 |
|
І. Діагностична стадія роботи.
1. Проведення діагностичної бесіди з воїном, де виявляється:
- коли це почалося;
- весь колектив так ставиться до нього або окремі військовослужбовці;
- чи вважає цей солдат, що він сам дає для цього якийсь привід;
- в чому конкретно проявляється таке ставлення до нього з боку співслужбовців;
- як до цього ставляться командири і начальники;
- чи звертався він колись до когось за допомогою;
- наскільки він сам вважає чи справедливе таке ставлення до нього у військовому колективі;
- його наміри по виправленню такого становища;
- чи є в нього власні сили і можливості для зміни ситуації в кращий бік.
2. Застосування біографічного методу, що дозволить:
- пізнати його життя до військової служби;
- отримати відомості про його батьків та родичів;
- виявити вплив доармійського соціально середовища на його формування як особистості (характеру, спрямованості, здібностей, мотиваційної сфери, почуттів, вольових якостей, поглядів, переконань й т. п. );
- уточнити, чи не було подібних ситуацій до служби у війську;
- оцінити можливості для підключення до роботи з ним його батьків, інших осіб.
3. Використання методу експертної оцінки.
В ролі експертів повинні виступати комптентні особи, які мають глибокі знання про предмет та об’єкт дослідження (тобто про ситуацію та самого воїна), – це можуть бути командири, офіцер-психолог батальйону, досвідчені та шановні воїни підрозділу. Виявлення їх думки можна провести шляхом опитування або їх особистого інтерв’ювання.
4. Звернення до методу соціометрії.
Воно може допомагти соціальному робітнику виявити домінуюче ставлення особового складу підрозділу до цього військовослужбовця, його рейтинг у військовому колективі.
5. Застосування методу спостереження, який полягає у вивченні зовнішніх проявів поведінки даного військовослужбовця в різних службових і побутових ситуаціях, на підставі чого можна скласти більш повне і об’єктивне уявлення про особистість.
6. Соціальному робітнику слід глибоко пізнати особливості психологічної характеристики воїна, який звернувся за допомогою: його характер, здібності, темперамент, силу волі, спрямованість, емоційно-почуттєву сферу та ін. Використовується тут всі вже згадані методи, а також методи тестування, які беруться в основному із практичної психології. Це потрібно, по-перше, для роботи з самим клієнтом і, по-друге, для визначення чи є в цього військовослужбовця внутрішні сили й резерви, які він може використати в організації самодопомоги.
7. Вивчається найближче соціальне оточення солдата – військовий колектив: морально-психологічна атмосфера в ньому; взаємовідносин між військовослужбовцями; рівень товариства, взаємоповаги, взаємодопомоги; колективні традиції; переважаючи погляди на службу та життя, домінуючі думки; ціннісні орієнтації; їх лідери та їх спрямованість.
На цій підставі робляться висновки: про зрілість військового колективу, його вплив на формування та розвиток в ньому окремої особистості, про можливість його використання при вирішенні проблеми, яка постала перед військовим соціальним робітником.
8. Уточнюється позиція керівного складу підрозділу в даному питанні: чи відома ця проблема командирам, якщо відома, то що вони зробили для її вирішення; як ситуація позначається на службу даного воїна, на стан справ у всьому підрозділі.