 |
|
НЕ 4.2. Організація складання та подання фінансової звітності підприємства
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України. Тому, для отримання роз'яснень із вищезазначеної проблематики, а також у разі виникнення інших питань щодо складання та подання фінансової звітності, слід звертатися до вказаного відомства.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.02.2012 р. № 157-р «Про створення умов для впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності» при Мінфіні Україні утворено Раду з міжнародних стандартів фінансової звітності (наказ Мінфіну України від 18.01.2013 р. № 20), в рамках якої передбачено опрацювання питань перекладу та змісту МСФЗ, розгляд та схвалення рекомендацій щодо їх оприлюднення та імплементації, а також підготовка заходів щодо удосконалення порядку застосування МСФЗ в Україні.
Починаючи з першого кварталу 2013 року дещо змінено порядок подання фінансової звітності, а саме – фінансова звітність подається за формами(бланками нового зразка), що наведені у Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»,затвердженому наказом Мінфіну від 07.02.2013 р. №73.
Міністерство фінансів України наказом №433 від 28.03.2013 р. затвердило Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності , які можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності).У цих Методичних рекомендаціях розглядається питання розкриття інформації за статтями балансу (звіту про фінансовий стан) (далі – баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі – звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал.
Звернемо увагу, що підприємства можуть не наводити статті, за якими відсутня інформація до розкриття (крім випадків, якщо така інформація була в попередньому звітному періоді), а також додавати статті із збереженням їх назви і коду рядка з переліку додаткових статей фінансової звітності, наведених у додатку 3 до цього Національного положення (стандарту), у разі, якщо стаття відповідає таким критеріям:
інформація є суттєвою;
оцінка статті може бути достовірно визначена.
Чинними формами для проміжної (квартальної) звітності у 2013 році є:
форма № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)»;
форма № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)».
Суб’єкти малого підприємництва, які складають і подають фінансову звітність відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» (далі — П(С)БО 25) використовують скорочену за показниками фінансову звітність (що не зазнала змін) у складі таких форм:
«Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» (ф. №1-м);
«Звіт про фінансові результати» (ф. № 2-м).
Але, слід мати на увазі, що підприємства, які для складання фінансової звітності застосовують міжнародний стандарт фінансової звітності для малих i середніх підприємств, використовують форми звітів, затверджені цим Національним положенням (стандартом).
Усі суб’єкти малого підприємництва, які вирішили подавати фінансову звітність за міжнародними стандартами (обов’язково — Публічні акціонерні товариства), мають складати і подавати повний комплект фінансової звітності, яка визначена новим НП(С)БО 1, а не П(С)БО 25.
МСБО 1 «Подання фінансових звітів» встановлює загальні принципи подання фінансових звітів загального призначення, включаючи рекомендації з їхньої структури та мінімальні вимоги до змісту.
До складу повного комплекту фінансових звітів входять:
1) звіт про фінансовий стан на кінець періоду;
2) звіт про сукупні прибутки та збитки за період;
3) звіт про зміни у власному капіталі за період;
4) звіт про рух грошових коштів за період;
5) примітки, що містять стислий виклад суттєвих облікових політик та інші пояснювальні примітки;
6) звіт про фінансовий стан на початок найбільш раннього порівняльного періоду, коли суб’єкт господарювання застосовує облікову політику ретроспективно або здійснює ретроспективний перерахунок статей своїх фінансових звітів, або коли він пере класифікує статті своїх фінансових звітів.
Згідно МСБО статті, що наводяться в звіті про фінансовий стан, повинні бути класифіковані як поточні та непоточні активи, поточні та непоточні зобов’язання, за винятком випадків, коли структура звіту на основі ліквідності є більш обґрунтованою та доречною. В ситуації, коли застосовується структура звіту на основі ліквідності, всі активи та зобов’язання повинні подаватися у порядку зростання (або зменшення) їхньої ліквідності. Незалежно від прийнятого методу подання, суб’єкт господарювання повинен розкрити суму, що очікується до відшкодування (погашення) через більш ніж дванадцять місяців, для кожної статті активів та зобов’язань, яка об’єднує суми, що очікуються до відшкодування (погашення) протягом:
- не більше дванадцяти місяців після звітного періоду,
- через більш ніж дванадцять місяців після звітного періоду.
Більш доречною є класифікація на поточні та непоточні активи та зобов’язання, якщо суб’єкт господарювання постачає товари або послуги в межах операційного циклу, який можна чітко визначити. Для деяких суб’єктів господарювання (наприклад, фінансових установ) подання активів та зобов’язань у порядку зростання (або зменшення) їхньої ліквідності надає більш доречну інформацію, ніж подання на основі поточні/ непоточні.
МСБО 1 дозволяє подавати деякі з активів та зобов’язань, застосовуючи класифікацію поточні/ непоточні, а інші – в порядку ліквідності, коли це забезпечує більш доречну та обґрунтовану інформацію.
Інформація, яка надається у фінансовій звітності, повинна бути дохідлива і зрозуміла її користувачам за умови, що вони мають достатні знання та заінтересовані у сприйнятті цієї інформації. Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому. Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:
фінансові звіти підприємства за різні періоди;
фінансові звіти різних підприємств.
Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику і її зміни. Встановлення і зміни облікової політики підприємства здійснюються підприємством, яке визначає її за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів.
Порядок подання звітності, їх форми, перелік показників, що до них включаються, є одними із найбільш змінюваних елементів сучасної української звітності. Бажання якомога краще вдосконалити звітність, зробити її більш оперативнішою, детальнішою і якіснішою інколи призводило до того, що фактичні відображення змін не встигали за змінами, які впроваджувались нормативними актами й не могли застосовуватися на практиці з моменту їх опублікування в офіційних виданнях.
При формуванні інформації у звітності зіштовхуються інтереси різних суб’єктів господарювання.
Зовнішні користувачі (потенційні інвестори, кредитори, можливі майбутні контрагенти тощо) зацікавлені в тому, щоб отримувана інформація зі звітності була якомога точнішою і відповідала дійсному стану доходів, витрат, активів, пасивів і зобов’язань підприємства. Приймаючи рішення про співпрацю з підприємством, звітність якого аналізується, зовнішні користувачі хочуть звести до мінімуму свої ризики у можливій майбутній спільній діяльності, тому їх перш за все цікавить точність наданих даних.
Дещо інше бачення процесу формування показників фінансової звітності у суб’єктів господарювання, що її складають. Вони зацікавлені в тому щоб показники розмірів активів та прибутковості у звітах були якомога більшими, що, своєю чергою, робило б їх привабливішими для зовнішніх користувачів, а розмір зобов’язань, відповідно, занижувати. Тому, за наявності можливості коригування показників у бік збільшення привабливості підприємства, в більшості випадків, керівництво підприємства цією можливістю скористається.
Ще однією стороною, яку можна виділити в окрему групу зовнішніх користувачів, що має свої специфічні інтереси в значеннях показників звітності, виступає державна податкова служба, нині Міністерство доходів і зборів України. Маючи планові завдання з наповнення бюджету, ця структура зацікавлена в тому, щоб звітність, яка стосується податків, мала якомога більші додатні значення (тобто, щоб платник податку постійно мав суми податкових зобов’язань).
Працівники податкової негативно ставляться до подання звітності зі збитковими результатами діяльності, особливо до Декларації з податку на додану вартість, тобто коли мало відбутися бюджетне відшкодування. Аргументація була проста – оскільки основним завданням діяльності будь-якого суб’єкта господарювання є отримання прибутку, то підприємства не можуть працювати собі у збиток.
Отже, сучасні умови господарювання накладають свій відбиток на порядок формування фінансової звітності суб’єктів господарювання. Різні користувачі виставляють до показників фінансової звітності різні вимоги, що відповідають лише їхнім потребам. Першоосновою всіх вимог до показників фінансової звітності є її достовірність, а отже, правильність відображення в ній даних фінансового обліку.