 |
|
Особливості містобудування Стродавнього Риму
Під Древнім Римом мається на увазі не тільки місто Рим античної епохи,
але і всі завойовані ним країни і народи, що входили до складу
колосальної Римської держави — від Британських островів до Єгипту.
Римське мистецтво — вище досягнення і підсумок розвитку древнього
мистецтва. Його створювали не тільки римляни (чи італіки), але і древні
єгиптяни, греки, шини, жителі Піренейського півострова, Галлії, Древньої
Німеччини й інші народи, покорені Римом, що колись стояли на більш
високій стадії культурного розвитку. Римське мистецтво склалося на
основі складного взаємопроникнення самобутнього мистецтва місцевих
італійських племен і народів, у першу чергу могутніх етрусків, власників
древньої високорозвиненої самобутньої художньої культури. Вони
познайомили римлян з мистецтвом містобудування (різні варіанти зводів,
т осканський ордер, інженерні спорудження, храми і житлові будинки й
ордер, інженерні спорудження, храми і житлові будинки й
ін.), настінним монументальним живописом, скульптурним і мальовничим
портретом, що вирізняється гострим сприйняттям натури і характеру.
Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але і в
провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і
греків раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили
його і втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали
умовам життя: торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій
дисципліні, тяжінню до видовищності і парадності. У римських містах у
відомій мірі враховувалися потреби вільного населення, санітарні
нестатки, тут зводилися парадні вулиці з колонадами, арками,
монументами.
Практичний склад римської культури позначався в усьому — у тверезості
мислення, нормативному уявленні про доцільний миропорядок, у
скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у
тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної
прози, у примітивній конкретності релігії.
У римському мистецтві періоду розквіту ведучу роль грала архітектура,
пам'ятники якої і тепер, навіть у руїнах покоряють своєю міццю. Римляни
поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне місце
належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави і
були розраховані на величезну кількість людей.
В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по
висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству
композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні
спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані) як архітектурні об'єкти в
міський, сільський ансамбль і пейзаж. Краса і міць римської архітектури
розкриваються в розумній доцільності, у логіці структури спорудження, у
художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних
засобів, а не в пишній декоративності. Величезним завоюванням римлян
було задоволення практичних побутових і суспільних потреб не тільки
пануючого класу, але і мас міського населення.
Розташування і клімат. Римська імперія простягалася від Шот-
ландії на півночі до Сахари на півдні і від Іспанії на заході до Закавказ-
зя і Месопотамії на сході, розкинувшись на двох континентах навколо
Середземного моря.Клімат давньоримської імперії відрізнявся надзвичайною своєрі-
дністю від помірно-теплого в глибині європейського континенту до
спекотного й сухого на півдні Італії та острові Сицилія. Аппенінський
півострів покривали великі лісові масиви з повноводними, судноплав-
ними ріками.Етапи історичного розвитку. Історія Стародавнього Риму налічує майже дванадцять століть. Найдавніший період її досліджено ще
недостатньо. Археологи припускають, що вже в IX ст. до н.е. на ліво-
му березі Тибру на вершині пагорбів виникли родові поселення, які
згодом в результаті сінойкізму злилися в єдине ціле і утворили римсь-
кий народ. В історії Риму можна виділити три періоди:
1. Царський період (753-510 рр. до н.е.);
2. Республіканський період (510-27 рр. до н.е.);
3. Імператорський період (з 27 р. до н.е. по 476 р. н.е.).
Політичний устрій і система управління. Царський період
(753-510 рр. до н.е.)
У період царів відбувається розділення римського населення на
політично повноправних римських громадян — «патриціїв» і безпра-
вних — «плебеїв». Повноправне населення розподілялось на роди, ку-
рії (об'єднання родів) й тріби (племена).
Все населення, що знаходилося поза цією родовою організаці-
єю, називалося плебсом. Народні збори (коміціі) відбувалися за курія-
ми, в них брали участь тільки патриції.
Республіканський період (510-27 рр. до н.е.)
Плебеї, які активно освоюють торгівлю і землеробство, після
тривалої боротьби з патриціями в V ст. до н.е. набувають політичні
права.Імператорський період (з 27 р. до н.е. по 476 р. н.е.).У цей період місто Рим досягає вершини свого розвитку. Воно перетворюється в найбільший світовий центр, куди стікалися товари і люди з усіх континентів. За деякими даними, населення Риму в цей період досягло 1 млн. жителів. Соціальний склад та етнічна приналежність цього населення були дуже неоднорідні. Верхній шар міського населення належав до класу рабовласників і складався з сенаторів і ве-
ршників. Плебеї становили значну частину римського населення. До них відносились торговці, ремісники і міська біднота. У місті жили і представники класу рабів, однак основна маса рабів залишалася, як і раніше, в особистій залежності від своїх власників. Крім того, в місті
проживало велика кількість вільновідпущених, які залежно від розмірів
їхнього достатку займали різні щабелі соціального становища. У Римі
мешкали також іноземці-перегріни, тобто вільні особи, які не мали ні римського, ні латинського громадянства. Загальна характеристика містобудування. На містобудівні
особливості давньоримських міст сильний вплив мали місцеві тради-
ції. Наприклад: на території Греції містобудування зберігало еллініс-
тичні риси, на території Єгипту продовжували застосовуватись форми
стародавньої храмової архітектури, в Італії етруське мистецтво зберіга-
ло свій вплив майже до IV ст. до н.е.
Римські міста за функціональним призначенням можна розділи-
ти на наступні види:
1. Міста-військові табори (Ламбезіс, Сільчестер, Карнунт
та ін.);
2. Міста-адміністративні центри (Рим, Ефес та ін.);
3. Торгові й портові міста (Остія, Пальміра, Селерн та
ін.);
4. Курортні міста (Неаполь, Помпея та ін.).
Вибір місця для будівництва майбутніх міст визначався виключ-
но стратегічними міркуваннями. Багато римських міст виникло на мі-
сці військових таборів. Наприклад, Лютеція Парізіорум (Париж) спо-
добався римлянам своїм островом Сіте, який був перетворений у фор-
тецю шляхом побудови стін по контуру острова. Лондініум (Лондон)
був стоянкою римського військового флоту в гирлі річки Темзи.
Римляни були не обмежені в засобах, тому будували міста вихо-
дячи із стратегічних міркувань на незручних ділянках, зриваючи для
цього пагорби, засипаючи тальвегі, споруджуючи великі мости, акве-
дуки та водостоки.
Царський період (753-510 рр. до н.е.)
У ранньоримських містах повсюдно існували міські стіни. Стіни
мав навіть Рим, незважаючи на свою військову могутність.
Республіканський період (510-27 рр. до н.е.)
За часів Республіки прокладаються благоустроєні військові доро-
ги з чудовими мостами і віадуками через ущелини і річки.
Міські плани відображали елліністичні тенденції до чіткого регу-
лярного планування. У міських центрах знаходилися форуми, оточені
базиліками і громадськими будівлями. Форуми (римські площі) збері-
гали всі ознаки, притаманні елліністичній агорі.
Імператорський період (с 27 р. до н.е. по 476 р. н.е.).
Розквіт Римської імперії наступив у другому столітті. Перші два
століття ознаменувалися економічним підйомом і розвитком міжнаро-
дної торгівлі римських провінцій, чому сприяло припинення великих
воєн, будівництво доріг, освоєння нових морських шляхів сполучення.
У цей період місто Рим досягло вершини свого розвитку. Воно перет-
ворилося на найбільший світовий центр, населення Рима досягло 1
млн. жителів.
Планувальна система міських вулиць. У римському містобу-
дуванні панувала регулярна (прямокутна) планувальна система міських
вулиць, що одержала велике поширення в Греції ще за часів Гіппода-
ма. Проте, між планами римських і грецьких міст спостерігалися істо-
тні відмінності. Якщо греки виділяли одну, дві або три вулиці, надаю-
чи їм значення композиційних осей, то римляни незмінно виділяли
тільки дві вулиці, які й утворювали традиційне “римське” перехрестя.
Головні вулиці римських міст лагерного типу («кардо» і «декума-
нус») або перехрещувались, або упирались одна в іншу у вигляді літе-
ри «Т». В останньому випадку на стику вулиць розташовувався форум
або преторій, наприклад у містах Ламбезіс і Тімгад.
Римська головна вулиця була не тільки набагато ширше грець-
кої, але й оточена колонадою. Головні вулиці римських міст мали
тротуари, підняті над проїжджою частиною. Так, за часів імператора
Августа ширина «декумануса максімуса» становила — 40 футів (12 м),
ширина «кардо» — 20 футів (6 м), другорядних вулиць — 12 футів
(4 м).
Якщо в композиціях міських планів грецьких міст переважали
акрополь і агора, то в римських домінували головні вулиці, оформлені
колонадами.
Плани римських міст мали геометрично правильні зовнішні ко-
нтури у вигляді прямокутника або квадрата. Ця особливість разом із
застосуванням перехресть становить негативну тенденцію римського
містобудування, а саме тенденцію до стандартизації міського плану.
Планувальний канон не змінюється під впливом місцевих умов. Рим-
ляни у своїх військових таборах не враховували природних умов.
Композиції планів північних і південних міст не мали істотних від-
мінностей.
Житлове будівництво. Планування житлових будинків залежа-
ло від природно-кліматичних умов. У Галлії, Британії та придунайсь-
ких країнах споруджували будинки з центральним опаленням і без ат-
ріумів, тоды як в Африці широке розповсюдження отримали будинки
атріумного типу.
У Римі, Остії та інших великих містах існували багатоповерхові
дохідні будинки, а в малих містах висота будинків не перевищувала
двох поверхів.
Багатоповерхові житлові будинки мали 5-7 поверхів і чисельно
переважали над малоповерховими, що пояснюється швидким зрос-
танням населення і високою ціною на земельні ділянки.
Збільшення чисельності населення Рима позначилося на харак-
тері житлової архітектури. У місті вже не залишалося місця для будів-
ництва просторих будинків атріумно-перістільного типу і вілл. Тільки
патриції могли ще дозволити собі таку розкіш, основне ж населення
мешкало в багатоповерхових будинках - інсулах. Відомо, що в Римі
в кінці I ст. існувало 1790 особняків і 46 602 інсули. Число останніх
значно зросло в наступному столітті. Інсули були дорогі і дешеві.
Житлові кімнати групувались за коридорною системою.
Цивільне будівництво. Внаслідок політики римських імпера-
торів, які шукали популярності у плебеїв шляхом організації пишних
свят і видовищ, план Риму вражав питомою вагою територій, зайня-
тих державними й громадськими будівлями. У Римі були побудовані
прекрасні громадські будівлі — театри, амфітеатри, цирки, терми та
ін. Місткість найбільшого з театрів — Колізею — перевищувала
40 тис. чол., а місткість Великого цирку — 250 тис. чол.
Інженерна підготовка і благоустрій територій. Одяг римсь-
ких вулиць за часів Республіки виробляли з каменів неправильної фо-
рми, згладжених зверху, а згодом для брукування доріг стали застосо-
вувати й тесаний камінь.
Рим славився своєю системою водопостачання. Акведуки підво-
дили воду з віддалених гір до резервуарів, розташованих в місті, звідки
вода по свинцевих трубах розподілялась в житлові будинки. Парале-
льно з водопостачанням розвивалася каналізація. Колектори поступо-
во набули розміри й форми близькі до сучасних. Якісне безперебійне
водопостачання і система водовідведення, що відповідала високим
стандартам, дозволяли римлянам влаштовувати потужні фонтани і
постачати воду в численні терми і цирки.
Всього в різних районах Риму було побудовано 700 басейнів,
500 фонтанів, 130 резервуарів.
На відміну від провінційних міст Рим мав розвинуту ландшафтну
інфраструктуру. Значні території були відведені під сади й парки.
Крім водопостачання керівництво міста приділяло велику увагу про-
типожежному стану. Римський імператор Октавіан Август видав міс-
тобудівний указ, встановивши максимально можливу висоту житлових
будинків, яка не повинна була перевищувати 21 м.
Будівельні матеріали і технології. У північних лісистих райо-
нах головним будівельним матеріалом була деревина, а в південних
районах — камінь і цегла. У ранні періоди забудова здійснювалась
з сирцевої цегли й деревини, тому не збереглася.
Рядові споруди масового будівництва зводилися в Римі, як і
в Греції, з сирцевої цегли або необробленого каменю. Капітальні спо-
руди будували із застосуванням тесаного каменю, випаленої цегли, бе-
тону. Щоб додати архітектурі значущість і пишність, для облицювань
і деталей використовували мармур.
У Римі одержали велике поширення арочні конструкції. Арки і
склепіння, як уже говорилося, застосовували ще в Месопотамії. Особ-
ливо значний розвиток отримали у римлян бетонні склепіння. Мате-
ріал у вигляді суміші каміння з в'яжучими речовинами застосовували
ще фінікійці: вони зводили стіни із дрібних необроблених каменів,
покладених по шару вапна. Для підвищення міцності бетону римляни
додавали до нього вулканічний попіл. Бетонні конструкції знайшли
широке застосування: споруджувалися склепіння і куполи значних
прольотів, що дозволяло перекривати великі приміщення.
Пам’ятки містобудування, що збереглися до теперішнього
часу. Рим — вічне місто. Античний Рим отримав неправильний раді-
альний план, що з'явився без попереднього задуму. Це сталося тому
що в план включилися радіально розташовані заміські дороги. Рим
був своєрідним вузлом для численних доріг. Входячи в Рим, всі ці до-
роги перетворювалися на головні вулиці й, зберігаючи радіальний
напрям, йшли до Римського форуму. Пересічний рельєф перешко-
джав прокладанню вулиць у прямолінійному напрямку.
Головну роль в ансамблі римського центру відігравав Колізей —
амфітеатр Флавія. У ньому проходили бої гладіаторів і травня звірів, а
коли колосальна арена наповнювалася водою, то перед глядачами ро-
зігрувалися справжні морські бої. У похмурі дні над Колізеєм натягу-
вали золотистий шовк, створюючи ілюзію сонячного світла.
У 410 р. Рим був розграбований племанами вестготів. Потім
в 455 р. він зазнав навали вандалів, і, нарешті, в 476 р. військо герман-
ців скинуло останнього римського імператора Ромула Августула. Цією
подією умовно закінчується історія античного Риму.
Вклад римлян у світову архітектуру і містобудування.
У процесі постійних воєн та експансії, що проводилися Римсь-
кою республікою, склалася система сухопутних доріг, а також прийо-
ми їх трасування й облаштування. Структура дорожнього покриття,
що неодноразово оновлювалася, складалася з щільної платформи і
являла собою затверділу масу грубого бетону і верхнього мостіння по-
лігональними плитами скаменілої лави. Такі дороги будувалися рим-
лянами повсюдно з тією лише різницею, що мостіння проводилося з
місцевих порід каменю.
Вулиця Колон у Пальмірі. Протяжність її від храму до перетину з
вулицею, що йде від дамаських воріт, 1100 м. Вона розчленовується на
три прямолінійні відрізки переломами, які були архітектурно оформ-
лені тетрапілом і тріумфальною аркою. Ширина проїжджої частини
— 11 м. Два тротуари по 6 м кожний знаходилися під тінню портиків,
за колонадою. Колони з корінфськими капітелями мали висоту 9,5 м і
діаметр 0,95 м.
На спеціальних консолях колон колись розміщувалися скульпту-
рні зображення найбільш почесних жителів міста. За колонадою пе-
ребували входи до численних купецьких лавок та інших торгових
приміщень.
Західний кінець вулиці Колон перетинався з вулицею, що почи-
налася у дамаських воріт, вона також мала на всьому своєму протязі
колонаду. Її ширина 23 м, а разом з тротуарами — 35 м.
Система міського управління. Управління провінційними міс-
тами здійснювалося за певною системою. На чолі кожного міста сто-
яла виборча рада, що складалась з десяти членів-декуріонів. До ради
обирались найбільш почесні жителі міста, головним чином, великі та
середні землевласники, а також найбільш заможні торговці й ремісни-
ки. Це було пов'язано з тим, що міські фінанси головним чином по-
повнювалися за рахунок пожертвувань цих почесних громадян, а та-
кож здачі в оренду міських земель та всіляких мит. На ці кошти зводи-
лися нові будівлі, облаштовувалися ринки, розподілялися продукти й
гроші серед населення, влаштовувався пенсійний фонд і т.ін. Крім то-
го, міста вибирали собі патронів зі столичної знаті й жерців, які відп-
равляли культ імператорів.
Вища влада в місті належала дуумвірам, тобто двом посадовим
особам, які обирались щорічно. Крім того, у міський магістрат входи-
ли два еділи, які слідкували за громадським порядком та благоустроєм міста, а також квестор (скарбник).