Оратор і аудиторія. Поняття про зворотній зв'язок.

Оратор - це людина, яка прекрасно володіє мистецтвом виступати серед величезного скупчення людей, впливати на їх розум і серце словами. Оратор - це така людина, яка вміє добре й виразно говорити. Відмінна риса прекрасного і професійного оратора - це красномовство.

Аудиторія —це короткочасова, відносно стійка спільнота людей, діяльність яких спрямовується лектором (викладачем, науковцем, промовцем та ін.) і яка постає як єдиний сукупний суб'єкт спілкування.

Взаємодія з аудиторією - це спільність психологічного стану оратора і його слухачів, що викликані спільними роздумами та співпереживаннями в процесі їх сумісної інтелектуальної роботи. Ця спільність визначається обопільною зацікавленістю й довірою одне до одного. Наявність контакту у взаємодії зі слухачами усвідомлюється оратором як позитивний чинник, що полегшує його роботу, адже в умовах взаємодії найбільш повно розкриваються його особистісні риси. В свою чергу сам факт встановлення контакту дає оратору інтелектуальне й емоційне задоволення.

Досвід кращих ораторів доводить, що умовами встановлення взаємодії є, як ми підкреслювали, знання оратором предмета розмови; врахування ним потреб та настроїв аудиторії; проста, жвава мова оратора; постійний зоровий контакт зі слухачами, визначення їх реакції і внесення додаткових змін як у зміст, так і в методику викладення матеріалу; намагання бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша, не підніматися над аудиторією; залучення слухачів з перших хвилин до сумісного активного обговорення питань.

Метою оратора, смислом його діяльності є перетворення знання в переконання. Існує ілюзія, що для такого перетворення достатньо лише змістовно, повно, логічно викласти певну інформацію і мета досягнута. Для того, щоб забезпечити успіх виступу (реалізувати мету виступу і забезпечити свій інтерес), оратору необхідно, щоб інформація була сприйнята, засвоєна аудиторією, більше того - стало б системою, частиною тих її духовних цінностей, які зумовлюють мотиви поведінки. А щоб досягти цього, оратору необхідні не тільки знання предмета розмови, а й уміння зробити так, щоб аудиторія впродовж всієї промови слухала оратора, взаємодіючи з ним. Важливо знати, що у взаємодії оратора й аудиторії відбуваються суб'єкт-суб'єктні відносини, які передбачають двобічну активність, незважаючи на те, що вплив оратора домінуючий і здавалось би однобічно впливовий.

Засвоєння будь-якої інформації неможливе без участі емоційно-чуттєвого апарата. Люди ж помилково думають, що достатньо довести істину як математичну формулу, щоб її прийняли, або достатньо вірити самому собі, щоб інші повірили. Часто виходить не так: оратор говорить одне, а слухачі приходять до іншого висновку, слухаючи його. Чому так відбувається? Справа в тому, що перш ніж добратися до ядра, тобто до впливу на переконання слухача за допомогою знання, оратору необхідно перебороти два психологічних кола протидії, без чого знання просто не дійде до слухача, той почує тільки слова, не більше.

Перше коло - це інтерес, соціальний і особистісний. Причому, мова мас йти не про зовнішню цікавість, а про те, щоб зачепити щось суттєве саме для цих конкретних слухачів. Це може здатися не досить значними тонкощами, і все ж, наприклад, в жіночій аудиторії будь-який аспект розмо-ви, пов'язаний з дітьми та їх майбутнім, частіше всього приведе до успіху в переборюванні шару протидії сприйняття.

Припустимо, що перший шар переборений, інтерес аудиторії викликаний. Та не можна забувати, що по більшості питань у людей є свої уявлення, оцінки, висновки, засновані на життєвому досвіді, тобто буденна свідомість. Навіть повна відсутність уявлення про певний предмет розмови свідчить про рівень свідомості, оскільки говорить про те, що слухачі не вважають це достатньо важливим і не звертають тому уваги на це. Оскільки для буденної свідомості характерна активна діяльність емоційно-чуттєвого апарата, то він виконує роль своєрідного відбіркового фільтру отриманої інформації. Інформація може бути абсолютно істинною й корисною і все ж таки залишитися неприйнятною. І навпаки - інформація може бути невірною й небезпечною, а сприймається активно, легко. Серцевиною цього "фільтру" є механізм довіри або недовіри, формування якого визначається не тільки і не стільки знаннями, а доволі складною системою законів психологічної взаємодії оратора і аудиторії, взаємодії живої особистості з цілою системою таких же особистостей зі своїми турботами, знанням, почуттями й мотивами до діяльності й поведінки.

Критерієм подолання кіл (шарів) протидії є зацікавлена увага аудиторії, забезпечення якої являє собою першу психологічну проблему контакту оратора й аудиторії на шляху до формування переконання (причому, переконання, що мас конкретний, життєвий аспект, наприклад, винуватості або невинуватості підсудного), яке тільки тоді є дійсно переконанням, коли базується на свідомо засвоєних певних знаннях або принципах. Про це необхідно пам'ятати, приступаючи до подолання всіх кіл протидії, щоб не вийшло так, що те, що ви говорите спочатку, не прийшло б в суперечність з тим, що ви сказали потім, чим послабило б формування певних знань або принципів.

Психологічно перший етап розуміння, тобто подолання першого шару протидії, важливий у досягненні мети оратора, якщо слухач внутрішньо сприйме тему і предмет виступу, як важливий для себе і цікавий, і буде готовий слухати їх.

Другий етап розуміння пов'язаний з подоланням опору повсякденної свідомості. При цьому варто підкреслити, що мова йде саме про подолання опору, оскільки формування наукових уявлень може на всьому протязі виступу зводитися до того, щоб нейтралізувати по будь-якому питанню укорінені стереотипи. Подолання опору виражається з інтелектуальної точки зору в усвідомленні аудиторією того факту, що багато чого з того, що є в житті, не укладається у звичні рамки розуміння і не може бути пояснене на основі існуючих у неї уявлень. А психологічно воно виявляється навіть чисто зовні: у довірі до оратора, у прагненні записати, у проханнях щось повторити і навіть у незгоді, якщо вона носить не ворожий характер, а характер сумніву.

Про всі ці нюанси оратор має пам'ятати, відчувати їх і відповідно до цього будувати психологічну лінію поведінки.

Лише після того, як створені психологічні передумови сприйняття наукових знань, переборені психологічні бар'єри, можна в повному обсязі приступати до реалізації системи наукових знань. Але при цьому не слід забувати, що подолання опору в шарах соціального і психологічного інтересу, а також повсякденного інтересу, не здійснюється раз і назавжди. Цей опір може відродитися в тій або іншій формі чи дати себе знати в процесі змістовного викладу матеріалу, загальмувавши його сприйняття. Щоб цього не трапилося, протягом усієї промови оратору необхідно дотримуватися визначених психологічних і педагогічних (дидактичних) принципів, використовувати певні прийоми організації взаємодії з аудиторією.

Майстерність організації взаємодії залежить від багатьох складників: перш за все від майстерності самого виступу - його змістовності (це і науково-теоретична глибина, і практична спрямованість, і логічність), емоційності. Велике значення має технологія піднесення матеріалу, тобто правильний вибір форм і методів виступу в залежності від особливостей аудиторії.

Відношення "оратор - аудиторія" можна зобразити як систему, найголовнішим елементом якої є зворотний зв'язок, завдяки якому оратор, посилаючи мовні сигнали, одночасно і безперервно отримує певну інформацію про вплив промови на слухачів, в результаті чого він має можливість відповідним чином коригувати свій виступ.

Зворотний зв'язок в системі "оратор - аудиторія" може бути класифікований як лінійний та нелінійний, зовнішній та внутрішній.

При лінійному зворотному зв'язку оратор отримує повідомлення про реалізацію мовлення по слуховому каналу у вигляді шуму, реплік слухачів.

При нелінійному зворотному зв'язку джерелом інформації для оратора є спостереження за поведінкою слухачів, їх мімікою, жестами, позою. Нелінійний вид зворотного зв'язку найбільш характерний для ораторського мовлення. Спостерігаючи за мімікою і жестами аудиторії досвідчений оратор безпомилково може визначити характер її реакції на промову.

При внутрішньому зворотному зв'язку оратор аналізує свою власну мову, порівнюючи її з тою, що була запланована (часто під час виступу ми помічаємо, що мова наша звучить не так, як було задумано). Зовнішній зворотний зв'язок заключається у співставленні завдань з поведінкою аудиторії.

Психологічні дослідження показують, що зворотний зв'язок, можливість спостерігати за аудиторією, а також чути звук власного голосу позитивно впливають на весь хід промови. І навпаки, перерви в зворотному зв'язку викликають невпевненість у мовленні і поведінці оратора, втрату правильної інтонації, тремтіння голосу, пришвидшення темпу мовлення.

Таким чином, наявність зворотного зв'язку надає важливу перевагу оратору можливість успішно керувати аудиторією.

Разом з інтонацією міміка, поза, рух, жест - важливі компоненти кінетичної системи спілкування оратора і аудиторії. Жести використовуються при описі, допомагаючи, наприклад, зобразити форму чи розміри предметів. Жести виражають почуття людини - подив, горе, відчай,задоволення і т.п. Є жести привітання, релігійні, символічні.

Деякі жести мають інтернаціональне значення, інші мають різний зміст у різних країнах. Існує велика національна різниця і у частоті та інтенсивності жестів.

В той же час жест - явище індивідуальне. Він пов'язаний з рухом думок і почуттів оратора: інтенсивність жесту залежить від темпераменту оратора і багато в чому визначає особливості його індивідуального стилю.

Разом з мовленням, жестами, мімікою в поведінку оратора входять і так звані експресивні рухи. Звичайно, оратором вони не усвідомлюються, однак чудово сприймаються аудиторією. Так, надто високий, пронизливий і тремтливий голос часто розцінюється як ознака тривоги. Спазми, зміна швидкості і ритму мовлення, невиправдані паузи, розрив слів, нервовий сміх, переривчасте дихання - також симптоми збудження і напруги. По зовнішньому вигляду оратора, по ледь помітних рухах ми нерідко відчуваємо його стан, почуття.

Міміка, жести, рухи відповідають певним інтонаційним моделям, а також мовним зворотам, які необхідні для передачі різних емоційних станів. Лінгвістичні (мова), паралінгвістичні (інтонація) та кінетичні (міміка, жести) засоби в ораторському мовленні, дублюючи і доповнюючи один одного збагачують його, полегшують його сприймання і посилюють вплив на аудиторію.

Отже, можна зробити наступні висновки:

1. Спілкування в аудиторії — це взаємодія, в якій беруть активну участь рівноправні партнери — промовець та люди, котрі його слухають.

2. Оратор є основним джерелом впливу на аудиторію. Ефективність спілкування значною мірою залежить від його моральних і соціально-психологічних та інтелектуальних характеристик.

3. Орієнтованість, мотивація та цілеспрямованість — необхідні умови ефективного спілкування оратора з аудиторією. Ораторське мистецтво промовця — це насамперед мистецтво переконання, впливу на людей.

Література

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. - К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. - К., 2000.

3. Культура ведення дебатів. - Харків, 1988.

4. "Історія світової культури" Л.Т.Левчук. - Київ: "Либідь", 1994 р. - ст. 168-192, всього 310 ст.

5. С.І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999 р.;

6. М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво древньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.;

7. "Антична література", м. Москва, у "Освіту", 1986 р.

8. Історія красномовства. - к., 2000.

9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. - к., 1999.