширенні площі лісів, слід пам'ятати про те, що степова рослинність в наш час більше потребує охорони і відтворення, ніж лісова. Тому створення лісів має проводитись, як правило, за межами існуючих степових ділянок.
Однією з форм відновлення лісової рослинності, яка має значне поширення в Україні, є реконструкція лісових насаджень. Вона полягає у заміні малоцінних з певних позицій деревостанів на більш цінні шляхом створення лісових культур або проведення рубок. В лісовому господарстві України нерідко проводиться заміна насаджень порослевого походження на насадження насіннєвого походження та заміна похідних деревостанів (осикових, березових, інколи – грабових) на культури видів, які формують деревостани корінних лісів (наприклад, дуба). На природно-заповідних територіях найбільш доцільними є реконструктивні заходи, спрямовані проти інтродуцентів та видів, що зростають у невластивих їм умовах. На територіях високого рівня охорони, зокрема в природних заповідниках, реконструкція лісу у більшості випадків небажана, а зменшення наслідків людської діяльності має відбуватися в основному шляхом спонтанного природного відновлення.
Одним із напрямків ренатуралізації природних ландшафтів є відновлення русел річок,відновлення морфології русел, властивої природному ландшафту, здатне відновити не тільки природний паводковий режим річки, але й призупинити небажані екзогенні процеси, відновити ландшафтне та біологічне різноманіття заплав.