 |
|
Культура як об’єкт наукового аналізу.
Культура вивчається багатьма науками, як конкретними і прикладними, так і філософськими. Кожна з наук відтворює образ культури у відповідності до своїх завдань і методів. Провідна роль тут належить історико-філологічному циклу наук. Тому вчення про культуру, за необхідністю, виступає як комплексне міждисциплінарне дослідження, яке використовує результати багатьох гуманітарних наук як свої джерела.
Основними завданнями і ступенями цього дослідження є: 1) опис фактів культури (прикладне культурознавство); 2) виявлення закономірностей розвитку культури (історія культури); 3) теоретичне пояснення культурних процесів (культурологія, теорія культури); 4) побудова універсальних моделей і науковий прогноз перспектив культури (філософія культури, футурологія); 5) вироблення рекомендацій для практичної діяльності; 6) виховання шанобливого і дбайливого відношення до національної і світової культури.
Спираючись на дані археології, етнографії, історичної географії та інших допоміжних історичних дисциплін, культурологія висуває припущення про походження культури, про первинні факти культури та їх значення. Хронологічні зміни в культурі фіксуються суспільною історією, історією техніки, науки, мистецтва, релігії та іншими історичними науками. Культурологія осмислює суть, причини і наслідки цих культурних змін. До її завдань входить також консультування культурних проектів, що передбачає використання краєзнавчих, архівних, бібліографічних джерел.
Розробка загальних проблем теорії та історії культури вимагає також залучення понятійного і методологічного апарату, який створюється соціологією, філософією, етикою, естетикою, інформатикою. Тим самим досягається об'єднання емпіричного і теоретичного рівнів вивчення культури. При цьому використовуються загальнонауковий, філософські і спеціальні методи дослідження. Серед останніх особливе значення мають: 1) порівняльно-історичний метод (послідовне вивчення культурного об'єкту, який змінюється); 2) типологічний метод (порівняння різних культурних об'єктів з метою виявлення типових для них властивостей); 3) герменевтичний метод (інтуїтивно-художнє пізнання культурних значень).
Фунції культури.
У функціях відбивається призначення культури. Найзначущіші з них
- перетворювальна - полягає в тому, що культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства, ця функція здійснюється людьми за допомогою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо.
- гуманістична, або світоглядна функція (називають її ще людинотворчою) — формує світогляд людини, її людський дух, емоції, оцінні складові її світогляду.
- адаптивна функція полягає у забезпеченні адаптації (пристосування) людини до зовнішнього середовищ, тобто для того, щоб вижити, людина створює культурне середовище, за допомогою багатьох своїх винаходів та пристосувань людина збільшила свої можливості.
- інформативна(трансляційна) функція виконує передачу нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю»(від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами(як зазначав Бернард Шоу).
- релаксаційна - забезпечує фізичний та психологічний відпочинок людини.
- регулятивна та нормативна функція, тобто культура виступає як система норм і вимог, що пред'являються мораллю і правом.
- сигніфікативна функція культури - це її здатність створювати цілісні, осмислені уявлення про світ і самостійні філософські та поетичні світи.
- інтегративна функція полягає в об'єднанні людей у соціальні групи, народи, держави, одночасно у членів однієї соціальної групи формується приналежність до неї.
- креативна, полягає в тому що в процесі пізнання світу та себе, людина виявляє свої творчі можливості.
- семіотична функція - виражається через володіння та функціонування певних знакових систем, мов, символів, специфічних знакових систем хімії, математики, музики, живопису тощо, з допомогою знаків фіксується духовна і фізична культура, музика, живопис, системи фізичного виховання.
- ціннісна(аксіологічна) функція реалізується через систему цінностей, цінності можуть бути тимчасовими і вічними, за допомогою цієї функції формуються ціннісні потреби й орієнтації людини.