 |
|
Чинники что сприяють проявам девіантної поведінки у підлітків
Девіантна поведінка розглядається як результат соціопатогенеза, що виникає внаслідок різних впливів на особистість:
Негативні чинники, що зумовлюють девіантну поведінку дітей:
- неблагополуччя в сім’ї (неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);
- низька педагогічна культура сім’ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, але матеріальний достаток проявляється у створенні для дітей “парникових” умов, що призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю);
- недостатній рівень виховної роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання “втекти” від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів; ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо);
Негативні соціальні впливи, що грають десоціалізаційну роль у виникненні девіантної поведінки підлітків:
- прямі десоціалізаційні впливи чиняться з боку найближчого оточення, яке безпосередньо демонструє зразки асоціальної поведінки, антисуспільних орієнтацій і переконань, коли діють антисуспільні норми і цінності, групові приписи, зовнішні поведінкові регулятори, що спрямовані на формування особистості асоціального типу;
- непрямі десоціалізаційні впливи середовища полягають у відсутності необхідних умов для “запуску” провідних механізмів і засобів соціалізації, за допомогою яких здійснюється “трансформація” системи зовнішньої регуляції у внутрішню.
Кримінальний фактор виникнення девіантної поведінки:
- група підлітків, що сформована поза соціально-значущої діяльності, в умовах марного згаяння часу та ризикованих хуліганських занять. У таку групу, яка виявляється “каталізатором” злочинної поведінки неповнолітніх, підліток потрапляє в разі неможливості добитися успіху, відсутності позитивної діяльності, в якій підліток може реалізувати себе; в разі психологічного дискомфорту, що виникає як результат престижного невдоволення, відчуження від колективу, як це буває з “важкими” учнями внаслідок їх слабкої успішності, конфліктів з вчителями та однокласниками, що призводить до зниження референтної значущості підлітка та пошуків ним іншого кола спілкування.
Психобіологічні передумови асоціальної поведінки дітей:
а) кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці (кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);
б) нервово-психічні захворювання, акцентуації характеру
- психічні аномалії: олігофренія, психози, психопатії, неврози, психофізичний інфантилізм, ознаки органічного ураження головного мозку;
- частіше за інші зустрічаються акцентуації за гіпертимним та нестійким типом;
в) відставання в розумовому розвитку
- за особливо несприятливих умов внаслідок своєї підвищеної навіюваності підлітки можуть легко підпасти під вплив дорослих, досвідчених злочинців;
г) різні фізичні вади, дефекти мови, зовнішня непривабливість, вади конституційно-соматичного характеру;
3. Психокорекція поведінки школярів
Для проведення психокорекційної роботи з важковиховуваними дітьми, яка повинна забезпечувати формування і оптимальне функціонуваннявідповідних психологічних механізмів виділяють три основних завдання: 1) сприяти розпізнаванню школярем важких для нього ситуацій, 2) навчити дітей аналізувати їх; 3) виробити алгоритм поведінки дитини в критичних для неї ситуаціях.
Вчинок дитини - досвід самостійного поведінки, має внутрішнє мотиваційний зміст. Вимоги батьків і вчителів не діє на дитину, тому, що він внутрішньо їх не сприймає. Він їх або взагалі не виконує, або виконує формально. С.Л. Рубінштейн зазначав, що наші вимоги без внутрішньої опорина те, до кого вони звернені, можуть викликати лише відсіч або протест. Зовнішні причини діють лише через внутрішні підвалини, через психічний стан суб'єкта, його думки і почуття.
Важливою умовою успіху в подоланні девіантної поведінки, є бажання дитини змінити самого себе. Ця умова цілеспрямованих, позитивних, суб'єктивних новоутворень. Самосвідомість - усвідомлення себе як людини - необхідна умова саморегуляції, тобто управління своєю поведінкою. Одним з найважливіших компонентів структури самосвідомості є самооцінка, об'єкти якої можуть бути різними - предметна діяльність, її результати, поведінка, розумові та фізичні якості, здібності, риси характеру - узагальнений образ «Я». Найважливіший параметр самооцінки - її адекватність.
Мета психокорекції з учнями - перетворення соціальних норм на особистісні, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей.
Починаючи свою роботу з підлітками, психолог завжди повинен пам'ятати, що головне у відносинах з ними - це взаємоповага і довіра. Те, що говорить підліток, завжди має залишатися таємницею. Його проблеми можна обговорювати з батьками і педагогами тільки на прохання школяра або з його згоди. Втрата довіри, розголошення таємниці, навіть випадкове, є для дитини великою психологічною травмою і може призвести до непередбачених наслідків.
Підліток надзвичайно активно прагнути змін, поліпшення свого характеру, часто відчуваючи навіть ненависть до себе за своє «слабовілля» або «запальність». Тому одним з основних завдань психолога є виявлення головної проблеми підлітка і чітке формулювання її механізму, і чіткі, однозначні напрямку в досягненні мети, які повинні визнаватися і самим підлітком та оточуючими.
Вибір методів психологічної корекції повинен проводиться в тісному контакті з дитиною.
Обов'язковою кроком у психокорекції підлітка є виявлення особливостей його мотивації, пошук будь-яких видів діяльності, пов'язаних з позитивними емоціями (радістю, інтересом, захопленістю). Важливо, щоб у цю діяльність не включалися елементи небажаного, «проблемної поведінки». З акцентом на таку позитивну мотивацію можлива робота з досягнення бажаного зміни. Наприклад:
-Що тобі подобається робити, що ти робиш із задоволенням?
-Мені подобається ловити рибу.
-Коли ти ловиш рибу, то відчуваєш себе спокійно?
-Так, тоді я ні з ким не лаюся.
-Ти можеш уявити себе зараз на рибалці?
-Так.
-А тепер згадай, як ти говориш з батьками, і спробуй зберегти спокій.
-Так ... Я майже не відчуваючи злості.
-Спробуй ще раз - рибалка - батьки.
-Так, я не відчуваю злості. Може бути, я взагалі даремно заводився?
-Можливо. Ти звичайно можеш ще кілька разів «завестися», але це буде недовго. Згадавши цю вправу, ти зможеш уявити себе на риболовлі, заспокоїтися і нормально розмовляти з батьками або вчителями.
У роботі з підлітками «групи ризику» ефективно використовувати методи групової психологічної корекції, рольові ігри. Це дає можливість хлопцям розглянути свою поведінку, як би з боку іншої людини, тобто об'єктивно. Крім цього рольові ігри дають можливість відпрацювати навички реагування в складних ситуаціях.
При комплектуванні підліткових груп бажано, щоб кількість учасників не перевищувало 5-7 чоловік, з урахуванням побажання хлопців, які можуть бажати, щоб групи були змішаними (дівчатка і хлопчики) або роздільні. Не рекомендується включати в одну групу більше двох учасників, яким притаманні такі особливості: а) у яких є труднощі в міжособистісному спілкуванні, б) з проблемами недостатньої інтелектуальності, в) з руховою загальмованістю.
Бажано об'єднання в одній групі хлопців з різною акцентуацією.
Під час проведення занять один або декілька учасників можуть відмовитися від виконання будь-якого заняття. Це нормальна ситуація. Таких учасників слід заспокоїти, запропонувати проаналізувати виконання даного завдання. У залежності від вікової категорії групи, підбираються і додаються нові компоненти. Так у роботі з підлітками, вже пропонується не тільки назвати своє ім'я, а й розповісти про свої захоплення, охарактеризувати себе. Під час роботи розпізнавання і висловлення почуттів, додається така вправа, як робота в тріади. Коли один підлітокговорить, інший слухає, а третій спостерігає, а потім оцінює їх спілкування за певними параметрами.
Далі обговорюються параметри невербальної комунікації, для того, щоб звернути увагу школярів на невикористані резерви передачі почуттів, переживань, станів. Хлопцям пропонують виконати вправу. Для цього їм роздають картки, в яких написано, що потрібно зобразити. Зазвичай, дається хвилин 5 на підготовку. Потім кожен повинен показати свою пантоміму. Розмовляти забороняється. Учасники повинні правильно вгадати, про що йшла мова в завданні. Це можуть бути такі завдання: показати, що болить зуб, показати своє хвилювання перед іспитом, образу натовариша, злість і т.д.
Аналіз успішності пантоміми здійснюється за схемою: наскільки швидко учасники здогадалися про зміст завдання, різноманітності виражальних засобів і т.д.
Формування позитивного «Я» включає рефлексію і ранг власних позитивних якостей за формулою «Я - людина, яка ...». Для цього, наприклад, можна використовувати гру «Репортер», де один з учасників бере інтерв'ю у інших членів групи, пропонуючи кожному сказати кілька слів про себедля святкової телепередачі на честь якого-небудь успішно завершеної справи, в якому учасник брав участь.
З такою ж самою метою можна використовувати гру «Бомбардування позитивними якостями». В даній грі кожному учасникові по черзі інші учасники висловлюють тільки позитивні відгуки про нього, його здібностях і т.д. Такі вправи допомагають хлопцям навчиться знаходити в собі і в інших позитивні якості, вміти висловлювати їх іншим і вміти правильно сприймати похвали інших людей. Все це сприяє розвитку емпатії тарефлексії, формування позитивного образу «Я», і таким чином підвищує самооцінку та самоповагу дитини.
Для оволодіння навичками аналізу своєї поведінки і способів прийняття рішень, на групових заняттях практикується обговорення творів художньої літератури, кінофільмів, герої яких стикаються з такими ж проблемами, що й учасники занять. На початку обговорення хлопцям пропонується перерахувати можливі альтернативні варіанти вирішення проблеми, без урахування можливих наслідків. Після цього їм пропонується обрати один-два рішення з описом їх позитивних і негативних наслідків з урахуванням почуттів героя, його оточення, тиску, який чинять на нього, його особистісні особливості та ін Аналогічно можна проводити ретроспективний аналіз життєвого рішення будь-кого з учасників групи , якщо, звичайно, на це є його згода.
Відомо, що для багатьох молодих людей, особливо підлітків, необхідність протистояти натиску групи викликає стресовий стан, тому тренування є необхідною умовою в умінні відстояти свою думку, навіть коли інші думають інакше. Гра «Умій сказати« ні »дає можливість придбати такі навики. Наприклад, розігрується така ситуація, коли троє підлітків запрошують четвертого взяти участь у вечірці, де зберуться незнайомі йому люди, і де запрошують обіцяють йому якісь сюрпризи. Розігруючи цю ситуацію кілька разів і змінюючи склад учасників та головного героя, підлітки з допомогою психолога повинні прийти до висновку, що найкраще діяти за такою схемою: називати речі своїми іменами; твердо відмовити, аргументувавши свою думку, запропонувати свій варіант.
На сьогодні психологічна наука і практика має велику кількість різних групових ігор і тренінгів, які психолог повинен використовувати у відповідності з поставленими завданнями для кожної конкретної групи школярів на основі психолого-педагогічних комплексних програм.