Здавалка
Главная | Обратная связь

Анатомо-фізіологічні можливості молодшого школяра

 

Протягом молодшого шкільного віку продовжується ріст і розвиток організму дитини, змінюються пропорції тіла, зокрема співвідношення голови та довжини тіла. Однак темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення ваги прискорюється. За цими показниками хлопчики випереджають дівчаток. Однак за збільшенням грудної клітки дівчатка у 9 років наздоганяють хлопчиків, а в 10 - випереджають.

 

Кістковий апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм. Активно розвивається у молодших школярів м'язова система. Збільшується вага всіх м'язів щодо ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили, підвищенню здатності організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще недосконало координують здійснювані дрібними м'язами рухи. Першокласникові важко писати в межах рядка, спрямовувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які швидко викликають втому. Тому в 1-му класі слід проводити фізкультхвилинки, які розслабляють дрібні м'язи пальців і кисті. Протягом молодшого шкільного віку діти набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м'язів. їхні рухи стають координованішими, точнішими, удосконалюється техніка письма.

 

Продовжується ріст серцевого м'яза. Артерії у молодшого школяра дещо ширші, ніж у дорослого, що зумовлює особливість його артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у нього стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Діти цього віку дихають з більшою частотою, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря.

 

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодшому шкільному віці відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливості для цілеспрямованої вольової поведінки, планування і виконання програм дій. Нервовій системі властива висока пластичність, що забезпечує її здатність фіксувати впливи середовища, готовність реагувати на них. Підвищується рухливість нервових процесів, що дає змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. В молодших школярів вища, ніж у дошкільнят, урівноваженість процесів збудження та гальмування, хоча процеси збудження все-таки переважають.

 

Зростає роль другої сигнальної системи (мови) в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, утворенні тимчасових нервових зв'язків, виробленні нових дій та операцій, формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинені всі органи чуття, деякі з них мають певні особливості. Так, очі завдяки пластичності кришталика можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не стежити за їхньою поставою, це може спричинити підвищення очного тиску, нечіткість зображень на сітківці, короткозорість.

 

Фізичний розвиток молодшого школяра зумовлений дозріванням організму, що відкриває нові можливості для його діяльності, розгортання та поглиблення зв'язків із соціальним оточенням. Водночас дозрівання стимулюється і впливами зовнішнього середовища, про що свідчить загальне прискорення (акселерація) фізичного розвитку дітей.

Глава 1 Психолого-педагогічні особливості проведення психокорекційних занять з молодшими школярами

 

1.1 Труднощі навчання дітей молодшого шкільного віку

 

Межі молодшого шкільного віку, що збігаються з періодом навчання в початковій школі, встановлюються в даний час з 6-7 до 9-10 років. У цей період відбувається подальший фізичний і психофізіологічний розвиток дитини, забезпечує можливість систематичного навчання в школі. Перш за все, удосконалюється робота головного мозку і нервової системи. За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою. Однак недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям даного віку особливості поведінки, організації діяльності та емоційної сфери: молодші школярі легко відволікаються, не здатні до тривалого зосередження, збудливі, емоційні. У молодшому шкільному віці відзначається нерівномірність психофізіологічного розвитку в різних дітей. Зберігаються і відмінності в темпах розвитку хлопчиків та дівчаток: дівчинки як і раніше випереджають хлопчиків. Вказуючи на це, деякі автори приходять до висновку, що фактично в молодших класах "за однією і тією ж партою сидять діти різного віку: у середньому хлопчики молодше дівчаток на рік-півтора, хоча ця різниця і не в календарному віці". [1, 4,23]

 

Початок навчання в школі веде до корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Він стає "суспільним" суб'єктом і має тепер соціально значущі обов'язки, виконання яких отримує суспільну оцінку. [9]

 

Провідною в молодшому шкільному віці стає навчальна діяльність. Вона визначає найважливіші зміни, що відбуваються в розвитку психіки дітей на даному віковому етапі. У рамках навчальної діяльності складаються психологічні новоутворення, які характеризують найбільш значущі досягнення у розвитку молодших школярів і є фундаментом, які забезпечують розвиток на наступному віковому етапі. [4,13]

 

Протягом молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більшого значення для дитини - починають набувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Таким чином, центральними новоутвореннями молодшого шкільного віку є:

 

якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності;

 

рефлексія, аналіз, внутрішній план дій;

 

розвиток нового пізнавального ставлення до дійсності;

 

орієнтація на групу однолітків.

 

Так, згідно з концепцією Е. Еріксона, вік 6-12 років розглядається як період передачі дитині систематичних знань і умінь, що забезпечують залучення до трудового життя і спрямованих на розвиток працьовитості. [25,38]

 

Найважливіші новоутворення виникають у всіх сферах психічного розвитку: перетворюється інтелект, особистість, соціальні відносини. Провідна роль навчальної діяльності в цьому процесі не виключає того, що молодший школяр активно включений і в інші види діяльності, в ході яких удосконалюються й закріплюються нові досягнення дитини.

 

Згідно Л.С. Виготському, специфіка молодшого шкільного віку полягає в тому, що цілі діяльності задаються дітям переважно дорослими. Вчителі та батьки визначають, що можна і що не можна робити дитині, які завдання виконувати, якими правилами підкорятися і т.д. Одна з типових ситуацій такого роду - виконання дитиною будь-якого доручення. Навіть серед тих школярів, які охоче беруться виконати доручення дорослого, досить частими є випадки, коли діти не справляються з завданнями, оскільки не засвоїли його суті, швидко втратили початковий інтерес до завдання або просто забули виконати його вчасно. Цих труднощів можна уникнути, якщо, даючи дітям будь-яке доручення, дотримуватися певних правил. [9,25]

 

Коломинский Я.Л. вважає, що якщо у дитини до 9-10-річного віку встановлюються дружні стосунки з ким-небудь з однокласників, це означає, що дитина вміє налагодити тісний соціальний контакт з ровесником, підтримувати відносини тривалий час, що спілкування з ним теж комусь важливо і цікаво. Між 8 і 11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відгукується на їхні прохання і розділяє їх інтереси. Для виникнення взаємної симпатії та дружби стають важливими такі якості, як доброта і уважність, самостійність, впевненість у собі, чесність. Поступово, у міру освоєння дитиною шкільної дійсності, у нього складається система особистих стосунків у класі. Її основу складають безпосередні емоційні відносини, які превалюють над усіма іншими. [1,25,32]

 

У численних дослідженнях вітчизняних психологів були виділені найбільш істотні умови, що дозволяють дорослій формувати у дитини здатність самостійно керувати своєю поведінкою. Такими умовами є:

 

1) наявність у дитини досить сильного і довго чинного мотиву поведінки;

 

2) введення обмежувальної мети;

 

3) розчленування засвоюваній складної форми поведінки на відносно самостійні і невеликі дії;

 

4) наявність зовнішніх засобів, що є опорою при оволодінні поведінкою.

 

Найважливішою умовою розвитку довільної поведінки дитини є участь дорослого, який спрямовує зусилля дитини і забезпечує засобами оволодіння.

 

З перших днів перебування в школі дитина включається у процес міжособистісної взаємодії з однокласниками і вчителем. Протягом молодшого шкільного віку це взаємодія має певну динаміку і закономірності розвитку. [13,23]

 

Як відомо, багатьом дітям властиві тимчасові відхилення від поведінки. Як правило, вони легко долаються зусиллями батьків, вчителів, вихователів. Але поведінка певної частини дітей виходить за рамки допустимих пустощів і проступків, і виховна робота з ними, протікаючи з труднощами, не приносить бажаного успіху. Таких дітей відносять до категорії «важких». [4,38]

 

Учні «групи ризику» - це така категорія дітей, яка вимагає особливої ​​уваги з боку педагогів, вихователів та інших фахівців.

 

До них належать діти з порушеннями в афективній сфері, педагогічно запущені діти, діти із затримкою психічного розвитку, діти з проблемами у розвитку (олігофрени), діти з психопатоподібними поведінкою і багато інших. Вивчивши літературу з дефектології і психології, виявилося, що до даної категорії можна віднести і ліворукої дитини, дітей з емоційними порушеннями. [19,32]

 

Останнім часом про важких школярів пишеться і говориться чимало. Як правило, так називають невстигаючих, недисциплінованих школярів, дезорганізаторів, тобто не піддаються навчанню і вихованню учнів. «Важка» підліток, «важкий» школяр стали модними словами. Вважається, що більшість неповнолітніх правопорушників були у минулому важкими учнями.

 

Коли говорять про важких дітей, зазвичай мають на увазі педагогічну труднощі. При цьому найчастіше береться за основу одна сторона явища - труднощі роботи з цими дітьми і не розглядається друга - труднощі життя цих дітей, труднощі їх взаємовідносин з батьками, вчителями, товаришами, однолітками, дорослими. Важкі діти часто не стільки не хочуть, скільки не можуть добре вчитися і вести себе належним чином.

 

Склад важких дітей далеко неоднорідний, і причини цих труднощів неоднакові. Труднощі школярів обумовлюється трьома основними факторами:

 

1) педагогічною занедбаністю;

 

2) соціальної занедбаністю;

 

3) відхиленнями у стані здоров'я. [1,25]

 

Психологічні причини, що лежать в основі шкільної неуспішності, І.В. Дубровіна та інші психологи об'єднали в дві групи, до першої з яких віднесли недоліки пізнавальної діяльності в широкому сенсі слова, а до другої - недоліки в розвитку мотиваційної сфери дітей.

 

І.В. Дубровіна розглядає особливості невстигаючих школярів, що відрізняються несформованістю правильних прийомів навчальної діяльності. Про цих учнів, на думку цього психолога, можна сказати, що вони не вміють по-справжньому вчитися. Навчальна діяльність, як і всяка інша, вимагає володіння певними навичками та прийомами. Рахунок в думці, списування літер за зразком, заучування віршів напам'ять - навіть такі з точки зору дорослої людини нескладні дії можна виконувати не одним, а кількома різними способами. Не всі вони будуть правильними, однаково ефективними. Дитина, що надійшов у школу і який зіткнувся з необхідністю виконувати нову для себе навчальну діяльність, часто не в змозі самостійно знайти адекватні способи роботи. Якщо його не навчати спеціально необхідним навичкам і прийомам, він буде інтуїтивно знаходити їх сам, і не завжди це будуть правильні і ефективні навички та прийоми. [13,14]

 

Під труднощами навчальної діяльності молодшого школяра С. Н. Костроміна розуміє:

 

- Труднощі у навчанні грамоти;

 

- Неуважність і неуважність;

 

- Труднощі при вирішенні математичних завдань;

 

- Труднощі в переказі тексту;

 

- Непосидючість;

 

- Труднощі у засвоєнні нових знань;

 

- Труднощі у виконанні завдань для самостійної роботи. [4,25]

 

А.Ф. Ануфрієв і С.М. Костроміна виділили ряд труднощів у навчанні молодшого школяра і можливі психологічні причини таких труднощів:

 

Приблизно 20% дітей з усього класу можуть пропускати букви в письмових роботах. Це явище має кілька причин - низький рівень розвитку фонематичного слуху, слабка концентрація уваги, несформованість прийомів самоконтролю, індивідуально-типологічні особливості особистості. [3,19]

 

Багато труднощі у навчанні утворюють свого роду "порочне коло", в якому кожен небажаний фактор спочатку викликається зовнішніми обставинами, а потім породжує інші небажані фактори, послідовно підсилюють один одного. Тому найчастіше шкільного психолога потрібно шукати не одну, а кілька причин неуспішності кожного конкретного учня і прагнути усунути кожну з них. Потрібно пам'ятати, що нормальній, здоровій дитині завжди можна допомогти, його можна і потрібно навчити вчитися. У тому, що дитина відстає у навчанні, найчастіше винні дорослі (школа і батьки). [1,23]

 

Існує 3 фактори, які можуть викликати дефекти пізнавальної діяльності і тим самим впливати на успішність учнів:

 

1. Несформованість прийомів навчальної діяльності;

 

2. Недоліки розвитку психічних процесів;

 

3. Неадекватне використання учнями своїх стійких індивідуально-психологічних особливостей.

 

В.П. Гапонов, Ю.З. Гільбух визначили психолого-педагогічну типологію загального відставання в навчанні у молодших школярів. Вона включає три поведінкових типи:

 

А: діти з низькою інтенсивністю навчальної діяльності. Домінуючим мотивом поведінки у дітей даної групи є проблемність у самоствердженні в активній, практично відчутною діяльності, у визнанні з боку авторитетних однолітків. Як правило, ці потреби не знаходять задоволення у навчальній діяльності, і дитина тому прагне утвердити себе в різних видах позашкільних занять. [9,38]

 

Відмітною ознакою першої групи є обумовленість низької інтенсивності навчальної діяльності передувала їй низькою ефективністю. Інші специфічні ознаки: низький рівень розвитку пізнавальних здібностей (в першу чергу - мислення й мови) як результат недостатньої уваги до дитини з боку батьків, на початку навчання в першому класі спостерігається старанність, переживання невдач у навчанні, надалі, однак, таке ставлення змінюється байдужістю, тупий пасивністю; відносини з вчителями, батьками і однолітками, як правило, спокійні.

 

Б: діти з низькою ефективністю навчальної діяльності. Причинами недостатнього розвитку пізнавальних здібностей зазвичай служать або бідність чуттєвого та мовного досвіду дитини, зумовлені низьким культурним рівнем батьків, недоліком батьківської любові і турботи в дошкільний період та під час навчання в школі, або мікропораженія в корі головного мозку, або і те, й інше разом .

 

Відмінною рисою другої групи дітей є обумовленість низької ефективності навчальної діяльності її низькою інтенсивністю на початковому етапі навчання. Джерело останньої - це або несформованість мотивів навчання на початковому його етапі, або легкі порушення функцій емоційно-вольової сфери.

 

В: діти з поєднанням ознак низької інтенсивності та низької ефективності навчальної діяльності. Зазвичай ці дві ознаки (діти з поєднанням низької інтенсивності та низької ефективності навчальної діяльності) неуспішності дитини об'єднані певними причинно-наслідковими зв'язками, можливо також одночасне їх прояв. Відповідно до цими варіантами учні даного типу можуть бути розділені на три групи.

 

Особливостями учнів третьої групи є одночасні і незалежні прояви низької інтенсивності та низької ефективності з перших днів навчання в школі. Специфічні ознаки: тотальна психологічна неготовність до шкільного навчання, яскраво виражена психічна інфантильність, що охоплює не тільки емоційно-вольову, але інші сфери особистості. [4,13,25]

 

Щоб дитина добре вчився, необхідні, щонайменше, чотири важливі умови:

 

1) відсутність істотних недоліків розумового розвитку;

 

2) достатній культурний рівень сім'ї або хоча б прагнення до досягнення такого рівня;

 

3) матеріальні можливості задоволення найважливіших духовний потреб людини;

 

4) майстерність вчителів, які працюють з дитиною в школі.

 

Вчителі, на думку педагогів-психологів (Ю. З. Гільбух, В. П. Гапонов та ін), зазвичай вказують на відсутність допомоги дитині з боку батьків (зазвичай через несприятливі сімейні обставини: алкоголізму батьків, зайнятості та низького освітнього рівня матері, яка сама виховує дитину, і т.п.), відмічається також і ослаблення організму дитини у зв'язку з тривалими хворобами.

 

Спостерігається три основні види відхилень від індивідуального оптимізму навчальної діяльності і, відповідно, виділяються три типи учнів:

 

1) ті, які навчаються задовільно і добре, але нижче актуального рівня своїх здібностей (дисонуючий фактор - недостатня сформованість мотивів навчальної діяльності);

 

2) ті, хто намагається вчитися краще, ніж дозволяє актуальний рівень розвитку їх здібностей, але в результаті вчаться гірше у зв'язку з емоційним стресом (дисонуючий фактор - завищений рівень домагань);

 

3) ті, які навчаються задовільно або добре, але могли б вчитися краще, якщо б не мали окремих недоліків у здібностях і навчальних уміннях (гіперактивність, нестійкість уваги, несформованість умінь слухати вчителя, раціонально планувати і контролювати свою діяльність тощо) . [13,23]

 

Таким чином, можна сказати, що у молодшому шкільному віці відбувається подальше формування всього організму дитини, змінюється провідний тип діяльності та соціальна ситуація дитини. В наслідок цього, у дитини можуть виникнути складності в адаптації до нового етапу його розвитку і відповідно виникають труднощі у навчанні, які необхідно своєчасно коригувати щоб ​​уникнути більш важких наслідків.

 

1.2 Основні напрями роботи шкільного психолога з молодшими школярами

 

Як правило, всі діти, вступаючи до школи, хочуть добре вчитися і ніхто не хоче бути неуспевающим учнем. Проте різна ступінь готовності до шкільного навчання, обумовлена ​​різним рівнем психічного розвитку дітей, не дозволяє всім учням відразу ж успішно опановувати шкільну програму. Тому завдання шкільного психолога у спільній роботі з учителем - створити сприятливі умови для розвитку кожної дитини, забезпечити з перших же днів його перебування в школі індивідуальний підхід до нього. Але здійснення останнього вимагає доброго знання особливостей розвитку дітей. У зв'язку з цим психолога слід познайомитися з майбутніми першокласниками вже на етапі запису їх до школи. [5,15,22]

 

З перших же днів перебування першокласників у школі психолог стикається з масою проблем, від успішного вирішення яких залежить благополуччя учнів. В якості основних, які доводиться вирішувати шкільного психолога разом з учителем, можна назвати такі: індивідуальний підхід до учнів; адаптація кожної дитини до школи; труднощі в спілкуванні вчителя з учнем; складності, що виникають у дитини при спілкуванні з однолітками в колективі; розвиток пізнавальних і навчальних інтересів учнів; шкільна успішність. [2]

 

Психологічна служба в школі є основною ланкою організуючим психологічний супровід суб'єктів освітнього процесу.

 

Цілі і завдання психологічної служби можна визначити відповідно до «Положення про службу практичної психології в системі Міністерства освіти Російської Федерації».

 

Цілями служби є:

 

- Сприяння адміністрації та педагогічним колективам освітніх закладів усіх типів у створенні соціальної ситуації розвитку, яка відповідає індивідуальності учнів, вихованців і забезпечує психологічні умови для охорони здоров'я та розвитку особистості учнів, вихованців, їх батьків (законних представників), педагогічних працівників та інших учасників освітнього процесу;

 

- Сприяння в придбанні учнями, вихованцями освітніх установ психологічних знань, умінь і навичок, необхідних для отримання професії, розвитку кар'єри, досягнення успіху в житті;

 

- Надання допомоги учням, вихованцям освітніх установ у визначенні своїх можливостей, виходячи з здібностей, нахилів, інтересів, стану здоров'я;

 

- Сприяння педагогічним працівникам, батькам (законним представникам) у вихованні учнів, вихованців, а також у формуванні у них принципів взаємодопомоги, толерантності, милосердя, відповідальності і впевненості в собі, здатності до активної соціальної взаємодії не обмежує прав та свобод іншої особистості. [5,15,21]

 

Завдання психологічної служби:

 

- Психологічний аналіз соціальної ситуації розвитку в освітніх установах, виявлення основних проблем і визначення причин їх виникнення, шляхів і засобів їх вирішення;

 

- Сприяння особистісному й інтелектуальному розвитку учнів, вихованців на кожному віковому етапі розвитку особистості;

 

- Формування у учнів, вихованців здатності до самовизначення і саморозвитку;

 

- Сприяння педагогічному колективу у гармонізації соціально-психологічного клімату в освітніх установах;

 

- Психологічне забезпечення освітніх програм з метою адаптації їх змісту і способів освоєння до інтелектуальних і особистісним можливостям і особливостям учнів, вихованців;

 

- Профілактика і подолання відхилень у соціальному і психологічному здоров'ї, а також розвитку учнів, вихованців;

 

- Участь в комплексної психолого-педагогічної експертизи професійної діяльності фахівців освітніх установ, освітніх програм і проектів, навчально-методичних посібників, що проводиться за ініціативою органів управління освітою чи окремих освітніх установ;

 

- Участь спільно з органами управління освітою та педагогічними колективами освітніх установ у підготовці та створенні психолого-педагогічних умов наступності в процесі безперервної освіти;

 

- Сприяння поширенню та впровадженню у практику освітніх установ досягнень в галузі вітчизняної та зарубіжної психології;

 

- Сприяння в забезпеченні діяльності педагогічних працівників освітніх установ науково-методичними матеріалами і розробками в області психології. [17,29,35]

 

Основними функціями роботи психолога в школі є:

 

- Гностична, яка включає вивчення специфічних особливостей діяльності освітян та їхніх вихованців у даній установі в тій мірі, в якій вони детермінують їхню психіку і пред'являють до них певні вимоги, а також вивчення ряду психофізіологічних, індивідуально-психологічних та особистісних особливостей викладачів, співробітників, учнів , їх соціального статусу, особливостей міжособистісних відносин як у колективах педагогів, так і в групах учнів. Підсумок цієї роботи - детальна психологічна характеристика особистості викладача, співробітника, вихованця, складання психологічних паспортів, дозволяють намітити і здійснити корекційні психотерапевтичні заходи;

 

- Конструктивно-просвітня, яка включає роботу з профілактики та попередження конфліктів, викликаних психологічними причинами; повідомлення викладачам, і вихователям основних відомостей з соціальної психології, формування прийомів і навичок спілкування, планування досліджень та профілактичних заходів; моделювання індивідуальних програм розвитку. [22,29 , 36]

 

Дана функція може здійснюватися у формі консультацій, що вселяють впливів, просвітницьких та психотерапевтичних бесід з різними контингентами. Реалізувати психолого-педагогічний вплив на учнів можна через педагогів, вихователів і наставників, які безпосередньо займаються з групами учнів, працюючи з ними на постійно діючому семінарі;

 

- Консультаційна, що включає пояснення і психологічну інтерпретацію окремих станів, настроїв викладачів та вихованців або особливості їх поведінки у професійній діяльності та сімейного життя;

 

- Виховна, яка включає вибір і здійснення заходів, спрямованих на морально-вольове виховання учнів, формування в них певних особистісних якостей, вплив на соціальний статус окремих особистостей, організацію адекватних міжособистісних відносин у педагогічних колективах і групах учнів;

 

- Психопрофілактична та психотерапевтична, що включає діагностику, психотерапію та психопрофилактику невротичних станів, попередження труднощів в інтелектуальному і особистісному розвитку, організацію відновлювальних заходів, а також здійснення заходів з управління психічним станом (навчання психічної саморегуляції, формування впевненості у своїх силах, розвиток творчих потенцій, вироблення навичок мобілізації в стресі і т. д.);

 

- Методична, що включає всю роботу зі створення нових і адаптації старих методів навчання і виховання, а також розробку нових методів діагностики та психопрофілактики як для потреб даної установи, так і для запитів інших установ району, що не мають подібної служби. [6,15,33 ]

 

Робота шкільного психолога традиційно організовується за такими напрямками:

 

· Діагностична робота;

 

· Корекційно-розвиваюча робота;

 

· Консультативно-просвітницька робота.

 

I. Діагностична робота. Найчастіше у дирекції школи та вчителів виникає уявлення, що робота психолога з дитиною включає в себе тільки тестування, тоді як діагностика - прикладна форма діяльності шкільного психолога. Виникає кілька проблем, пов'язаних з діагностичною роботою психолога в школі: що робити з результатами тестування, як привести методики у відповідність з конкретними навчальними проблемами. Методи діагностики повинні бути ще й розвиваючими, використовуватися як розвиваючі.

 

Умови діагностики дітей у школі ставлять вимогою економічність процедури, яка повинна бути короткою, щоб не втомлювати дитини і не займати багато часу від шкільних занять, повинна бути багатофункціональною, одночасно служачи засобом діагностики, так і розвитку психічних функцій, давати якомога більше інформації про стан та перспективи розвитку дитини. Результати діагностики повинні давати можливість судити про причини труднощів дитини і створювати умови подолання їх, прогнозувати особливості розвитку дитини, тоді як більшість методик дозволяють тільки констатувати наявність чого-небудь. [6,17,28]

 

Цілі діагностики:

 

- Складання соціально-психологічного портрета школяра,

 

- Визначення шляхів надання допомоги "важким" школярам;

 

- Вибір засобів і форм психологічного супроводу;

 

Виділяють три види прикладної психодіагностики в умовах школи:

 

- Діагностичний мінімум,

 

- Диференціація норми та патології (інтелекту),

 

-Поглиблена психодіагностика особистості "по запиту" (індивідуальна).

 

Діагностичний мінімум дозволяє відокремити "проблемних" дітей, проводити лонгітюдние дослідження розвитку дітей. Діагностичний мінімум проводиться як плановий захід і в основному спирається на експертні опитування педагогів і батьків, і мінімально зачіпає дітей. Цілі проведення діагностичного обстеження дітей:

 

а) Виявлення дітей з низьким рівнем розвитку, для яких неможливо організувати навчання в стандартній школі.

 

б) Виявлення дітей, що потребують спеціальної психолого-педагогічної чи соціальної допомоги, дітей з частковим порушенням когнітивних процесів. Для таких дітей необхідно проводити корекційні заняття (педагогічна занедбаність, проблеми соціально-педагогічної адаптації, порушення емоційно-вольової сфери тощо).

 

в) Виявлення дітей з особливостями розвитку, з метою профілактики можливих труднощів. Поглиблене діагностичне обстеження включає в себе наступні напрямки:

 

- Диференціювання норми і патології,

 

- Вивчення особливостей пізнавальної сфери в межах вікової норми,

 

- Вивчення зони і змісту конфлікту. [2,21,29,33]

 

II. Психокорекційна та розвиваюча робота

 

а) Розвиваюча робота - створення соціально-психологічних умов для цілісного психологічного розвитку (для психологічно "благополучних" школярів).

 

б) Корекційна робота - рішення конкретних проблем навчання, поведінки (для психологічно "неблагополучних" школярів).

 

Діагностика, проведена психологом як плановий захід або за запитом педагогів і батьків, служить основою для визначення напрямку корекційно-розвивальної роботи.

 

Корекційно-розвиваюча робота - цілісна дія на особистість дитини, процес впливу на всі сторони особистості, яка спирається на

 

- Добровільність участі дитини в психокорекційної роботи (згода батьків для дітей до 5-6 класів),

 

- Врахування особливостей соціально-культурного середовища, індивідуальних особливостей і потреб,

 

- Послідовність і спадкоємність форм і методів роботи.

 

Розвиваюча робота - орієнтована на пізнавальну, соціально-особистісну, емоційну сфери психічного життя дитини.

 

Форми розвиваючої роботи: організація розвивального середовища, тренінг, навчальні зустрічі з психологом, психологічні технології на навчальних заняттях та позашкільних зустрічах; навчальна психодіагностика - самопізнання.

 

б) Психокорекційна робота проходить як групова та індивідуальна робота, спирається на набір корекційних програм, розроблених з урахуванням віку і проблем дітей. [8,26,30,

 

III. Консультування і освіта школярів. Просвітництво проводиться як відповідь на певний запит з урахуванням вікових потреб, цінностей, рівня розвитку, реальної груповій ситуації школярів. Консультування в основному орієнтовано на старшокласників і проводиться як за запитом школяра, так і по запиту батьків при обов'язковому виконанні вимоги добровільності та конфіденційності. Консультування проводиться як індивідуальна робота зі школярами та найчастіше по наступному колу питань:

 

- Труднощі у навчанні, спілкуванні, психологічному самопочутті;

 

- Навчання підлітків навичкам самопізнання та самоаналізу;

 

- Надання психологічної допомоги та підтримки школярам у складних ситуаціях.

 

Зрідка консультування починається з ініціативи психолога чи педагога, при цьому психолога складніше вийти на контакт з підлітком. [5,21.29,33]

 

Таким чином можна зробити висновок про те, що шкільний психолог грає величезну роль в житті молодших школярів. Завдяки його діяльності діти отримують необхідну їм допомогу в подоланні проблем не тільки навчання в школі та адаптації до нового середовища, але і в труднощах особистого характеру.

 

1.3 Психокорекційна робота в школі

 

Одне зі значень терміна "корекція" в перекладі з латинської мови - поправка, часткове виправлення або зміна (лат. correctio). Під психологічною корекцією розуміється певна форма психолого-педагогічної діяльності щодо виправлення таких особливостей психічного розвитку, які за прийнятою у віковій психології системі критеріїв не відповідають гіпотетичної "оптимальної" моделі цього розвитку, нормі або, швидше, віковою орієнтиру як ідеального варіанту розвитку дитини на тій чи іншої ступені онтогенезу. [6,22]

 

Д.Б. Ельконін підкреслював, що "процес розвитку є, у певному сенсі, незворотний процес, тут неможливі" рекламації "- не можна повернути хлопця в школу для" доробки "," доразвітія "" (Д. Б. Ельконін, 1980, с. 60). Тому так важливо помітити початкові форми відступу від ходу нормального розвитку дитини. Контроль динаміки психічного розвитку дітей, що навчаються і виховуються в навчально-виховних установах, дозволяє своєчасно вдатися до корекції розвитку з метою створення оптимальних можливостей і умов для підтягування слабких і середніх учнів до рівня сильних, найбільш розвинених, а також для подальшого розвитку учнів, що виявляють особливі здібності. [5,17]

 

При визначенні цілей і завдань корекції необхідно виходити з розуміння тієї унікальної ролі, яку відіграє даний конкретний період вікового розвитку, ставити завдання, адекватну потенціалу розвитку на даному етапі онтогенезу, цінності даного віку в цілісному поступальному процесі становлення особистості. Реалізація потенційних можливостей кожної вікової стадії розвитку є основною формою профілактики виникнення відхилень або недоліків у розвитку на наступних вікових щаблях. Л.С. Виготський вважав, що в якості основного змісту корекційної роботи необхідно створення зони найближчого розвитку особистості і діяльності дитини. Тому психолого-педагогічна корекція повинна будуватися як цілеспрямоване формування психологічних новоутворень, що становлять сутнісну характеристику віку. Вправа та тренування вже є у дитини психологічних здібностей не робить корекційну роботу ефективною, тому що навчання в цьому випадку лише слідує за розвитком, удосконалюючи здібності в чисто кількісному напрямі, не піднімаючи їх на більш перспективний якісний рівень. [21,28,35]

 

Коли вчасно не реалізуються вікові та індивідуальні можливості, не створюються умови для формування вікових новоутворень та яскравих індивідуальних особливостей у всіх дітей, що знаходяться на даному етапі онтогенезу, на наступному віковому етапі виникає необхідність у корекційної або додаткової розвиваючої роботи. Можна сказати, що корекція психічного розвитку дитини не є обов'язковим завданням психолого-педагогічної діяльності дорослих. Обов'язкова завдання повноцінне психічний і особистісний розвиток дітей. [17,29]

 

Найбільш складним і "вразливим" є перехідний період від дошкільного до шкільного дитинства. Саме несформованість на дошкільному етапі необхідних психологічних утворень, необхідних навчальних умінь і навичок, мотиваційна чи інтелектуальна неготовність дитини до навчання нерідко призводять до виникнення різних типів шкільної дезадаптації, тобто до труднощів і складних проблем у навчальній діяльності, спілкуванні, поведінці. [8,33]

 

У молодших школярів проявами дезадаптації можуть бути труднощі у засвоєнні і виконанні пропонованих вимог, низька успішність, крайні форми недисциплінованості. Психологічними причинами цього може бути низький рівень функціональної готовності - так звана шкільна незрілість, тобто невідповідність ступеня дозрівання певних мозкових структур, нервово-психічних функцій завданням шкільного навчання. Шкільна незрілість проявляється в низькому рівні розвитку таких функцій, як тонка моторика, скоординованість "око-рука", проходження зразком у діяльності та поведінці та ін [17,30]

 

Крім того, частою причиною шкільної дезадаптації служить слабке або недостатній розвиток довільної сфери (насамперед невміння слухати і точно виконувати вказівки дорослого, діяти відповідно до правил, розвиток довільної уваги, довільної пам'яті). Саме це порушення лежить в основі власне навчальних утруднень, поганої дисципліни, невміння самостійно працювати в класі і вдома і т.п. [26,36]

 

Основна мета корекційної роботи в просторі нормального дитинства - сприяти повноцінному психічному та особистісному розвитку дитини.

 

Основне завдання - психолого-педагогічна корекція відхилень у психічному розвитку дитини (інтелектуальному, емоційному, мотиваційному, поведінковому, вольовому, руховому тощо) на основі створення оптимальних психолого-педагогічних умов для розвитку творчого потенціалу особистості кожної дитини. [21]

 

Мета і завдання корекційної роботи чітко окреслюють принципову психолого-педагогічну позицію по відношенню до дітей: не дитину підганяти, коригувати під ту чи іншу освітню систему, а саму цю освітню систему коригувати в тому напрямі, щоб вона забезпечувала досить високий рівень розвитку, виховання і навчання всіх дітей. [26]

 

Основні принципи психокорекційної роботи в нашій країні розробили Л.І. Божович, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, AB Запорожець, Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін та ін.) Психічний розвиток і формування особистості дитини можливі лише у спілкуванні з дорослими і відбуваються перш за все в тій діяльності, яка на даному етапі онтогенезу є провідною (в дошкільному дитинстві - гра, в молодшому шкільному дитинстві - навчальна діяльність). При наявності певних, суворо продуманих умов всі здорові діти мають здатність до розвитку. І вихователь, і вчитель не мають підстав пояснювати невдачі своїх вихованців чи учнів їх поганим розумовим розвитком, відсутністю у них здібностей, так як розвиток дітей саме в значній мірі визначається навчанням, вихованням, спілкуванням, залежить від особливостей організації цих процесів. [15,30 ]

 

При організації корекційної роботи необхідно створити умови для виникнення довіри вихованця до вихователя, тільки так у дитини виникає бажання займатися корекційної роботою.

 

Розвиваюча та психокорекційна робота в школі передбачає діяльність з:

 

Активної взаємодії психолога з дітьми і дорослими

 

Проведення групових занять спрямованих на розвиток емоційної сфери дитини, адаптації до нових умов життя

 

Розвиток комунікативних навичок

 

Проведення групових занять для 1-их класів спрямованих на розвиток і корекцію уваги

 

Психологічне консультування передбачає таку діяльність:

 

Консультування дітей з широкого кола питань, пов'язаних з наукою, розвитком, особистісними особливостями

 

Консультування батьків з питань виховання, сімейних і міжособистісних взаємодій

 

Консультування педагогів з проблем вікових та індивідуальних особливостей дітей [3,14,38]

 

У найзагальнішому вигляді психокорекційну допомогу можна розуміти як психологічне втручання, спрямоване на допомогу у вирішенні емоційних, поведінкових і міжособистісних проблем і підвищення якості життя в цілому.

 

Виділяються 3 основні форми роботи: індивідуальна, сімейна, групова.

 

Індивідуальна робота передбачає спілкування психолога і дитину наодинці.

 

Групова робота передбачає заняття одного або двох психологів з групою дітей.

 

Інтенсивність занять - від 1 до 3 разів на тиждень, іноді рідше 1 разу на тиждень (за показаннями). Тривалість занять - від 5 -10 занять (короткострокова). [4]

 

Часто можна спостерігати невизначене ставлення дітей молодшого шкільного віку до вихователя та психолога. При такому ставленні виникає недовіра до вихователя, а отже до тієї діяльності, якою він займається. На заняттях такі діти частіше за все замкнуті, ранимі або байдужі, несприйнятливі до вказівок психолога, безініціативні. У спілкуванні вони проявляють вимушену покірність і смиренність, а іноді прагнення пристосуватися. Ці емоції можуть закріпитися і бути перенесені на взаємини між вчителями і товаришами у подальшому житті. У зв'язку з чим, може виникати негативне ставлення до виховним закладам, неадекватне ставлення до себе і до людей. Прогресивний розвиток особистості в таких умовах неможливо, потрібна корекція цих умов у відповідність з основними принципами, що пред'являються в психокорекційної роботи. [2,17,30]

 

Принцип перший - єдність корекції та розвитку. Це означає, що рішення про необхідність корекційної роботи приймається тільки на основі психолого-педагогічного аналізу внутрішніх і зовнішніх умов розвитку дитини.

 

Принцип другий - єдність вікового та індивідуального у розвитку. Це означає індивідуальний підхід до дитини в контексті його вікового розвитку. Корекційна робота передбачає знання основних закономірностей психічного розвитку, розуміння значень послідовних вікових стадій для формування особистості дитини. Існують вікові орієнтири нормального розвитку. Під нормальним розвитком розуміють гармонійне психічний розвиток, що відповідає віку. Така орієнтовна вікова норма в значній мірі обумовлена ​​культурним рівнем і соціально-історичними вимогами суспільства.

 

Принцип третій - єдність діагностики і корекції розвитку. Завдання корекційної роботи можуть бути зрозумілі і поставлені тільки на основі повної діагностики та оцінки найближчого імовірнісного прогнозу розвитку, який визначається виходячи із зони найближчого розвитку дитини. Корекція і розвиток взаємозумовлені. Діяльність, спрямовану на вирішення завдань психологічної корекції, можна назвати діагностично-корекційної або діагностико-розвивальної роботою. [8,17,30]

 

Д.Б. Ельконін зазначав, що необхідна спеціальна діагностика, спрямована не на відбір дітей, а на контроль за ходом їх психічного розвитку з метою корекції виявлених відхилень. Він підкреслював, що контроль за процесом розвитку повинен бути особливо ретельним, щоб виправлення можливих відхилень у розвитку починалося можливо раніше.

 

Перш ніж вирішувати, чи потрібна корекційна або розвиваюча робота з дитиною, необхідно виявити особливості його психічного розвитку, сформованості певних психологічних новоутворень, відповідність рівня розвитку вмінь, знань, навичок, особистісних та міжособистісних утворень віковим орієнтирам, вимогам суспільства та ін

 

Принцип четвертий - діяльнісний принцип здійснення корекції. Цей принцип визначає вибір засобів, шляхів і способів досягнення поставленої мети. Діяльнісний принцип заснований на визнанні того, що саме активна діяльність самої дитини є рушійною силою розвитку, що на кожному етапі існує так звана провідна діяльність, найбільшою мірою сприяє розвитку дитини в даному періоді онтогенезу, що розвиток будь-якої людської діяльності (у нашому випадку гри і вчення) вимагає спеціального формування - О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін, С.Л. Рубінштейн.

 

Цей принцип передбачає проведення психолого-педагогічної корекційної роботи через організацію відповідних видів діяльності самої дитини в співпраці з дорослим. Так, до успіху в навчальній діяльності веде власна активність дитини, заснована на зацікавленості, допитливості, жадобі пошуку, знань і відкриттів. Пробудити таку активність у школі - не просто. Але без неї ні про який розвиток говорити не доводиться. До успіху, до розвитку здібностей не можна привести дитину через насильство, закиди, укази, накази ... Необхідна корекція навчального процесу в плані зміни умов навчання, які передбачають можливість розвитку власної активності дитини у навчально-пізнавальної діяльності.

 

Всі діти від природи обдаровані здатністю до розвитку: здатністю відчувати і сприймати навколишній світ, здатність думати, говорити, міркувати, уявляти, запам'ятовувати, бажати, відчувати, переживати, напружуватися, добиватися. Але ці здібності необхідно розвивати з моменту народження дитини. Корекційні зусилля дорослих і в дитячому садку, і в школі повинні бути якраз і спрямовані на те, щоб створити умови виховання і навчання дітей, які б заповнили, якщо це необхідно, прогалини і недоліки в розвитку, що виникли у попередні роки життя дитини.

 

Звідси п'ятий принцип - підхід у корекційній роботі до кожної дитини як до обдарованій. Цей принцип означає, що діти, з якими проводиться психокорекційна робота, не повинні сприйматися як діти «другого» гатунку. Вони вимагають не поблажливості, не жалості, не зниження загального рівня навчання, а корекції свого розвитку до оптимальної норми.

 

Мобілізація рушійних сил розвитку відбувається у дитини тоді, коли він відчуває, що дорослий вірить у нього, довіряє йому, включає його в рішення все більш і більш важких завдань і проблем. У М.М. Пришвіна є дуже тонке вислів: «та людина, кого ти любиш в мені, звичайно, краще за мене: я не такий. Але ти люби, і я постараюся бути краще себе ».

 

Формування здібностей, як загальних, так і спеціальних, - процес дуже складний, він має свої особливості на кожному віковому етапі, тісно пов'язаний з розвитком інтересів дитини, самооцінкою його успіхів у тій чи іншій діяльності. Несформовані здібності та інтереси ведуть до недорозвинення особистості. Корекція недоліків у розвитку здібностей та інтересів дитини - найважливіший напрям психолого-педагогічної роботи. [3,11,21,27]

 

У корекційно-розвивальну роботу в школі включають:

 

1) Розвиток уваги молодших школярів;

 

2) Розвиток пам'яті;

 

3) Розвиток мислення;

 

4) Розвиток уяви;

 

5) Розвиток мовлення;

 

6) Корекція навичок читання у молодших школярів;

 

7) Корекція поведінки молодших школярів.

 

Основні структурні компоненти психокорекційної роботи:

 

1. Мотиваційно-цільовий блок. Необхідними умовами організації діяльності дитини є чітке виділення поставленої мети, прийняття та усвідомлення її дитиною. Основними вимогами до виділення мети виступають:

 

- Подання мети по можливості в об'єктивувати формі у вигляді зразка продукту (результату) дії

 

- Словесний опис необхідних характеристик продукту на зрозумілій дитині мовою.

 

Для забезпечення перенесення успіхів, досягнутих дитиною на корекційних заняттях, необхідно заохочувати самостійну активність та ініціативність дитини поза ситуацією занять. Важливим аспектом психокорекції є формування у дитини мотиву подолання труднощів і способів правильного реагування на фрустрирующую ситуацію,

 

2.Операціонно-регулятивний блок. Він включає планування і контроль. Корекція невміння планувати свою діяльність передбачає вирішення двох завдань - формування вміння планувати діяльність за змістом і в часі. [18,24,35]

 

Контроль, який виступає в «організованої» діяльності як самоконтроль, передбачає співвіднесення виконуваних дій та їх результатів із заданим зразком. Надання дитині «зон компетентності» для самостійного оцінювання своєї діяльності, створення яскравих наочних конфліктів між оцінкою дорослого і отриманим результатом дитиною сприяють розвитку орієнтації дитини на зразок як еталон для контролю та оцінки. [7,10]

 

Особливу увагу в психокорекційної роботи з дітьми повинно приділятися найближчого соціального оточення дитини, зокрема, його батькам. Важливим завданням консультанта є зняття почуття тривоги у близьких дитини, побоювань за нього і одночасно поглиблення розуміння його труднощів, посилення чутливості до потреб дитини. Взаємодія психолога з батьками має своєю головною метою досягнення можливо більш глибокого, різнобічного та об'єктивного розуміння проблем дитини, її особистості в цілому. [20,24]

 

Психокорекційна робота з дітьми молодшого шкільного віку має ряд специфічних особливостей. У першу чергу це пов'язано:

 

1) зі зміною соціального статусу дитини: з дошкільника він перетворюється на учня;

 

2) зі зміною провідної діяльності: головною стає навчальна діяльність;

 

3) з розширенням міжособистісних зв'язків і зміною соціального оточення;

 

4) з формуванням оптимального рівня активності, довільності;

 

5) зі зміною емоційної сфери, у зв'язку з адаптацією до шкільних вимог.

 

Кожен з перелічених факторів впливає на психічний розвиток дитини та на розвиток його особистості в цілому. Кожен з них може стати основою для проведення корекційної роботи. [7,16]

 

Таким чином, корекційна робота в початковій школі має вестися за декількома напрямками і бути пов'язана з розвитком пізнавальних процесів та емоційно-вольової сфери, розвитком мотивації навчання і «комплексу довільності», формуванням навчальних навичок та інтелектуальних здібностей, розвитком сфери міжособистісних відносин дитини.

 

Якщо говорити про більш приватних цілях психокорекції, ними можуть бути: відповідність рівня психічного (розумового) розвитку дитини віковій нормі; низька мотивація до шкільного навчання; труднощі психологічної адаптації до школи і шкільних вимог; негативні тенденції особистісного розвитку; проблеми спілкування та взаємодії з однолітками, з вчителями, батьками; неорганізованість поведінки дитини, що включає в себе недостатню цілеспрямованість діяльності, невміння планувати, регулювати та оцінювати свої дії. [10,15]

 

Найбільш адекватною формою діяльності для вирішення зазначених корекційних цілей є ігрова діяльність.

 

Таким чином, можна сказати про те, що психокорекційна робота вкрай необхідна в школі. З її допомогою можна створити оптимальні психолого-педагогічних умови для розвитку творчого потенціалу особистості кожної дитини. Психокорекційна робота допомагає подолати негативне ставлення до вчителя, одноліткам і всього навчального процесу в цілому.





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.