Здавалка
Главная | Обратная связь

Тарифна ставка: структура та методи розрахунку



Тарифна ставкаце ціна страхового ризику, яка переважно роз­раховується на 100 грошових одиниць страхової суми або до її абсо­лютної величини.

Страховий платіж розраховується згідно виразу:

Сп = Ссум * СТ / 100

Специфічні ознаки категорії страхування обумовлюють суттєві особливості страхового тарифу:

· Тариф складається з двох частин — ризикової та цінової, як інструменту розкладки збитку та виз­начає з одного боку, частку для покриття ризику, з іншого — оплату за надання страхової послуги.

· До складу тарифу включають ризикову надбавку, тому що ймовірний характер настання збитку вимагає врахування можливих відхилень від очікуваної величини збитку.

· Тариф розраховується для певної страхової сукупності, що обумовлено замкненим характером розкладки збитку.

Структура тарифноъ ставки:

Нетто-ставка ( ТН )призначена для формування страхового фонду в його основній частині (зазначимо її як ризикову премію), яка вико­ристовується для виплат страхового відшкодування.

В практиці ризикових видів страхування страховий тариф представляє собою тариф-брутто, до складу якого входить тариф-нетто і навантаження. Кожна із зазначених частин має свою по елементну структуру.

Нетто-ставка призначена для забезпечення виплат страхувальникам страхового відшкодування і страхових сум. По ризикових видах страхування вона складається з двох частин: основної частини і ризикової надбавки.

Навантаженняпокриває витрати страховика на ведення страхової справи, витрати на фінансування превентивних заходів та забезпечує заплановану норму прибутковості. Воно включає:

- витрати на превенцію;

- витрати на ведення справи;

- прибуток.

Витрати на ведення страхової справи, з огляду на державне регулювання страхової діяльності, знаходиться в межах:

- для обов’язкового державного страхування – 6% розміру тарифу;

- для обов’язкового страхування майна та відповідальності – 20%;

- для обов’язкового особистого страхування – 15% розміру тарифу.

Прибуток у тарифі закладається в тарифну ставку як самостій­ний елемент ціни на страхову послугу під час калькуляції наванта­ження, збільшуючи вартість страхування. Частка його встановлюєть­ся, як правило, у відсотках. Прибуток у складі собівартості страхової послуги знаходиться в межах 10-15%, що забезпечує ефективний розподіл фінансових ресурсів страховика.

Страхові тарифи при добровільному страхуванні формуються за законами ринку і залежать від попиту та пропозиції на страхову послугу.

У теорії страхування залежно від ступеня врахування індивіду­алізації ризику виділяють:

· середній тариф;

· диференційований тариф;

· індивідуальний тариф.

Середній застосовується у випадку, якщо страховика не цікавлять індивідуальні особливості об'єктів страхування або якщо страхова компанія не має достатньої інформації про рівень ризику та особли­вості об'єктів страхової сукупності.

Диференційований тариф розраховується для окремих ризикових груп страхової сукупності на базі необхідної статистичної інформації щодо визначених ризикових ознак — характеру об'єкта, його місце­знаходження, призначення тощо.

Індивідуальний тариф визначається для окремого страхового об'єкта.

Методи розрахунку страхових тарифів:

· на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики;

· на базі експертних оцінок;

· за аналогією до інших об'єктів;

· з використанням математичної статистики та розрахунку дохідності.

Завищення тарифів призводить до перерозподілу через страховий фонд залишкових коштів. Заниження — навпаки, до утво­рення дефіциту фінансових ресурсів у страховому фонді і невико­нанню страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Тарифна політика базується на таких принципах:

· еквівалентність страхових відносин сторін;

· постійність розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

· доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників;

· забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.

Визначення тарифних ставок здійснюється за допомогою актуарних розрахунків системи математичних і статистичних законо­мірностей, які дозволяють визначити вартість страхової послуги.

Актуарні розрахунки прийнято класифікувати за такими ознаками:

· вид страхування;

· час складання (планові та звітні);

· ієрархічні ознаки:

загальні — для всієї країни

регіональні — для регіонів

територіальні — для району, міста і т.п.

Актуарій (той, хто здійснює актуарні розрахунки) повинен бути фахівцем у галузі математики, статистики, економіки та законодавчо-правової сфери.

У своїй роботі актуарії розраховують велику кількість показ­ників. Одним з них, який має практичне значення, є частота стра­хових подій— співвідношення між числом страхових подій і кіль­кістю застрахованих об'єктів.

На підставі страхового тарифу здійснюється розрахунок страхо­вого платежу, страхового внеску.

"Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування".

За рахунок страхових платежів формується страховий фонд, який використовується для виплат страхового відшкодування.

Страховий внесок можна розглядати як ціну фінансового захис­ту, страхової послуги, яку одержує страхувальник через страхуван­ня.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.