Здавалка
Главная | Обратная связь

Характеристика джерел фінансування бюджетного дефіциту.



Згідно БКУ, фінансування бюджету - надходження та витрати у зв’язку зі зміною обсягу боргу, а також залишку готівкових коштів за бюджетом, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету.

За типом кредитора :

1. Внутрішнє фінансування:

· від інших суб’єктів сектору державного управління;

· від органів грошово-кредитного регулювання;

· від депозитних банків;

· інше.

2. Зовнішнє фінансування:

· від міжнародних інститутів розвитку;

· від іноземних урядів;

· інші позики з-за кордону;

· зміни готівки, депозитів, цінних паперів, які утримуються з метою управління ліквідністю.

За способом залучення джерел фінансування :

· Емісійні джерела (друк грошей).

· Неемісійні джерела (друк цінних паперів).

За характером впливу на інфляційні процеси :

· Інфляційні джерела (монетизація дефіциту, яка відбувається за надання урядові позик центрального банку, купівля центральним банком державних цінних паперів, додаткова емісія грошей ).

· Неінфляційні джерела суттєво не впливають на інфляцію і включають запозичення на зовнішньому та внутрішньому ринках, залишки бюджетних коштів, трансферти, накопичення заборгованості, підвищення податків тощо.

8. Зміст планового, звітного, зовнішнього, внутрішнього, відкритого, прихованого дефіциту.

 

Бюджетний дефіцит класифікується за такими ознаками :

I — за строком виникнення:

· плановий (запланований у Законі України про Державний бюджет відповідного року);

· звітний (відображений у Звіті про виконання відповідного бюджету);

II- за місцем виникнення :

· зовнішній (видатки — зовнішні, доходи — зовнішні (ЗЕД));

· внутрішній (загальний дефіцит — зовнішній дефіцит);

IIIза формою прояву :

· відкритий (офіційний у ЗУ про відповідний ДБУ);

· прихований (завищення планових доходів. Структура їх така, що не може бути використана на покриття дефіциту);

 

9. Сутність фінансової стратегії та фінансової тактики.

Під поняттям фінансової стратегіїрозуміють формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення. До основних етапів процесу формування фінансової стратегії підприємства належать: визначення загального періоду формування фінансової
стратегії; дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку; формування стратегічних цілей фінансової діяльності; конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації; розробка фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей етап формування фінансової стратегії найвідповідальніший. Метою фіансової стратегії є високі темпи економічного розвитку і конкурентоспроможність. Отже : нагромадження капіталу, достатнього для розширеного відтворення.

Фінансова тактика діяльності підприємства - конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує підпримство для вирішення стратегічних завдань. Завдання тактики — вибір оптимального рішення і привабливих у конкретній ситуації інструментів фінансового управління. Тактичними є такі цілі:

·​ забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок доходів;

·​ регулювання поточних виплат підприємства;

·​ ефективне використання наявних фінансових ресурсів;

·​ оптимізація рух грошових потоків;

·​ забезпечення ліквідності балансу;

·​ підвищення ділової активності;

·​ зміцнення фінансової стійкості;

·​ підвищення платоспроможності.

 

10. Зміст функцій фінансового менеджменту в залежності від об’єкта: управління інвестиціями та фінансовими ризиками.

В залежності від того на чому сконцентрована увага фінансового менеджменту, виділяють фукнції об’єкта фінансового менеджменту, а саме:

·​ управління капіталом — визначення загальної потреби у капіталі, оптимізація структури капіталу, заходи рефінансування у найефективніші активи;

·​ управління активами — реальна потреба в окремих активах (забезпечення ліквідності, ефективності);

·​ управління грошовими потоками - синхронізація вихідних та вхідних потоків грошових коштів з метою забезпечення фінансової рівноваги;

·​ управління інвестиціями — формування напрямів інвестиційної діяльності, інвестиційної політики, привабливості, використання раціональних форм інвестування. Функціональними завданнями такого управління е формування важливих напрямів інвестиційної діяльності підприємства, розроблення його інвестиційної політики; оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і фінансових інструментів, відбір найефективніших з них; формування реальних інвестиційних програм і портфеля фінансових інвестицій; вибір раціональних форм фінансового інвестування.

·​ управління фінансовими ризиками — оцінка можливих втрат, формування заходів профілактики, страхування. У процесі реалізації цієї функції визначається склад основних фінансових ризиків підприємства; здійснюється оцінка їх рівня і розмір можливих фінансових втрат у розрізі окремих операцій та господарської діяльності в цілому; формується комплекс заходів з профілактики, мінімізації та страхування фінансових ризиків.

·​ управління прибутком — виявлення резервів, нарощування величини прибутку, оптимізація постійних витрат і змінних; ·​ антикризове управління.

 

 

11. Фінансова політика, сутність боргової та інвестиційної політики, як складових фінансової.

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Боргова політика – це діяльність, спрямована на визначення засад та напрямів формування, використання, погашення та обслуговування ресурсів, залучених за умов боргу. Проведення державної боргової політики має за мету сприяння стабільному економічному розвитку, стимулювання приросту ВВП та досягнення повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін..

Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення і врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу.

Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. У випадку активної інвестиційної політики держава широко застосовує усі можливі прямі методи регулювання, і доволі часто сама стає безпосереднім інвестором. За реалізації пасивної інвестиційної політики максимальна свобода і самостійність суб' єктів господарювання під час формування власної інвестиційної політики лімітується державою через податкову, амортизаційну, грошово-кредитну політику тощо.

 

12. Економічна сутність, склад і структура бюджетних видатків за напрямами використання.

Видатки бюджету — кошти, спрямовані на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом, за виключен​ням коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти, видані на погашення основної суми державного боргу.

Склад і напрями використання бюджетних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави.

Класифікація видатків за :

1.​ функціями:

·​ розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на загальні функції державних органів;

·​ підрозділи, групи, в яких конкретно визначаються напрями спрямування бюджетниз коштів.

2.​ економічною класифікацією:

·​ поточні видатки;

·​ капітальні видатки;

·​ кредитування за вирахуванням погашення, яке визначається Міністерством фінансів України.

3.​ відомча класифікація за ознакою головного розпорядника :

·​ Визначає перелік головних розпорядників коштів. На її основі Національна фінансова інспекція (раніше Держказначейство) веде відповідний реєстр.

4.​ за бюджетними програмами (програмно-цільовий метод).

 

 

13. Сутність фінансового механізму, його складові.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

ЕЛЕМЕНТИ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ:

фінансові методи (планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання);

фінансові важелі (доходи, нагромадження, податки і обов’язкові платежі, неподаткові надходження, міжбюджетні трансферти, витрати, видатки, фінансові резерви, фінансові стимули, фінансові санкції);

фінансові інструменти (ставки податків, податкові пільги, норми амортизації, норми видатків у бюджетних установах, фінансові нормативи, % за кредит, ставки орендної плати, штрафи, пені, ліміти, ставки заробітної плати, пенсій, стипендій);

нормативно-правове забезпечення (Конституція України, численні закони, підзаконні нормативно-правові акти);

інформаційне забезпечення (показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни, окремих галузей, кон’юнктуру фінансового ринку, фінансова звітність суб’єктів господарювання тощо);

організаційне забезпечення (система фінансових органів та інституцій, кожна з яких має власну сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики на певному напрямі).

 

 

14. Економічний зміст державного кредиту: характеристика суб’єктів, мета.

Державний кредит— це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами тощо) з приводу мобілізації додаткових тимчасово вільних коштів на кредитній основі. Тобто: на умовах зворотності, строковості, платності, цільового використання та забезпечення. В цих відносинах держава може виступати у якості боржника (позичальника), кредитора та гаранта.

За економічною сутністю державний кредит— форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути: покриття бюджетного дефіциту; регулювання грошового обігу; залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичальник (боржник) як юридично самостійні суб'єкти. При цьому (боржником) позичальником, як правило, є держава. З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:

Кабінет Міністрів України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного казначейства) та Національний банк України.

З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредитори вступають громадяни та суб'єкти господарювання (банки, страхові компанії, акціонерні товариства), котрі надають кредит державі під певні державні зобов'язання. Надання державі кредиту з боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава.

 

15. Фінансові рішення, що доводиться приймати домогосподарствам.

Фінансове рішення — управлінський процес пошуку та обгрунтування.

Чинники впливу на суб’єкта господарювання у процесі прийняття фінансового рішення поділяють на:

Зовнішні включають:

·​ держава (фінансова політика, закони, регулятивні акти тощо);

·​ конкуренти;

·​ постачальники та споживачі;

·​ фінансові посередники;

·​ інвестори;

·​ політична ситуація;

·​ стан економіки;

·​ глобалізаційні чинники.

Внутрішні включають :

·​ виробничий потенціал суб'єкта господарювання ;

·​ фінансовий потенціал суб'єкта господарювання;

·​ кадровий потенціал суб'єктам господарювання;

·​ наявні технології суб'єкта госдарювання;

·​ дії апарату управління суб'єкта господарювання.

До етепів прйняття фінансових рішень відносять такі :

·​ підготовка рішення;

·​ прийняття рішення;

·​ виконання рішення;

·​ контроль за виконанням рішення;

·​ оцінка результату фінансового рішення;

·​ формування інформаційної бази щодо виконаного фівнансового рішення.

Існують такі теорії прийняття фінансових рішень :

·​ концепція математичного вибору рішення (нормативний підхід);

·​ якісно-предметна концепція (дискриптивний підхід);

·​ комплексна концепція (змішана) враховує поєднання двох попередніх концепцій.

 

 

16. Фінансова безпека як найважливіша складова економічної, її внутрішні та зовнішні чинники.

Під фінансовою безпекою, з позиції ресурсно-функціонального підходу, розуміють захищеність фінансових інтересів суб’єкта господарювання на усіх рівнях фінансових відносин. З погляду статистики, фінансова безпека — стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, інвестиційної, митно-тарифної, фондової систем, які характеризуються збалансованістю, стійкістю до внутрішніх та зовнішніх загроз.

Отже, фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів на всіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стійкості фінансової системи в умовах впливу дестабілізуючих факторів.

На фінансову безпеку впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники.

До зовнішніх належать:

фінансовий суверенітет країни;

незалежність національної фінансової системи від впливу МФК (міжнародних фінансових копорацій) та впливу транс-національних корпорацій;

тощо.

До внутрішніх належать:

досконалість правової бази;

досконалість інституційної бази;

досконалість організаційної бази;

політична стабільність;

рівень ризиків ринкової кон’юнктури;

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.