 |
|
Позитивізм у французькій історіографії. Іполіт Тен
Позитивізм виник як напрям в історії у ХІХ столітті, і починаючи з другої половини XIX століття панував майже безроздільно в усіх країнах Заходу. У цей час активно розвивається позитивістська історіографія і це привело до перетворення історії в «царицю наук.Найважливішими постулатами позитивізму можна назвати: критерій науковості – об’єктивність змісту знання; теза про індивідуальність і специфічність історичних явищ, їх залежність від місця й часу; вимога максимально точного описування фактів як «об’єктивного та єдиного джерела історичних знань»; історичний процес пояснювався взаємодією рівноправних факторів – економічного, політичного, культурного, ідеологічного, расового; застосування до суспільної теорії таких же точних і об'єктивних методів, як і до природничих наук.У кінці ХІХ ст. позитивістський напрям став пануючим в французькій університетській науці. Так, у цей час французька історіографія займає визначне місце в історичній науці Заходу і справляє значний вплив на розвиток історичної думки в світі. Французька історіографія ХІХ ст. традиційно знаходилася під сильним впливом раціоналізму й позитивізму, а політичні умови не висували перед нею завдань об’єднання нації і створення держави, як, наприклад, для німецької історіографії. Це створювало підґрунтя для здорового критицизму й відкривало простір теоретичним новаціям.У Франції одним із найпомітніших адептів позитивізму став Іполіт Адольф Тен (1828 – 1893), який застосував до розвитку суспільства дарвінівську теорію про боротьбу за існування і тезу про визначальну роль навколишнього середовища, що забезпечує прогрес. Він був автор п’ятитомної праці «Початки сучасної Франції», в який переглядав концепцію Великої Французької революції. Відштовхуючись від «фактів» історик переставав бачити в революції порив до свободи - звертав свою увагу на насильство і терор.Методологічна програма Тена відзначена граничною увагою до суб'єктивного фактору історичного процесу, прагненням дати його вичерпне пояснення. Категоріальний апарат теновської філософії історії, резюмували в знаменитій тріаді «раса, середовище і момент», є інструментом соціал-дарвинистской тенденції у громадській думці. У цих межах хід думок і зміна емоцій, прийняті за єдине зміст людської свідомості, знаходяться під повним і всеосяжним контролем зовнішнього соціального середовища. Аналогічні погляди Локка, Дідро та їх прихильників склали потужну просвітницьку традицію у вирішенні проблеми людини, своєрідно продовжену в другій половині XIX в. різнобічним французьким мислителем. Теорія історичного пізнання Тена і в ще більшому ступені його історіографічна практика вписуються в загальне русло романтичної і неоромантической традиції XIX в. Ще В. І. Герье зазначав свідоме чергування Теном ораторських і мальовничих прийомів викладу, властивий йому культ розгорнутої мальовничій метафори. Уявлення про історію як всесвітньо-історичної поетесі [4], сформульоване Ф. Енгельсом, знайшло послідовне втілення у творчості французького мислителя, що володів неабиякими літературними здібностями. Тим не менше, і естетичні ресурси використовувалися ним для обгрунтування правомірності позитивістського історичного мислення, що прагнув не поступатися в точності природничонауковому. Більше того, Тен доводить позитивістські установки до логічного межі: «... адже може ж історик ставитися до свого завдання, як натураліст; я дивився на свою тему як на метаморфозу комахи»