 |
|
Задоволення індивідуальних потреб у шлюбі та різноманіття сімейних функцій
Сфера життєдіяльності сім'ї пов'язана із задоволенням певних потреб її членів, що називається функцією. Отже, скільки видів потреб задовольняє сім’я, стільки ж функцій вона і виконує.
Виділяють такі основні групи сімейних потреб:
1. Створення і підтримка матеріальних умов життєдіяльності сім'ї;
2. Потреби в любові й турботі, що пов'язані з материнством;
3. Потреба в психологічній і фізичної близькості;
4. Потреба в сімейному спілкуванні.
Виходячи з такого розподілу, чітко окреслюються основні сфери сімейного впливу: побут, діти, інтимність та сімейне спілкування.
Іноді ті потреби, що повинні задовольнятися в сім'ї, можуть бути реалізовані поза сім'єю, але тільки сім'я може всі ці потреби об'єднати і задовольнити в повній мірі.
Автори дають різні найменування сімейним функціям, проте вони дуже схожі.
До специфічних функцій сім'ї відносять народження (репродуктивна функція), матеріальне забезпечення (екзистенційна функція) і виховання дітей (функція соціалізації), залишаються при всіх змінах життя та суспільного устрою.
До неспецифічних функцій сім'ї відносять накопичення і передачу власності, статусу, організації виробництва і споживання, домогосподарство, відпочинок і дозвілля, турботу про здоров'я і благополуччя членів сім'ї, створення мікроклімату, що сприяє зняттю напруги і самозбереження «Я» кожного.
Для того, щоб сімейні функції успішно реалізовувалися всі члени сім'ї повинні виконувати певні ролі. У вітчизняній науці поняття «функції сім'ї» співвідноситься з поняттями «сімейній ролі» та «структура сім'ї».
Функції сім'ї визначають зміст сімейних ролей. Рольова структура сім’ї характеризується розподілом ролей, тобто тим, які обов'язки виконує кожен член на яки принципах встановлюються рольові відносини (кооперація або поділ функцій). Основна увага дослідників спрямована на вивчення ролей, відповідних до господарсько-побутової та виховної функцій. Це ролі організатора побуту, або господаря / господині, вихователя дітей, а також роль годувальника / того хто матеріально забезпечує сім'ю.
Більшість авторів вказує такі функції сім’ї: народження і виховання дітей, функція духовного вдосконалення батьків, функція емоційної підтримки і психологічного захисту, досягнення певного соціально-економічного статусу, функція самовираження, психосексуальне зростання.
Охарактеризуємо функції сім’ї, які можна назвати традиційними:
1. Господарсько-економічна. Вона пов'язана з харчуванням сім'ї, придбанням та утриманням домашнього майна, одягу, взуття, благоустроєм оселі, створенням домашнього затишку, організацією життя й побуту сім'ї, формуванням та витратою сімейного бюджету. У сфері «домашніх справ» формуються сімейні відносини, зміст яких визначається видом господарської діяльності. У цих умовах краще розкриваються мотиваційні та вольові якості кожного члена сім'ї, створюються необхідні умови для згуртованості сім'ї, а також проявляються можливі конфліктогенні сторони взаємин членів сім’ї та шляхи уникнення різних непорозумінь, сварок та конфліктів.
За роки економічних реформ появилася тенденція до збільшення власне економічної функції сім'ї: з'явилися і множаться сімейні підприємства (сімейний бізнес) в різних сферах виробничої та невиробничої діяльності.
2. Репродуктивна функція. Сексуальні потреба, що забезпечує продовження роду і любові, як вищого почуття, робить неможливим відокремлення цих потреб. Подружня любов у значній мірі залежить від характеру задоволення сексуальної потреби, особливостей її регулювання та ставлення подружжя до проблеми дітонародження, саме ця проблема є найважливішою. У нинішніх умовах вона поєднується з часто нерозв'язаними суперечностями. З одного боку, діти - це фактор стабілізації сім'ї, а з другого - це маса неминучих проблем. Зниження багатодітності, падіння народжуваності, відомі симптоми егоїзму при наявності однієї дитини створюють нові проблеми для сім'ї та суспільства і вказують на зниження значущості сексуальної функції щодо дітородіння.
3. Регенеративна функція (лат. regeneratio - відродження, відновлення). Вона пов'язана зі спадкуванням прізвища, статусу, майна, соціального стану тощо.
Сюди ж можна віднести і передачу якихось фамільних коштовностей (зовсім необов'язково буквально розуміти під «коштовностями» ювелірні прикраси, їх можна передати будь-якому сторонньому, а ось таку коштовність як ікону, нагороди, альбом з фотографіями чужій людині не передаси - тільки своїй, рідній).
4. Освітньо-виховна (функція соціалізації). Виховна функція полягає в задоволенні потреб у батьківстві та материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. Сімейне та суспільне виховання взаємопов'язані, доповнюють один одного. Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, бо його «провідником, ініціатором» є батьківська любов до дітей, що у відповідь породжує почуття дітей до батьків.
5. Рекреативна функція (лат. recreatio - відновлення). Вона пов'язана з відпочинком, організацією дозвілля, турботою про здоров'я і благополуччя членів сім'ї.
Крім традиційних функцій можна виділити й інші, які з’явилися в сучасній сім'ї. Традиційні функції стали різко послаблюватися, але виникла нова, раніше невідома - психотерапевтична функція.
6. Психотерапевтична функція. Виділяють 2-і її сторони: «погладжування» - кожен із подружжя потребує ніжності, психологічної підтримки, емоційної ласки, участі з боку іншого; «генеруюча» - здатність подружжя надихати один одного, готовність до інтелектуальної участі у вирішенні проблем, допомога у самореалізації та особистісному розвитку. Вдалий шлюб чи ні залежить від цієї функції, на даний час існування сім’ї залежить від стабільності близьких емоційних стосунків.
Найбільш вдало ця людська потреба описується в «Дитячій казці» М.К.Реріха (1893).
«У дуже відомому, великому місті жив старий цар, вдівець. У царя була дочка-наречена. Царівна славилася і розумом, і вродою, і багато хто хотів її посватати. Та й були серед женихів і князі, воєводи, і купці, і спритні пройдисвіти, які так і вишукували чим би похизуватися та вислужитися; були різні люди. Царівна призначила день, коли можуть прийти женихи і розповісти про те, що вони запропонувати своїй нареченій. Царівна була мудрою. Наречені дуже чекали цього дня, і кожен вважав себе кращим за інших. Один поперед одного хвалилися женихи, хто іменитим родом, хто багатством, але один із них нічим не хвалився, і ніхто не знав, хто він і звідки прийшов. Він добре вмів складати пісні; пісні його нагадували всім їхні молоді, найкращі роки, при цьому він говорив красиво і його любили слухати.
У призначений день усі женихи одягнулися як найкраще і зібралися в палаті, у царя. Женихи ґречно поклонилися. Нікого не пропустив вперед князь знатного роду, за ним слуги несли важку червону книгу. Князь говорив:
- Царівна, мій рід дуже знатний і відомий. У цій книзі вписано понад 100 поколінь ... - І князь дуже довго перечитував, а під кінець сказав: -
І в цю книгу впиши жінку мою! Буде вона ходити по палатам моїм, а навколо будуть образи предків вельми знаменитих.
- Царівна, - говорив іменитий воєвода, - гучне й страшне ім'я моє для округи. Тому життя моєї жінки буду спокійне і безпечне, і поклонятимуться їй люди, бо грізне ім'я моє.
- Царівна, - говорив залитий скарбами заморський купець, - перлами засиплю дружину мою; піде вона по Смарагдовому полю і в солодкому спокої засне на золотому ложі.
Так говорили женихи, але співак мовчав, і всі подивилися на нього.
- А що ж ти можеш дати царівні ? - Запитав співака цар.
- Віру в себе, - відповів співак. Посміхнувшись, перезирнулися женихи, здивовано обглядівся старий цар, а царівна запитала:
- Скажи, як зрозуміти твою віру в себе? Співак відповідав:
- Царівна! Ти красива і багато я чув про розум твій, але де ж справи твої? Немає їх, бо немає в тобі віри в себе. Виходь, царівна, заміж за князя знатного роду і кожен день читай в його червоній книзі ім'я своє і вір в червону книгу! Виходь же, царівна, заміж за купця, засинаючи в розкішних палатах вір у це золото! У спокої спи на золотому ложі і вір у цей мертвий спокій! Спокоєм, золотом, червоною книгою закривайся, царівна, від самої себе! Мого імені немає у червоній книзі, не можу я засипати палату золотом, однак,туди куди я йду - там не читають червоної книги і золото там не цінність. І не знаю, куди йду я, і не знаю, де шлях мій, і не знаю, куди прийду я, і немає мені кордонів, бо я вірю в себе!
- Почекай, - перервав співака цар, - та чи маєш ти право вірити в себе?
Співак нічого не відповів, а заспівав веселу пісню; посміхнувся їй цар, радісно слухала її царівна і обличчя всіх стали ясними. Тоді співак заспівав сумну пісню, і примовкли всі в палаті, і на очах царівни з’явилися сльози. Замовк співак і сказав казку про те, як йшли в життя різні люди і як одним довелося повертатися назад, а іншим рухатися вперед, комусь було легко, а комусь тяжко. І мовчали, задумавшись всі, а цар і голову опустив.
- Я вірю в себе, - сказав співак, і ніхто не сміявся над ним.
- Я вірю в себе, - продовжував він, - і ця віра веде мене вперед, і ніщо не може стати на шляху моєму. Та чи буде в мене золото, чи впишуть ім'я моє в червону книгу, але я ніколи не повірю ні золоту, ні книзі, а лише самому собі, і з цією вірою помру, і смерть мені буде легка.
- Але ти відірвешся від світу. Люди не пробачать тобі. Вірячи лише в себе, самотньо підеш ти, і холодно буде йти тобі, бо хто не за нас - той проти нас, - суворо сказав цар.
Але співак не відповів і знову заспівав пісню. Співав він про яскравий схід сонця; співав, як природа вірить в себе і як він любить природу і живе нею. І розправилися брови царя, і посміхнулася царівна, і сказав співак:
- Бачу я, - не вважатимуть за ворога мене люди, і не відірвуся я від світу, бо співаю я, а пісня живе у світі, і світ живе піснею; без пісні не буде миру. Мене вважали б ворогом, якщо б я знищив що-небудь, але на землі ніщо не підлягає знищенню, своєю піснею я створюю і надихаю. Царю, людина, що здатна любити всю природу, хіба не знайде в собі любові - до людини? Людина, полюбив природу і не зламавши жодної стеблинки, ніколи не завдасть шкоди іншій людині.
І кивнула головою царівна, а цар сказав:
- Не в себе віриш ти, а в пісню свою. Співак ж відповів:
- Пісня лише частина мене; якщо повірю я в пісню мою більше ніж у самого себе, тим розіб'ю я силу мою і не буду спокійно співати пісні, і не будуть, як тепер, слухати їх люди, бо тоді я буду співати для них, а не для себе. Все я роблю лише для себе, а живу для людей. У пісні люблю лише себе одного, а піснею ж я всіх люблю! Весь для всіх, все для мене – це все в пісні.
І я вірю в себе, і вірю в любов. Поведу дружину в далеку путь. Нехай вона вірить в себе і вірою цієї дає щастя іншим!
- Хочу вірити в себе; хочу йти вперед; хочу з високої гори дивитися на схід! .. - сказала царівна.
І дивувалися всі. І шумів за вікном вітер, і гнув дерева, і гнав на суху землю дощові хмари, бо вірив у себе.
Отже, психотерапевтична функція сім'ї дає можливість її членам задовольняти потреби в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.
Досить поетично і красномовно висловлюється О. Блок:
Есть минуты, когда не тревожит
Роковая нас жизни гроза.
Кто-то на плечи руки положит,
Кто-то ясно заглянет в глаза ...
И мгновенно житейское канет,
Словно в темную пропасть без дна ...
И над пропастью медленно встанет
Семицветной дугой тишина…
Саме в сім'ї, як у первинній інтимній групі, включення членів в емоційну взаємодію породжує - повагу, відданість, симпатія, любов. Саме ці почуття стимулюють інтимність, довірливість в сімейних стосунках та міцність сім’ї.