 |
|
ПРОБЛЕМАТИКА МАЛОЇ ГРУПИ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
Мала група - нечисленна за складом група, учасники якої об'єднані загальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів.
Мала група - це група, реально діє не у вакуумі, а в певній системі суспільних відносин, вона виступає як суб'єкт конкретного виду соціальної діяльності.
Уявлення про число членів малої групи коливається між двома і сімома.
У деяких дослідженнях Я. Морено, автора соціометричної методики, розрахованої на застосування в малих групах, згадуються групи і по тридцять - сорок чоловік, коли мова йде про шкільних класах.
Також вважається, що якщо група задана в системі суспільних відносин в якомусь конкретному розмірі і якщо він достатній для виконання конкретної діяльності, то саме цю межу і можна прийняти в дослідженні як верхній.
Припустимі всілякі підстави для класифікації малих груп: групи розрізняються за часом їх існування (довготривалі і короткочасні), за ступенем тісноти контакту між членами, за способом входження індивіда і т. д.
Поширені класифікації ділення малих груп на:
1) «первинні» і «вторинні»;
2) «формальні» і «неформальні»;
3) «групи членства» і «референтні групи».
Розподіл малих груп на первинні та вторинні було запропоновано Ч. Кулі, який спочатку дав просто описове поділ первинної групи, назвавши такі складові, як сім'я, група друзів, група найближчих сусідів.
Пізніше Ч. Кулі запропонував певна ознака, який дозволив би визначити характеристику первинних груп, - безпосередність контактів.
Розподіл груп на формальні і неформальні було запропоновано Е. Мейо.
Згідно Е. Мейо, формальна група відрізняється тим, що в ній чітко задані всі позиції її членів, вони приписані груповими нормами.
У формальній групі також строго розподілені ролі всіх членів групи в системі підпорядкування так званої структурі влади.
Усередині формальних груп Е. Мейо виявив ще неформальні групи, які складаються і виникають стихійно, де ні статуси, ні ролі не запропоновані, де заданої системи взаємовідносин по вертикалі немає.
Неформальна група може створюватися усередині формальної.
Але неформальна група може виникати і сама по собі, не всередині формальної групи, а поза нею.
Існують також поняття формальної і неформальної структури групи, тоді розрізняються не групи, а тип, характер відносин всередині них.
Класифікація груп на групи членства і референтні групи була введена Г. Хайменом, якому належить відкриття самого феномена референтної групи.
В експериментах Г. Хаймена було показано, що частина членів малих груп розділяє норми поведінки, прийняті не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються.
Ті групи, в які індивіди не включені реально, але норми яких вони приймають, Г. Хаймен назвав референтними групами.
Виділяють три основних напрямки в дослідженні малих груп:
1) соціометричне;
2) соціологічне;
3) школа «групової динаміки».
Американський психолог Д. Морено, розглядаючи сукупність емоційних переваг членів групи, розробив теорію соціометрії.
Соціометрія - це і психологічна теорія спілкування і внутрішньогрупових відносин, і одночасно метод, застосовуваний для оцінки міжособистісних відносин.
Д. Морено вважав, що психологічна комфортність і психічне здоров'я людини залежать від його положення в неформальній структурі відносин в малій групі.
Соціометрична структура групи - сукупність супідрядних позицій членів групи в системі міжособистісних відносин.
Вона визначається аналізом найважливіших соціометричних характеристик групи: соціометричного статусу її членів, взаємності емоційних переваг, наявності стійких груп міжособистісного переваги, характеру відкидання в групі.
Кожен індивід у групі має свій соціометричний статус, який може бути визначений при аналізі суми переваг і відкидання, одержуваних від інших членів.
Сукупність усіх статусів задає статусну ієрархію в групі.
Самими високостатусних є соціометричні зірки - члени групи, що мають максимальну кількість позитивних виборів при невеликій кількості негативних виборів.
Далі йдуть високостатусних, среднестатусние і нізкостатусние члени групи, що визначаються за кількістю позитивних виборів і не мають великого числа негативних.
На нижчому ступені міжгрупових відносин знаходяться ізольовані - суб'єкти, у яких відсутні будь-які вибори, як позитивні, так і негативні.
Далі йдуть знедолені - такі члени групи, які мають велику кількість негативних виборів і мала кількість переваг.
На останньому щаблі соціальних переваг нехтує, або ізгої - члени групи, які не мають жодного позитивного вибору за наявності негативних.
Соціометрична зірка, як правило, не є лідером, оскільки лідерство пов'язано з втручанням у процес дії, а соціометричний статус визначається почуттями.
Високостатусних, среднестатусние і нізкостатусние члени групи складають зазвичай її більшість.
К. Левін довів, що негативне ставлення до людини в групі є більш сприятливим соціальний фактором, ніж відсутність всякого відносини.
Знання соціометричного статусу не дає повної інформації про становище людини в системі міжособистісних відносин.
Необхідно знати, чи є вибір суб'єкта взаємним. Взаємність емоційних переваг членів групи виступає важливою якісною характеристикою самої групи.
Чим більше взаємних виборів має член групи, тим більш стабільним і сприятливим є його положення в системі міжособистісних відносин.
Якщо в групі мало взаємних виборів, то можна зробити висновок про неблагополуччя її інтегральних психологічних характеристик.
Соціологічний напрямок у вивченні малих груп пов'язано з традицією, яка була закладена в експериментах Е. Мейо.
Суть їх у наступному.
Компанія «Вестерн Електрик» зіткнулася з фактом зниження продуктивності праці складальниць реле.
Дослідження не привели до задовільного пояснення причин.
У 1928 р. був запрошений Е. Мейо, який і поставив свій експеримент, спочатку має на меті з'ясувати вплив на продуктивність праці такого фактора, як освітленість робочого приміщення.
Експерименти в Хоторн тривали з 1924 по 1936 р.
У виділених Е. Мейо експериментальної та контрольної групах були введені різні умови праці: в експериментальній групі освітленість збільшувалася і позначався зростання продуктивності праці, в контрольній групі при незмінній освітленості продуктивність праці не зростала.
На наступному етапі новий приріст освітленості в експериментальній групі дав нове зростання продуктивності праці; але і в контрольній групі - при незмінній освітленості - продуктивність праці також зросла.
На третьому етапі в експериментальній групі були скасовані поліпшення освітленості, а продуктивність праці продовжувала рости; те саме сталося на цьому етапі і в контрольній групі.
Результати змусили Е. Мейо модифікувати експеримент і провести кілька додаткових досліджень: тепер змінювалася не тільки освітленість, але більш широке коло умов праці (приміщення шести робітниць в окрему кімнату, поліпшення оплати праці, введення додаткових перерв і т. д.).
При введенні цих нововведень продуктивність праці підвищувалася, але, коли нововведення були скасовані, вона, хоча й дещо знизилася, залишилася на рівні більш високому, ніж первинний.
Е. Мейо припустив, що в експерименті проявляє себе ще якась змінна, і порахував такої змінної сам факт участі робітниць в експерименті: усвідомлення важливості того, що відбувається, своєї участі в якомусь заході призвело до більшого включенню в виробничий процес і зростанню продуктивності праці навіть в тих випадках, коли відсутні об'єктивні поліпшення.
Е. Мейо витлумачив це як прояв особливого почуття соціабільності - потреби відчувати себе приналежним до якоїсь групи.
Другий лінією інтерпретації значилася ідея про існування всередині робочих бригад особливих неформальних відносин, які якраз і позначилися.
Мейо зробив висновок не тільки про наявність поряд з формальної ще й неформальної структури в бригадах, а й про значення останньої, зокрема про можливості використання її як фактора впливу на бригаду в інтересах компанії.
Згодом на підставі цих рекомендацій виникла особлива доктрина людських відносин, що перетворилася в офіційну програму управління.
Теоретичне значення відкриттів Е. Мейо полягає в отриманні нового факту - існування в малій групі двох типів структур, що поклав початок новому напрямку в дослідженні малих груп, пов'язаному з аналізом кожного з двох типів групових структур.
Школа «групової динаміки» пов'язана з ім'ям К. Левіна.
Американський період діяльності К. Левіна після еміграції з Німеччини почався із створення в Массачусетському технологічному інституті спеціального центру вивчення групової динаміки.
Напрямок досліджень в цьому центрі спиралося на створення К. Левіним теорії поля.
Її головне положення - ідея взаємодії індивіда і оточення (середовища), де значення набуває структура, у якій відбувається поведінку, її К. Левін назвав полем.
Вона охоплює в неподільності мотиваційні устремління (наміри) індивіда і які існують поза індивіда суб'єкти його устремлінь.
Центральна ідея теорії поля полягає в тому, що причини соціальної поведінки слід шукати через пізнання психологічних і соціальних сил, його детермінують.
Найважливішим методом аналізу психологічного поля стало створення в лабораторних умовах груп з певними характеристиками і подальше вивчення функціонування цих груп.
Вся сукупність цих досліджень носила назву групової динаміки.
Основна проблематика зводилася до наступного:
1) яка природа груп;
2) які умови їх формування;
3) яка їх взаємозв'язок з індивідами і з іншими групами;
4) які умови їх успішного функціонування.
Велику увагу було також приділено проблемам освіти характеристик групи: нормам, згуртованості, співвідношенню індивідуальних мотивів і групових цілей, лідерства в групах.
Інша ідея К. Левіна - ідея валентності. Цим поняттям К. Левін пояснював спрямованість індивіда в життєвому просторі: позитивна валентність забезпечує устремління індивіда в певний район силового поля, негативна валентність - рух у протилежний від нього бік.
Відповідаючи на головне питання, які потреби рухають соціальною поведінкою людей, «групова динаміка» пильно досліджувала проблему внутрішньогрупових конфліктів, зіставляла ефективність групової діяльності в умовах кооперації і конкуренції, способи винесення групових рішень.
Практично весь набір проблем малої групи був представлений в роботах цього напрямку.
«Групова динаміка» справила великий вплив на подальший розвиток соціально-психологічної думки.
У рамках цього напрямку були висловлені важливі ідеї щодо групових процесів, ретельно досліджені деякі з них, розроблені методики, зберігають своє значення досі.
З іншого боку, теоретичний контекст конструкції теорії поля є значною мірою застарілим.
У більшому ступені, ніж у випадку будь-якої іншої галузі соціальної психології, відкидання теоретичної концепції К. Левіна поєднується з повним або майже повним прийняттям створених ним методик.
Вони працюють і в інших теоретичних рамках.
Не повністю вирішена ще завдання виявлення ступеня їх допустимого прийняття в руслі нової теоретичної схеми.