 |
|
Страхова послуга як специфічний товар
Тема 5. Страхові послуги та особливості їх реалізації
План
1. Страхова послуга як специфічний товар
2. Вивчення і формування попиту на страхові послуги
3. Продаж через посередників. Права і обов'язки страхових посередників
Страхова послуга як специфічний товар
Як свідчить історичний досвід, саме страхування може значною мірою забезпечувати економічні можливості для безперервного відтворювального процесу в народногосподарській діяльності. Економічна природа страхування виявляється у грошовому відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок непередбачуваних або передбачуваних, але невідворотних згубних подій. Тобто страхування створює економічні передумови для нейтралізації або пом'якшення наслідків дії небажаних випадків. Відбувається це на основі визначення (вирахування) розмірів ризику та передачі його від страхувальника до страховика. Страховик робить обґрунтовані розрахунки щодо можливих втрат при настанні означеного ризикового випадку і визначає плату (страхову премію) за відшкодування втрат страхувальнику при настанні страхового випадку (страхової події). Однак страховик бере на страхування не усі й не будь-які ризики. Страхується тільки ймовірний (можливий за певних умов) ризик. Тільки такий ризик може бути об'єктом ринкових відносин. Якщо ж небажаний випадок є невідворотним, то для страховика, звичайно, немає економічного сенсу витрачати кошти на відшкодування наслідків даного економічного явища.
Страховик вбачає свій економічний інтерес у тому, що за певних обставин ризик не реалізується, певна подія не відбудеться, і він отримає сплачену страхувальником премію для власного використання. Економічний інтерес страховика спонукає його до пошуку дієвих механізмів обмеження втрат від можливого настання застрахованого ризику. Цього можна досягти декількома шляхами. По-перше, стимулювати страхувальника провести необхідні превентивні (запобіжні) заходи щодо усунення або обмеження факторів, що породжують ризик. По-друге, страховик прагне розкласти втрати від настання страхового випадку на найширше коло страхувальників, тому страховик проводить активну економічну політику щодо збільшення чисельності страхувальників. Чим більшою є кількість бажаючих застрахуватись від певного ризику, тим реальнішою стає ймовірність, що з кожним окремим страхувальником певна страхова подія не відбудеться, отже, і не виникає потреби для страховика відшкодовувати йому збитки, а сплачена страхувальником страхова премія може бути використана страховиком на свій розсуд. У разі ж настання страхового випадку наявність значної кількості страхувальників і, відповідно, створеного ними значного страхового фонду забезпечить достатні економічні умови для виконання страховиком його обов'язків щодо оперативного відшкодування збитків, що їх зазнав окремий страхувальник.
Економічний інтерес страхувальника виявляється у тому, що він знає про імовірність певного ризику, реалізація якого може призвести до небажаних економічних наслідків. Аби уникнути втрат від ризикових подій чи зменшити їх економічні наслідки страхувальник погоджується (прагне) за певну плату перекласти повністю або частково свій ризик на страховика. Таким чином, страхувальник свідомо погоджується сплатити страховику певну частку своїх коштів заради відшкодування втрат при настанні страхового випадку. Але, якщо страховий ризик не реалізується, страхувальник, згідно умов договору, втрачає повністю чи частково сплачену страховику страхову премію.
Отже, страхувальник власну потребу у відшкодуванні збитків, за умови настання страхового випадку, реалізує через свій економічний інтерес у сплаті певної суми за передачу свого ризику страховику. Таким чином страхувальник економічно зацікавлений сплачувати частину можливих втрат в обмін на право отримати відшкодуванню усього обсягу страхової суми у разі настання страхового випадку. Страхувальник платить за гарантію підтримки у скрутних умовах, за впевненість у стабільному розвитку, за можливість забезпечення безперервності процесу відтворення господарської діяльності.
Тривалий час серед науковців дискутуються проблеми стосовно місця та ролі страхування у народногосподарському відтворювальному процесі, що зобов'язує нас ще раз звернутися до цих науково-практичних проблем з тим, щоб висвітлити сутність даного економічного явища.
Насамперед зазначимо, що деякі науковці зв'язок страхування з виробництвом вбачають в тому, що підприємці передають частину своїх підприємницьких ризиків страховику за певну плату і ці витрати підприємця мають бути економічно, обґрунтовані. Відзначимо, що такий взаємозв'язок між окресленими вище явищами, безумовно, існує і є суттєвим. Однак цей факт ще не свідчить про те, що страхування - явище процесу власне виробництва. Адже факт формування затрат, хоч і є моментом безпосереднього виробництва, однак може бути і в сфері обігу (чисті та додаткові витрати обігу).
На наш погляд, страхування з виробництвом споріднює те, що воно є процесом створення специфічного товару (послуги) - страхового захисту. Але, як відомо, послуги створюються не тільки у виробництві, а і в обміні. Саме цей факт дає підстави К.Н. Пилову стверджувати, що страхування відноситься до сфери обміну, оскільки воно надає саме послуги. Окрім того, відомо, що у міжнародних стосунках угоди по страхуванню відносять до торговельних угод. Так, приміром, якщо страхування та перестрахування (перерозподіл ризику) здійснюється між страховиками різних країн, то вони набирають форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу виступають страхові гарантії. Цю форму зовнішньої торгівлі називають "невидимим" експортом-імпортом.
Але, якщо ми ретельніше розглянемо явище страхування у цьому аспекті, то натрапимо на ті специфічні відмінності, які не дають достатньо підстав для віднесення страхування до сфери обміну. Адже там, де має місце обмін благ та обіг цінностей, обов'язковою умовою є еквівалентність. Той, хто платить гроші, отримує товар (послугу), еквівалентну за своєю цінністю сплаченій грошовій сумі. Це означає, що обмін благами передбачає безумовне отримання блага за певну грошову суму. Таким чином, страхування (окрім нагромаджувальних його форм) не передбачає еквівалентності, тобто повернення кожному страхувальнику тих втрат, яких він зазнав, сплативши страхову премію страховику. Ті, хто має потребу у страховому захисті, готові платити за цю послугу, знаючи, що вони, можливо, і не скористуються нею, адже страхування за самою своєю економічною природою ґрунтується на солідарній відповідальності страхувальників за збитки, котрі поніс потерпілий, і саме тому страхувальники, які уникли страхових подій, не претендують на повернення їм їх так званих мертвих затрат. Інакше кажучи, заплативши за страховий захист, той, хто не попав у страхову ситуацію, не отримує відшкодування своїх витрат на страхування можливих збитків (втрат).
Аналізуючи дане положення, вважаємо доцільним звернути увагу на такі моменти. По-перше, далеко не всі види страхування забезпечують саме охоронну діяльність, спрямовану на зменшення обсягу знищення благ, зокрема це не стосується страхування пенсії, довічного страхування і т.ін. По-друге, споживання потерпілим відшкодованої страхової суми на відновлення, приміром, втраченого майна, не означає його примноження. Воно тільки означає, що відбулося розпорошення (розміщення) збитків серед широкого загалу страхувальників, які дещо обмежили своє споживання і тим самим сприяли відшкодуванню збитків потерпілому, фактично врятували його від загибелі чи банкрутства. По-третє, не дивлячись на те, що страхування покликане виконувати як упереджувальну (превентивну), так і репресивну (спрямовану на усунення наслідків страхового випадку) функції, збереження як головної функції компенсації збитків свідчить про те, що ця галузь економіки, як і будь-яка інша, не здатна запобігти втратам, пов'язаним із пошкодженням чи знищенням благ. А будь-яка загибель майна чи його руйнація не можуть не вплинути на величину доходу. Отже, щоб втрати для постраждалих від реалізованих страхових подій були менші, їх розподіляють серед багатьох. Отож, звідки б не розпочинати розглядати явище страхування., повертаємось до того, що місце його - у системі розподільчих відносин (розподілу та перерозподілу).
Ведуться дискусії і серед тих економістів, що досліджують проблеми страхування з точки зору взаємозв'язку категорії "страхування" з категорією "фінанси". Так, Л.І. Рейтман, аргументуючи свою позицію щодо страхування, як категорії фінансів, відзначає: "Термін "страхування", що виражає перерозподільні відносини з приводу відшкодування збитків, слід відрізняти від інших смислових значень цього слова. Перерозподільні відносини, притаманні страхуванню, пов'язані, з одного боку, з формуванням фіксованих страхових платежів, а з
Визначають здебільше три функції страхування.
Перша функція властива формуванню страхового фонду, який створюється для відшкодування втрат, що виникають внаслідок реалізації певних страхових випадків.
Формування страхового фонду, як ми вже говорили, створює економічні передумови для розкладання (розміщення) ризику між усіма учасниками страхових правовідносин і гарантує, таким чином, можливість стабільного господарювання, зумовлює безперервність відтворювального процесу господарської діяльності для кожного страхувальника. Окрім цього, акумуляція коштів у страховому фонді надає можливість використати їх для інвестиційної діяльності, що зміцнює економічні гарантії страхового захисту страхувальників. Відмінність страхового фонду від тих фондів, котрі формуються та використовуються у банківському секторі ринкової економіки, полягає у тому, що страхові фонди повинні бути високоліквідними, надійними і достатніми для виконання обов'язків страховика у будь-який момент. Отже, страхові фонди за самою своєю суттю містять не стільки потенціал прибутковості, скільки спрямовані на відшкодування втрат страхувальників за допомогою ресурсу нагромадження страховиків.
Друга функція страхування спрямована на безпосереднє грошове відшкодування збитків, яких зазнали страхувальники. Саме через цю функцію найповніше реалізується об'єктивна потреба у страховому захисті.
Особливість дії другої функції полягає у відшкодуванні збитків учасникам формування страхового фонду (цим страхування, як економічна категорія, відрізняється від категорії фінансів - де ресурси використовуються без урахування суб'єктів їх формування). Обсяг страхового відшкодування та порядок отримання коштів визначаються умовами договору, що укладається безпосередньо між страхувальником та страховиком.
Третя функція страхування зумовлюється специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком. Оскільки страховик бере на себе ризик і зобов'язується відшкодувати збитки при його настанні, то він (страховик) економічно зацікавлений створити умови для обмеження ризику, намагається зменшити втрати від страхового випадку. Щоб досягти цього, страховик обумовлює дії страхувальника відносно недопущення збільшення ступеня ризику і намагається сам створити умови для упередження втрат страхувальника. Страховик стимулює страхувальника (через рівень тарифів на страхові послуги або через рівень (розмір) відшкодування збитків) створювати умови щодо запобігання можливостей виникнення та розповсюдження нещасних випадків, вразливих для життя та здоров'я страхувальників (дотримання правил техніки безпеки, протипожежних заходів, локалізація розповсюдження інфекції і т.ін.), а також подій, які зачіпають майнові інтереси страхувальників, пов'язані із виникненням пожежі, вибуху.
Тут варто враховувати і такий момент. Якби не існувало ризику понести певні втрати або зазнати певної шкоди, то не було б (не виникало) інтересу у страховому захисті, а отже, не склалося передумов для укладання страхових правовідносин. Для того, щоб страхові правовідносини стали реальними, необхідно щоб ризик був страховим.
В економічній літературі страховим ризиком визнається певна подія, у разі настання якої відбувається страхування, і яка має ознаки імовірності та випадковості настання. Це означає, що страхуванню підлягає лише той ризик, за яким можна оцінити імовірність страхового випадку, визначити розміри збитків від його реалізації, вирахувати ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування. Таким чином, страхувальник страхує свій майновий інтерес від вірогідного ризику, який може бути реалізованим може і не реалізуватись. Реалізується ризик, що підлягає страхуванню, завжди через певний страховий випадок.
Носій страхового інтересу (страхувальник) передає свій ризик іншій особі (страховику). Ця передача здійснюється тільки до настання страхового випадку і засвідчується договором, підписаним обома сторонами. Страховий договір - це обопільна угода страховика та страхувальника, за якої страховик зобов'язується за умови настання страхового випадку (події) здійснювати страхову виплату страхувальнику або іншій особі, на користь якої підписаний договір, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески у визначені строки і у встановлених розмірах.
Страхове відшкодування згідно зі ст.. 10 Закону України “Про страхування” не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, а відтак принести страхувальникові прибуток. За цим принципом матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік зниження рівня відшкодування.
Важливим елементом страхових правовідносин є страховий внесок. Це сума, яку сплачує страхувальник страховику за прийняте ним зобов'язання відшкодувати матеріальні збитки, спричинені майну, або виплатити страхову суму чи страхове забезпечення при настанні певних подій у житті застрахованого. Про важливість даного елементу страхових правовідносин свідчить той факт, що договір страхування, як правило, вступає в силу лише після здійснення страхувальником першого страхового внеску. Юридичним документом, що засвідчує факт існування страхового договору, є страхове свідоцтво - (страховий поліс) документ, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором (добровільне) або підтверджує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законодавством (без укладення договору). Якщо впродовж дії страхового договору мала місце страхова подія (випадок), то наступає відповідальність страховика.
Отже, аналіз страхових правовідносин вимагає висвітлення поняття страхової відповідальності. Страхова відповідальність - це зобов'язання страховика відшкодувати збитки або сплачувати страхову суму за передбаченої умовами страхування сукупності випадків або окремого випадку. При цьому страхове відшкодування розглядається як сума, яку має виплатити страховик страхувальнику за майновим страхуванням та страхуванням відповідальності за умови реалізації страхових випадків. Страхова сума повинна забезпечувати. Покриття збитків, що зазнав страхувальник.
Страхова сума - це сума грошових засобів, на яку, згідно з договором про страхування, застраховане майно, життя чи здоров'я; сума, яка сплачується страхувальнику (застрахованому) незалежно від того чи має місце збиток у разі настання страхового випадку (страхування на дожиття, до вступу до шлюбу і т.п.).
Отже, реалізація страхових правовідносин передбачає складну систему економічних стосунків між різними суб'єктами ринку, обумовлює необхідність пізнання багатьох економічних категорій, їх наукову систематизацію та класифікацію.
Характеристики страхових послуг:
1. надавати страхові послуги можуть лише спеціалізовані організації, які можуть надати відповідні фінансові гарантії;
2. Щоб надавати страхові послуги страхова компанія повинна мати ліцензії на відповідні види цих послуг;
3. Оскільки страхова послуга невідчутна, невидима – це означає, страховик не бачить цього продукту, не може відчути одразу користь від нього. Тому для просування на ринку страхових послуг потрібна вичерпна інформація і інтенсивна реклама;
4. Страхова послуга може бути надана як на добровільних засадах, так і примусово;
5. Страхова послуга носить обов’язковий характер тоді, коли надання страхового захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів;
6. Дуже часто процес купівлі-продажу страхових послуг здійснюється через посередників, які відіграють дуже важливу роль;
7. При наданні страхових послуг завжди укладається договір страхування (досить часто він має спрощену форму) і виступає у вигляді полісу.
Ціна страхової послуги коливається під впливом попиту та пропозиції.
