 |
|
Дайте характеристику стану впровадження концепції екомережі в Європі та Україні.
Наразі, крім вже згаданої Всеєвропейської екомережі, існує ще декілька важливих національних і міжнародних програмних ініціатив щодо створення мереж територій, що охороняються, для реабілітації стану довкілля ([23]): Натура – 2000, Смарагдова мережа (Емералд), мережа біосферних заповідників, мережа природно-заповідних територій України, мережа природоохоронних територій всесвітньої спадщини тощо. При цьому в зазначених ініціативах усі сукупності природних територій різного рангу не поєднано між собою в об'єктивно обґрунтовані й оптимальні за функціонуванням реальні мережі. Тому, в сьогоденних складних геоекологічних і соціально-економічних умовах, які потребують істотної перебудови існуючих відносин людини з довкіллям, найбільш слушним рішенням, що дає максимально можливий ефект щодо об’єднання природних територій між собою за умови мінімальних витрат на це, і уявляється саме формування екомереж різного територіального рівня – від локального до міжрегіонального. З іншого боку, Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2011 року № 3358-VI "Про Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік" Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки внесено до переліку державних цільових програм, які передбачається фінансувати в 2012 році в межах пріоритетних напрямів, що засвідчує активне впровадження Україною концепції екомереж з огляду, зокрема, й на таке. 1. Створено нормативно-правову базу, за основні документи якої правлять. 2. Сформовано загальні методично-прикладні підходи до створення екомереж, які базуються на положеннях Всеєвропейської стратегії збереження біотичного й ландшафтного різноманіття та сучасних концепціях созології, ландшафтної екології, популяційної екології тощо, а саме, викладено основні принципи, критерії й методи формування екомереж. 3. Активно проводиться співробітництво з прикордонними державами. 4. Узагальнено та наведено принципи й методи математично-картографічного моделювання та основні математичні й геоінформаційні моделі, які є достатньо ефективними для створення екомереж і оцінки й прогнозу їхнього функціонування ([13-14, 61, 64-65]).
5. Набуто певного позитивного досвіду щодо застосування ГІС-інструментарію для моделювання екомереж, а саме:– виконано роботи зі створення баз просторових даних, зокрема для інвентаризації біорізноманіття в проекті "Транснаціональна екомережа Карпат" ([70]), географічних та біологічних об’єктів Миколаївської області ([26]), басейнової геосистеми Росі [28, 30, 54, 60]тощо; – розроблено певні способи застосування ГІС-інструментарію для ідентифікації елементів екомереж за біопопуляційними й біоценотичними критеріями, а також критеріями ландшафтного різноманіттятощо ([21, 29, 54, 56, 92]).
68. Створено нормативно-правову базу,за основні документи якої правлять: Конституція України, Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12), "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12), "Про тваринний світ" (3041-12), "Про рослинний світ"(591-14), "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (1989-ІІІ) ([47]), "Про охорону земель" (962-15), "Про землеустрій" (858-15), "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15), "Про основи містобудування"(2780-XII), "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97), а також Земельний кодекс України (2768-14), Лісовий кодекс України (3852-12), Водний кодекс України (213/95-ВР) [38, 69] та інші нормативно-правові акти України.
69.Законодавство України про екологічну мережу
Відносини, пов'язані з формуванням, збереженням та
раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі
(далі - екомережа), регулюються відповідно до Конституції
України ( 254к/96-ВР ), Закону України "Про Загальнодержавну
програму формування національної екологічної мережі України на
2000-2015 роки" ( 1989-14 ), цього Закону, а також законів
України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до
них, та міжнародних договорів України. Завдання законодавства про екомережу Завданням законодавства про екомережу є регулювання
суспільних відносин у сфері формування, збереження та
раціонального, невиснажливого використання екомережі як однієї з
найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно
збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного
середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних,
соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства.
Терміни, що вживаються у цьому Законі. Формування, збереження та використання екомережі здійснюється
відповідно до таких основних принципів: а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі; б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі; в) зупинення втрат природних та напівприродних територій
(зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та
комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення
площі території екомережі; г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів
природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають
особливій охороні, розвитку екомережі; ґ) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження Та використання екомережі; д) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері; е) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення
науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями
земель; є) системне врахування екологічних, соціальних та економічних
інтересів. суспільства
70.Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань формування, збереження та використання Всеєвропейської екомережі, створенні транскордонних елементів екомережі. Беручи до уваги принцип екосистемної єдності природи МСОП, Програма ЮНЕСКО „Людина і біосфера”, Програма ООН щодо довкілля (UNEP) та інші міжнародні природоохоронні організації ще у другій половині минулого століття підняли питання про розширення різних форм екологічної співпраці у транскордонних регіонах. На потребу екологічної співпраці у транскордонних регіонах наголошувалося також на міжнародному самміті по охороні довкілля в Ріо-де-Жанейро (1992), в Йоганнесбурзі (2002) та інших форумах. Вагоме екологічне значення щодо потреби формування міжнародних заповідних територій мають міжнародні Конвенції, прийняті в різний період.
Створення міждержавних природно-заповідних територій є важливим аспектом діяльності МСОП (IUCN). Нині в світі в 113 країнах існує близько 160 міждержавних природно-заповідних територій (Transboundary..., 2001), із них більше половини – в країнах Європи, де багато невеликих за площею країн і відповідно багато кордонів (Міждержавні …, 1998).
Нині в Україні вже створено декілька міждержавних природно-заповідних територій, які є біосферними резерватами. Перший з них був створений в Карпатах у 1999 р. Національний природний парк "Ужанський" та Надсянський регіональний ландшафтний парк увійшли до складу першого у Центральній Європі трилатерального українсько-польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати". В рівнинній частині України створений Дунайський біосферний заповідник, який входить до складу міждержавного українсько-румунського біосферного резервату "Дельта Дунаю". В 2002 р. був затверджений ЮНЕСКО українсько-польський біосферний резерват "Західне Полісся", до якого увійшли з українського боку Шацький національний природний парк, а з польського – Поліський парк народовий (національний) та три прилеглих регіональних ландшафтних парки.
71. Територіальні рівні екомережЧерез значні антропогенні зміни й фрагментованість природного рослинного покриву майже кожна ділянка з природною рослинністю має цінність і значення для збереження біоландшафтного різноманіття та може розглядатися як елемент екомереж. Утім такі ділянки можуть мати зазначену цінність як для певної невеликої території, так і для частини світу, зокрема всієї Європи, тобто відповідати екомережам різного територіального рівня, що зумовлює й специфіку їхнього моделювання.Так, для території нашої держави запропоновано три територіальні рівні екомереж ([72]), а саме національний (міжрегіональний), регіональний та локальний. При цьому для екомереж у басейнах річок вирізняють такі рівні, як загальнобасейновий (міжрегіональний) (наприклад увесь басейн Дніпра); регіональний (притоки Дніпра першого порядку) та локальний (притоки Дніпра більш низького порядку, додатково зважаючи в усіх випадках і на площу басейнових геосистем). Важливо підкреслити, що згідно з [72], така ієрархія не є штучним прийомом, а відображає реальну різномасштабність процесів міграції й розселення біовидів і інших просторових взаємодій між екосистемами й геосистемами тощо. Прийнявши за основу вищенаведений поділ, слід зазначити, що проведені дослідження ([72, 54]) дозволяють стверджувати, що для моделювання міжрегіональних екомереж масштаб картографування має становити 1 : 500 000 й дрібніше, для моделювання регіональних екомереж – 1 : 200 000 – 1 : 500 000, локальних екомереж – крупніше 1 : 50 000 з оптимальним масштабом модельної карти таких екомереж 1 : 10 000 або 1 : 25 000 (залежно від складності території). Для кожного із зазначених територіальних рівнів екомереж вирішуються свої специфічні модельні завдання, що дозволяє, кінець кінцем, поєднати всі цінні для збереження біоландшафтного різноманіття елементи території в єдині екомережі найвищого рівня, зокрема Загальноєвропейську тощо.
Так, при моделюванні міжрегіональних екомереж розробляється генеральна схема екомережі, яка відображає природний каркас відповідної території. 13Утім найбільш важливими при моделюванні є, зрозуміло, екомережі більш низьких територіальних рівнів – регіональні та локальні, позаяк саме щодо них і формулюються конкретні модельні питання щодо віднесення тих чи інших територій до елементів екомереж. Зокрема, особливостями моделювання регіональних екомереж є те, що воно найбільш ефективне для регіонів, які мають середній ступінь фрагментованості рослинного покриву, тобто тих, де збереглася достатня кількість ділянок з природною рослинністю, але такі ділянки наразі територіально ізольовані, що є вельми актуальною проблемою сьогодення, наприклад, для території і України, і Європи в цілому. І, нарешті, найбільш детально здійснюється моделювання локальних екомереж, у процесі чого ретельно визначаються всі елементи екомереж і їхнє місцезнаходження, у т.ч. з "винесенням у натуру" цих елементів і вирішенням відповідних питань щодо землеустрою.
72.Регіональна екомережа (екомережа регіонального територіального рівня) – певна за складом змодельована мережна сукупність квазігеосистем БЛТС, початково ідентифікованих і остаточно обраних за заданим набором критеріїв біоландшафтного різноманіття й стану цих квазігеосистем з метою їхнього поточного або перспективного збереження, охорони та відновлення (в ідеалі – для максимально можливого відновлення й підтримання у стійкому стані бажаного за структурою природного каркаса території регіону). Локальна екомережа (екомережа локального територіального рівня) – певна за складом змодельована мережна сукупність квазігеосистем БЛТС, початково ідентифікованих і остаточно обраних за заданим набором критеріїв біоландшафтного різноманіття й стану цих квазігеосистем з метою їхнього поточного або перспективного збереження, охорони та відновлення (в ідеалі – для максимально можливого відновлення й підтримання в стійкому стані бажаного за структурою природного каркаса території частини регіону).При моделюванні міжрегіональних екомереж розробляється генеральна схема екомережі, яка відображає природний каркас відповідної території. Утім найбільш важливими при моделюванні є, зрозуміло, екомережі більш низьких територіальних рівнів – регіональні та локальні, позаяк саме щодо них і формулюються конкретні модельні питання щодо віднесення тих чи інших територій до елементів екомереж. Зокрема, особливостями моделювання регіональних екомережє те, що воно найбільш ефективне для регіонів, які мають середній ступінь фрагментованості рослинного покриву, тобто тих, де збереглася достатня кількість ділянок з природною рослинністю, але такі ділянки наразі територіально ізольовані, що є вельми актуальною проблемою сьогодення, наприклад, для території і України, і Європи в цілому. І, нарешті, найбільш детально здійснюється моделювання локальних екомереж, у процесі чого ретельно визначаються всі елементи екомереж і їхнє місцезнаходження, у т.ч. з "винесенням у натуру" цих елементів і вирішенням відповідних питань щодо землеустрою.
73.біоландшафтну територіальну структуру (надалі, абревіатурно, БЛТС) обраного регіону або його визначеної частини складника. Елементи цієї регіональної або локальної мережної структури можна в цілому уявити як певні, специфічно поєднані між собою, відокремлені фрагменти синергічно скомплексованих генетико-морфологічної, басейнової та біоцентрично-сітьової ЛТС (усі типи – за М.Д.Гродзинським [13]), які в тому чи іншому вигляді збереглися в природному або, швидше, близькому до нього стані в умовах антропогенного тиску й впливу структуро-деструкційних природних чинників. За таких умов, зазначені елементи доцільно загалом нази-14 вати квазігеосистемами БЛТС, зважаючи, знову-таки, на моделювання як регіональних, так і локальних екомереж, і відповідний такому моделюванню масштаб і інші підходи до супутнього цьому геоекологічного аналізу, коли певні таксони насамперед генетико-морфологічної ЛТС, наприклад урочища (мікрогеохори) тощо, можуть не "потрапити" в цілісному вигляді кожного з них у межі елементів БЛТС. За власне ж квазігеосистеми мережної БЛТС (елементи БЛТС) будуть правити ядра й екокоридори БЛТС, які утворюють актуальний за структурою природний каркас обраної для моделювання території. 2) регіональну (локальну) екомережу, що є певною за складом мережною сукупністю квазігеосистем БЛТС, початково ідентифіко-ваних і остаточно обраних за заданим набором критеріїв біоландшафтного різноманіття й стану цих квазігеосистем з метою їхнього поточного або перспективного збереження, охорони та відновлення. При цьому, по-перше, з огляду на трактування в сучасних, зазначених вище працях, біоландшафтного різноманіття в широкому розумінні, склад критеріїв вихідної ідентифікації квазігеосистем БЛТС як можливих елементів екомережі буде також досить широким за змістом, позаяк міститиме критерії не тільки типовості та/або унікальності певних ареалів, а й критерії їхньої історико-культурної цінності тощо. По-друге, за умов вибірковості формування складу екомережі, необхідним стане запровадження й критеріїв рівня природно-каркасної значущості початково ідентифікованих квазігеосистем БЛТС. Такі критерії будуть практично ідентичними за побудовою до зазначених ідентифікаційних критеріїв, але, разом з тим, додатково підтримуватимуть щойно зазначену вибірковість. По-третє, знову-таки через вибірковість, у т.ч. поетапну, визначення компонентів екомережі, для квазігеосистем БЛТС, як початково зафіксованих, так і остаточно обраних для "віднесення" до структури екомережі, доцільним стане застосування й критеріїв рівня стану цих геосистем, що визначатиме, передусім, можливість і/або доцільність їхнього і збереження, і відновлення.
74.Елементи (структури) вже екомережі, як регіональної, так і локальної, правитимуть її природні ядра й екокоридори, їхні буферні зони, а також зони потенційної ренатуралізації, визначення яким можна дати таким чином:
а) регіональне екомережне природне ядро – це квазігеосистема БЛТС у вигляді її ядра, властивості якої за біоекосистемними (біотичними), геосистемними (ланд-шафтними) та комплексними ознаками біоландшафтного різноманіття відчутно вирізняються на регіональному рівні та є значущими й особливо цінними для збереження природного каркаса регіону. Локальне ж екомережне природне ядро– це квазігеосистема БЛТС у вигляді її ядра, яка, відповідно до наукових концепцій "екологічної структури" ландшафту ([80, 89]), є територіально замкненою ділянкою з природною або близькою до неї рослинністю, яка має значення для збереження генофонду ландшафту й оптимізаційного впливу на прилеглі території та відрізняється від них значно більшим біорізноманіттям. Тобто, при розрізнюванні понять "локальне та регіональне екомережне природне ядро" береться до уваги не тільки площа цих ядер, а й саме значущість показників їхнього біотичного та ландшафтного різноманіття в територіальному аспекті.
б) регіональний (локальний) екокоридор (або екокоридор регіональної чи локальної екомережі) – це квазігеосистема БЛТС у вигляді її екокоридору, яка є суттєво необхідною для забезпечення просторових зв’язків між регіональними (локальними) екомережними природними ядрами, а також виконує певні значущі довкілляресурсо-відтворювальні й довкілля-ресурсо-охоронні функції. Основними атрибутами екокоридору, наявність якого як елемента в цілому забезпечує і взагалі існування екомережі як мережного утворення, є:високий ступінь біоландшафтної натуральності; достатність розмірів (ширини й протяжності) та сприятливість структури для ефективного забезпечення необхідних біоміграційно-розселювальних і генофондно-обмінних функцій; відсутність бар’єрів, непереборних для реалізації щойно означених функцій; відповідність едафічних умов або типу біоугруповань цим же умовам або типам угруповань ядер, які поєднуються;
в) буферна зона елемента екомережі (її регіонального або локального природного ядра чи екокоридору) – це вирізнений навколо такого елемента ареал (своєрідний "захисний" геотон, користуючись терміном Н.Л.Беручашвілі за [13] і нашим за [58]), основною функцією якого є обмеження й зниження, аж до повної ліквідації, негативного для ядра чи екокоридору "зовнішнього" до них впливу прилеглих антропізованих територій чи об’єктів економіки або несприятливих природних процесів.
г) екомережна зона потенційної ренатуралізації – це перспективний елемент регіональної (локальної) екомережі (її потенційне природне ядро або потенційний екокоридор), який є цінним для структури екомережі, може бути "доведений" у майбутньому до відповідності головним вимогам, визначеним вище до відповідного елемента екомережі, за допомогою певних геоекологічно реабілітаційних заходів і не матиме обмежень через його нинішній або перспективний рівень стану й соціально-економічне використання та склад антропогенних об’єктів тощо для проведення таких заходів і "залучення" до структури "реальних" екомережних елементів.
75. регіональне екомережне природне ядро (еквівалент, за [72], терміна "регіональний центр біорізноманіття" або "природне ядро регіональної екомережі") – це квазігеосистема БЛТС у вигляді її ядра, властивості якої за біоекосистемними (біотичними), геосистемними (ландшафтними) та комплексними ознаками біоландшафтного різноманіття відчутно вирізняються на регіональному рівні та є значущими й особливо цінними для збереження природного каркаса регіону.
Локальне ж екомережне природне ядро (еквівалент, за [72], терміна "біоцентр" або "природне ядро локальної екомережі") – це квазігеосистема БЛТС у вигляді її ядра, яка, відповідно до наукових концепцій "екологічної структури" ландшафту ([80, 89]), є територіально замкненою ділянкою з природною або близькою до неї рослинністю, яка має значення для збереження генофонду ландшафту й оптимізаційного впливу на прилеглі території та відрізняється від них значно більшим біорізноманіттям. Тобто, при розрізнюванні понять "локальне та регіональне екомережне природне ядро" береться до уваги не тільки площа цих ядер, а й саме значущість показників їхнього біотичного та ландшафтного різноманіття в територіальному аспекті. Основними атрибутами екомережного ядра, як регіонального, так і локального є:– симплексна або комплексна типовість ("еталонність") і/або унікальність для обраного регіону або його складника певних ознак біоландшафтного різноманіття; – цінність генофонду; – висока міра біоландшафтної натуральності; – рівень стану, який зумовлює актуальну можливість і доцільність збереження корисних властивостей з наступним їхнім посилювальним відновленням; – супутні до вищеозначених і інші властивості, такі як різноманітність едафічних умов і їхня сприятливість для типових і/або рідких і тих, що зникають, у регіоні / його частині біовидів і біоугруповань, достатність розмірів для виконання бажаних природоохоронних функцій тощо;
76.б) регіональний (локальний) екокоридор (або екокоридор регіональної чи локальної екомережі) – це квазігеосистема БЛТС у вигляді її екокоридору, яка є суттєво необхідною для забезпечення просторових зв’язків між регіональними (локальними) екомережними природними ядрами, а також виконує певні значущі довкілля ресурсо-відтворювальні й довкілля-ресурсо-охоронні функції. Основними атрибутами екокоридору, наявність якого як елемента в цілому забезпечує і взагалі існування екомережі як мережного утворення, є:– високий ступінь біоландшафтної натуральності;– достатність розмірів (ширини й протяжності) та сприятливість структури для ефективного забезпечення необхідних біоміграційно-розселювальних і генофондно-обмінних функцій; – відсутність бар’єрів, непереборних для реалізації щойно означених функцій;– відповідність едафічних умов або типу біоугруповань цим же умовам або типам угруповань ядер, які поєднуються; – рівень стану, достатній для доцільності збереження;– супутні й інші, у т.ч. спільні з екомережними ядрами, позитивні для довкілля, естетичні тощо властивості;
77. г) екомережна зона потенційної ренатуралізації – це перспективний елемент регіональної (локальної) екомережі (її потенційне природне ядро або потенційний екокоридор), який є цінним для структури екомережі, може бути "доведений" у майбутньому до відповідності головним вимогам, визначеним вище до відповідного елемента екомережі, за допомогою певних геоекологічно-реабілітаційних заходів і не матиме обмежень через його нинішній або перспективний рівень стану й соціально-економічне використання та склад антропогенних об’єктів тощо для проведення таких заходів і "залучення" до структури "реальних" екомережних елементів. Звідси головними атрибутами цього елемента є: – значущість для розвитку, ефективного функціонування й по-ліпшення стану екомережі в цілому та окремих її елементів; – ймовірна перспективна можливість відновлення (зміни) структури та/або стану тощо для досягнення відповідності атрибутам екомережного ядра або екокоридору; – інші ймовірні функції, властиві екомережному ядру або екокоридору за умови переходу в їхній "розряд".
78. в) буферна зона елемента екомережі(її регіонального або локального природного ядра чи екокоридору) – це вирізнений навколо такого елемента ареал (своєрідний "захисний" геотон, користуючись терміном Н.Л.Беручашвілі за [13] і нашим за [58]), основною функцією якого є обмеження й зниження, аж до повної ліквідації, негативного для ядра чи екокоридору "зовнішнього" до них впливу прилеглих антропізованих територій чи об’єктів економіки або несприятливих природних процесів. Такий геотон відзначається атрибутами: – достатності ширини (площі) для ефективної реалізації заданих обмежувальних і захисних функцій;– реальності виконання покладених на нього функцій з огляду на рівень стану й склад об’єктів тощо у власних межах; – системної сполучності з об’єктами захисту, а також наявністю інших корисних геотонних властивостей;