Тарифна ставка: структура та методи розрахунку ⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3
Тарифна ставка— це ціна страхового ризику, яка переважно розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або до її абсолютної величини. Страховий платіж розраховується згідно виразу: Сп = Ссум * СТ / 100 Специфічні ознаки категорії страхування обумовлюють суттєві особливості страхового тарифу: · Тариф складається з двох частин — ризикової та цінової, як інструменту розкладки збитку та визначає з одного боку, частку для покриття ризику, з іншого — оплату за надання страхової послуги. · До складу тарифу включають ризикову надбавку, тому що ймовірний характер настання збитку вимагає врахування можливих відхилень від очікуваної величини збитку. · Тариф розраховується для певної страхової сукупності, що обумовлено замкненим характером розкладки збитку. Структура тарифноъ ставки: Нетто-ставка ( ТН )призначена для формування страхового фонду в його основній частині (зазначимо її як ризикову премію), яка використовується для виплат страхового відшкодування. В практиці ризикових видів страхування страховий тариф представляє собою тариф-брутто, до складу якого входить тариф-нетто і навантаження. Кожна із зазначених частин має свою по елементну структуру. Нетто-ставка призначена для забезпечення виплат страхувальникам страхового відшкодування і страхових сум. По ризикових видах страхування вона складається з двох частин: основної частини і ризикової надбавки. Навантаженняпокриває витрати страховика на ведення страхової справи, витрати на фінансування превентивних заходів та забезпечує заплановану норму прибутковості. Воно включає: - витрати на превенцію; - витрати на ведення справи; - прибуток. Витрати на ведення страхової справи, з огляду на державне регулювання страхової діяльності, знаходиться в межах: - для обов’язкового державного страхування – 6% розміру тарифу; - для обов’язкового страхування майна та відповідальності – 20%; - для обов’язкового особистого страхування – 15% розміру тарифу. Прибуток у тарифі закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу під час калькуляції навантаження, збільшуючи вартість страхування. Частка його встановлюється, як правило, у відсотках. Прибуток у складі собівартості страхової послуги знаходиться в межах 10-15%, що забезпечує ефективний розподіл фінансових ресурсів страховика. Страхові тарифи при добровільному страхуванні формуються за законами ринку і залежать від попиту та пропозиції на страхову послугу. У теорії страхування залежно від ступеня врахування індивідуалізації ризику виділяють: · середній тариф; · диференційований тариф; · індивідуальний тариф. Середній застосовується у випадку, якщо страховика не цікавлять індивідуальні особливості об'єктів страхування або якщо страхова компанія не має достатньої інформації про рівень ризику та особливості об'єктів страхової сукупності. Диференційований тариф розраховується для окремих ризикових груп страхової сукупності на базі необхідної статистичної інформації щодо визначених ризикових ознак — характеру об'єкта, його місцезнаходження, призначення тощо. Індивідуальний тариф визначається для окремого страхового об'єкта. Методи розрахунку страхових тарифів: · на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики; · на базі експертних оцінок; · за аналогією до інших об'єктів; · з використанням математичної статистики та розрахунку дохідності. Завищення тарифів призводить до перерозподілу через страховий фонд залишкових коштів. Заниження — навпаки, до утворення дефіциту фінансових ресурсів у страховому фонді і невиконанню страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками. Тарифна політика базується на таких принципах: · еквівалентність страхових відносин сторін; · постійність розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу; · доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників; · забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій. Визначення тарифних ставок здійснюється за допомогою актуарних розрахунків — системи математичних і статистичних закономірностей, які дозволяють визначити вартість страхової послуги. Актуарні розрахунки прийнято класифікувати за такими ознаками: · вид страхування; · час складання (планові та звітні); · ієрархічні ознаки: загальні — для всієї країни регіональні — для регіонів територіальні — для району, міста і т.п. Актуарій (той, хто здійснює актуарні розрахунки) повинен бути фахівцем у галузі математики, статистики, економіки та законодавчо-правової сфери. У своїй роботі актуарії розраховують велику кількість показників. Одним з них, який має практичне значення, є частота страхових подій— співвідношення між числом страхових подій і кількістю застрахованих об'єктів. На підставі страхового тарифу здійснюється розрахунок страхового платежу, страхового внеску. "Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування". За рахунок страхових платежів формується страховий фонд, який використовується для виплат страхового відшкодування. Страховий внесок можна розглядати як ціну фінансового захисту, страхової послуги, яку одержує страхувальник через страхування.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|