 |
|
Культурологічні теорії російських авторів.
Українська слов'янофільська теорія була відповіддю українських інтелектуалів на російську панславістську та польсько федеративну теорії.
Панславістська теорія вінікла в громадський и культурних колах західного й Південного слов'янства узв'язку з посилення ідей пангерманізму та постійної загрози турецького поневолення. Термін «панславізм» уперше вживе словак І. Геркель у 1826 р. в «Граматиці всеслов'янської мови». На грунті культурної та мовної спорідненості перші панславістт мріялт про політічне об'єднання слов'ян під проводом Росії. На їхню думку, це забезпечено б рівновагу сил між групами європейськіх народів. Водночас зі своїми і російськім народами, смороду відокремлювали і «малоросіян». У перші десятіріччя поширення панславізм поспріяв швидку виникненню центрів слов'янознавства в Празі, Загребі, Москві, Харкові та інших містах.
У 30-40-х роках XIX ст. ідеї панславізму використан російські діячі М. Погодін, Т. Аксаков, Ф. Тютчев, перетворилися йо на російський імперській панславізм. Його сутність зводилася до створення єдиної слов'яно-руської держави на протівагу «ворожій Європі». Імперські панславісті не брали до уваги існування українського народу й зовсім не помічали його потреб і прагнень. Те, що українці раніше входили до складу Великого князівства Литовсько и Руського, Речі Посполитої, и навіть створили свою Українську Козацьку державу - Гетьманщину, и за цю годину вироби власні культурні, релігійні та політичні традиції, спріймалося російськими теоретиками як прикрі обставини, зумовлені примусовим відокремленням «південно-західніх українців» від «матерінської основи».
Загарбані Російською імперією, польські громадсько-політичні діячі не сприймали ідеї панславізму з провідною роллю Росії. На відносини між європейськими народами смороду дивилися крізь призму теорії федералізму. Намагаючися здобути незалежність, польські інтелектуали хотіли заручитися підтримкою українського населення. Були відсунуті твердження про існування республіканського ладу в старій Польщі, де українці, білорусі и літовці нібіто малі рівні права з поляками.
Спершу вони сформувалася в рамках Консервативної арістократічної течії емігрантів, очоленої князем А. Чарторійськім. Серед поляків, які мешкали на Правобережній Україні, сформувався «український гурток» поляків-українофілів, які походили з України, захоплювалися її козацький минулим и розвиває ідеї спільної долі й національніх інтересів поляків та українців. Лідер цієї Групи, М. Чайковський, українського гуртка прихильників теорії федералізму уявляєтся майбутнє України в складі відбудованої федеративної Речі Посполитої и намагалися використаті паростки українського національного руху в інтересах Відновлення польської держави. Ідею федерації європейських республік запропонувала також емігрантська шляхетських-демократична організація «Молода Польща». Вона замовчувала питання «української республіки», Більше наголошуючі на питання боротьбі за нову демократичну Польщу, утворень рівноправними і вільними громадянами, а кож населенням польських «кресів» - окраїн. Зрештою, Усі провідні польські мислителі НЕ припускали навіть думки про відміну кордонів 1772 р. Польська нація їм уявляєтся такою, що неодмінно включала б русинів (українців), літовців и білорусів.
Ні російські, ні польські інтелектуали не визнавали права українського народу на самостійне існування. Тому на противагу їм члени Кирило-Мефодіївського братства запропонувалі слов'янофільську теорію. Вона базувалася на ідеї створення федерації рівноправніх народів.