Главная | Обратная связь

Стадії обороту основних фондів

3)Економічна і грошова оцінка землі в Державному земельному ка­дастрі

 

Землі сільськогосподарського призначення істотно відрізняються за своєю родючістю, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств та інших землекористувачів. Ці відмінності є об’єктивними, тому виникає необхідність у порівняльній оцінці різних видів ґрунтів, яка відбивала б їх кількісну диференціацію щодо економічної родючості. Крім того, радам народних депутатів, підприємствам, організаціям і установам, орендарям, власникам присадибних ділянок необхідні повні відомості про землю з метою організації її раціонального використання та охорони і регулювання земельних відносин. Вирішення цих питань досягається за допомогою Державного земельного кадастру. Земельний кодекс України передбачає його ведення за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів.

Земельний кадастр — це система необхідних відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх розподіл поміж власниками землі і землекористувачами за категоріями земель, про їх оцінку, класифікацію, кількісну та якісну характеристику і народногосподарську цінність. Основними складовими частинами державного земельного кадастру є кадастрове зонування, кадастрові зйомки, державна реєстрація земельних ділянок, облік кількості та якості земель, їх бонітування, економічна оцінка та грошова оцінка земельних ділянок.

Кадастрове зонування передбачає встановлення меж кадастрових зон та кварталів, меж оціночних районів і зон, місця розташування обмежень щодо використання земель. Кадастрові зйомки являють собою комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Завдання кількісного обліку земельних ресурсів полягає в постійному системному веденні й оновленні інформаційних даних , які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. Облік якості землі відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість.

Бонітування або якісна оцінка землі здійснюється за даними обліку якості землі. Її мета полягає в тому, щоб на основі найбільш важливих природних властивостей (ознак) ґрунтів, які корелюють з урожайністю, виділити ґрунтові відміни, ґрунтові класи й агровиробничі групи ґрунтів, систематизувати їх за природною якістю і господарською цінністю для вирощування певних сільськогосподарських культур. Така систематизація — це відносна оцінка видів ґрунтів як природного тіла за сумою відповідних властивостей (вмістом гумусу, поживними елементами, температурним і водним режимами, конфігурацією й особливостями рельєфу тощо) і оцінюється в балах (показник бонітету) за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями з найбільшою природною продуктивністю.

Економічна оцінка характеризує продуктивну здатність землі як засобу виробництва. Відмінність її від бонітування полягає в тому, що земля оцінюється не як природне тіло, а як засіб виробництва в нерозривному зв’язку з економічними умовами виробництва. Це означає, що однакові в природному відношенні ґрунти, які належать за своєю генезою, фізико-хімічними і біологічними властивостями до того самого бонітету, можуть дістати різні бали економічної родючості через різні умови господарювання (місцеположення, спеціалізацію, дорожні умови тощо).

Для регулювання економічних відносин саме і використовуються дані економічної оцінки землі. Вона здійснюється в двох аспектах: а) загальна оцінка, б) часткова оцінка (ефективність вирощування окремих сільськогосподарських культур або видів багаторічних культурних насаджень). Критеріями загальної економічної оцінки землі є: 1) вартість валової продукції (крб/га), оціненої за єдиними спеціально розробленими кадастровими цінами; 2) окупність витрат, що визначається відношенням вартості продукції до витрат на її одержання; 3) диференціальний дохід, що є додатковим чистим доходом на землях кращої якості і місцеположення. Критеріями часткової оцінки є врожайність культури в ц/га, окупність витрат, диференціальний дохід від кожної вирощуваної культури. Результати часткової оцінки ефективності вирощування окремих культур дають змогу підприємствам правильно вирішувати проблему добору найефективніших для них галузей рослинництва, встановлювати їх оптимальне співвідношення, здійснювати об’єктивну оцінку діяльності окремих рослинницьких підрозділів за наявності в них різноякісних земель, а також більш обґрунтовано визначати планову врожайність і ті параметри господарської діяльності, що пов’язані з її рівнем (обсяги реалізації продукції, витрати на її перевезення і доробку тощо).

На основі одержаних базисних критеріїв по кожному оціночному району складаються оціночні шкали в абсолютних і відносних показниках. Вони використовуються для кількісного порівняння економічної родючості земельних ділянок. Відносні показники оцінки виражаються в балах. При цьому найвище значення оціночного показника певної таксономічної одиниці — ґрунтова відміна, ґрунтовий клас, агровиробнича група ґрунтів — береться за 100 балів. Бал інших таксономічних одиниць визначають діленням абсолютного значення їх оціночного показника на абсолютне значення показника, взяте за 100 балів, і множенням одержаного результату на 100.

Дані економічної оцінки землімають велике значення для обгрунтованого регулювання земельних відносин, зокрема вони є основою для грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення. Така оцінка визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок, згідно нового Земельного кодексу, може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється для визначення розміру земельного податку, орендної плати, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Експертна оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Грошова оцінка землі на загальнодержавному рівні в Україні вперше була здійснена згідно з «Методикою грошової оцінки землі сільськогосподарського призначення та населених пунктів», затвердженою Постановою Кабінету міністрів України від 23 березня 1985 р.

Грошова оцінка землі — це розрахункова величина, і її не можна ототожнювати з поняттям ціни землі. Ціна землі визначається в процесі купівлі-продажу земельних ділянок з урахуванням на них попиту і пропозиції, місцеположення, бонітету тощо. В світовій практиці існують різні підходи до грошової оцінки землі. В більшості така оцінка зводиться до капіталізації земельної ренти. За згаданою офіційною методикою грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення здійснюється за одержаним сукупним рентним доходом, що є сумою диференціального і абсолютного рентного доходу.

Диференціальний рентний дохід визначається за формулою:

Дрд = (У • Ц – В) – (В • Кр) : Ц,

де У — урожайність зернових з 1 га; Ц — ціна реалізації 1 ц зерна, грн; В — виробничі витрати на 1 га, грн; Кр — коефіцієнт рентабельності, що береться на рівні 0,35.

Як бачимо, для оцінки орних земель диференціальний рентний дохід розраховується лише по зернових культурах. Це зумовлено необхідністю забезпечення однакового підходу до оцінки земель у різних зонах України. Такій вимозі найбільше відповідають саме зернові культури, оскільки вони займають до 50 % у структурі посівних площ і вирощуються в усіх регіонах держави.

Для того щоб знівелювати вплив інфляції, диференціальний рентний дохід обчислено в натуральних показниках. Це досягається завдяки діленню першої частини формули (У • Ц – В – (В • Кр) на ціну центнера зерна. По Україні рентний дохід з гектара орних земель становить 7,4 ц. Розрахунки велися за даними економічної оцінки землі, проведеної в 1988 р.

В сільському господарстві, крім диференціального рентного доходу, формується й абсолютний рентний дохід. Його величина з гектара угідь визначена, згідно з прийнятою методикою, в 1,6 ц. Отже, сукупний рентний дохід становить 9 ц/га (7,4 + 1,6). Завдяки визначенню сукупного рентного доходу завжди можна здійснити грошову оцінку землі відповідно до зміни ціни на зерно як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Визначення диференціального рентного доходу на землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами здійснюється на основі співвідношень диференціальних рентних доходів цих угідь і рентного доходу на орних землях.

Грошова оцінка сільськогосподарських земель (орних, багаторічних насаджень, сінокосів і пасовищ) з урахуванням фактора капіталізації рентного доходу здійснюється за формулою:

ГО = (Дрд + Ард) Тк • Ц,

де Ард — абсолютний рентний дохід (постійна величина 1,6 ц/га); Тк — строк капіталізації рентного доходу, встановлений з урахуванням світового досвіду (дорівнює 33 рокам); Ц — поточна ціна 1 ц зерна, у грн або доларах США.

В цілому по Україні грошова оцінка гектара сільськогосподарських угідь визначена станом на початок 2002 р. в сумі 8 575 грн, в тому числі гектара ріллі — 9 037, багаторічних насаджень — 33 704, сіножатей — 4 438 і пасовищ — 2 708 грн. Найвищу грошову оцінку мають орні землі Черкаської області, а найнижчу — Житомирської. У 2001 р. початково визначена за вихідними даними 1986—1990 рр. грошова оцінка сільськогосподарських земель при визначенні розміру орендної плати, земельного податку збільшувалася на коефіцієнт 2,42.

Задача

Завдання:Визначити обсяг збиральних робіт для зернового комбайна, за якого досягається беззбитковість роботи власного комбайна порівняно з його підрядом.

Витрати, пов’язані з утриманням техніки, є складовою частиною всіх витрат підприємства. Розмір їх в абсолютному і відносному виразі зростає в зв’язку з підвищенням забезпечення виробництва необхідними силовими і робочими машинами і різким подорожчанням паливно-мастильних матеріалів. Щоб не допустити невиправданого зростання витрат на утримання техніки і по можливості їх мінімізувати, важливо чітко уявляти механізм формування окремих складових елементів цих витрат і завдяки цьому здійснювати адекватний умовам підприємства режим економії.

Усі витрати на утримання техніки поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати — це витрати володіння, які не залежать від інтенсивності використання техніки — кількості годин роботи або виконаного обсягу робіт. Нині в аграрних підприємствах України ці витрати представлені амортизацією, страховими платежами (на розсуд підприємства) і витратами на утримання приміщень, де зберігається техніка. В країнах з розвинутим ринком до постійних витрат, крім названих, відносять ще проценти і податок на майно. Процентні витрати дорівнюють процентній ставці за кредит, що був узятий для купівлі техніки. За умови, що вона придбана за власні кошти, розмір цих витрат розраховують як добуток процентної ставки на середню величину капіталовкладень, визначену як частка від ділення суми первісної і ліквідаційної вартості техніки на два. Процентна ставка в даному випадку береться на рівні найбільш вірогідної норми прибутку на капітал.

Змінні витрати на техніку безпосередньо пов’язані з її експлуатацією. До них відносять витрати на паливо і мастила, ремонт техніки, оплату праці робітників, які її обслуговують, інші витрати (наприклад, ганчірний матеріал). Сума постійних і змінних витрат дає сукупні річні витрати на утримання техніки. Діленням цих витрат по машинно-тракторному парку на загальний обсяг виконаних ним робіт в умовно-еталонних гектарах визначають собівартість одиниці цих робіт. По окремих тракторах доцільно визначати собівартість гектара виконуваних ними робіт (оранки, посіву, культивації тощо). У сукупні витрати включають і витрати (постійні та змінні) на утримання тих причепних (навісних) машин та знарядь, в агрегатуванні з якими працює той чи інший трактор. По інших видах техніки, наприклад, по зернових, бурякозбиральних, силосозбиральних, кукурудзо-збиральних комбайнах сукупний обсяг витрат відносять до зібраної площі; по сінопакувальних преспідбирачах — до кількості тонн упакованого сіна; по стаціонарних двигунах — до кількості відпрацьованих годин.

Обсяг річних витрат на утримання техніки на одиницю робіт (продукції) залежить від трьох факторів: строку її служби, співвідношення між постійними і змінними витратами, а також від обсягу виконуваних робіт. Із збільшенням першого і третього факторів та зменшенням частки постійних витрат у їх загальній сумі собівартість одиниці робіт (продукції) знижується, і навпаки.

Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого можна правильно розв’язувати важливі проблеми господарської діяльності. Однією з таких проблем є обґрунтування обсягу робіт, за якого досягається беззбитковість використання власної техніки порівняно з її підрядом. Важливість її посилюється тим, що для багатьох фермерських господарств України і підприємств, які виникли на базі колективних підприємств, гостро постала проблема нестачі окремих видів техніки для виконання сільськогосподарських та інших робіт. Одним з варіантів її розв’язання стало створення спеціалізованих фірм — машинно-технологічних станцій (МТС), які надають підрядні послуги таким підприємствам за відповідну плату.

Із зміцненням економіки аграрних підприємств кожному з них необхідно вирішувати питання: чи продовжувати користування послугами підрядної фірми, чи придбати власну техніку для виконання заданого обсягу робіт. Щоб одержати відповідь на це, необхідно розрахувати річні постійні і змінні витрати на утримання потрібної техніки з розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Водночас потрібно знати вартість підряду за одиницю роботи, виконуваної даним видом техніки.

Тоді обсяг робіт, за якого підприємство досягає беззбиткової роботи власної техніки порівняно з послугами підрядників, можна визначити за формулою:

де — обсяг робіт, за якого досягається беззбитковість роботи власної техніки порівняно з її підрядом; — постійні витрати на утримання техніки протягом року, грн; — вартість підряду техніки за одиницю роботи, грн; — змінні витрати на утримання техніки в розрахунку на одиницю роботи, грн.

Вихідні дані: підприємство залучало для збирання зернових колосо­вих зерновий комбайн із районної МТС на умовах підряду. У підприємст­ва з’явилась можливість купити зерновий комбайн. Щоб прийняти рішен­ня про доцільність такої купівлі, економістам-менеджерам потрібно мати таку інформацію: ціна зернового комбайна - 200 тис. грн., норма аморти­зації - 10%, плата за кредит - 15% (підприємству не вистачило власних коштів для купівлі комбайна і воно взяло кредит в сумі 40 тис. грн.), ви­трати на ремонт комбайна і його технічне обслуговування з розрахунку на 1 га зібраної площі - 5,6 грн., вартість пально-мастильних матеріалів і оплата праці комбайнерів на цю ж площу - відповідно 12,8 грн. і 3,1 грн. Вартість підряду зернового комбайна за 1 га збирання - 230 грн. Витра­ти на утримання приміщення - 700 гривень.

Звідси постійні річні витрати на утримання комбайна становитимуть 26700 грн, у тому числі:

а) амортизація (200000 • 10) : 100 = 20 000 грн;

б) сума нарахованих процентів за кредит — 6 тис. грн;

в) витрати на утримання приміщення — 700 грн.

Змінні витрати в розрахунку на гектар зібраної площі становлять 21,5 грн, в тому числі пальне і мастильні матеріали — 12,8, ремонт і технічне обслуговування — 5,6 і оплата праці комбайнерів — 3,1 грн. Звідси обсяг збиральних робіт, за якого підприємству економічно рівновигідно збирати зернові власним комбайном чи брати комбайн на підряд, становитиме 26700 : (230 – 21,5) = 128 га.

Якби підприємство не брало кредиту, а придбало комбайн повністю за власні кошти, то постійні витрати становили б 20 700 грн, а критичний обсяг робіт дорівнював би 99,4 га (20700 : 230 – 21,5). Це означає, що за меншої ніж 128 га площі збирання зернових культур підприємству економічно вигідніше брати комбайн на підряд. Із збільшенням цієї площі експлуатація власного комбайна господарству обходитиметься дешевше, ніж найманого.

Таблиця

РОЗРАХУНОК ПИТОМИХ ПОСТІЙНИХ І ЗМІННИХ ВИТРАТ НА УТРИМАННЯ ЗЕРНОВОГО КОМБАЙНА, тис. грн/га

Збиральна площа, га	Постійні витрати	Сукупні витрати (постійні + змінні)
99,4	20 700 : 99,4 = 208,5	208,5 + 21,5= 230
	20 700 : 120= 172,5	172,5 + 21,5 = 194
	20 700 : 140 = 147,5	147,5 + 21,5 = 169

Як бачимо, при площі збирання 99,4 га сукупні витрати на утримання власного комбайна становлять 230 грн, тобто збігаються з вартістю підрядних робіт.

На таблиці видно, що сукупних витрат відповідає збиральній площі 99,4 га, коли утримувати власну техніку не буде дорожче від підрядних послуг. Не важко також помітити, що за більшої площі (наприклад 120 га) сукупні витрати на утримання власного комбайна становитимуть 194 грн, тобто будуть на 12 грн нижче за вартість підряду. З наступним збільшенням збиральної площі витрати на утримання власного комбайна істотно знижуються і при 140 га становитимуть лише 169 грн.

 

Висновокпро доцільність купівлі техніки чи її використання на умовах підряду значно залежить від вартості робіт. В 2001 р. ця вартість була досить високою. Так, розцінка за гектар глибокої оранки трактором «Джон-Дір» по МТС Київської області при використанні палива виконавця коливалася в межах 100—113 грн і 92—100 грн при використанні палива замовника. Розцінки за гектар звичайної оранки цим же трактором становили відповідно 80—113 і 73,6—100 грн, тоді як звичайна оранка трактором Т-150 на паливі виконавця складала значно менше — 41,6 грн, а на паливі замовника — 27,3 грн. Як видно, розцінки по марках тракторів значною мірою залежать від їх вартості. З її зростанням розцінка підвищується через збільшення суми амортизаційних відрахувань та відсотків на кредит, і навпаки. Тому закономірно в структурі розцінок за одиницю роботи різних марок тракторів постійні витрати займають питому вагу від 43 % при оранці трактором «Джон-Дір» до 18,7 % — трактором Т-150.

Слід пам’ятати, що для виконання тієї самої роботи можуть використовуватися різні марки машин, що відрізняються за рівнем продуктивності. Як правило, більш продуктивні машини мають вищу ціну і для їх придбання потрібний більший власний або позичковий капітал. Тому і постійні витрати на утримання такої техніки в абсолютному і відносному виразі більші, ніж на утримання менш продуктивної. Внаслідок цього точка перетину постійних витрат з лінією вартості підряду щодо більш продуктивних і дорожчих машин досягається пізніше. А це означає, що придбання такої техніки стає економічно вигідним при більших обсягах виконуваних робіт.

Іншою проблемою, яку можна обґрунтовано розв’язати на підставі аналізу динаміки співвідношення між постійними і змінними витратами, є заміна техніки. Існує багато причин, що зумовлюють необхідність такої заміни, проте однією з найважливіших є специфічність руху річних витрат на експлуатацію власної техніки впродовж строку експлуатації.

В умовах застосування методів прискореної амортизації, починаючи з перших років експлуатації техніки, сукупні витрати на її утримання знижуються за рахунок постійних витрат (головним чином завдяки зменшенню амортизаційних відрахувань). Проте в наступні роки в міру старіння техніки сукупні витрати починають зростати через збільшення витрат паливно-мастильних матеріалів і перевищення темпів збільшення витрат на її ремонт над темпами зниження амортизаційних відрахувань. Іншими словами, зростання сукупних витрат починається тоді, коли зниження постійних витрат не може компенсувати підвищення змінних витрат, пов’язаних з експлуатацією техніки. Це і є сигналом для постановки питання про заміну старої техніки на нову.

Проте тут не слід приймати скороспілого рішення. Спочатку треба детально спрогнозувати витрати на утримання старої техніки на наступний рік і порівняти їх із середньорічними витратами на нову техніку протягом усього строку корисного використання. Заміна економічно доцільна лише тоді, коли вказані витрати на стару техніку перевищують середньорічні витрати на нову аналогічного зразка.